Komentar_KPK_2012

обов'язкову участь особи при проведенні процесуальної дії або визнання її участі обов'язковою слідчим суддею чи судом.

2. Частиною 2 коментованої статті передбачено окрему підставу для судового виклику, яка стосується виключно судового провадження, - суд здійснює виклик учасників кримінального провадження, якщо їх участь у судовому провадженні є обов'язковою. Таким чином, на відміну від ч. 1 цієї статті ч. 2 стосується судового виклику учасників кримінального провадження, участь яких є обов' язковою не в окремій процесуальній дії, а в судовому провадженні. Під останнім згідно із п. 24 ст. 3 КПК слід розуміти кримінальне провадження усудіпершоїінстанції, яке включає підготовче судове провадження, судовий розгляд і ухвалення та проголошення судового рішення, провадження з перегляду судових рішень в апеляційному, касаційному порядку, Верховним Судом України, а також за нововиявленими обставинами. Вичерпний перелік осіб, які підпадають під категорію «учасник кримінального провадження», міститься уп. 25 ст. 3 КПК. Якщо участь учасника кримінального провадження є обов'язковою у судовому провадженні (зокрема, обвинуваченого), суд здійснює не його повідомлення, а судовий виклик (про відмінність виклику і повідомлення див. коментар до ст. 133 КПК).

Судовий виклик здійснюється у порядку, передбаченому ст. 135 цього Кодексу.

Стаття 135

Порядок здійснення виклику в кримінальному провадженні

1.Особа викликається до слідчого, прокурора, слідчого судді, суду шляхом вручення повістки про виклик, надіслання її поштою, електронною поштою чи факсимільним зв 'язком, здійснення виклику по телефону або телеграмою.

2.Уразі тимчасової відсутності особи за місцем проживання повістка для передачі їй вручається під розписку дорослому члену сім 'ї особи чи іншій особі, яка з нею проживає, житлово-експлуатаційній організації за місцем проживання особи або адміністрації за місцем її роботи.

3.Особа, що перебуває під вартою, викликаєтьсячерез адміністрацію місця ув 'язнення.

4.Повістка про виклик неповнолітньої особи, як правило, вручається її батьку, матері, усиновлювачу або законному представнику. Інший порядок вручення повістки допускається лише у випадку, якщо це обумовлюється обставинами кримінального провадження.

5.Повістка про виклик обмежено дієздатної особи вручається її піклувальнику.

6.Повістка про виклик вручається особі працівником органу зв 'язку, працівником правоохоронного органу, слідчим, прокурором, а також секретарем судового засідання, якщо таке вручення здійснюється в приміщенні суду.

7.Повістка про виклик особи, яка проживає за кордоном, вручається згідно з міжнародним договором про правову допомогу, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, а за відсутності такого - за допомогою дипломатичного (консульського) представництва.

8.Особа має отримати повістку про виклик або бути повідомленою про нього іншим шляхом не пізніше ніж за три дні до дня, коли вона зобов'язана прибути за викликом. У випадку встановлення цим Кодексом строків здійснення процесуальних дій, які не дозволяють здійснити виклик узазначений строк, особа має отримати повістку про виклик або бути повідомленою про нього іншим шляхом якнайшвидше, але в будь-якому разі з наданням їй необхідного часу для підготовки та прибуття за викликом.

1. Для досягнення мети виклику слідчим, прокурором або судового виклику, яка полягає у забезпеченні можливості проведення окремих процесуальних дій і кримінального провадження в цілому, важливе значення має дотримання передбаченого законом порядку його здійснення, який має бути достатньо оперативним і водночас містити гарантії дотримання прав учасників кримінального провадження.

Частиною 1 коментованої статті передбачено способи здійснення виклику в кримінальному провадженні. Основним з них є повістка про виклик, яка може бути вручена безпосередньо, надіслана поштою, електронною поштою чи факсимільним зв'язком. Крім того, виклик може бути здійснено по телефону або телеграмою.

Зміст повістки про виклик регулюється ст. 137 КПК. Надання зазначеним у ній положенням нормативного характеру передбачає необхідність їх дотримання при застосуванні будь-якого способу здійснення виклику.

2.Оптимальним способом здійснення виклику є вручення повістки безпосередньо особі, яка викликається. У разівідсутностітакоїможливостіповістка про виклик з метою її подальшої передачі особі, яка викликається, може бути вручена під розписку дорослому члену сім'ї особи чи іншій особі, яка з нею проживає, житлово-експлуатаційній організації за місцем проживання особи або адміністрації за місцем її роботи. Важливо, щоб ці особи, яким вручається повістка, мали реальнуможливість передати їїадресату. При цьомуїм має бути роз'яснено обов'язок вручити повістку адресату без зволікання.

3.Достатньо поширеним способом здійснення виклику є надіслання повістки поштою. Згідно з Інструкцією з діловодства в місцевому загальному суді, затвердженою наказом Державної судової адміністрації України від 27 червня 2006 р., на поштовій кореспонденції, де міститься судова повістка, проставляються відповідні відмітки зі штампом суду «Судова повістка» (п. 6.5.1).

