Komentar_KPK_2012

здійснення приводу додається витяг з ЄРДР щодо кримінального провадження, у рамках якого подається клопотання.

Коментована стаття не передбачає погодження клопотання слідчого про здійснення приводу із прокурором, що, однак, не означає відсутності такої необхідності. Адже відповідно до ст. 40 КПК, яка має значення загальної норми, слідчий уповноважений звертатися за погодженням із прокурором до слідчого судді з клопотаннями про застосування заходів забезпечення кримінального провадження (п. 5 ч. 2).Отож, виходячи із співвідношення ст. 40 КПК та коментованоїстаттіяк загальноїта спеціальної, можна дійти обґрунтованого висновку щодо необхідності погодження клопотання слідчого про здійснення приводуіз прокурором.Така необхідність обумовлюється функцією прокурора, яку він здійснює на досудовому провадженні, а саме - нагляд за додержанням законів під час проведення досудового розслідування у формі процесуального керівництва досудовим розслідуванням (див. ч. 2 ст. 36 КПК).

Стаття 142

Розгляд клопотання про здійснення приводу

1.Під час досудового розслідування клопотання слідчого, прокурора про здійснення приводу розглядається слідчим суддею у день його надходження до суду. У разі необхідності слідчий суддя може заслухати доводи особи, яка подала клопотання.

2.Під час судового провадження клопотання про здійснення приводу розглядається негайно після його ініціювання.

3.Слідчий суддя або суд, встановивши, що особа, яка зобов 'язана з 'явитися на виклик слідчого, прокурора, слідчого судді, суду, була викликана у встановленому цим Кодексом порядку (зокрема, наявне підтвердження отримання нею повістки про виклик або ознайомлення з її змістом іншим шляхом), та не з 'явилася без поважних причин або не повідомила про причини свого неприбуття, постановляє ухвалу про здійснення приводу такої особи.

4.Копія ухвали про здійснення приводу, завірена печаткою суду, негайно надсилається органу, на який покладено її виконання.

1.Клопотання слідчого, прокурора про застосування приводу подається до місцевого суду, в межах територіальної юрисдикції якого знаходиться орган досудового розслідування (див. ч.2ст. 132КПК). Воно розглядається слідчим суддею, яким відповідно до п. 18 ст. 3 КПК є суддя суду першої інстанції, до повноважень якого належить здійснення у порядку, передбаченому КПК, судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні.

Частина 1 коментованої статті передбачає строк розгляду клопотання про здійснення приводу під час досудового розслідування - слідчий суддя розглядає його у день надходження до суду. Такий строк дозволяє оперативно вирішити питання про привід особи, участь якоїупроцесуальнихдіяхє необхідною. Зурахуванням вимог ст.35 КПК, що передбачає порядок застосування автоматизованої системи документообігу суду, до початкурозглядуслідчим суддею клопотання слідчого, прокурора про здійснення приводу останнє в той же день має бути зареєстровано працівниками суду в автоматизованій системі, яка під час реєстрації визначає слідчого суддю для конкретного судового провадження.

2.Розгляд слідчим суддею клопотання полягає у тому, що він знайомиться з його змістом, досліджує копії матеріалів, які додано до клопотання та якими слідчий, прокурор обґрунтовують потребу у застосуванні приводу, а також у разі необхідності може безпосередньо заслухати доводи особи, яка подала клопотання.

Якщо клопотання про здійснення приводу заявлено під час судового провадження, суд розглядає його негайно після ініціювання. Виходячи із змагальностісудового процесу, суд має заслухати доводи особи, яка заявила таке клопотання.

3.Вирішуючи питання про застосування приводу, слідчий суддя або суд повинен упевнитися в наявності фактичних підстав для прийняття такого рішення. З цією метою слідчий суддя або суд перевіряють: 1) процесуальний статус особи, оскільки привід може бути застосований виключно до підозрюваного, обвинуваченого або свідка; 2) факт

здійснення виклику особи у порядку, передбаченому цим Кодексом (зокрема, наявність підтвердження отримання нею повістки про виклик або ознайомлення з її змістом іншим шляхом); 3) відсутність поважної причини неприбуття або взагалі будь-яких даних стосовно причини невиконання обов'язку з'явитися за викликом. Сукупність зазначених обставин є законною підставою для постановлення слідчим суддею або судом ухвали про здійснення приводу такої особи.

