Психологія учіння

1. Научіння і його види.

2. Поняття про учіння.

3. Цілі учіння.

4. Мотивація навчальної діяльності.

Научіння – процес і результат набування біологічною системою певного індивідуального досвіду.

Зазвичай вищі форми научіння, властиві лише людям, поділяють на вікарне научіння ( засвоєння форм поведінки інших людей через безпосереднє зорове спостереження за їх поведінкою та діяльністю) та вербальне научіння ( набування нового досвіду в процесі спілкування з іншими людьми чи сприймання інформації через засоби масової інформації).

Крім вікарного і вербального научіння, деякі психологи виокремлюють латентне научіння, яким позначають готовність людини до практичного використання дії, що з'являється внаслідок мимовільного ознайомлення з процесом її виконання у певній ситуації.

У науці існують й інші підходи до класифікації научіння. Так, за характером того, чому навчається дитина, виокремлюють рефлекторний (сенсорне, моторне, сенсомоторне), когнітивний та інтелектуальний рівні научіння.

Рефлекторне научіння характеризують засвоєнням певних стимулів і відповідних на них реакцій. Маючи неусвідомлюваний або малоусвідомлюваний характер, воно здійснюється через пошуки, способи і помилки. У його основі – генералізація, диференціація і систематизація чуттєвих сигналів рухів і дій через підкріплення та винагороду.

Уже в ранньому віці дитина оволодіває здатністю розрізняти звуки, кольори , форми предметів, запахи, смакові властивості їжі тощо. Це – сенсорне научіння, внаслідок якого вона ознайомлюється з властивостями речей. Відбувається формування розрізнень чуттєвих сигналів та сприймання, розвиток процесу спостереження, узнавання і впізнавання. Водночас у дитини розвивається моторне научіння: вона навчається схоплювати предмет, здійсню-вати з ним різні маніпулятивні дії, повзати, ходити, координувати рухи й орієн-туватися у навколишньому середовищі, оволодівати суспільно виробленими способами застосування предметів.

У процесі моторного научіння відбувається вибір і об'єднання способів виконання рухів, освоєння доцільних рухових програм, їх розрізнення та об'єднання в певні системи. На пізніших етапах розвитку дитини виникає сенсомоторне научіння як синтез сенсорного і моторного научіння (читання вголос, гра на музичних інструментах), яке триває протягом усього життя людини.

Когнітивне научіння характеризує засвоєння дитиною певних знань і дій. На цьому рівні якісно змінюється характер умов научіння. Крім реальних сигналів, тобто впливу самих речей, на вищу нервову діяльність людини впливають уже і сигнали другої сигнальної системи – слова, які заміняють дію речей. Слово стає і засобом підкріплення.

Найвищим рівнем розвитку научіння є інтелектуальне научіння – рівень когнітивного научіння, впродовж якого людина відображає не певні чуттєві конкретні відношення речей і дій, а власне загальні об'єктивні зв'язки, структури і відношення реальності. Відношення такого типу не є чуттєві. Для їх відображення людство створило особливу форму – поняття, що не притаманне тваринам. Засобом реалізації понять є мова.

Із появою слова реальні дії з предметами поступово замінюються ідеальними діями з поняттями – розумовими діями, або мисленнєвими операціями. Перенесення реальних дій і операцій у внутрішній ідеальний план та оперування в ньому уявленнями і поняттями називають мисленням. Отже, на цьому рівні є необхідний ще один вид научіння – научіння мисленню.

Учіння – цілеспрямована організація свідомого засвоєння нагромадженого людством суспільно-історичного досвіду

Научіння людини внаслідок цілеспрямованого, свідомого присвоєння нею суспільно-історичного досвіду людства деякі вчені розглядають як учіння

(Й. Лінгарт, Г. Клаус, Л. Ітельсон та ін.)

У сучасній вітчизняній педагогічній психології найбільш поширеним стало визначення учіння як специфічної форми індивідуальної активності, спрямованої на засвоєння знань, формування навичок і вмінь та розвиток самого учня. Воно неможливе без наявності в учня свідомої установки на оволодіння знаннями, навичками і вміннями як продуктами учіння.