Використання електронної пошти або факсимільного зв'язку для передачі повістки про

виклик як сучаснихзасобів комунікації дозволяє суттєво прискоритицей процес, а томуй є достатньо зручними способами виклику. Повістка про виклик у такому випадку направляється особі у формі електронного документа. Згідно із Законом України «Про електронні документи та електронний документообіг» від 22 травня 2003 р. електронний документ - документ інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов'язковіреквізити документа. Електронний документ може бути створений, переданий, збережений і перетворений електронними засобами у візуальну форму. Візуальною формою подання електронного документа є відображення даних, які він містить, електронними засобами або на папері у формі, придатній для приймання його змісту людиною (ст. 5). При надісланні повістки про виклик електронною поштою особа, яка отримала повістку, має надіслати відповідне підтвердження, за наявності якого можна вести мову про застосування належного (законного) способу здійснення виклику (див. ст. 136 КПК).

При виклику по телефону зміст повістки має бути роз'яснено особі, яка викликається, з дотриманням вимог ст. 137 КПК. Водночас, враховуючи, що законом не передбачено способу фіксації виклику по телефону та підтвердження отримання здійсненого виклику, нез'явлення викликаної у такий спосіб особи не може розглядатися як безспірна підстава для застосування до неї грошового стягнення або приводу.

4.За загальним правилом виклик неповнолітньої особи має здійснюватися через її батьків або усиновлювача або законного представника, що передбачено ч. 4 коментованої статті. Слід зазначити, що учиннихзаконодавчихактах(ЦПК ЗУ «Про безоплатнуправову допомогу», ЗУ «Про громадянство України», ЗУ «Про психіатричну допомогу») термін «законні представники» використовується як родове поняття, до якого включаються батьки, усиновлювачі, батьки-вихователі, опікуни, піклувальники, прийомні батьки, патронатні вихователі, представники закладів, які виконують обов'язки опікунів, піклувальників.

5.Порядок виклику неповнолітніх через законних представників, а також виклику обмежено дієздатної особи через її піклувальника (що передбачено ч. 5 коментованої статті) спрямовано, по-перше, на те, щоб довести до відома відповідальних за поведінку цих осіб про виклик, а по-друге, використати їх вплив для забезпечення явки неповнолітнього або обмежено дієздатного до слідчого, прокурора, слідчого судді, суду.

Винятки із загального порядкувикликунеповнолітніхстановлятьлише тівипадки, коли це обумовлюється обставинами кримінального провадження, зокрема, тактикою здійснення досудового розслідування, можливим негативним впливом законного представника на неповнолітнього, можливим сприянням законного представника ухиленню неповнолітнього з метою перешкоджання здійсненню досудового розслідування, здійсненням кримінального правопорушення дорослим членом сім'ї у співучастіз неповнолітнім тощо. У таких випадках повістка про виклик може бути вручена безпосередньо неповнолітньому.

6.Частина 6 цієї статті встановлює коло осіб, до повноважень яких віднесено вручення повістки про виклик, асамевонавручається особіпрацівникоморганузв'язку, працівником

правоохоронного органу, слідчим, прокурором, а також секретарем судового засідання, якщо таке вручення здійснюється в приміщенні суду.

7.Виклик особи, яка проживає за кордоном, здійснюється в порядку, передбаченому міжнародними договорами України, згода наобов'язковість якихнадана Верховною Радою України. До таких, зокрема, належать двосторонні та багатосторонні міжнародні договори

угалузі надання правової допомоги в кримінальних справах (наприклад, Конвенція про правовудопомогу іправовівідносини уцивільних, сімейних ікримінальних справах від 22 січня 1993 р., Європейська конвенція про взаємнудопомогу укримінальних справах від20 квітня 1959 р., Договір між Україною та Сполученими Штатами Америки про взаємну правову допомогу у кримінальних справах, ратифікований ЗУ від 10 лютого 2000 р., Договір між Україною іРеспублікою Польщапро правовудопомогута правовівідносини у цивільних ікримінальнихсправах, ратифікований Законом України від4 лютого 1994р., та ін.). Кожен з такихміжнароднихдоговорів передбачає обсяг правовоїдопомоги, який може бути надано у встановленому ним порядку. Виклик особи для дачі показань за межами запитуваної сторони договору є однією із дій, яка передбачена майже всіма міжнародними договорами. Останні встановлюють також певні гарантії недоторканності особи, яка з'являється за викликом, що стосуються її імунітету і неможливості застосування до неї на Україні примусових заходів, що обмежують її свободу, протягом передбаченого міжнародним договором строку. Така гарантія має важливе значення в аспекті забезпечення дієвості застосування цього заходу забезпечення кримінального провадження.