Необхідно звернути увагу на те, що клопотання слідчого, прокурора лише ініціює розгляд питання про здійснення приводу, яке завершується постановленням такої ухвали тільки за умови наявності до того законних підстав. При цьому слідчий суддя, суд не зв'язаний доводами клопотання, а, виходячи із конституційного принципу незалежності суду, безпосередньо дослідивши та надавши оцінку всім важливим для вирішення даного питання обставинам, постановляє власне рішення - ухвалу, яка за відсутності законних підстав здійснення приводу має містити рішення про відмову у задоволенні клопотання слідчого, прокурора. Реалізація слідчим суддею при вирішенні питання про здійснення приводу функції судового контролю, яка набула нормативного закріплення у п. 18 ст. 3 КПК, логічно передбачає наявність альтернативи при прийнятті рішень слідчим суддею, яка полягає в тому, що за наявності законних підстав застосування приводу - постановляється ухвала про здійснення приводу, за їх відсутності, як уже зазначено - ухвала про відмову в здійсненні приводу.

Ухвала слідчого судді, суду має відповідати загальним вимогам, що пред'являються до судових рішень у цілому та ухвали, зокрема, які передбачено статтями 369, 370, 372 КПК.

4. З метою забезпечення оперативності виконання ухвали слідчого судді або суду про здійснення приводу ч. 4 коментованої статті передбачена вимога негайного надіслання копії цієї ухвали органу, на який покладено її виконання. Згідно з ч. 1 ст. 143 виконання ухвали про здійснення приводу може бути доручене відповідним підрозділам органів внутрішніх справ, органів безпеки, органів, що здійснюють контроль за додержанням податкового законодавства або органів державного бюро розслідувань.

Ухвала слідчого судді про здійснення приводу оскарженню в апеляційному порядку не підлягає (див. статтю 309 КПК).

Стаття 143

Виконання ухвали про здійснення приводу

1.Виконання ухвали про здійснення приводу може бути доручене відповідним підрозділам органів внутрішніх справ, органів безпеки, органів, що здійснюють контроль за додержанням податкового законодавства або органів державного бюро розслідувань.

2.Ухвала про здійснення приводу оголошується особі, до якої він застосовується, особою, яка виконує ухвалу.

3.Особа, рішення про здійснення приводу якої прийнято слідчим суддею, судом, зобов'язана прибути до місця виклику в зазначений в ухвалі про здійснення приводу час у супроводі особи, яка виконує ухвалу.

У випадкуневиконання особою, що підлягає приводу, законних вимог щодо виконання ухвали про здійснення приводу, до неї можуть бути застосовані заходи фізичного впливу, які дозволяють здійснити її супроводження до місця виклику. Застосуванню заходів фізичного впливу повинно передувати попередження про намір їх застосування. У разі неможливості уникнути застосування заходів фізичного впливу вони не повинні перевищувати міри, необхідної для виконання ухвали про здійснення приводу, і мають зводитися до мінімального впливу на особу. Забороняється застосування заходів впливу, які можуть завдати шкоди здоров'ю особи, а також примушення особи перебувати в умовах, що перешкоджають її вільному пересуванню, протягом часу більшого, ніж необхідно для негайного доставлення особи до місця виклику. Перевищення повноважень щодо застосування заходів фізичного впливутягне за собою відповідальність, встановлену законом.

4.Уразі неможливості здійснення приводу особа, яка виконує ухвалу про здійснення приводу, повертає її до суду з письмовим поясненням причин невиконання.

Частиною 1 цієї статті встановлено вичерпний перелік органів, яким може бути доручено виконання ухвали слідчого судді або суду про здійснення приводу. Ними є

відповідні підрозділи органів внутрішніх справ, органів безпеки, органів, що здійснюють контроль за додержанням податкового законодавства або органів державного бюро розслідувань.

Співробітник органу, який виконує ухвалу про здійснення приводу, зобов' язаний достовірно встановити особу, яка піддається приводу, на підставі даних, що містяться в ухвалі слідчого судді або суду (прізвище, ім'я по батькові, дата народження).

Після встановлення особи, яка підлягає приводу, працівник органу, який виконує ухвалу, має оголосити їй зміст ухвали та роз'яснити обов'язок прибути до місця виклику в зазначений в ухвалі час у супроводі тієї особи, яка виконує ухвалу.

При виконанніухвали проздійснення приводуособімають бути забезпеченівсігарантії особистої недоторканності, недоторканності житла чи іншого володіння, честі та гідності

(див. ст. 11, 12, 13 КПК).

