Komentar_KPK_2012

підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, можливості відчужувати певне його майно за ухвалою слідчого судді або суду до скасування арешту майна у встановленому цим Кодексом порядку. Відповідно до вимог цього Кодексу арешт майна може також передбачати заборону для особи, на майно якої накладено арешт, іншої особи, у володінні якої перебуває майно, розпоряджатися будь-яким чином таким майном та використовувати його.

2.Слідчий суддя або суд під час судового провадження накладає арешт на майно у вигляді речей, якщо є достатні підстави вважати, що вони відповідають критеріям, зазначеним у частині другій статті 167 цього Кодексу. Крім того, у випадку задоволення цивільного позову суд за клопотанням прокурора, цивільного позивача може вирішити питання про накладення арешту на майно для забезпечення цивільного позову до набрання судовим рішенням законної сили, якщо таких заходів не було вжито раніше.

3.Арешт може бути накладено на нерухоме і рухоме майно, майнові права інтелектуальної власності, гроші у будь-якій валюті готівкою або у безготівковому вигляді, цінні папери, корпоративні права, які перебувають у власності підозрюваного, обвинуваченого або осіб, які в силу закону несуть цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, і перебувають у нього або в інших фізичних, або юридичних осіб з метою забезпечення можливої конфіскації майна або цивільного позову.

4.Заборона на використання майна, а також заборона розпоряджатися таким майном можуть бути застосовані лише у випадках, коли їх незастосування може призвести до зникнення, втрати або пошкодження відповідного майна або настання інших наслідків, які можуть перешкодити кримінальному провадженню.

5.Заборона використання житлового приміщення, в якому на законних підставах проживають будь-які особи, не допускається.

1. Арешт майна — це один із заходів забезпечення кримінального провадження, суть якого полягає у тимчасовому позбавленні підозрюваного, обвинуваченого або осіб, які в силузаконунесуть цивільнувідповідальність за шкоду, завданудіяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, можливості відчужувати певне його майно, розпоряджатися будь-яким чином таким майном та використовувати його. Арешт майна має тимчасовий характер, оскільки остаточне рішення про те, що належить вчинити з майном, яке арештоване, буде вирішено судом при ухваленні вироку (ст. 368 КПК).

Арешт може бути накладено на майно підозрюваного, обвинуваченого або осіб, які в силу закону несуть цивільну відповідальність за шкоду, завдану кримінальнопротиправними діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння. Особами, які в силу закону несуть цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, можуть бути: батьки (усиновлювачі) або опікуни малолітньої особи чи інші фізичні особи, які на правових підставах здійснюють виховання малолітньої особи (ст. 1178 ЦК); батьки (усиновлювачі) або піклувальники неповнолітньої особи (ст. 1179 ЦК); опікуни або заклади, які зобов'язані здійснювати нагляд за недієздатною фізичною особою (ст. 1184 ЦК); юридична або фізична особа за шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним

своїх трудових (службових) обов'язків (ст. 1172 ЦК); особа, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє джерелом підвищеноїнебезпеки (ст. 1187 ЦК). Цивільним відповідачем укримінальному провадженні ці особи можуть бути, якщо до них пред'явлено цивільний позов під час кримінального провадження до початку судового розгляду у порядку, встановленому ст.

128КПК.

2.Арешт майна застосовується з метою забезпечення виконання вироку в частині цивільного позову чи можливої конфіскації майна в провадженні щодо кримінальних правопорушень, за які може бути застосовано додаткове покарання у вигляді конфіскації майна (ст. 59 КК). Арешт може бути накладено також на майно у вигляді речей, документів, грошей, якщо вони: 1) підшукані, виготовлені, пристосовані чи використані як засоби чи знаряддя вчинення кримінального правопорушення та (або) зберегли на собі його сліди; 2) надані особі з метою схилити її до вчинення кримінального правопорушення, фінансування та (або) матеріального забезпечення кримінального правопорушення чи як винагорода за його вчинення; 3) є предметом кримінального правопорушення, пов'язаного з їх незаконним обігом; 4) набуті в результаті вчинення кримінального правопорушення, доходи від них або на які було спрямоване кримінальне правопорушення.