За відсутності міжнародного договору про правову допомогу, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, повістка про виклик особи, яка проживає за кордоном, вручається за допомогою дипломатичного (консульського) представництва. Правовою основою функціонування дипломатичних представництв та консульських установ України є ЗУ «Про дипломатичну службу» від 20 вересня 2001 р., Положення про дипломатичне представництво України за кордоном, затверджене Розпорядженням Президента України від 22 жовтня 1992 р. № 166/92-рп, Консульський Статут України, затверджений Указом Президента України від 2 квітня 1994 р. № 127/94.

8.Частина 8 коментованої статті передбачає строк, коли особа має бути повідомлена про виклик, - не пізніше ніж за три дні до дня, коли вона зобов'язана прибути за викликом. Це законодавче положення має значення гарантії забезпечення прав особи, перш за все, права на захист, яке є загальносуб'єктним і тому має гарантуватися будь-якій особі, права та законні інтереси якої можуть бути обмежено у зв'язку із здійсненням кримінального провадження. Зокрема, відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 66 КПК свідок має право користуватися під час давання показань та участі у проведенні інших процесуальних дій правовою допомогою адвоката. Реалізації даного права сприяє передбачена законом норма щодо повідомлення свідка про виклик не пізніше трьох днів до явки, що надає йому реальну можливість залучити адвоката для надання правової допомоги.

Винятки із правила стосовно дотримання строку повідомлення про виклик становлять випадки, коли КПК встановлено такі строки здійснення процесуальних дій, які не дозволяють здійснити виклик не пізніше ніж за три дні. Проте і в цих випадках законодавець вимагає, щоб особі було надано необхідний час для підготовки до участі у процесуальній дії та прибуття за викликом. До таких випадків, зокрема, належать запрошення взяти участь в обшуку потерпілого, підозрюваного, захисника, представника та інших учасників кримінального провадження (ч. 1 ст. 236 КПК), залучення до участі в слідчому експерименті підозрюваного, потерпілого, свідка, захисника, представника (ч. 3 ст. 240) тощо.

Стаття 136

Підтвердження отримання особою повістки про виклик або ознайомлення з її змістом іншим шляхом

1. Належним підтвердженням отримання особою повістки про виклик або ознайомлення з її змістом іншим шляхом є розпис особи про отримання повістки, в тому числі на поштовому повідомленні, відеозапис вручення особі повістки, будь-які інші дані, які підтверджують факт вручення особі повістки про виклик або ознайомлення з її змістом.

2.Якщо особа попередньо повідомила слідчого, прокурора, слідчого суддю, суд про адресу своєї електронної пошти, надіслана на таку адресу повістка про виклик вважається отриманою увипадкупідтвердження їїотриманняособоювідповідним листом електронної пошти.

1.Підтвердження отриманняособою повістки про виклик абоознайомлення з їїзмістом іншим шляхом є складовою частиною передбаченого законом порядку виклику особи для участі у кримінальному провадженні. Адже подальше накладення грошового стягнення або привід підозрюваного, обвинуваченого або свідка, який не з' явився за викликом, можливі виключно за умови, що особа була належним чином повідомлена про виклик і не з'явилася без поважних причин або не повідомила про причини свого неприбуття (див. частини 1, 2 ст. 139 КПК).

Частина 1 коментованої статті передбачає способи належного підтвердження отримання повістки про виклик або ознайомлення з її змістом іншим шляхом. До таких належать: 1) розпис особи про отримання повістки; 2) відеозапис вручення особі повістки;

3)будь-які інші дані, які підтверджують факт вручення особі повістки про виклик або ознайомлення з її змістом.

При безпосередньому врученні повістки особі, яка викликається, або іншій особі, яка може передати повістку адресату, вона має розписатися про вручення повістки. При відмові особи поставити свій підпис, особа, яка вручила повістку, має зробити відповідну відмітку.

Відеозапис вручення особі повістки про виклик особливого значення набуває у тих випадках, коли особа відмовляється поставити підпис, що підтверджує факт отримання повістки та ознайомлення з її змістом.

Під іншими даними, які підтверджують факт вручення особі повістки про виклик або ознайомлення з її змістом, про які йдеться у ч. 1 коментованої статті, слід розуміти показання осіб, які були присутні при врученні, або осіб, яким стало відомо від особи, якій було вручено повістку, про отримання нею повістки.

2.Надіслання повістки електронною поштою спрямовано на оптимізацію порядку повідомлення про виклик, його суттєве спрощення та прискорення. Його обов'язковою умовою є підтвердження особою отримання повістки відповідним листом електронної пошти, що дозволяє упевнитися не тільки у факті надходження за відповідною адресою електронного листа, а, перш за все, в ознайомленні адресата з його змістом, його обізнаності стосовно виклику до слідчого, прокурора, слідчого судді або суду для участі у кримінальному провадженні. Таке положення обумовлене дією ЗУ «Про електронні документи та електронний документообіг» від 22 травня 2003 р., відповідно до якого електронний документ вважається одержаним адресатом з часу надходження авторові повідомлення в електронній формі від адресата про одержання цього електронного документа автора, якщо інше не передбачено законодавством або попередньою домовленістю між суб'єктами електронного документообігу. Якщо попередньою домовленістю між суб'єктами електронного документообігу не визначено порядок підтвердження факту одержання електронного документа, таке підтвердження може бути здійснено в будь-якомупорядкуавтоматизованим чи іншим способом в електронній формі або уформідокумента на папері. Зазначенепідтвердження повинно містити даніпро факт і час одержання електронного документа та про відправника цього підтвердження. У разі ненадходження до автора підтвердження про факт одержання цього електронного документа вважається, що електронний документ не одержано адресатом (ст. 11).