Привід, крім виняткових випадків, не може проводитися в нічний час (з 22 до 6 години за місцевим часом). Це безпосередньо випливає із правила, передбаченого ч.4 ст. 223 КПК, відповідно до якого проведення слідчих(розшукових) дій унічний час (з22до 6години) не допускається, за винятком невідкладних випадків, коли затримка в їх проведенні може призвести до втрати слідів кримінального правопорушення чи втечі підозрюваного.

Невиконання особою, яка підлягає приводу, законних вимог щодо виконання ухвали про здійснення приводу є підставою для законного застосування до неї заходів фізичного впливу, які дозволяють здійснити її супроводження до місця виклику. Такі заходи не повинні перевищувати міри, необхідної для виконання ухвали про здійснення приводу, і мають зводитися до мінімального впливу на особу, що забезпечує можливість її примусового супроводження. При цьому забороняється піддавати особу катуванню, жорстокому, нелюдському або такому, що принижує її гідність, поводженню чи покаранню, вдаватися до погроз застосування такого поводження, утримувати особу у принизливих умовах, примушувати до дій, що принижують її гідність. Така заборона становить складову нормативного змісту поваги до людської гідності як засади кримінального провадження (див. ст. 11 КПК). Крім того, забороняється застосування заходів впливу, які можуть завдати шкоди здоров'ю особи, а також примушення особи перебувати в умовах, що перешкоджають її вільному пересуванню, протягом часу більшого, ніж необхідно для негайного доставлення особи до місця виклику. Закріплення цієї заборони у частині 3 коментованої статті є конкретизацією нормативного змісту забезпечення права на свободу та особисту недоторканність як однієї із засад кримінального провадження (див. ст. 12 КПК). При виконанні ухвали про здійснення приводу забороняється застосування спеціальних засобів, що не є адекватними цій процесуальній дії та не відповідають критерію пропорційності втручання до сфери прав людини.

Перевищенняповноваженьщодо застосування заходів фізичного впливутягне за собою відповідальність, встановлену законом, а саме, залежно від конкретних обставин це може бути злочином, передбаченим ст. 365 КК, - перевищення влади або службових повноважень. Відповідно до ст. 371 КК кримінальна відповідальність встановлена і за завідомо незаконний привід.

В окремих випадках здійснення приводуможе бути неможливим з причин об'єктивного та суб'єктивного характеру. Зокрема, особа, щодо якої застосовується привід, може посилатися на хворобу, яка перешкоджає її пересуванню, і підтвердити це медичною довідкою. Поважною причиною неможливості виконання приводу можуть бути також стихійне лихо, хвороба члена родини або наявність малолітніх дітей при неможливості доручити кому-небудь нагляд за ними тощо. Причиною неможливості виконання ухвали про здійснення приводу може бути і тривала відсутність особи за місцем проживання за умови неможливості встановлення місця її перебування.

4. При наявності обставин, які унеможливлюють здійснення приводу, особа, яка виконує ухвалу, має скласти письмові пояснення із зазначенням причин невиконання. Такі пояснення разом із ухвалою повертаються до суду.

ГЛАВА 12 НАКЛАДЕННЯ ГРОШОВОГО СТЯГНЕННЯ

Стаття 144

Загальні положення накладення грошового стягнення

1.Грошове стягнення може бути накладено на учасників кримінального провадження у випадках та розмірах, передбачених цим Кодексом, за невиконання процесуальних обов 'язків.

2.Грошове стягнення накладається: під час досудового розслідування - ухвалою слідчого судді за клопотанням слідчого, прокурора чи за власною ініціативою, а під час судового провадження - ухвалою суду за клопотанням прокурора чи за власною ініціативою.

1. Грошове стягнення є одним із заходів забезпечення кримінального провадження. Воно застосовується з метою досягнення дієвості провадження і полягає у накладенні цього стягнення ухвалою слідчого судді або суду на визначеного цим Кодексом учасника провадження за невиконання ним процесуальних обов' язків.

