Komentar_KPK_2012
.pdfкористуючись у разі необхідності послугами перекладача. Порядок залучення перекладача та його процесуальний статус визначається ст. 68 КПК.
Право потерпілого на відшкодування завданої кримінальним правопорушенням шкоди належить до найважливіших прав жертв злочинів, що підкреслюється у низці міжнародно-правових актів: у п. 8 Декларації основних принципів правосуддя для жертв злочинів ізловживаньвладою, прийнятій Резолюцією ГенеральноїАсамблеїООН40/34 від 29.11.1985 р.; Резолюції 1989/57 ЕКОСОР ООН від 24 травня 1989 р.; Європейській конвенції про відшкодування збитків жертвам насильницьких злочинів від 23 листопада 1983 р.; Рекомендації К (85) 11 Комітету міністрів Ради Європи дер- жавам-членам щодо положення потерпілого в рамках кримінального права та кримінального процесу, яка рекомендувала докласти всебічних зусиль з метою забезпечення компенсації завданої потерпілому шкоди, а обов'язки з цих питань покласти на поліцейську владу, органи обвинувачення чи переслідування та суди; Рекомендації К (87) 18 Комітету міністрів Ради Європи від 17 вересня 1987 р. про спрощення кримінального правосуддя, де підкреслювалося, що жертвам необхідно забезпечити можливість одержувати компенсацію за допомогою офіційних чи неофіційних правових процедур, а компенсацією шкоди, завданоїпотерпілому, можебути обумовленавідмовавід кримінального переслідування, та ін.
Право потерпілого на відшкодування завданої кримінальним правопорушенням шкоди реалізується з урахуванням положень ЦК щодо відшкодування шкоди. Порядок відшкодування (компенсації) шкоди укримінальномупровадженнівизначаєтьсягл.9КПК. Формами реалізації відповідного права потерпілого є отримання добровільного відшкодування з боку обвинуваченого, пред' явлення цивільного позову та компенсація за рахунок Державного бюджету України (про відшкодування (компенсацію) шкоди потерпілому див. коментар до ст. 127 КПК).
Право потерпілого знайомитися з матеріалами, які безпосередньо стосуються вчиненого щодо нього кримінального правопорушення, є складовою комплексу «інформаційних прав» потерпілого у кримінальному провадженні. Воно реалізується у таких випадках: 1) ознайомлення з матеріалами досудового розслідування до його завершення (див. коментар до ст. 221 КПК); 2) після відкриття матеріалів (про відкриття матеріалів іншій стороні - див. коментар до ст. 290 КПК); 3) у випадку закриття кримінального провадження(про закриттякримінального провадженнядив. коментар до ст.284 КПК);4) після призначення справи до судового розгляду (див. коментар до ст. 317 КПК).
Потерпілому надається право знайомитися з усіма матеріалами кримінального провадження, за винятком матеріалів про застосування заходів безпеки щодо осіб, які беруть участь укримінальномусудочинстві, а також тих матеріалів, ознайомлення з якими на відповідній стадії кримінального провадження може зашкодити досудовому розслідуванню. Потерпіломуне може бути відмовлено в ознайомленніз тими матеріалами, які безпосередньо стосуються вчиненого щодо нього кримінального правопорушення. У випадку відкриття матеріалів потерпілий повинен письмово підтвердити прокурору факт надання йому доступу до матеріалів із зазначенням найменування таких матеріалів. Потерпілому надається достатній час для ознайомлення з матеріалами, до яких йому надано доступ. Після закінчення досудового розслідування він має право не лише ознайомлюватися, а й отримувати копії матеріалів, які безпосередньо стосуються вчиненого щодо нього кримінального правопорушення.
Право потерпілого застосовувати технічні засоби при проведенні процесуальних дій, в яких він бере участь, надається йому для збирання і фіксації інформації, що, у свою чергу, має на меті сприяння у реалізації інших його прав: подавати докази, заявляти клопотання, оскаржувати рішення, дії та бездіяльність слідчого, прокурора, слідчого судді, суду тощо. Це можуть бути технічні засоби аудіочи відеозапису фотоапаратура, засоби зв'язку тощо. Застосування потерпілим технічних засобів може бути заборонено органом чи посадовою особою, яка проводить відповідну процесуальну дію. Підставою для такої заборони є необхідність нерозголошення даних, які містять таємницю, що охороняється законом чи стосується інтимних сторін життя людини. Відповідне рішення має бути оформлене вмотивованою постановою слідчого, прокурора або ухвалою суду.