Стаття 137

Зміст повістки про виклик

1. У повістці про виклик повинно бути зазначено :

1)прізвище та посада слідчого, прокурора, слідчого судді, судді, який здійснює виклик;

2)найменування та адреса суду або іншої установи, до якоїздійснюється виклик, номер телефону чи інших засобів зв 'язку;

3)ім 'я (найменування) особи, яка викликається, та її адреса;

4)найменування (номер) кримінального провадження, в рамках якого здійснюється виклик;

5)процесуальний статус, в якому перебуває викликана особа;

6)час, день, місяць, рік і місце прибуття викликаної особи;

7)процесуальна дія (дії), для участі в якій викликається особа;

8)наслідки неприбуття особи за викликом із зазначенням тексту відповідних положень закону, в тому числі можливість застосування приводу;

9)передбачені цим Кодексом поважні причини, через які особа може не з 'явитися на виклик, та нагадування про обов 'язок заздалегідь повідомити про неможливість з 'явлення;

10)підпис слідчого, прокурора, слідчого судді, судді, який здійснив виклик.

1. Повістка про виклик є важливим процесуальним документом, а тому й закон указує на її обов'язкові реквізити. Надання їм нормативного характеру спрямоване на забезпечення прав і законних інтересів осіб, які беруть участь у кримінальному провадженні. Закріплення в законі зазначених у коментованій статті положень створює належні умови для реалізації конституційного права кожного на правову допомогу (ст. 59 Конституції України), адже завчасне повідомлення особі їїпроцесуального статусута мети виклику надають їй можливості залучити адвоката для надання кваліфікованої правової допомоги при здійсненні кримінального провадження.

2. Передбачені у коментованій статті положення щодо змісту повістки про виклик можна поділити на певні групи: 1) відомості, що стосуються кримінального провадження та особи, яка викликає (прізвище та посада слідчого, прокурора, слідчого судді, судді, який здійснює виклик; найменування та адреса суду або іншої установи, до якої здійснюється виклик, номер телефону чи інших засобів зв'язку; найменування (номер) кримінального провадження, в рамках якого здійснюється виклик; підпис слідчого, прокурора, слідчого судді, судді, який здійснив виклик); 2) відомості, що стосуються особи, яку викликають (ім'я (найменування) особи, яка викликається, та її адреса; процесуальний статус, в якому перебуває викликана особа); 3) відомості, що стосуються дії, для участі у провадженніякої викликається особа (час, день, місяць, рік імісце прибуття викликаноїособи;процесуальна дія (дії), для участі в якій викликається особа); 4) відомості, що стосуються відповідальності особи, яка викликається (наслідки неприбуття особи за викликом із зазначенням тексту відповідних положень закону, у тому числі можливість застосування приводу; передбачені КПК поважні причини, через які особа може не з'явитися на виклик, та нагадування про обов'язок заздалегідь повідомити про неможливість з'явлення).

Слід звернути увагу на те, що за змістом закону в повістці має бути наведено не лише самі наслідки нез'явлення особи за викликом, а текст закону, яким вони передбачені.

Виходячи із імперативного характеру закріплених у коментованій статті положень щодо змісту повістки про виклик, їх недотримання слідчим, прокурором, слідчим суддею або суддею має розцінюватися як порушення законного порядку виклику, а тому й може мати наслідком відмову особи, яка викликається, виконати свій обов'язок щодо явки за викликом.

КПК визначається зміст повістки про виклик, а її відповідну форму передбачають підзаконні нормативні акти. Зокрема, згідно з Інструкцією з діловодства в місцевому загальному суді, затвердженої наказом Державної судової адміністрації України від 27 червня 2006 р., виготовлення й надіслання повісток забезпечує секретар судового засідання. Повістки про виклик учасників судового процесу у всіх справах складаються за відповідною формою, яка встановлена додатком 36 до п. 6.5.1 Інструкції. В органах прокуратури України порядок надіслання вихідної кореспонденції регулюється Інструкцією з діловодства в органах прокуратури України, затвердженою наказом в.о. Генерального прокурора України від 1 квітня 2010 року № 18.

Стаття 138

Поважні причини неприбуття особи на виклик

1. Поважними причинами неприбуття особи на виклик є:

1)затримання, тримання під вартою або відбування покарання;

2)обмеження свободи пересування внаслідок дії закону або судового рішення;

3)обставини непереборної сили (епідемії, військові події, стихійні лиха або інші подібні обставини);

4)відсутність особи у місці проживання протягом тривалого часу внаслідок відрядження, подорожі тощо;

5)тяжка хворобаабо перебування в закладіохорониздоров 'я узв 'язкуз лікуванням або вагітністю за умови неможливості тимчасово залишити цей заклад;

6)смерть близьких родичів, членів сім 'ї чи інших близьких осіб або серйозна загроза їхньому життю;

7)несвоєчасне одержання повістки про виклик;

8)інші обставини, які об 'єктивно унеможливлюють з 'явлення особи на виклик.