Грошове стягнення застосовується лише до таких учасників кримінального провадження, як потерпілий, цивільний відповідач, свідок, законний представник (батьки, опікуни, піклувальники неповнолітнього підозрюваного чи обвинуваченого) у випадках та розмірах, передбачених цим Кодексом. При цьому потрібно відмежовувати грошове стягнення, як захід забезпечення кримінального провадження, від штрафу, який застосовується за ухилення від явки або злісну неповагу до суду і передбачений ст. 185-3 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Коментований кодекс накладення грошового стягнення на учасника провадження передбачає у таких випадках:

1)якщо підозрюваний, обвинувачений, свідок, потерпілий, цивільний відповідач, який був у встановленому цим Кодексом порядку викликаний (зокрема, наявне підтвердження отримання ним повістки про виклик або ознайомлення з її змістом іншим шляхом), не з'явився без поважних причин або не повідомив про причини свого неприбуття. Грошове стягнення за неприбуття на виклик слідчого чи прокурора названих учасників провадження накладається у розмірі від 0,25 до 0,5 розміру мінімальної заробітної плати. За неприбуття на виклик слідчого судді чи суду - в розмірівід 0,5 до 2 розмірів мінімальної заробітної плати (ч.1 ст. 139 КПК України);

2)у разі застосування до підозрюваного, обвинуваченого особистого зобов'язання. При цьому підозрюваному, обвинуваченому письмово під розписку повідомляються покладені на нього обов'язки та роз'яснюється, що в разі їх невиконання до нього може бути застосований більш жорсткий запобіжний захід і на нього може бути накладено грошове стягнення в розмірі від 0,25 розміру мінімальної заробітної плати до 2-х розмірів мінімальної заробітної плати (ч.1-2 ст. 179 КПК України);

3)у випадку невиконання поручителем взятих на себе зобов' язань при застосуванні до підозрюваного, обвинуваченого запобіжного заходу у виді особистої поруки на нього накладається грошове стягнення в розмірі:

а)у провадженні щодо кримінального правопорушення, за вчинення якого передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк не більше трьох років, або інше, більш м'яке покарання, — від двох до п'яти розмірів мінімальної заробітної плати;

б)у провадженні щодо злочину, за вчинення якого передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк від трьох до п' яти років, — від п' яти до десяти розмірів мінімальної заробітної плати;

в)у провадженні щодо злочину, за вчинення якого передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк від п' яти до десяти років, — від десяти до двадцяти розмірів мінімальної заробітної плати;

г)у провадженні щодо злочину, за вчинення якого передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк понад десять років, — від двадцяти до п'ятдесяти розмірів мінімальної заробітної плати (ч.5 ст. 180 КПК України).

4)якщо обвинувачений, до якого не застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, не прибув за викликом у судове засідання, суд має право постановити ухвалу

про накладення на нього грошового стягнення в порядку, передбаченому главами 11 та 12 цього Кодексу (ст. 323 КПК України);

5)якщо в судове засідання не прибув за викликом потерпілий, цивільний відповідач, свідок, які належним чином були повідомлені про дату, час і місце судового засідання, суд має право накласти на них грошове стягнення у порядку, передбаченому цією главою (ст.

ст. 323, ст. 325, ч. 2 ст. 326, ч. 1 ст. 327 КПК України).

6)при відібранні зобов'язання про взяття під нагляд неповнолітнього підозрюваного чи обвинуваченого батьки, опікуни, піклувальники, адміністрація дитячої установи попереджаються про характер підозри чи обвинувачення неповнолітнього і про їхню відповідальність у разі порушення взятого на себе зобов'язання. При порушенні цього зобов'язанняна батьків, опікунів іпіклувальників накладається грошове стягненнявід двох до п'яти розмірів мінімальної заробітної плати (ч.5 ст. 493 КПК України).

2. Грошове стягнення залежно від стадії провадження застосовується: а) під час досудового розслідування — ухвалою слідчого судді за клопотанням слідчого, прокурора чи за власною ініціативою; б) під час судового провадження — ухвалою суду за клопотанням прокурора чи за власною ініціативою.

Клопотати про застосування грошового стягнення під час досудового розслідування можуть лише слідчий, котрий здійснює провадження у цій справі, чи прокурор, за наявності для цього підстав. Під час судового провадження з таким клопотанням до суду може звернутися прокурор, котрий підтримує державне обвинувачення у цьому провадженні.

Слідчий суддя чи суд з власної ініціативи можуть застосувати грошове стягнення, наприклад, під час надання дозволу про взяття під варту обвинуваченого, котрий не виконував умов особистоїпоруки, особистого зобов'язання чи іншого заходузабезпечення кримінального провадження або не з'явився до них за викликом без поважних причин.