3.Арешт може бути накладено на нерухоме і рухоме майно, майнові права інтелектуальної власності, гроші у будь-якій валюті готівкою або у безготівковому вигляді, цінні папери, корпоративні права. Нерухоме майно - це земельні ділянки, а також об' єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення (ст. 181 ЦК). Майновими правами інтелектуальної власності є: 1) право на використання об'єкта права інтелектуальної власності; 2) виключне право дозволяти використання об'єкта права інтелектуальної власності; 3) виключне право перешкоджати неправомірному використанню об'єкта права інтелектуальної власності, в тому числі забороняти таке використання; 4) інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом (ст. 424. ЦК). До розрахункових документів, за допомогою яких можуть здійснюватися безготівкові розрахунки, належать: акредитиви, розрахункові чеки (чеки), банківські платіжні картки, векселя, інкасові доручення (розпорядження), платіжне доручення, платіжна вимога, платіжна вимога-доручення (ст. 1088 ЦК, Постанова Національного банку України № 22 від 21.01.2004 р. «Про затвердження Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті»). Цінний папір — це документ встановленої форми з відповідними реквізитами, що посвідчує грошове або інше майнове право і визначає взаємовідносини між особою, яка його розмістила (видала), і власником та передбачає виконання зобов'язань згідно з умовами його розміщення, а також можливість передачі прав, що випливають з цього документа, іншим особам (ст. 194 ЦК). Корпоративні права — це права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами (ст. 167 ГК).

Майно, на яке накладається арешт, може перебувати у власності підозрюваного, обвинуваченого або осіб, які в силу закону несуть цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння. Таке майно може перебувати як у вказаних осіб, так і в інших фізичних або юридичних осіб. ПВСУ звертав увагу на те, що при виконанні вироків у частині відшкодування матеріальної шкоди судам необхідно звертати стягнення на грошові суми та майно засудженого, що знаходяться в інших осіб. При запереченні володільцем факту належності засудженому грошей чи майна, переданих з метою приховання їх, вони можуть бути витребувані шляхом пред' явлення позову за підставами, передбаченими цивільним законодавством. Не підлягають конфіскації, а тому і не підлягають з цією метою арешту, предмети першої необхідності, що використовуються особою ічленами її родини. Перелік цих предметів визначено в Додатку до КК.

4.Арешт майна, якправило, полягає узаборонівідчужувати майно —один із способів здійснення власником правомочності розпоряджатися належним йому майном шляхом передачіцього майна увласність іншій особі. Заборона на використаннямайна (вилучати корисні властивості речі для задоволення потреб власника чи інших осіб), а також заборона розпоряджатися таким майном (визначати долю належної речі шляхом знищення, відчуження або передачі її в тимчасове володіння іншим особам) може бути застосована лише у випадках, коли її незастосування може призвести до зникнення, втрати або пошкодження відповідного майна або настання інших наслідків, які можуть перешкодити кримінальному провадженню.

5.Не допускається накладення арешту на житлове приміщення шляхом заборони використання його, якщо в ньому на законних підставах проживають будь-які особи. Під житлом, відповідно до п.11 постанови ПВСУ «Про деякі питання застосування судами України законодавства при дачі дозволів на тимчасове обмеження окремих конституційних прав і свобод людини і громадянина під час здійснення оперативнорозшукової діяльності, дізнання і досудового слідства» № 2 від 28.03.2008 р., слід розуміти: 1) особистий будинок з усіма приміщеннями, які призначені для постійного чи тимчасового проживання в них, а також ті приміщення, які хоча й не призначені для постійного чи тимчасового проживання в них, але є складовою будинку; 2) будь-яке житловеприміщення, незалежно від форми власності, яке належитьдожитлового фондуі використовується для постійного або тимчасового проживання (будинок, квартира в будинку будь-якої форми власності, окрема кімната в квартирі тощо); 3) будь-яке інше приміщення або забудова, які не належать до житлового фонду, але пристосовані для тимчасового проживання (дача, садовий будинок тощо). Згідно з вимогами ст. 17 Закону України від 23.02.2006 р. «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» судам необхідно враховувати, що відповідно до практики Європейського суду з прав людини поняття «житло» уп. 1 ст. 8 КЗПЛ охоплює не лише житло фізичних осіб. Воно може поширюватися на офісні приміщення, які належать фізичним особам, а також офіси юридичних осіб, їх філій та інші приміщення.