Коментована стаття передбачає перелік поважних причин неприбуття особи на виклик, який не є вичерпним, адже такими можуть бути визнані й інші обставини, які об'єктивно унеможливлюють з'явлення особи (наявність малолітніх дітей при неможливостідоручити їхдогляд будь-кому, бездоріжжя, тривала перерва урусітранспорту, катастрофа тощо). Зазначені у цій статті обставини є такими, що найбільш часто зустрічаються на практиці, а тому й їх правове регулювання спрямоване на формування єдності правозастосовної практики, дисциплінування учасників кримінальних процесуальних відносин.

За змістом коментованої статті закріплені в ній обставини апріорі визнаються законодавцем поважними причинами нез'явлення за викликом, що звужує дискрецію слідчого, прокурора, слідчого судді та суду при їх оцінці та вимагає визнати їх такими за умови доведеності їх наявності у кожному конкретному випадку. Перелік поважних причин неприбуття особи на виклик має бути зазначений у повістці про виклик (див. п. 9

ст. 137 КПК).

За наявності однієї із закріплених у цій статті обставин, а також інших обставин, які можуть бути розціненіяк поважні, до особи, яка не з' явилася за викликом, не можуть бути застосовані заходи забезпечення кримінального провадження, що передбачені ст. 139 КПК.

Однією із поважних причин неприбуття особи на виклик відповідно до п.2 цієїстатті є обмеження свободи пересування внаслідок дії закону або судового рішення. Згідно із ЗУ «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» від 11 грудня 2003 р. свободу пересування відповідно до закону може бути обмежено: у прикордонній смузі; на територіях військових об'єктів; у зонах, які згідно із законом належать до зон з обмеженим доступом;на приватнихземельнихділянках;на територіях, щодо якихвведено воєнний або надзвичайний стан; на окремих територіях і в населених пунктах, де у разі небезпеки поширення інфекційних захворювань і отруєнь людей введені особливі умови і режим проживання населення та господарської діяльності. Свобода пересування обмежується щодо:осіб, до яких відповідно до процесуального законодавства застосовано запобіжнізаходи, пов'язаніз обмеженням або позбавленням волі; осіб, якіза вироком суду відбувають покарання у вигляді позбавлення або обмеження волі; осіб, які згідно із законодавством перебувають під адміністративним наглядом; осіб, які згідно із законодавством про інфекційні захворювання та психіатричну допомогу підлягають примусовій госпіталізації та лікуванню; шукачів притулку та осіб, які звернулися за наданням їм статусу біженця до прийняття відповідного рішення компетентним органом (про надання цим особам притулку чи статусу біженця); іноземців та осіб без громадянства, які не мають законних підстав для перебування на території України; осіб, яких призвано на дійсну строкову службу до Збройних Сил України та інших утворених відповідно до законів України військових формувань; іноземців, які перебувають у складі військових іноземних підрозділів і які мають статус військового. Свобода пересування може бути обмежена і в інших випадках, передбачених законом (ст. 12).

Наявність таких поважних причин неприбуття особи на виклик як відрядження, подорож, тяжка хвороба або перебування в закладіохорони здоров'я узв'язку з лікуванням чи вагітністю та неможливість залишити цей заклад має бути підтверджена відповідними документами.

Пунктом 6 коментованої статті як поважна причина нез'явлення особи за викликом передбачено смерть близьких родичів, членів сім' ї чи інших близьких осіб або серйозна загроза їхньому життю. Необхідно звернути увагу на те, що законодавець максимально широко визначив коло осіб, серйозна загроза життю яких може бути поважною причиною

нез' явлення особи за викликом. Адже крім близьких родичів та членів сім' ї, коло яких визначено п. 1 ч. 1 ст. 3 КПК, уп. 6 йдеться також про «іншихблизькихосіб», що фактично може означати особу, з якою у особи, яка викликається, існують родинні стосунки, моральні обов'язки тощо.

Підставою для визнання обставини, передбаченої п. 6 цієї статті, поважною причиною нез'явлення завикликом має бути смерть близькихродичів, членів сім'їабо іншихблизьких осіб чи наявність серйозної загрози їх життю. Під останньою слід розуміти тяжку хворобу особи, яка за висновком лікарів оцінюється як така, що загрожує життю, нещасний випадок, що має небезпечні для життя особи наслідки, тощо.