Інші учасники провадження безпосереднього права на звернення з таким клопотанням до слідчого суддічи судуне мають. Однакце непозбавляє їхправа звертати увагуназваних суб'єктів про можливість застосування грошового стягнення з метою забезпечення кримінального провадження.

Накладення грошового стягнення є правом слідчого судді чи суду, але в окремих випадках їх обов'язком. Так, слідчий суддя чи суд зобов'язаний накласти грошове стягнення: 1) на поручителя за невиконання взятих на себе зобов' язань при обранні запобіжного заходу особистої поруки (ч.5 ст. 180 КПК України); 2) на батьків, опікунів і піклувальників при відібранні у них зобов' язання про взяття під нагляд неповнолітнього підозрюваного чи обвинуваченого у випадку порушення цього зобов'язання (ч.5 ст. 493 КПК України).

У рештівипадків накладення грошового стягнення є правом для слідчого суддічи суду, яким вони можуть скористатися або утриматися, враховуючи певні обставини, наприклад скрутне матеріальне становище відповідного учасника процесу.

Стаття 145

Клопотання про накладення грошового стягнення

1. У клопотанні про накладення грошового стягнення на особу під час досудового розслідування зазначаються:

1)найменування кримінального провадження та його реєстраційний номер;

2)процесуальний статус особи, про накладення грошового стягнення на яку заявлено клопотання, її прізвище, ім'я, по батькові та місце проживання;

3)обов 'язок, який покладено на особу цим Кодексом чи ухвалою слідчого судді;

4)обставини, за яких особа не виконала обов 'язок;

5)відомості, які підтверджують невиконання особою обов 'язку;

6)прізвище, ім 'я, по батькові та посада слідчого, прокурора;

7)дата та місце складення клопотання.

До клопотання додаються копії матеріалів, якими слідчий, прокурор обґрунтовує свої доводи.

1. З клопотанням про накладення грошового стягнення на особу під час досудового розслідування вправі звернутися слідчий, котрий здійснює досудове розслідування, чи

прокурор, котрий здійснює нагляд під час його проведення у формі процесуального керівництва, за наявності встановлених цим Кодексом підстав.

Клопотанняслідчого чи прокурора складається з трьохчастин: вступної, мотивувальної та заключної. У вступній частині зазначається назва суду, якому направляється клопотання; назва клопотання; найменування кримінального провадження та його реєстраційний номер; процесуальний статус особи, про накладення грошового стягнення на яку заявляється клопотання, її прізвище, ім'я, по батькові та місце проживання.

У мотивувальній частині вказується: 1) обов'язок, який покладено на особу цим Кодексом із зазначенням відповідних статей, чи ухвалою слідчого судді із наведенням її реквізитів та суті (коли, яким слідчим суддею її постановлено, номер та дата ухвали, який обов'язок покладено на особу, його строки, тощо); 2) обставини, за яких особа не виконала обов'язок (наприклад, не з'явилася за викликом після одержання відповідного повідомлення, порушила вимоги особистої поруки, залишала місце проживання, тощо); 3) відомості, які підтверджують невиконання особою покладеного на неї обов'язку (наприклад, показанняосіб, котрібачили особуузабороненихдля відвідування нею місцях при особистому зобов'язанні; документи, котрі підтверджують її перебування в іншому населеномупункті(проїзнідокументи, рахунки за проживання уготелі);протоколслідчого про ухилення її від явки за викликом тощо). Закінчується мотивувальна частина вказівкою на відповідні норми цього Кодексу - ст. ст. 144 та 145 КПК, та статтю, котра передбачає відповідний розмір стягнення, (наприклад ч.1 ст. 139).

Заключна частина повинна містити саме прохання: накласти на відповідну особу із зазначенням її процесуального статусу, прізвища, імені, по батькові та місця проживання; грошовестягненняувідповідномурозмірі;прізвище, ім'я, по батьковіта посадаслідчого чи прокурора, котріз ним звернулися; їхній підпис, скріплений відповідною печаткою;дата та місце складення клопотання. До клопотання додаються матеріали, котрі містять відомості, що підтверджують покладення на відповідну особу конкретних обов'язків, та їх невиконання. Наприклад це можуть бути вже згадані копія ухвали слідчого судді про накладення відповідного обов'язку (про особисту поруку, нагляд батьків), копія повістки про виклик із повідомленням про вручення, показання осіб, котрі бачили відповідну особу у заборонених для відвідування нею місцях при особистому зобов'язанні, документи, котрі підтверджують її перебування в іншому населеному пункті (проїзні документи, рахунки за проживання у готелі) тощо.

