Вікові особливості школярів

Вік школярів	Психологічні вікові особливості
Молодший шкільний вік (6-11 років)	Перебудова пізнавальних процесів(формування довільності, продуктивності, стійкості), розвиток довільної уваги, сприйняття, пам'яті (насамперед механічної), мислення (перехід від наочно-образного до словесно-логічного мислення на рівні конкретних понять). Розвиток саморегуляції поведінки, волі. Засвоєння вмінь читання, письма, арифметичних обчислень, накопичення знань. Розширення сфери спілкування, поява нових авторитетів (учитель), формування стосунків у навчальному колективі. Формування самооцінки на основі оцінювання вчителями і досягнутих результатів у навчанні, часте зниження самооцінки. Формування впевненості у собі, компетентності (у випадку ускладнень у навчанні, критичності вчителів і батьків – невіра у свої сили, почуття неповноцінності, втрата інтересу до навчання).
Підлітковий вік (11-14 років)	Нестійка емоційна сфера, спалахи емоцій і некерованість настроїв, що пояснюється статевим дозріванням підлітків. Утвердження своєї самостійності та індивідуальності, можливість виникнення конфліктних ситуацій на уроці. Провідна діяльність – спілкування з однолітками, освоєння нових норм поведінки і стосунків з людьми на основі необхідності завоювати визнання, прихильність і повагу однолітків до себе. Формування самооцінки, характеру. Розвиток логічного мислення, здатності до теоретичних міркувань і самоаналізу, до оперування абстрактними поняттями. Схильність до розвитку, агресивності як прийомів самоствердження. Вибірковість у навчанні.
Ранній юнацький вік (14-18 років)	Формування самосвідомості, уявлення про себе самого, самооцінювання своєї зовнішності, розумових, моральних, вольових якостей. Підвищення вольової регуляції. Зростання концентрації уваги, обсягу пам'яті. Формування абстрактно - логічного мислення. Розвиток уміння самостійно розбиратися у складних питаннях. Формування власного світогляду як цілісної системи поглядів, знань і переконань. Прагнення до утвердження своєї незалежності, оригінальності. Зневага до порад старших. Прагнення набути професію – основний мотив пізнавальної діяльності. Істотна перебудова емоційної сфери.

Лекція 4

Психологія навчання

1. Предмет психології навчання. Проблеми психології навчання. Психологія і

педагогіка навчання. Типи навчання. Розвивальні можливості навчання. Конструювання навчального змісту. Мотиви навчання.

2. Моделі навчання (інформаційна, операціональна, розвивальна). Психологічні

аспекти дидактичних принципів, змісту предмета і методів засвоєння знань, умінь, навичок. Теорії навчання (Л. С. Виготський, П. Я. Гальперін, В. В. Давидов, Д.Б.Ельконін, О. М. Матюшкін, Л. М. Проколієнко та ін.).

3. Концепції управління навчанням. Розвиток особистості в процесі навчання.

Способи управління навчанням: програмоване навчання, алгоритмізація, проблемне навчання, комп'ютерне навчання, уроки - діалоги тощо. Кредитно-модульна система організації навчального процесу (КМСОНП).

Предмет психології навчання: закономірності навчального процесу, умови всестороннього розвитку особистості, становлення вікових психологічних новоутворень учнів у процесі навчання.

Теоретичні основи психології навчання :

1) дані психології про вікові можливості розвитку;

2) дані педагогіки про особливості навчального процесу (типи уроків, їх структура, методи навчання, форми контролю тощо);

3) урахування індивідуальних особливостей учнів, а не пристосування до них;

4) навчання не може бути зведене лише до передачі знань, а є процесом формування особистості;

5) розвивальна і виховна спрямованість навчання.

Деякі основні проблеми психології навчання:

1) обґрунтування самодостатності процесу навчання;

2)прогнозування перебігу процесу навчання та його результатів;

3) зв'язок навчання і психічного розвитку;

4) особливості навчання виняткових дітей (обдарованих, інвалідів, “ліворуких” та ін.).

Деякі супутні проблеми психології навчання :

1) створення ефективних навчальних технологій;

2) реалізація ідей розвивального та виховуючого навчання;

3) диференційований підхід;

4) участь сім'ї у процесі навчання;

5) психологічні особливості формування наукових понять;

6) домагання обдарованих дітей.

Основні завдання психології навчання:

1) пошук і створення сприятливих умов для управління процесом навчання;

2) забезпечення якості знань, умінь, навичок;

3) з'ясування впливу різних теорій навчання на психічний розвиток особистості.

Супутні завдання психології навчання:

1) з'ясування психологічних основ формування наукових понять із різних навчальних дисциплін;

2) побудова навчального процесу з різновіковими групами дітей;

3) вивчення впливу мотиваційної сфери на процес навчання;

4) вивчення взаємодії офіційного і неофіційного педагогічного впливу та сімейного виховання;

5) вивчення інтересів як важливої умови активізації навчального процесу;

6) з'ясування взаємин хлопчиків і дівчаток у навчально-виховному процесі;

7) залучення учнів до дослідної діяльності на уроках;

8) з'ясування психологічних умов, які нейтралізують зниження інтересу до навчання;

9) аналіз причин неуспішності;

10) вивчення зв'язку між поведінкою та успішністю, поведінкою та моральними якостями, успішністю і моральними якостями;

11) з'ясування психологічних умов для формування вмінь самостійно навчатися, саморозвитку, самовдосконалення в процесі навчання.