Право одержувати копії процесуальних документів та письмові повідомлення також належить до категорії прав, які покликані забезпечити належну поінформованість потерпілого про хід і результати кримінального провадження. Потерпілий може
одержувати копії процесуальних документів як в обов'язковому порядку у випадках, передбачених КПК (наприклад, надсилання потерпілому копії постанови про закриття кримінального провадження відповідно до ч. 5 ст. 284 КПК), так і на підставі заявленого клопотання. Крім того, після закінчення досудового розслідування потерпілий має право отримувати копії всіх матеріалів, які безпосередньо стосуються вчиненого щодо нього кримінального правопорушення.
Потерпілому в обов'язковому порядку надсилаються повідомлення про обрання, зміну чи скасування щодо підозрюваного, обвинуваченого заходів забезпечення кримінального провадження та закінчення досудового розслідування, про відкриття сторонами кримінального провадження матеріалів та в інших випадках. Повідомлення потерпілого про вказаніпроцесуальнірішення відбувається на підставах та в порядку, передбачених гл.
6КПК.
2.Під час досудового провадження потерпілому надаються права, покликані забезпечити своєчасне і належне набуття ним відповідного процесуального статусу, а саме:
1) на негайне прийняття іреєстрацію заяви про кримінальне правопорушення, визнання
його потерпілим;
2)отримувати від уповноваженого органу, до якого він подав заяву, документ, що підтверджує її прийняття і реєстрацію;
3)подавати докази на підтвердження своєї заяви.
Надання вказаних прав потерпілому не є повністю коректним, оскільки до подання відповідноїзаяви або згоди на визнання потерпілим особа не може вважатися потерпілим у значенні учасника кримінального провадження (див. коментар до ст. 55 КПК). Однак для уникнення випадків, коли особі, яка зазнала шкоди від злочину, буде спочатку надаватися статус заявника (див. коментар до ст. 60 КПК), а вже потім - потерпілого, вказані права передбачені в ст. 56 КПК і можуть бути реалізовані ще до набуття особою процесуального статусу потерпілого.
Під час досудового розслідування потерпілий має право брати участь у слідчих (розшукових) та інших процесуальних діях, під час проведення яких може ставити запитання, подавати свої зауваження та заперечення щодо порядку проведення дії, що заносяться до протоколу, а також знайомитися з протоколами слідчих (розшукових) та інших процесуальних дій, виконаних за його участю. Коло процесуальних дій, у яких потерпілий має право брати участь, законом не обмежуються, але на практиці рішення про залучення потерпілого до участі у проведенні тієї чи іншої процесуальної дії визначається уповноваженою особою, яка проводить відповідну дію, в кожному конкретному випадку. При цьому необхідно виходити з того, що потерпілому не може бути відмовлено брати участь у проведенні процесуальних дій, які: неможливо провести без участі потерпілого (допит потерпілого, пред'явлення для впізнання тощо); проводяться за клопотанням потерпілого (потерпілий може ініціювати проведення слідчих (розшукових) дій шляхом подання слідчому, прокурору відповідних клопотань, які розглядаються в порядку, передбаченомуст. 220 КПК); пов'язані із поновленням його порушених прав (обшук житла обвинуваченого з метою знайти викрадене у потерпілого майно тощо).
Участь потерпілого у процесуальних діях, в яких його участь є обов'язковою, здійснюється за допомогою виклику (див. коментар до ст. 133 КПК), а у процесуальних діях, в яких його участь не є обов'язкової - за допомогою повідомлення (див. коментар до ст.
3. Коло прав потерпілого, якими він наділяється у судовому провадженні, визначається потребою забезпечити його активну участь під час судового провадження в будьякій інстанції. У судовому провадженні потерпілий користується всіма правами учасника судового провадження, а також має додаткові права, визначені у ст. 56 КПК. Серед цих прав є такі, якими наділяються й інші учасники кримінального провадження, а також притаманні лише потерпілому (наприклад, право підтримувати обвинувачення в суді у випадку відмови прокурора від підтримання державного обвинувачення).
Інформування потерпілого про час і місце судового розгляду здійснюється за допомогою судового виклику, який здійснюється на підставах і в порядку, передбачених статтями 134-139 КПК.