Основоположником діяльнісної теорії учіння є Л.С. Виготський, який вніс суттєві зміни у теоретичні погляди на процес учіння. Він вважав учіння специфічним видом діяльності , під час якої відбувається формування психічних новоутворень через “присвоєння” дитиною культурно-історич-ного досвіду людства.

На основі культурно-історичної теорії Л.С . Виготського пізніше

були розроблені концепції учіння О. Леонтьєва, П. Гальперіна, Л. Занкова, Д. Ельконіна, В. Давидова та ін.

Ці відомі вчені розвинули положення про стадіальність у розвитку вищих психічних функцій та інтеріоризацію як основний механізм їх становлення і розвитку. О. М. Леонтьєв зазначав, що для оволодіння знаннями, навичками і вміннями потрібна адекватна діяльність, унаслідок якої засвоюється відповідний досвід.

Розглянуті у радянській педагогічній психології підходи до учіння, сформульовані у працях Л.С. Виготського і О. М. Леонтьєва, стали основою у розробці П. Гальперіним і Н. Тализіною теорії поетапного формування розумових дій, згідно з якою предметом засвоєння стали навчальні дії знання. Одним із основних понять цієї концепції є орієнтувальна основа дії (ООД), яка для учня стає предметом засвоєння.

На думку її авторів, орієнтувальна основа дії — це система орієнтирів і настанов, використовуючи які учень виконує певну діяльність або задану дію, що відповідає умовам завдання.

Таблиця 3.1

Основні категорії цілей учіння	Приклади узагальнених типів цілей учіння
1. Знання. Означає запам’ятовування і відтворення вивченого матеріалу різних видів змісту— від конкретних фактів до цілісних теорій. Загальне в цій категорії — пригадування відповідної інформації	Учень знає ключові терміни, конкретні факти, методи і процедури, основні поняття, правила
2. Розуміння. Показником здібності розуміти значущість вивченого може слугувати перетворення (трансляція) матеріалу з однієї форми вираження в іншу (наприклад, із словесної форми — в математичну). Показником розуміння також може бути інтерпретація матеріалу учнем (пояснення, короткий виклад) або припущення про подальший хід явищ, подій, наслідків, результатів. Такі результати учіння більш значущі порівняно з простим запам'ятовуванням матеріалу	Учень розуміє факти, правила і принципи, по-яснює словесний матеріал, інтерпретує схеми, графічні діаграми, перетворює сло-весний матеріал у мате-матичний вираз, гіпоте-тично описує майбутні на-слідки
3. Використання. Це вміння застосовувати вивчений матеріал у конкретних умовах і нових ситуаціях. Сюди входить послуговування правилами, методами, поняттями, законами, принципами, теоріями. Відповідні результати навчання вимагають більш високого рівня оволодіння матеріалом, ніж пояснення	Учень використовує поняття і принципи в нових ситуаціях, послуговується законами, теоріями в конкретних практичних ситуаціях,демонструє пра-вильне застосування ме-тоду і процедури
	Закінчення табл.3.1
Основні категорії цілей навчання		Приклади узагальнених типів цілей учіння
4. Аналіз. Означає вміння поділяти матеріал на складники так, щоб ясно виокремлювалася його структура:частини цілого, взаємозв'язок між ними, принципи організації цілого. Результати учіння характеризуються при цьому вищим інтелектуальним рівнем, ніж розуміння і використання, оскільки вимагають усвідомлення як змісту навчального матеріалу, так і його внутрішньої побудови		Учень виділяє приховані (ненаявні) припущення, бачить помилки і упущення в логіці суджень, проводить роз-різнення між фактами і наслідками, оцінює зна-чущість даних
5. Синтез. Це означає уміння комбінувати елементи, з метою отримати ціле, що відрізняється новизною. Таким новим продуктом може бути доповідь, план дій, сукупність узагальнених зв'язків (схеми). Відповідні результати передбачають діяльність творчого характеру з акцентом на створення нових схем і структур		Учень пише невеликий твір творчого характеру, передбачає план прове-дення експерименту, використовує знання з різних галузей, щоб скласти план розв’язання тієї чи іншої задачі
6. Оцінка. Вміння оцінювати значення того чи іншого матеріалу (ствердження, художнього твору, дослідних даних) для конкретної мети. Судження учня мають спиратися на чіткі критерії, (як внутрішні (структурні, логічні), так і зовнішні (відповідати окресленій меті). Критерії можуть визначатися самим учнем або ж задаватися йому ззовні (наприклад, учителем). Ця категорія передбачає досягнення ззовні результатів учіння з усіх попередніх категорій плюс оцінних суджень, ґрунтованих на чітко окреслених критеріях		Учень оцінює логіку побудови матеріалу у ви-гляді письмового тексту, оцінює відповідність висновків про наявні дані, оцінює важливість того чи іншого твору живо-пису на основі внут-рішніх критеріїв