Правовою підставою арешту майна є ухвала слідчого судді або суду. Це положення обумовлено вимогою ст. 41 Конституції України, яка передбачає виключно судовий порядок позбавлення права власності.

інспекції, органи Державної комісії з цінних паперів, Єдиний державний реєстр підприємств та організацій України Держкомстату України, Український центр сертифікатних аукціонів та його регіональні відділення, державну інспекцію судноплавного нагляду та її структурні підрозділи на місцях, страхові організації. Оригінали або копії документів та інших матеріалів, якими слідчий, прокурор обґрунтовує доводи клопотання, мають бути додані до клопотання.

3. Цивільний позов пред'являється, якщо кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнову та/або моральну шкоду (ч .1 ст. 128 КПК). У клопотанні цивільного позивача, слідчого, прокурора про арешт майна для забезпечення цивільного позову повинно бути зазначено: 1) розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням; 2) докази факту завдання шкоди і розміру цієї шкоди. Розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, встановлюється виходячи з фактичної вартості викраденого чи пошкодженого майна. Вартість такого майна необхідно визначати з урахуванням його фактичного стану на момент вчинення кримінального правопорушення, а не на момент його набуття потерпілим. У провадженнях щодо кримінальних правопорушень економічної спрямованості визначення розміру шкоди здійснюється на підставі ревізії, інвентаризації, аудиту та бухгалтерської експертизи.

Згідно з п. 2 Порядкуобчислення розміру фактичних витрат закладуохорони здоров'я на стаціонарне лікування потерпілого від кримінального правопорушення та зарахування стягнення з винних осіб коштів до відповідного бюджету і їх використання, який затверджений постановою КМУ від 16 липня 1993 р. № 545, сума коштів, яка підлягає відшкодуванню, визначається закладомохорони здоров'я, в якомуперебував на лікуванні потерпілий, виходячи з кількості ліжко-днів, проведених ним у стаціонарі, та вартості витрат на його лікування на день. Кількість ліжко-днів визначається на підставімедичної картки стаціонарного хворого (форма 003/у) або інших документів, які підтверджують дату госпіталізації та виписки хворого із стаціонару лікувального закладу. Цивільний кодекс України не обмежує відшкодування витрат лише тими, які були витрачені на стаціонарне лікування, а визначає, що особа, яка вчинила кримінальне правопорушення, зобов' язана відшкодувати витрати закладові охорони здоров'я на лікування потерпілого від цього кримінального правопорушення, крім випадку завдання шкоди при перевищенні меж необхідної оборони або у стані сильного душевного хвилювання, що виникло раптово внаслідок насильства або тяжкоїобрази з бокупотерпілого (ч.1 ст. 1206 ЦК).

Певні особливості має визначення розміру відшкодування моральної шкоди. У постанові ПВСУ № 4 від 31.03.1995 р. «Про судову практику в справах про відшкодування моральної(немайнової) шкоди»вказано, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю іншихосіб. Моральнашкода полягає:1) уфізичномуболю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевнихстражданнях, яких фізична особа зазнала узв'язкуз протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала узв'язкуіз знищенням чи пошкодженням їїмайна;4) уприниженні

честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи (ч. 2 ст. 23 ЦК).

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральноїшкоди, якщо винає підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення (ч. 3 ст. 23 ЦК). Пленум роз'яснює, що при визначенні розміру шкоди необхідно враховувати стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. При необхідності визначення розміру моральної шкоди може бути призначена судово-психологічна експертиза, порядок призначення та проведення якої регулюється Інструкцією про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень, що затверджена наказом Міністерства юстиції України від 8 жовтня 1998 р. № 53/5.

4.Вартість майна, яке належить арештувати з метою забезпечення цивільного позову, повинна бути співмірною із розміром шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, тобто має відповідати розміру цивільного позову. У разі заподіяння особі шкоди неправомірно вчиненими діями кількох осіб, розмір відшкодування визначається з урахуванням ступеня вини кожної з них. Солідарну відповідальність по відшкодуванню шкоди несуть особи, діяння яких були об'єднані спільним злочинним наміром, а заподіяна ними шкода стала наслідком їх спільних дій. Є неприпустимим покладення солідарної відповідальності на осіб, яких хоча й притягнуто до кримінальної відповідальності в одному кримінальному провадженні, але за самостійні кримінальні правопорушення, не пов'язані спільним наміром, а так само на осіб, коли одних з них засуджено за корисливі кримінальні правопорушення, наприклад, за розкрадання, а інших — за халатність, незважаючи на те, що дії останніх об'єктивно сприяли першим у вчиненні кримінального правопорушення.