Потерпілому надається право брати участь у судовому провадженні, яке передбачає можливість його участі у підготовчому судовому засіданні, у судовому розгляді, провадженні в судах апеляційної та касаційної інстанцій, під час перегляду ВСУ, а також
перегляду за нововиявленими обставинами. Якщо в судове засідання не прибув за викликом потерпілий, який належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання, суд, заслухавши думку учасників судового провадження, залежно від того, чи можливо за його відсутності з'ясувати всі обставини під час судового розгляду, вирішує питання про проведення судового розгляду без потерпілого або про відкладення судового розгляду (про наслідки неприбуття потерпілого - див. коментар до ст. 325 КПК).
Усудовому провадженні потерпілий має право брати безпосередню активну участь в усіх процесуальних діях, що здійснюються з метою з'ясування обставин та перевірки їх доказами. Так, наприклад, він має право давати показання; ставити питання свідкам, експертам, спеціалістам; під час огляду на місці він може звертати увагу суду на те, що, на його думку, може мати доказове значення (див. коментар до ст. 361 КПК) тощо. Після з'ясування обставин, встановлених під час кримінального провадження, та перевірки їх доказами потерпілий може заявляти клопотання про доповнення судового розгляду (див. коментар до ст. 363 КПК).
Увипадку відмови прокурора від підтримання державного обвинувачення потерпілому надається право підтримувати обвинувачення в суді. У разі відмови прокурора від підтримання державного обвинувачення в суді (див. коментар до ст. 340 КПК) головуючий роз'яснює потерпілому його право підтримувати обвинувачення в суді. Якщо потерпілий висловив згоду на підтримання обвинувачення в суді, він користується всіма правами сторони обвинувачення під час судового розгляду, а кримінальне провадження за відповідним обвинуваченням набуває статусу приватного і здійснюється за процедурою приватного обвинувачення. Головуючий повинен надати потерпілому час, необхідний для підготовки до судового розгляду. Повторне неприбуття в судове засідання потерпілого, який був викликаний у встановленому КПК порядку (зокрема, наявне підтвердження отримання ним повістки про виклик або ознайомлення з її змістом у інший спосіб), без поважних причин або без повідомлення про причини неприбуття після настання обставин, передбачених у частинах другій і третій коментованої статті, прирівнюється до його відмови від обвинувачення і має наслідком закриття кримінального провадження за відповідним обвинуваченням.
Потерпілий має право виступати в судових дебатах (див. коментар до ст. 364 КПК), під час яких може висловлювати свою думку при вирішенні питання про призначення покарання обвинуваченому, а також висловлювати свою думкупри вирішенніпитання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру. Також потерпілий має право на репліку.
Потерпілий має право знайомитися із судовими рішеннями, журналом судового засідання і технічним записом кримінального провадження в суді. Потерпілий має право отримати в суді копію вироку чи ухвали суду, а у разі, якщо він не був присутнім в судовому засіданні, копія судового рішення надсилається йому не пізніше наступного дня після ухвалення. Якщо судове рішення є незрозумілим, потерпілий має право подати заяву про роз'ясненнясудового рішення, за якоюсуд, який його ухвалив, ухвалою роз'яснюєсвоє рішення, не змінюючи при цьому його зміст (про роз' яснення судового рішення див. коментар до ст. 380).
Потерпілому надається право оскаржувати судові рішення, що є конкретним проявом права, передбаченого п. 7 ч. 1 ст. 56 КПК. Оскарження судових рішень здійснюється потерпілим в апеляційному (див. гл. 31 КПК) та касаційному порядку (див. гл. 32 КПК). Також потерпілий може подати заяву про перегляд судового рішення ВСУ у порядку, передбаченому гл. 33 КПК, та за нововиявленими обставинами (гл. 34 КПК).
4.На всіх стадіях кримінального провадження потерпілому надається право примиритися з підозрюваним, обвинуваченим і укласти угоду про примирення. На підставі визначень, сформульованих у Рекомендації К (99) 19 Комитету міністрів Ради Європи державам-членам про процедуру примирення у кримінальних справах від 15 вересня 1999 р., а також п. 4 ППВСУ № 12 від 23 грудня 2005 р. «Про практику застосування судами України законодавства про звільнення особи від кримінальної відповідальності» право потерпілого на примирення має бути визначено таким чином: це гарантована законом і забезпечувана уповноваженими на те органами і посадовими особами можливість добровільного прощення потерпілим особи, винної у завданні йому кримінальним правопорушенням шкоди, що реалізується безумовно або на підставі поновлення прав потерпілого, може здійснюватися на будь-якій стадії кримінального провадження у
кримінальній справідо видалення судудо нарадчоїкімнати для ухвалення вирокуітягне за собою закриття кримінального провадження чи інші визначені законом правові наслідки.
