Якщо мовиться про дрiбну сiльську крамницю, вживають зменшеного iменника — „крамничка“, вiдповiдно до росiйського слова „лавка“: „Якiв зайшов до кума в крамничку“ (Марко Вовчок).

Навряд чи є потреба замiняти всi цi слова одним-однiсiньким словом „магазин“, бо таким способом збiднюється багата на рiзноманiтну лексику українська мова.

§34. Мiроприємство

Коли й хто почав запроваджувати в нашу мову неоковирне слово „мiроприємство“, — невiдомо, але час вiд часу воно з’являється в дiловому листуваннi й чується в доповiдях: „Щоб досягти помiтного успiху, треба далi поглиблювати прийнятi мiроприємства“, „У нас провели такi мiроприємства“ i под.

Такого слова не було й нема в українськiй мовi, його наспiх склепали тi, що не знали багатства нашої мови, але хотiли висловити свою думку поукраїнському. Вiдповiдником до росiйських „мера“, „мероприятие“ є „захiд“, а в множинi — „заходи“: „Палка молодiж у живi очi смiється старому, кепкує з його заходiв“ (М. Коцюбинський). Росiйському вислову „принимать меры“ вiдповiдає український „уживати заходiв“: „Вiн рiдко вживав рiзких, aґpecивних заходiв“ (О. Копиленко).

Слово „захiд“ має ще значення „зусилля“: „Не варта справа заходу“ (приповiдка); „Шкода заходу й труду“ (I.Франко); iнодi воно буває вiдповiдником росiйських слiв „приём“, „присест“: „За одним заходом упорав усе, що на два днi наварила“ (з живих уст); „За два заходи й воза полагодили“ (з живих уст).

Отож, у перших реченнях треба було сказати: „поглиблювати вжитi заходи“, „запровадили (здiйснили, провели) такi заходи“.

§35. Нагода й пригода

Цi два слова — немов камiнь спотикання для тих, що негаразд знають українську мову й тому часто ставлять їх не там, де треба: „Словник має стати в нагодi вчителевi й школяревi, професоровi й студентовi, письменниковi й перекладачевi“, — читаємо в рецензiї; „Менi ще не випадало пригоди їздити до Ужгорода“, — чуємо з уст.

Цi помилки виникають, мабуть, через те, що обидва слова мають серед багатьох своїх значень також значення росiйського слова „случай“: „При нагодi я скористаюсь вашою порадою“; „Зi мною сталась така пригода“. Щоб уникнути прикрих помилок, як у наведених фразах, треба зaпaм’ятати, що iменник „нагода“ означає „випадок“ (здебiльшого сприятливий): „Нагоди стрiляти їй не трапилося“ (М. Шеремет), або „випадок, що зумовив якусь дiю“: „Ольга мала деякi данi пiдозрiвати, що Завадка шукає нагоди заговорити до неї...“ (I. Вiльде). А iменник „пригода“ вказує на якусь подiю, на якiсь бувальцi: „Кожна пригода — до мудростi дорога“(пpиcлiв’я), або й на лихо: „Раз сталася така пригода. Oстаповi зсунулась пов’язка з рани, i вiн нiяк не мiг дати собi ради з нею“ (М. Коцюбинський); вiд цього є вислови „стати пригодi“, „стала пригода“ — вiдповiдники до росiйських „быть беде“, „произошло несчастье“: „Ой на козаченькiв ой на запорiжцiв та пригодонька стала“(iсторична дума).

43

Iменник „пригода“ може означати також потребу, користь: „Годувала собi дочку для своєї пригоди, щоб пpинecлa iз криницi холодної води“ (народна пicня), — вiд чого є вислiв „стати в пригодi“: „Не бий мене, чоловiче добрий, я тобi у великiй пригодi стану“ (казка).

Тим-то й у наведених на початку нeпpaвильних фразах треба було висловитися: „Словник має стати в пригодi...“, „Не випадало ще нагоди їздити...“.

§36. Наймити й найманцi

Слово „наймит“ означало колись певне соцiальне поняття — робiтник, що наймався пpaцювати в заможного господаря („Наймит запрiг конi й поклав на вiз кiлька кавунiв i динь“. — I. Нечуй-Левицький), але воднораз його стали вживати в значеннi „запроданець, вiдступник, перекинчик“, що „за шмат гнилої ковбаси“, як писав Т. Шевченко, перекидався до ворожого табору: „Вашi господарi — наймити татарам, турецьким султанам“ (Т. Шевченко). Згодом у переносному значеннi з’явилось нове слово — „найманець“: „Не тiльки чоловiки, а й жiнки й пiдлiтки брали активну участь у боротьбi проти нiмецько-фашистських окупантiв та їх найманцiв“ (О. Гончар).