Враховуючи положення коментованої статті та норми, котрі регламентують порядок судового розгляду, вважаємо, що за необхідності накладення грошового стягнення під час судового розглядувідповідне клопотання прокурора не вимагає письмового оформлення, а заявляється усно і заноситься до журналу судового засідання (ст. 108 КПК України).

Стаття 146

Розгляд питання про накладення грошового стягнення на особу

1.Під час досудового розслідування клопотання слідчого, прокурора про накладення грошового стягнення на особу розглядається слідчим суддею не пізніше трьох днів із дня його надходження до суду.

Про час та місце розгляду клопотання повідомляється службова особа, яка його внесла, та особа, на яку може бути накладено грошове стягнення, проте їх неприбуття не перешкоджає розгляду питання.

2.Під час судового провадженняпитанняпро накладення грошового стягненнянаособу розглядається негайно після його ініціювання.

3.Слідчий суддя, суд, встановивши, що особа не виконала покладений на неї процесуальний обов 'язок без поважних причин, накладає на неї грошове стягнення. Копія відповідної ухвали не пізніше наступного робочого дня після її постановлення надсилається особі, на яку було накладено грошове стягнення.

1.Клопотання про накладення грошового стягнення на учасника провадження слідчий чи прокурор направляє до місцевого районного суду, в межах територіальної юрисдикції якого знаходиться орган досудового розслідування, котрий здійснює кримінальне провадження.

Таке клопотання розглядається слідчим суддею відповідного місцевого районного суду не пізніше трьох днів із дня його надходження до суду.

Про час та місце розгляду клопотання повідомляється службова особа, яка його внесла, та особа, на яку може бути накладено грошове стягнення шляхом надіслання їм повідомлення у порядку, передбаченому для здійснення виклику (ст. ст. 134-135 КПК). Неприбуття зазначених осіб до суду не перешкоджає розгляду клопотання про накладення грошового стягнення.

2.Клопотання про накладення грошового стягнення на особу, заявлене під час судового засідання розглядається негайно після його ініціювання прокурором чи судом з власної ініціативи в межах того самого провадження.

3.Частина третя коментованої статті передбачає, що слідчий суддя, суд, встановивши, що особа не виконала покладений на неї процесуальний обов'язок без поважних причин, накладає на неї грошове стягнення. Проте, як вже відзначалось раніше, слідчий суддя, суд не завжди повинен враховувати причини невиконання особою відповідних обов'язків для вирішення питання про накладення грошового стягнення, а зобов'язаний його накласти незалежно від них, зокрема, при невиконанні вимог особистої поруки (ч.5 ст. 180 КПК України) та передання неповнолітнього підозрюваного чи обвинуваченого під нагляд (ч.5 ст. 493 КПК України). У наведених випадках причини невиконання особою відповідних обов'язків можуть бути враховані лише при визначенні розміру стягнення. У всіх інших випадках слідчий суддя чи суд обов'язково повинен з'ясувати причини їх невиконання та врахувати їх при вирішенні питання про накладення грошового стягнення.

Розмір стягнення визначається, виходячи із вказаних у законі сум стягнень за невиконання конкретних обов'язків (див п. 3 коментаря до ст. 144 КПК України). При цьому варто пам'ятати, що розмір стягнення за неявку відповідних осіб до суду (ст. ст. 323, 325, ч.2 ст. 326, ч.1 ст. 327 КПК України) визначається, виходячи із розміру такого ж стягнення за неявку до слідчого судді чи суду, і передбачений ч.1 ст. 139 КПК України.

Грошове стягнення у відповідному розмірі накладається на конкретного учасника провадження ухвалою слідчого судді чи суду. Копія відповідної ухвали не пізніше наступного робочого дня після її постановлення надсилається особі, на якубуло накладено грошове стягнення.

Стаття 147

Скасування ухвали про накладення грошового стягнення

1.Особа, на яку було накладено грошове стягнення та яка не була присутня під час розгляду цього питання слідчим суддею, судом, має право подати клопотання про скасування ухвали про накладення на неї грошового стягнення. Клопотання подається слідчому судді, суду, який виніс ухвалу про накладення грошового стягнення.