Поважною причиною нез'явлення особи за викликом відповідно до п. 7 коментованої статті є також несвоєчасне одержання повістки. За загальним правилом, передбаченим ч. 8 ст. 135 КПК, особа маєотриматиповісткупро виклик не пізніше ніж за три днідо дня, коли вона зобов'язана прибути за викликом. Винятком із цього правила є випадки, коли цим Кодексом встановлено строки здійснення процесуальних дій, які не дозволяються здійснити виклик у зазначений строк. У таких випадках особа має отримати повістку про виклик або бути повідомленою про нього іншим шляхом якнайшвидше, але в будь-якому разіз наданням їй необхідного часудля підготовки та прибуття за викликом (див. коментар до ст. 135 КПК).

Про існування обставини, яка є поважною причиною неприбуття за викликом, особа має заздалегідь повідомити слідчого, прокурора, слідчого суддю, суддю (звичайно, за умови, що характер цієї обставини є таким, що дозволяє виконати цей обов'язок). Нагадування про такий обов'язок відповідно до п. 9 ст. 137 КПКмає бути зазначено у повістці про виклик.

Стаття 139

Наслідки неприбуття на виклик

1.Якщо підозрюваний, обвинувачений, свідок, потерпілий, цивільний відповідач, який був у встановленому цим Кодексом порядку викликаний (зокрема, наявне підтвердження отримання ним повістки про виклик або ознайомлення з її змістом іншим шляхом), не з 'явився без поважних причин або не повідомив про причини свого неприбуття, на нього накладається грошове стягнення у розмірі:

від 0,25 до 0,5 розміру мінімальної заробітної плати - у випадку неприбуття на виклик слідчого, прокурора;

від 0,5 до 2 розмірів мінімальної заробітної плати - у випадку неприбуття на виклик слідчого судді, суду.

2.У випадку, встановленому частиною першою цієї статті, до підозрюваного, обвинуваченого, свідка може бути застосовано привід.

3.За злісне ухилення від явки свідок, потерпілий несе відповідальність, встановлену законом.

1. Наслідком неприбуття особи за викликом без поважної причини або неповідомлення про причини свого неприбуття може бути застосування до неї грошового стягнення чи приводу як заходів забезпечення кримінального провадження.

Закон розрізняє коло осіб, до яких може бути застосовано грошове стягнення та привід. Грошове стягнення застосовується до підозрюваного, обвинуваченого, свідка, потерпілого, цивільного відповідача, які були в установленому цим Кодексом порядку викликані. Привід же застосовується лише до підозрюваного, обвинуваченого та свідка. До потерпілого цей захід не застосовується, оскільки брати участь у кримінальному провадженніє його правом, анеобов'язком (див. ст.56КПК). Втім, відповідно до п.1ст. 57 КПК прибути за викликом слідчого, прокурора, слідчого судді, суду є обов'язком потерпілого, а в разі неможливості своєчасного прибуття його обов'язок полягає у

повідомленні про це, а також про причини неможливості прибуття.

Фактичною підставою застосування грошового стягнення є нез'явлення передбачених у ч. 1 коментованої статті осіб за викликом, який був зроблений у встановленому КПК порядку. Зокрема, у кримінальному провадженні має міститися підтвердження отримання особою повістки про виклик або ознайомлення з її змістом іншим шляхом. При цьому

мають бути відсутні поважні причини неприбуття або взагалі відсутні будь-які дані стосовно причини невиконання обов'язку з'явитися за викликом.

Правовою підставою застосування грошового стягнення на досудовомурозслідуванніє ухвала слідчого судді, яка виноситься в порядку, передбаченомуст. 146 КПК, а в судовому провадженні - ухвала суду.

Частиною 1 коментованоїстаттірозмір грошового стягнення диференційовано залежно від виду виклику. У випадку неприбуття на виклик слідчого, прокурора його розмір становить від 0,25 до 0,5 розміру мінімальної заробітної плати, у випадку неприбуття на виклик слідчого судді, суду - від 0,5 до 2 розмірів мінімальноїзаробітноїплати. При цьому слід мати на увазі, що відповідно до п. 16 ст. 3 КПК розмір мінімальної заробітної плати - це грошова сума, що дорівнює місячному розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому приймається процесуальне рішення або здійснюється процесуальна дія.

2. За змістом ч. 2 цієї статті фактичною підставою застосування приводу є нез' явлення підозрюваного, обвинуваченого, свідка за викликом, який був здійснений увстановленому КПК порядку. Зокрема, у кримінальному провадженні має міститися підтвердження отримання особою повістки про виклик або ознайомлення з її змістом іншим шляхом. При цьому мають бути відсутні поважні причини неприбуття або відсутні будь-які дані стосовно причини невиконання обов' язку з' явитися за викликом.

Правовою підставою застосування приводу на досудовому провадженні є ухвала слідчого судді, яка виноситься в порядку, передбаченомуст.142 КПК, а в судовихстадіяхухвала суду.

3. Злісне ухилення свідка або потерпілого від явки становить склад адміністративного правопорушення, за яке ст. 1852 КУпАП передбачено адміністративну відповідальність. Злісність в ухиленні від явки, яка є обов'язковою ознакою складу цього правопорушення, проявляється в навмисному усуненні, неодноразовій відмові від явки за викликом для участі у процесуальних діях. Факт злісного ухилення повинен підтверджуватися документами, що свідчать про здійснені офіційні виклики особи. Як докази відсутності злісності ухилення від явки за викликом можуть бути надані документи, які підтверджують наявність хвороби в особи, перебування її у відрядженні, відпустці тощо.