У сучаснiй лiтературнiй мовi слово „наймит“ виступає в його буквальному соцiальному значеннi, а в значеннi „запроданець“ користуються словом „найманець“.

§37. Накладна плата чи пiсляплата?

У дiловому листуваннi трапляється читати: „Книжки надiслано накладною платою“. Таку фразу може зрозумiти тiльки той, хто знає росiйську мову, де є вислiв „наложенный платеж“, бо українською мовою плата, яку вносять пiсля одержання на поштi замовленої речi, зветься пiсляплатою. Тому й у наведенiй фразi треба було написати: „надiслано пiсляплатою“.

§38. Недолiк, хиба, вада, огрiх, прогрiх, недоробок, ґанджа, ґанжа, ґандж

Колись слово „недолiк“ мало далеко вужче значення, нiж тепер, коли воно вживається вiдповiдно до росiйських „недостаток“, „недочёт“, як це бачимо в таких фразах: „У роботi рiльничої бригади виявлено багато недолiкiв“, „Це оповiдання захоплює i хвилює своїм змiстом читача, але в ньому, на жаль, є багато стилiстичних недолiкiв“.

Утворений вiд кореня дiєслова лiчити в значеннi „рахувати“ й заперечної частки „недо“ iменник „недолiк“ був синонiмом слова „нестача“: „Пiд час ревiзiї каси виявлено недолiк (або нестачу) на 575 крб. 21 коп.“; „Знов у коморi натрапили на недолiки: не стає 15 кг гречки й 32 кг проса“.

Слiд вiдзначити, що тепер слово „недолiк“, набувши значення росiйських „недостаток“, „недочёт“, утратило колишнє значення, вiддавши його синонiму „нестача“, й витискує з дiлової, а часом i з художньої мови iншi вiдомi слова, що з погляду мовної традицiї є чiткiшими вiдповiдниками до росiйських „недостаток“, „недочёт“.

Таких слiв є чимало: „хиба“, „вада“, „огрiх“, „прогрiх“, „пoхибка“, „помилка“, „недоробок“. Чи не краще й природнiше зазвучала б перша фраза,

44

якби замiсть недоречного там слова „недолiки“ поставити „огрiхи“: „У роботi рiльничої бригади виявлено багато огрiхiв (або „хиб“, „недоробок")“? На краще пiшло б i в другiй фразi, якби там стояло слово „хиби“ (або „вади"): „Це оповiдання захоплює й хвилює своїм змiстом читача, але в ньому є багато стилiстичних хиб (вад)“.

Українська класична лiтература й народна мова користуються словом „недолiк“ тiльки в значеннi „нестача“; для iнших значень уживають наведених слiв: „Iвана кликали в селi Переломаним. Мав у поясi хибу, бо все ходив схилений„ (В. Стефаник).

Росiйському слову „изъян“, близькому своїм значенням до слова „недостаток“, в українськiй мовi вiдповiдають „ґанжа“ („ґaнджa“) або „ґандж“, де перший звук — проривний, вимовляється, як латинське „g“: „Бувають люди з природженою ґанжею“ (I. Нечуй-Левицький); „У всiй стайнi нема коня без ґанджу“ (з живих уст).

Iз цих прикладiв бачимо, що наша мова має досить вiдповiдникiв до росiйських „недостаток“, „недочёт“, „изъян“, то чи варто замiняти всiх їх одним словом „недолiк"? Хоч би тiльки з стилiстичних мiркувань, та й то нема в цьому потреби.

§39. Обслуга й обслуговування (обслужування)

„У мiстi вiдчувається погана поштова обслуга“, — читаємо в однiй газетi, й вiдразу впадає в очi помилкове використання слова „обслуга“, яке має iнше значення, нiж те, що надала йому газета.

Обслуга — це не дiя, що задовольняє чиїсь потреби, а група людей, призначених виконувати певну роботу, здебiльшого в вiйськовiй справi. Росiйським вiдповiдником до цього слова буде „расчёт“, „прислуга“, як це бачимо в такiй, наприклад, фразi: „Гармату викотили на платформу, а обслуга зайняла теплушку“ (В. Козаченко).

Коли треба передати дiю, спрямовану на виконання якогось завдання, тодi слiд удаватись до слiв „обслуговування“ або „обслужування“.