2.Слідчий суддя, суд, визнавши доводи особи обґрунтованими, може самостійно скасувати ухвалу про накладення грошового стягнення, а в іншому випадку - призначає судове засідання для розгляду клопотання про скасування ухвали про накладення грошового стягнення. Особа, яка подала клопотання, а також слідчий, прокурор, за клопотанням якого було накладено грошове стягнення, повідомляються про місце та час розгляду клопотання, проте їх неприбуття не перешкоджає такому розгляду.

3.Слідчий суддя, суд скасовує ухвалу про накладення на особу грошового стягнення за результатами його розгляду в судовому засіданні, якщо буде встановлено, що стягнення накладено безпідставно, а в іншому випадкувідмовляє у задоволенні клопотання.

4.Ухвала слідчого судді, суду за результатами розгляду клопотання про скасування ухвали про накладення грошового стягнення оскарженню не підлягає.

1.З метою недопущення безпідставного обмеження прав та законних інтересів особи у кримінальному провадженні коментована стаття передбачає можливість оскарження і скасування ухвали про накладення грошового стягнення. Клопотання про скасування ухвали про накладення грошового стягнення вправі подати лише особа, на яку було накладено грошове стягнення, за умови, що вона не була присутня під час розгляду цього питання слідчим суддею чи судом.

Клопотання про скасування ухвали про накладення грошового стягнення подається тому слідчому судді чи суду, який постановив ухвалу про його накладення. У вступній

частині ухвали зазначаються назва клопотання, слідчого суддю чи суд, який виніс ухвалу про накладення грошового стягнення і якому направляється клопотання; прізвище, ім'я та по-батькові учасника провадження та його статус, кримінальне провадження, у якому накладено грошове стягнення та його реєстраційний номер.

У мотивувальній частині вказується ухвала слідчого судді чи суду, якою накладено грошовестягнення із наведенням їїреквізитів та змісту(коли, ким їїпостановлено, їїномер та дата, за невиконання якого обов'язку накладено грошове стягнення, його розмір), обставини, якими особа мотивує необґрунтованість накладення грошового стягнення (наприклад, не з'явилася за викликом через стихійне лихо), відомості, які підтверджують обґрунтованість невиконання особою обов'язку (наприклад, довідка з Гідрометцентру, про хворобу тощо). Закінчується мотивувальна частина таким формулюванням: «Враховуючи вищенаведене та керуючись ст.147 КПК, прошу:».

Заключна частина повинна містити саме прохання: скасувати ухвалу про накладення грошового стягнення; перелік додатків, котрі додаються до клопотання (копії матеріалів, якими особа обґрунтовує своїдоводи); дата та місце складення клопотання; прізвище, ім'я, по батькові особи, що його склала; її підпис.

2. Слідчий суддя чи суд, визнавши доводи особи, викладені у клопотанні, обґрунтованими, може самостійно скасувати ухвалу про накладення грошового стягнення, не проводячи окремого судового розгляду.

Якщо слідчий суддя чи суд не визнає доводи особи, викладені у клопотанні, обґрунтованими, він призначає судове засідання для його розгляду. Особа, яка подала клопотання, а також слідчий, прокурор, за клопотанням якого було накладено грошове стягнення, повідомляються про місце та час розгляду клопотання, проте їх неприбуття не перешкоджає такому розгляду.

3. За результатами розгляду клопотання про скасування ухвали про накладення грошового стягнення слідчий суддя чи суд може ухвалити лише одне з таких рішень:

1)скасувати ухвалу про накладення на особу грошового стягнення в судовому засіданні, якщо буде встановлено, що стягнення накладено безпідставно (особа не порушувала покладеного на неї обов' язку взагалі або не виконала його через причини, визнані поважними).

2)відмовити у задоволенні клопотання, якщо доводи, викладені у клопотанні визнані слідчим суддею, судом необґрунтованими.

Прийняття іншого рішення за результатами розгляду клопотання, в тому числі й зменшення розміру грошового стягнення, цей Кодекс не передбачає.

4. Ухвала слідчого судді чи суду за результатами розгляду клопотання про скасування ухвали про накладення грошового стягнення оскарженню не підлягає.

ГЛАВА 13

ТИМЧАСОВЕ ОБМЕЖЕННЯ У КОРИСТУВАННІ СПЕЦІАЛЬНИМ ПРАВОМ

Стаття 148

Загальні положення тимчасового обмеження у користуванні спеціальним правом та тимчасового вилучення документів, які посвідчують користування спеціальним правом

1. У разі наявності достатніх підстав вважати, що для припинення кримінального правопорушення чи запобігання вчиненню іншого, припинення або запобігання протиправній поведінці підозрюваного щодо перешкоджання кримінальному провадженню, забезпечення відшкодування шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, необхідно тимчасово обмежити підозрюваного у користуванні спеціальним правом, слідчий, прокурор, інша уповноважена службова особа мають право тимчасово вилучити документи, якіпосвідчують користування спеціальним правом, узаконно затриманоїними особи в порядку, передбаченому статтею 208 цього Кодексу.