Мотиви навчання (сукупність зовнішніх і внутрішніх умов, які викликають і спрямовують активність суб'єкта) класифікуються за:

1) рівнем усвідомлення (усвідомлені, неусвідомлені);

2) результатами учіння (соціальні, корисливі, престижні);

3) зовнішніми (внутрішніми) впливами:

а) внутрішні мотиви, (основним є пізнавальний інтерес); відношення до навколишнього світу, яке реалізується в пізнавальній діяльності);

б)зовнішні мотиви : подобається процес навчання, учитель; бажання

самоствердитись; оцінка; страх перед покаранням; прагнення не підвести клас;

брат (сестра) добре навчаються; тут навчалися мої батьки тощо;

4) рівнем полярності ( позитивні , нейтральні, негативні);

5) рівнем моральності ( моральні, аморальні (соціальні));

6) доцільністю ( виправдані, невиправдані).

Динамічні характеристики мотивів:

1) сила;

2) тривалість;

3) емоційність.

На формування мотивації впливає рівень успіхів в учінні, оскільки успіх є причиною позитивного ставлення до навчання. Існує взаємозалежність між рівнем мотивації та результативністю учіння (А.К. Маркова, М.І. Алексєєва). Центральними елементами мотиваційної сфери є інтерес та усвідомлена необхідність (“треба”).

Таблиця 3.2

Класифікації мотивів учіння

1-й підхід

Внутрішні мотиви	Зовнішні мотиви
Специфіка: мотиви, пов'язані з самим процесом навчальної діяльності	Мотиви, пов'язані з результатами навчальної діяльності
Види: бажання пізнавати нове (пі-знавальний інтерес), радість від подо-лання труднощів	Мотиви самоосвіти, мотиви престижу та інші спеціальні мотиви. Мотиви уникнення неприємностей. Ігровий мотив

Таблиця 3.3

2-й підхід (за А.К. Марковою)

Безпосередньо-спонукальні мотиви учіння	Перспективно-спонукальні мотиви учіння	Інтелектуально -спонукальні мотиви
Грунтуються на емо-ційних виявах особис-тості (яскравість, новиз-на, захопленість, прива-бливість особистості пе-дагога, бажання мати підтримку, схвалення, ви-нагороду, а не негативну оцінку, небажання бути об'єктом обговорення у класі)	Грунтуються на розу-мінні значущості знання взагалі і навчального предмета зокрема (прикладний характер знань, зв'язок навчаль-ного предмета з майбут-нім самостійним життям, розвинуте почуття обо-в'язку, очікування вина-городи)	Грунтуються на отри-манні задоволення від самого процесу пізнання (інтерес до знань, допит-ливість, прагнення під-вищити свій культурний рівень, захопленіcть са-мим процесом вирішення навчально-пізнавальних завдань)

Таблиця 3.4

3-й підхід (за П.М. Якобсоном)

Мотивація негативного характеру, пов'язана з мотивами, які перебувають поза учінням	Мотивація позитивного характеру, пов’язана з мотивами, що перебувають поза учінням	Мотивація, яка перебуває у самій навчальній діяльності і безпосередньо пов'язана з метою учіння
Усвідомлення конкретних незручностей і непри-ємностей, якщо не буде вчитися (докору батьків, учителів, страх бути покараним)	Схвалення оточуючих, почуття обов'язку, шлях до особистісного благопо-луччя, кар'єра, бажання зайняти позицію лідера у класі	Розширення світогляду, набуття знань, задоволення допитливості, реалізація своїх здібностей, виявів інтелектуальної активності

Таблиця 3.5