Стаття 140

Привід

1.Привід полягає у примусовому супроводженні особи, до якої він застосовується, особою, яка виконує ухвалу про здійснення приводу, до місця її виклику в зазначений в ухвалі час.

2.Рішення про здійснення приводу приймається: під час досудового розслідування - слідчим суддею за клопотанням слідчого, прокурора або з власної ініціативи, а під час судового провадження - судом за клопотанням сторони кримінального провадження, потерпілого або з власної ініціативи. Рішення про здійснення приводу приймається у формі ухвали.

3.Привід може бути застосований до підозрюваного, обвинуваченого або свідка. Привід свідка не може бути застосований до неповнолітньої особи, вагітної жінки, інвалідів першоїабо другоїгруп, особи, якаодноосібно виховує дітей віком до шести років або дітей-інвалідів, а також осіб, які згідно із цим Кодексом не можуть бути допитані як свідки. Привід співробітника кадрового складу розвідувального органу України під час виконання ним своїх службових обов 'язків здійснюється тільки в присутності офіційних представників цього органу.

до слідчого, прокурора, слідчого судді та суду. При наявності поважної причини неприбуття, підозрюваний, обвинувачений або свідок зобов'язані заздалегідь повідомити особу, яка здійснила виклик. Таким чином, можливість застосування приводувизначається не кількістю здійснених викликів, а фактом неявки викликаної у встановленому законом порядку особи при відсутності у неї поважних причин.

Причини неявки особи мають бути перевірені до здійснення приводу. Якщо наявна поважна причина, то привід не застосовується, а особа повторно викликається

2.Привід пов'язаний із обмеженням невід'ємного права кожного на свободута особисту недоторканність, передбаченого ст. 29 Конституції України, тому рішення про його застосування належить до виключної компетенції суду - на досудовому провадженні його приймає слідчий суддя, а в судовому провадженні - суд. Рішення про здійснення приводу приймається у формі ухвали.

На досудовому розслідуванні ініціатива щодо застосування приводу може виходити як від слідчого та прокурора, що формалізується у відповідному клопотанні, зміст якого регулюється ст. 141 цього Кодексу, так і самого слідчого судді. У судовому провадженні ініціювати розгляд питання про застосування приводу можуть сторони, потерпілий, а також сам суддя (суд) за наявності до того відповідних фактичних підстав.

3.Як прямо випливає із ч 3 коментованої статті, привід застосовується виключно до підозрюваного, обвинуваченого, свідка. Це означає, що особи, які беруть участь у кримінальномупровадженнів іншомупроцесуальномустатусі, не можуть бути доставлені приводом.

Закон забороняє застосовувати привід свідка, який є неповнолітнім, вагітною жінкою, інвалідом першої або другої груп, особою, яка одноосібно виховує дітей віком до шести років або дітей-інвалідів, а також особою, яка згідно з КПК не може бути допитана як свідок. Коло осіб, які не підлягають допиту як свідок, передбачено ч. 2 ст. 65 КПК. Не можуть бути допитані як свідки: 1) захисник, представник потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача, законний представник потерпілого, цивільного позивача

укримінальному провадженні - про обставини, які стали їм відомі у зв'язку з виконанням функцій представника чи захисника; 2) адвокати - про відомості, які становлять адвокатськутаємницю; 3) нотаріуси - про відомості, якістановлять нотаріальнутаємницю; 4) медичні працівники та інші особи, яким у зв'язку з виконанням професійних або службових обов'язків стало відомо про хворобу, медичне обстеження, огляд та їх результати, інтимну і сімейну сторони життя особи, - про відомості, які становлять лікарську таємницю; 5) священнослужителі - про відомості, одержані ними на сповіді віруючих; 6) журналісти - про відомості, які містять конфіденційну інформацію професійного характеру, надану за умови нерозголошення авторства або джерела інформації; 7) професійні судді, народні засідателі та присяжні - про обставини обговоренняв нарадчій кімнатіпитань, що виникли під час ухвалення судового рішення, за винятком випадків кримінального провадження щодо прийняття суддею (суддями) завідомо неправосудного вироку, ухвали; 8) особи, які брали участь в укладенні та виконанні угоди про примирення в кримінальномупровадженні, - про обставини, якістали їм відомі у зв'язку з участю в укладенні та виконанні угоди про примирення; 9) особи, до яких застосовані заходи безпеки, - щодо дійсних даних про їх особу; 10) особи, які мають відомості про дійсні дані про осіб, до яких застосовані заходи безпеки, - щодо цих даних.