Тимчасово вилученими можуть бути документи, які посвідчують користування таким спеціальним правом:

1)право керування транспортним засобом або судном;

2)право полювання;

3) право на здійснення підприємницької діяльності.

2. Тимчасове обмеження у користуванні спеціальним правом може бути здійснене на підставі рішення слідчого судді під час досудового розслідування на строк не більше двох місяців.

1.Відповідно до п. 3ч. 2 ст. 131 КПК тимчасовеобмеження укористуванніспеціальним правом єодним із заходів забезпечення кримінального провадження. Цейзахід передбачає:

1)тимчасове вилучення документів, якіпосвідчують користування спеціальним правом; 2) тимчасове обмеження у користуванні спеціальним правом. Застосовується такий захід для припинення кримінального правопорушення чи запобігання вчиненню іншого, припинення або запобігання протиправній поведінці підозрюваного щодо перешкоджання кримінальномупровадженню, забезпечення відшкодування шкоди, завданоїкримінальним правопорушенням. Питання про наявність достатніх підстав для тимчасового обмеження у користуванніспеціальним правом вирішує в кожномуконкретномувипадкуслідчий суддя.

Тимчасово вилученими можуть бути документи, які посвідчують користування таким спеціальним правом: 1) право керування транспортним засобом або судном; 2) право полювання; 3) право на здійснення підприємницької діяльності.

Згідно зі ст. 15 ЗУ «Про дорожній рух», кожний громадянин, який досяг установленого цим Законом віку та не має медичних протипоказань, може в установленому порядку отримати право на керування транспортними засобами відповідної категорії.

Таке право підтверджується посвідченням. Порядок його видачівстановлений постановою КМУ від 8 травня 1993 р. № 340 «Про затвердження Положення про порядок видачі посвідчень водія та допуску громадян до керування транспортними засобами».

Право на керування самохідним судном (моторним, вітрильним, вітрильно-моторним) підтверджується свідоцтвом, яке видається після складання іспиту комісії регіонального представництва Держфлотінспекції України.

Відповідно до ч. 1 ст. 12 ЗУ «Про мисливське господарство та полювання» право на полюванняв межахвизначенихдляцьогомисливських угідь мають громадяни України, які досягли 18-річного віку, іноземці, які одержали в установленому порядку дозвіл на добування мисливських тварин та інші документи, що засвідчують право на полювання. Згідно зі ст. 14 цього Закону документами на право полювання (для громадян України) є: посвідчення мисливця; щорічна контрольна картка обліку добутої дичини і порушень правил полювання з відміткою про сплату державного мита; дозвіл на добування мисливських тварин (ліценція, відстрільна картка, дозвіл на діагностичний та селекційний відстріл тощо); відповідний дозвіл на право користування вогнепальною зброєю у разі її використання; паспорт на собак мисливських порід, інших ловчих звірів і птахів у разі їх використання під час полювання.

Тимчасово вилученими можуть бути документи, що посвідчують користування таким спеціальним правом, як право на здійснення підприємницької діяльності. Відповідно до ч. 1ст. 42 Конституції України кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом. Стаття 50 ЦК установлює, що право на здійснення підприємницької діяльності, яку не заборонено законом, має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Обмеження права фізичної особи на здійснення підприємницької діяльності встановлюються Конституцією України та законами. Фізичнаособаздійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації.

Під час кримінального провадження підозрюваний тимчасово обмежується у користуванні спеціальним правом. Порядок позбавлення такого права визначається матеріальним правом. Так, ст. 30 КУпАП передбачений такий вид адміністративного стягнення, як позбавлення спеціального права, а саме права керування транспортними засобами, права полювання.

2.Тимчасовеобмеження укористуванніспеціальним правом може бути здійснене лише на підставі рішення слідчого судді під час досудового розслідування на строк не більше двох місяців. Порядок звернення прокурора, слідчого до слідчого судді з клопотанням про тимчасове обмеження підозрюваного укористуванніспеціальним правом та його розгляду визначений у статтях 151-153 КПК.