Принципи навчання (за Л.В. Занковим):

1) провідна роль теоретичних знань у змісті навчання (поняття, відношення, залежності);

2) усвідомлення учнями всіх ланок процесу учіння та усвідомлення вчителем необхідності роботи над розвитком учнів, у тому числі найслабших;

3) навчання на високому рівні складності;

4) швидкий темп заняття.

Типи навчання :

1. Критерій - стратегія навчання :

1) парипатетичний, або спосіб навчання за Аристотелем (за формою – прогулянковий);

2) догматичний (використання Катехізису);

3) інформативний (передавання знань без постановлення цілі їх обов'язкового засвоєння);

4) пояснювальний (передавання знань за умов їх обов'язкового засвоєння);

5) пояснювально-ілюстративний (К.Д. Ушинський);

6) програмований (алгоритмізація навчального процесу);

7) проблемний (використання пошукових ситуацій);

8) операційно-технічний (використання технічних засобів, зокрема комп'ютерних технологій);

9) кредитно-модульна система організації навчального процесу (домінування самостійної роботи в учнів, студентів).

2. Критерій – спрямованість навчання:

1) теоретичне навчання;

2) практичне навчання;

3) обране, емоційне, етичне та естетичне навчання.

3. Критерій – форми навчання:

1) фронтально-класне;

2) групове;

3) індивідуальне.

Моделі навчання:

1. Критерій — особливості психічної діяльності:

1) пізнавальна (вихідна позиція — сенсорний розвиток);

2) комунікативна (вихідна позиція – спілкування);

3) когнітивна (вихідна позиція – мислення).

2. Критерій — особливості використання знань:

1) інформаційна (цілісність відтворення знань, їх використання за зразком у нестандартних ситуаціях);

2) операціональна (цілі, мотиви, предмет і засоби діяльності, її контроль і оцінка, які є загальні для будь-якого виду діяльності);

3) розвивальна (використання принципу індивідуалізації навчання).

У “чистому” вигляді названі моделі, як правило, не існують.

Структура навчання:

1) мета;

2) навчальне завдання;

3) навчальні дії;

4) контроль;

5) уміння оцінити отриманий результат (самоконтроль).

Лінії формування навчальної діяльності:

1) мотивація;

2) контроль;

3) зміст;

4) учитель як джерело інформації.

Психологічні закономірності навчальної діяльності:

1) специфіка потреб, мотивів тощо;

2) фіксoвані етапи розвитку протягом шкільного дитинства;

3)становлення індивідуальних форм із розгорнутої і колективної навчальної роботи.

Основні етапи формування наукових понять

1. Фаза А (передактивна): аналіз уроку, оцінка попередніх знань учнів.

2. Фаза Б (фаза взаємодії):

а) попереднє пояснення змісту нового научіння;

б) термін-поняття (виокремлення основних ознак);

в) ідентифікація (впізнавання, розрізнення) як наслідок використання

спрощених прикладів;

г) розрізнення істотних і неістотних ознак ;

д) тематичні приклади;

е) приклади, не використані для засвоєння понять, що вивчалися;

ж) повторне розрізнення істотних та неістотних ознак (проведення

зворотних зв'язків);

з) пояснення понять на основі власних прикладів (пояснення своїми

словами).

3. Фаза С (підказка).

Розвивальне навчання – навчання, яке забезпечує формування навчальної діяльності, повноцінне засвоєння знань і максимально стимулює розумовий розвиток учнів.

Його розглядають як активно-діяльнісний спосіб навчання, під час якого враховують та використовують закономірності психічного розвитку дитини. Планування розвивального навчання здійснюють на основі пристосування процесу навчання до рівня розвитку та індивідуально-психологічних особливостей школяра. Це є різновид особистісно-орієнтованого навчання.

На певні аспекти проблеми розвивального навчання педагоги і психологи почали звертати увагу у ХІХ ст. Значним є внесок у її розроблення В.-А. Дістервега, К. Ушинського та ін. У 30-ті роки ХХ ст. цю проблему почав досліджувати німецький психолог Отто Зельц (1881-1944), який вперше провів ґрунтовні лабораторні дослідження, що продемонстрували вплив навчання на розумовий розвиток дітей.

У Росії ідея розвивального навчання вперше була теоретично обґрунтована у 30-ті роки ХХ ст. Л. Виготським, який сформулював один із концептуальних принципів сучасного навчання: “Навчання не плететься у хвості розвитку, а веде його за собою”. У дослідженнях Л. Виготського, Д. Ельконіна, В. Давидова, Ш. Амонашвілі та інших психологів закладено психологічні основи цілісної концепції розвивального навчання.

На думку В. Давидова, термін “розвивальне навчання” розкриває опис конкретних умов своєї реалізації з найважливіших показників:

1) головні психологічні утворення, які виникають, формуються і розвиваються в певному віці;

2) провідна діяльність вікового періоду, що визначає виникнення і розвиток відповідних новоутворень;

3) зміст і способи здійснення провідної діяльності;

4) взаємозв'язки з іншими видами діяльності;

5) система методик, що уможливлюють визначення рівнів розвитку відповідних новоутворень;

6) характер зв'язку рівнів розвитку з особливостями організації провідної діяльності і суміжних із нею видів діяльності.