5.До клопотання слідчого, прокурора про арешт тимчасово вилученого майна додається витяг з ЄРДР щодо кримінального провадження, у рамках якого подається клопотання (ч. 6 ст. 132 КПК). Якщо клопотання слідчого, прокурора про арешт тимчасово вилученого майна подано з порушенням визначених цією нормою строків (не пізніше наступного робочого дня після вилучення майна), то майно, яке було тимчасово вилучене, має бути негайно повернуто особі, у якої воно було вилучено.

Стаття 172

Розгляд клопотання про арешт майна

1. Клопотання про арешт майна розглядається слідчим суддею, судом не пізніше двох днів з дня його надходження до суду, за участю слідчого та/або прокурора, цивільного позивача, якщо клопотання подано ним, підозрюваного, обвинуваченого, іншого власника майна, і за наявності - також захисника, законного представника. Неприбуття цих осіб у судове засідання не перешкоджає розгляду клопотання.

2.Клопотання слідчого, прокурора, цивільного позивача про арешт майна, яке не було тимчасово вилучене, може розглядатися без повідомлення підозрюваного, обвинуваченого, іншого власника майна, їх захисника, представника чи законного представника, якщо це є необхідним з метою забезпечення арешту майна.

3.Слідчий суддя, суд, встановивши, що клопотання про арешт майна подано без додержання вимог статті 171 цього Кодексу, повертає його прокурору, цивільному позивачу для усунення недоліків, про що постановляє ухвалу.

4.Під час розгляду клопотання про арешт майна слідчий суддя має право за клопотанням учасників розгляду або за власною ініціативою заслухати будь-якого свідка чи дослідити будь-які матеріали, що мають значення для вирішення питання про арешт майна.

1.Клопотання про арешт майна розглядається слідчим суддею, судом не пізніше двох днів з дня його надходження до суду.

2.Існує два порядки розгляду слідчим суддею, судом клопотання про арешт майна. Перший полягає у тому, що клопотання про арешт майна розглядається слідчим суддею, судом за участю слідчого та/або прокурора, цивільного позивача, якщо клопотання подано ним, підозрюваного, обвинуваченого, іншого власника майна, і за наявності — також захисника, законного представника. Неприбуття цих осіб у судове засідання не перешкоджає розгляду клопотання. Другий варіант полягає у розгляді клопотання про арешт майна, яке не було тимчасово вилучене, без повідомлення підозрюваного, обвинуваченого, іншого власника майна, їх захисника, представника чи законного представника, якщо це є необхідним з метою забезпечення арешту майна. Така необхідність може обумовлюватися наявністю обґрунтованої підозри вважати, що в разі повідомлення підозрюваного, обвинуваченого, іншого власника майна про наміри накласти арешт на їхнє майно, вони можуть його сховати, знищити, пошкодити тощо.

3.Слідчий суддя, суд повертає клопотання прокурору, цивільному позивачу для усунення недоліків, якщо клопотання про арешт майна подано без додержання вимог ст. 171 КПК, а саме: не зазначено підстави, у зв'язку з якими потрібно здійснити арешт майна; перелік і види майна, що належить арештувати; документи, що підтверджують право власності на майно, що належить арештувати; не додано оригінали або копії документів та інших матеріалів, якими слідчий, прокурор обґрунтовує доводи клопотання.

Під час розгляду питання про застосування арешту майна сторони повинні надати слідчому судді, суду докази обставин, на які вони посилаються (ч. 5 ст. 132 КПК). Обов'язок доказування обставин, які визначені в ст. 91 КПК (подія кримінального правопорушення, винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, вид і розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням) покладається на слідчого, прокурора (ч. 1 ст. 92 КПК). Якщо клопотання подає цивільний позивач, то він має вказати докази факту завдання шкоди і розміру цієї шкоди ( ч. 3 ст.171 КПК).