Кримінально-правовінаслідки реалізації права потерпілого на примирення передбачені ст. 46 КК: особа, яка вперше вчинила злочин невеликої тяжкості або необережний злочин середньої тяжкості, звільняється від кримінальної відповідальності, якщо вона примирилася з потерпілим та відшкодувала завдані нею збитки або усунула заподіяну шкоду. Порядок ініціювання та укладення угоди про примирення визначається ст. 469 КПК. Порядок здійснення кримінального провадження на підставі угоди про примирення визначається гл. 35 КПК.
Перелік прав потерпілого, визначений у ст. 56 КПК, не є вичерпним, тому йому надається право користуватися іншими правами, встановленими КПК.
Стаття 57
Обов'язки потерпілого
1. Потерпілий зобов 'язаний:
1)прибути за викликом до слідчого, прокурора, слідчого судді, суду, а в разі неможливості своєчасного прибуття - завчасно повідомити про це, а також про причини неможливості прибуття;
2)не перешкоджати встановленню обставин вчинення кримінального правопорушення;
3)не розголошувати без дозволу слідчого, прокурора, суду відомості, які стали йому відомі у зв 'язку з участю у кримінальному провадженні і які становлять охоронювану законом таємницю.
1.Поряд з наділенням потерпілого широким колом прав закон покладає на нього ідеякі обов'язки, які можна розглядати як міру належної поведінки потерпілого у кримінальному провадженні, недодержання якої має наслідком його відповідальність, встановлену законом.
Виклик потерпілого здійснюється на підставах та в порядку, передбачених гл. 11 КПК. Слідчий, прокурор, слідчий суддя під час досудового розслідування мають право викликати потерпілого для допиту чи участі в іншій процесуальній дії, якщо є достатні підстави вважати, що він може дати показання, які мають значення для кримінального провадження, або його участь у процесуальній дії є обов'язковою (про виклик слідчим, прокурором див. коментар до ст. 133 КПК). Суд здійснює судовий виклик потерпілого, участь якого у судовому провадженні є обов'язковою (про судовий виклик див. коментар до ст. 134 КПК). Потерпілий викликається до слідчого, прокурора, слідчого судді, суду шляхом вручення повістки про виклик, надіслання її поштою, електронною поштою чи факсимільним зв'язком, здійснення виклику по телефону або телеграмою. Потерпілий має отримати повісткупро виклик або бути повідомленим про нього іншим шляхом не пізніше ніж за три днідо дня, коли він зобов'язаний прибути за викликом. У випадкувстановлення КПК строків здійснення процесуальних дій, які не дозволяють здійснити виклик у зазначений строк, потерпілий має отримати повістку про виклик або бути повідомленим про нього іншим шляхом якнайшвидше, але в будь-якому разі з наданням йому необхідного часу для підготовки та прибуття за викликом (про порядок здійснення виклику в кримінальному провадженні див. коментар до ст. 135 КПК).
У разі коли потерпілий не може своєчасно прибути на виклик, він зобов'язаний завчасно повідомити про це, а також про причини неможливості прибуття. Поважними причинами неприбуття потерпілого на виклик вважаються:
1) затримання, тримання під вартою або відбування покарання; 2) обмеження свободи пересування внаслідок дії закону або судового рішення;
3) обставини непереборної сили (епідемії, військові події, стихійні лиха або інші
подібні обставини);
4)відсутність особи у місці проживання протягом тривалого часу внаслідок відрядження, подорожі тощо;
5)тяжка хвороба або перебування в закладі охорони здоров'я у зв'язку з лікуванням або вагітністю за умови неможливості тимчасово залишити цей заклад;
6)смерть близьких родичів, членів сім'ї чи інших близьких осіб або серйозна загроза їхньому життю;
7)несвоєчасне одержання повістки про виклик;
8)інші обставини, які об'єктивно унеможливлюють з'явлення особи на виклик (про поважні причини неприбуття особи на виклик див. коментар до ст. 138 КПК).