Привід співробітника кадрового складу розвідувального органу України під час виконання ним своїх службових обов'язків здійснюється тільки у присутності офіційних представників цього органу. Відповідно до ЗУ «Про розвідувальні органи України» від 22 березня 2001р. розвідувальніоргани України -спеціально уповноваженізаконом органи на здійснення розвідувальної діяльності. Розвідувальний орган України може функціонувати як самостійний державний орган, так і у складі центрального органу виконавчої влади (ст. 1). Співробітниками розвідувальних органів України є військовослужбовці та службовці кадрового складурозвідувальних органів України, а також військовослужбовці, службовці та працівники, які не належать до кадрового складу цих органів (ст. 16). До кадрового складу розвідувальних органів України належать військовослужбовці і службовці, які за посадами, що вони займають у цих органах, підпорядкованих їм навчальних закладах та науково-дослідних установах, виконують функціональні обов'язки, безпосередньо пов'язані з розвідувальною діяльністю. Перелік посад співробітників кадрового складу розвідувального органу визначається Положенням про відповідний розвідувальний орган (ст. 17). Уразізатриманняспівробітника кадрового складурозвідувальногооргануУкраїни за підозрою у скоєнні злочину або обрання щодо нього запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою його тримають окремо від інших осіб. Привід, затримання та арешт і пов'язані з цим обшук особи та огляд речей кадрового співробітника розвідувального органу при виконанні ним своїх службових обов'язків здійснюються тільки в присутності офіційних представників цього органу. Не підлягають огляду і затриманню транспортні

засоби розвідувальних органів та їх кадрових співробітників при використанні цих засобів у службових цілях (ст. 20).

Порядок виконання ухвали слідчого судді або суду про привід, а також гарантії забезпечення прав і законних інтересів особи, привід якої здійснюється, передбачено ст. 143 КПК.

Стаття 141

Клопотання про здійснення приводу

1. У клопотанні про здійснення приводу під час досудового розслідування зазначаються:

1)найменування кримінального провадження та його реєстраційний номер;

2)процесуальний статус особи, про здійснення приводу якої заявлено клопотання, її прізвище, ім'я, по батькові та місце проживання;

3)процесуальна дія, учасником якої повинна бути особа, про здійснення приводу якої заявлено клопотання;

4)положення цього Кодексу, яким встановлено обов 'язокособиз 'явитися за викликом, та обставини невиконання особою цього обов'язку;

5)відомості, які підтверджують факти здійснення виклику особи у встановленому цим Кодексом порядкутаотриманняособою повістки про виклик абоознайомлення з їїзмістом іншим шляхом;

6)прізвище, ім 'я, по батькові та посада слідчого, прокурора;

7)дата та місце складення клопотання.

До клопотання додаються копії матеріалів, якими слідчий, прокурор обґрунтовує свої доводи.

1. К1оментована стаття встановлює вимоги до змісту клопотання про здійснення приводу, яке подається слідчому судді на досудовому провадженні слідчим або прокурором. Тлумачення положень, що в ній містяться, дозволяє дійти висновку про те, що таке клопотання має бути вмотивованим, адже крім даних, які стосуються особи, що підлягає приводу, та процесуальної дії, у якій потребується її участь, закон вимагає наведення в клопотанні відомостей, які підтверджують факти здійснення виклику особи у встановленому КПК порядку та отримання особою повістки про виклик або ознайомлення

зїї змістом іншим шляхом, тобто наведення фактичних підстав застосування приводу.

Уклопотанні має бути вказано найменування кримінального провадження та його реєстраційний номер, оскільки це є правовою умовою здійснення будь-яких процесуальних дій, у томучислі й застосування заходів забезпечення кримінального провадження.

Необхідність зазначення в клопотанні процесуального статусу особи, про здійснення приводу якої воно заявлено, обумовлена тим, що привід допускається виключно до підозрюваного, обвинуваченого або свідка.

Вказівка у клопотанні процесуальної дії, учасником якої повинна бути особа, про здійснення приводу якої заявлено клопотання, дозволяє довести слідчому судді обґрунтованість виклику, потребу досудового розслідування в її особистій участі при проведенні процесуальної дії, що виправдовує ступінь втручання в її права і свободи (див.

п. 2 ч. 3 ст. 132 КПК).

Обгрунтування клопотання слідчого або прокурора про здійснення приводу полягає також унаведеннів ньомувідомостей, якіпідтверджують факти здійснення викликуособи у встановленому цим Кодексом порядку та отримання особою повістки про виклик або ознайомлення з її змістом іншим шляхом. Крім того, у клопотанні необхідно також зазначити, що особа не з'явилася за викликом без поважної причини або взагалі не повідомила причину неприбуття.

2. Закон вказує, що до клопотання про здійснення приводу додаються копії матеріалів, якими слідчий, прокурор обґрунтовує свої доводи. Їх безпосереднє дослідження слідчим суддею створює необхідні умови для винесення ним законної та обґрунтованої ухвали, попередження безпідставного обмеження прав людини при здійсненні кримінального провадження.

Виходячи із змісту ч. 6 ст. 132 КПК, яка має значення загальної норми для всіх заходів забезпечення кримінального провадження, до клопотання слідчого, прокурора про