4.Слідчий суддя, суд зобов'язані на основі всебічного, повного й об'єктивного дослідження обставин кримінального провадження з'ясувати характер і розмір шкоди, заподіяноїкримінальним правопорушенням, наявність причинного зв'язкуміж вчиненим

і шкодою, що настала, роль і ступінь участі кожного в її заподіянні та чи відшкодовано шкоду повністю або частково.

Під час розгляду клопотання про арешт майна слідчий суддя має право дослідити будь-які матеріали, що мають значення для вирішення питання про арешт майна (показання, речовідокази, документи, висновки експертів), або заслухати будь-якого свідка.

Стаття 173

Вирішення питання про арешт майна

1.Слідчий суддя, суд відмовляють у задоволенні клопотання про арешт майна, якщо особа, що його подала, не доведе необхідність такого арешту.

2.При вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати: 1) правову підставу для арешту майна; 2) достатність доказів, що вказують на вчинення особою кримінального право-

порушення;

3)розмір можливої конфіскації майна, можливий розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, та цивільного позову;

4)наслідки арешту майна для інших осіб;

5)розумність та співрозмірність обмеження права власностізавданням кримінального провадження.

3.Відмова узадоволенніабо часткове задоволення клопотання про арешт майна тягне

за собою негайне повернення особі відповідно всього або частини тимчасово вилученого майна.

4.Уразі задоволення клопотання слідчий суддя, суд застосовує найменш обтяжливий спосіб арешту майна. Слідчий суддя, суд зобов'язаний застосувати такий спосіб арешту майна, який не призведе до зупинення або надмірного обмеження правомірної підприємницької діяльності особи, або інших наслідків, які суттєво позначаються на інтересах інших осіб.

5.У разі задоволення клопотання слідчий суддя, суд постановляє ухвалу, в якій зазначає:

1) перелік майна, яке підлягає арешту;

2) підстави застосування арешту майна; 3) перелік тимчасово вилученого майна, яке підлягає поверненню особі;

4) заборону розпоряджатися або користуватися майном у разі її передбачення та

вказівку на таке майно; 5) порядок виконання ухвали.

6.Ухвалу про арешт тимчасово вилученого майна слідчий суддя, суд постановляє не пізніше сімдесяти двох годин із дня находження до суду клопотання, інакше таке майно повертається особі, у якої його було вилучено.

7.Копія ухвали надсилається слідчому, прокурору, підозрюваному, обвинуваченому, іншим заінтересованим особам не пізніше наступного робочого дня після її постановлення.

1.При вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати підстави арешту майна, а саме: завдання кримінальним правопорушенням матеріальної та/чи моральної шкоди , заявлення цивільного позову про її відшкодування або можливість заявлення такого позову, можливість накладення майнових стягнень, конфіскації майна за вироком суду, наявність, місцезнаходження та вартість майна, на яке може бути накладено арешт.

2.Якщо особа, що подала клопотання про арешт майна не доведе необхідність такого арешту, слідчий суддя, суд відмовляють у задоволенні клопотання повністю або частково, що тягне за собою негайне повернення особі відповідно всього або частини тимчасово вилученого майна.

3.При визначенні обсягу майна, на яке накладається арешт, необхідно враховувати розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, та наявність санкції у виді конфіскації майна. При цьому на нерухомість, грошові кошти та інші цінності, нажиті злочинним шляхом, арешт повинен накладатися у повному обсязі. Такий же виняток стосується і випадків, коли арешт на майно накладається з метою забезпечення його конфіскації.

4.У разізадоволення клопотання слідчий суддя, суд застосовує найменш обтяжливий спосіб арешту майна, який, зокрема, не призведе до зупинення або надмірного обмеження правомірної підприємницької діяльності особи. Не підлягають арешту предмети першої необхідності, що використовуються особою і членами її родини. Перелік майна, що не підлягає конфіскації, визначено в Додатку до КК України.