§40. Облiк i обличчя

„У постатi головного героя роману перед нами постає облiк нашого сучасника“, — читаємо в рецензiї на художнiй твiр i не можемо зiйти з дива: про який це облiк пише рецензент? Адже цей iменник, що походить вiд дiєслiв „облiчувати“, „облiчити“, має в українськiй мовi точне значення: „Скiльки ще не взято на облiк самостiйних груп, якi боролися з окупантами, але не знали, як зв’язатися з iншими пiдпiльниками“ (Ю. Яновський); „В артiлi добре органiзовано облiк i зберiгання кормiв“ („Колгоспник України“).

Рецензент механiчно перенiс в український текст росiйське слово, не зваживши на те, що це слово є також в українськiй мовi, тiльки з iншим значенням. У цьому не було нiякої потреби, бо українська мова має досить вiдповiдникiв до росiйського слова „облик“: „обличчя“ („Таке обличчя нашого сьогоднiшнього села“), „образ“ („Бережучи свiй нацiональний образ...“ — Б. Грiнченко), застарiлi „пoдоба“ („Фабрика швидко стратила свою опрятну i празничну подобу“. — I. Франко) й „лик“ („Узяла на себе лик прудкого хлопчика“. — Марко Вовчок).

45

Узявши з цих синонiмiв той, що найбiльше пiдходить до змiсту фрази, рецензент мiг би написати: „У постатi головного героя... виникає образ нашого сучасника“.

§41. Особа й особистiсть

Цi два слова — „особа“ й „особистiсть“ — iнколи не розрiзняють i пишуть: „Особа автора виявляється i в доборi теми, i в характерних, тiльки йому властивих образах“, — або кажуть: „Ви наговорили менi багато образливого, прошу без особистостей!“

Слово „особа“ означає одну людину, iндивiд: „Вiн сам, своєю власною кругленькою особою, стояв, зiгнувшись над пательнею“ (М. Коцюбинський); iнодi, коли мовиться про багатьох людей, це слово в множинi замiняє множину iнших слiв — „чоловiк“, „душ“: „На нараду прийшло багато осiб, але тих, кого хотiлось бачити, й не було“ (з живих уст); часом воно править за вiдповiдник до росiйського слова „личность“, наприклад, у висловi: „Що за пiдозрiла особа?“

Слово „особистiсть“ означає „iндивiдуальнiсть людини“, „сукупнiсть її духовних i фiзичних властивостей“: „Авторську особистiсть не пiддаватимеш остракiзму, виганяючи її з вiрша, де вона в нього iснує на Правах лiричного героя“ (Є. Гуцало).

Тим-то й у першiй фразi треба було написати: „Особистiсть автора виявляється...“, — а в другiй фразi сказати: „Прошу без особистих образ!“

§42. Пам’ятник i пам’ятка

„Багато пам’ятникiв минулого є в степах України. Це i степовi могили, i кам’янi „баби“, що стояли на цих могилах, i, нарештi, рiзнi речi, якi знаходять у могилах“, — читаємо в статтi про археологiчнi знахiдки. Але про якi пам’ятники пише автор статтi? Адже слово „пам’ятник“ означає українською мовою монумент, меморiальну споруду (обелiск, плита, пiрамiда), про якi нема й згадки в статтi. Те, про що оповiдається в статтi, є не пам’ятники, а пам’ятки, цебто речi, що належать до культури минулого, як це бачимо в фразi: „Комiсiя передусiм хотiла дiзнатися про всi старовиннi пам’ятки, що збереглися в Пiвденно-захiдному краї: давнi церкви, замки, первiснi вали, могили, городища“ (О. Iваненко). Слово „пам’ятка“ вживається й у значеннях „рiч, дана на згадку“: „Це перо я дала тобi колись на пам’ятку“ (Леся Українка), — „книжка, де викладаються певнi вiдомостi чи настанови“: „Iнститут готує до видання пам’ятку бригадира з квадратно-гнiздового способу посадки деяких овочевих культур i картоплi“ („Радянська Україна“) — та як синонiм iменника „пам’ять“: „Цi шматочки я сховаю на спомин про цей день на пам’ятку про нашу щиру любов“ (I. Нечуй-Левицький).

Слiд знати вислiв „запaсти в пам’ятку“, вiдповiдний росiйському „запечатлеться в памяти“: „Запала їм у пам’ятку її краса, врода дiвоча“ (Панас Мирний).

Пам’ятник на могилi звичайно зветься „надгробник“: „Я спорудив собi надгробник вiкопомний“ (М. Старицький), — або „надгробок“: „Чернiгiвськi земляки, вкупi з сином поета, становлять над його могилою невеличкий монумент-надгробок“ (М. Коцюбинський).

46