При накладенніарештуна майно, що належитьподружжю, необхідно з'ясовувати, яке

знього є роздільним, а що спільно нажитим. Майно, яке належало одномуз подружжя до шлюбу, залишається їх роздільною власністю. Крім того, роздільною власністю визнається майно, отримане подружжям у спадок, як подарунок, різного роду премії тощо. Майно, що нажите подружжям протягом періоду шлюбу, вважається їх спільною власністю, незалежно від того, на кого воно оформлене. Спільним майном подружжя є, зокрема, вклади, придбана нерухомість та інше майно, придбане чи вироблене за рахунок їхспільноївласності. На роздільне майно, що належитьпідозрюваному, обвинуваченому, арешт може бути накладений у повному обсязі. Тому перш ніж накладати арешт на спільне майно подружжя доцільно визначити в ньому частку підозрюваного, обвинуваченого.

Для встановлення вартості майна, на яке накладається арешт, можна запросити спеціаліста, яким може бути товарознавець чи оцінщик. Оцінка майна, майнових прав — це процес визначення їх вартості на дату оцінки за процедурою, встановленою нор- мативно-правовими актами з оцінки майна, і є результатом практичної діяльності суб'єкта оціночної діяльності (ст. 3 ЗУ «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» від 12.07.2001 р.). Майном, яке може оцінюватися, вважаються об'єкти в матеріальній формі, будівлі та споруди (включаючи їх невід'ємні частини), машини,обладнання, транспортнізасоби тощо;паї, цінніпапери;нематеріальні активи, у тому числі об' єкти права інтелектуальної власності; цілісні майнові комплекси всіх форм власності.

5.У разі задоволення клопотання слідчий суддя, суд в ухвалі зазначає заборону відчужувати, розпоряджатися або користуватися та вказівку на таке майно. Викорис-

тання майна та заборона розпоряджатись таким майном можуть бути застосовані лише у тих випадках, коли їх незастосування може призвести до зникнення, втрати або пошкодженнявідповідного майнаабо настанняіншихнаслідків, якіможуть перешкодити кримінальному провадженню (ч. 4 ст.170 КПК). Не допускається заборона використання житлового приміщення, в якому на законних підставах проживають будь-які особи (ч. 5 ст. 170 КПК).

Порядок зберігання майна, на яке накладено арешт, визначений в Інструкції про порядок вилучення, обліку, зберігання та передачі речових доказів у кримінальних справах, цінностей та іншого майна органами дізнання, досудового слідства і суду, яка затверджена наказом Генеральноїпрокуратури України, МВС України, ДПАУкраїни, СБ України, Верховним Судом України, Державною судовою адміністрацією України 27.08.2010 р. № 51/401/649/471/23/125. Майно, на яке накладено арешт, передається на зберігання представникові територіальної держадміністрації або житло- во-експлуатаційноїорганізації, державноїслужби охорони ОВС, а також організації, якій завдані збитки, або власникові цього майна чи його родичу, якому роз' яснюється його відповідальність за зберігання прийнятого майна, про що у нього відбирається розписка. У разі необхідності майно, на яке накладено арешт, може бути вилучене. Твори мистецтва і антикваріат, предмети, що мають історичну, наукову, художню чи іншу культурнуцінність, на якінакладено арешт, після проведення спеціальноїекспертизи іза погодженням з Міністерством культури України та Національною комісією з питань повернення культурних цінностей при КМУкраїни, можуть бути передані на зберігання до державних музеїв, бібліотек, наукових та інших закладів. Предмети релігійного культу, крім таких, що мають історичну, наукову, художню чи іншу культурну цінність, можуть бути передані на зберігання релігійним організаціям.

6.Якщо ухвала слідчого судді, суду про арешт тимчасово вилученого майна не буде постановлена протягом 72 годин із дня находження клопотання, дане майно повертається особі, у якої його було вилучено.

7.Арешт майна або відмова у ньому можуть бути оскаржені в апеляційному порядку (ст. 309 КПК), а тому з метою забезпечення можливості реалізації цього права копія ухвали надсилається заінтересованим особам не пізніше наступного робочого дня після її

постановлення. Стаття 174

Скасування арешту майна

1. Підозрюваний, обвинувачений, їх захисник, законний представник, інший власник або володілець майна, якіне були присутніпри розглядіпитання про арешт майна, мають право заявити клопотання про скасування арешту майна повністю або частково. Таке клопотання під час досудового розслідування розглядається слідчим суддею, а під час судового провадження - судом.

Арешт майна також може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необгрунтовано.