Уразі якщо потерпілий, який був у встановленому КПК порядку викликаний (зокрема, наявне підтвердження отримання ним повістки про виклик або ознайомлення з її змістом іншим шляхом), не з'явився без поважних причин або не повідомив про причини свого неприбуття, на нього накладається грошове стягнення у розмірі:
- від 0,25 до 0,5 розміру мінімальноїзаробітноїплати - увипадкунеприбуття на виклик
слідчого, прокурора;
-від 0,5 до 2 розмірів мінімальної заробітної плати - у випадку неприбуття на виклик слідчого судді, суду (про наслідки неприбуття на виклик див. коментар до ст. 139 КПК).
За злісне ухилення від явки потерпілий несе відповідальність, встановлену КУпАП. Так, злісне ухилення потерпілого від явки до органів досудового слідства або дізнання
тягне за собою накладення штрафу від трьох до восьми неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (ст. 1854 КУпАП). Злісне ухилення потерпілого від явки в суд тягне за собою адміністративну відповідальність за прояв неповаги до суду і накладення штрафу
від шести до дванадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або адміністративний арешт на строк до п'ятнадцяти діб (ст. 1853 КУпАП).
На потерпілого покладається обов' язок не перешкоджати встановленню обставин вчинення кримінального правопорушення. Це положення покликане унеможливити зловживання потерпілого своїми правами, а також вчинення ним інших дій, що можуть в тій чи іншій формі перешкодити встановленню істини у кримінальному провадженні.
Перешкоджання з боку потерпілого у встановленні обставин вчинення кримінального правопорушення може проявлятися, зокрема, у:
-неправдивому повідомленні про вчинення злочину;
-наданні неправдивих показань, поданні неналежних чи недопустимих доказів;
-перешкоджанні з'явленню свідка, експерта, примушування їх до відмови від давання показань чи висновку.
У встановлених законом випадках вчинення потерпілим вказаних дій тягнуть за собою юридичнувідповідальність. Так, завідомо неправдиве повідомлення про вчинення злочину становитьсклад злочину, передбаченого ст. 383КК;завідомо неправдиве показаннясклад злочину, передбаченого ст. 384 КК; перешкоджання з'явленню свідка, експерта, примушування їх до відмови від давання показань чи висновку - склад злочину, передбаченого ст. 386 КК.
На потерпілого покладається обов'язок зберігати від розголошення відомості, які стали йомувідомі узв'язкуз участю укримінальному провадженні іякістановлятьохоронювану законом таємницю. Це положення закріплене на виконання таких засад кримінального провадження, як таємниця спілкування (див. коментар до ст. 14 КПК), невтручання у приватне життя (див. коментар до ст. 15 КПК), гласність (див. коментар до ст. 27 КПК).
Охоронювана законом таємниця може міститися в речах і документах, бути повідомлена потерпілому усно, письмово або за допомогою засобів зв'язку. До охоронюваної законом таємниці, яка міститься в речах і документах, належать:
1) інформація, що знаходиться у володінні засобу масової інформації або журналіста і
надана їм за умови нерозголошення авторства або джерела інформації;
2)відомості, які можуть становити лікарську таємницю;
3)відомості, які можуть становити таємницю вчинення нотаріальних дій;
4)конфіденційна інформація, в тому числі така, що містить комерційну таємницю;
5)відомості, які можуть становити банківську таємницю;
6)особисте листування особи та інші записи особистого характеру;
7)інформація, яка знаходиться в операторів та провайдерів телекомунікацій, про зв'язок, абонента, надання телекомунікаційних послуг, у тому числі отримання послуг, їх тривалості, змісту, маршрутів передавання тощо;
8)персональні дані особи, що знаходяться в її особистому володінні або в базі персональних даних, яка знаходиться у володільця персональних даних;
9)державна таємниця (про речі і документи, які містять охоронювану законом таємницю див. коментар до ст. 162 КПК).
Особливості участі потерпілого у кримінальному провадженні, яке містить відомості, що становлять державну таємницю, визначаються гл. 40 КПК.
Крім того, потерпілий зобов'язаний не розголошувати й інші відомості, які стали йому відомі у зв'язку з участю у кримінальному провадженні і розголошення яких може перешкодити здійсненню кримінального провадження. Так, на потерпілого поширюються правила щодо недопустимості розголошення відомостей досудового розслідування. Такі відомості потерпілий може розголошувати з дозволу слідчого або прокурора і в тому обсязі, в якому вони визнають за можливе. У необхідних випадках слідчий, прокурор попереджає потерпілого, якому стали відомі відомості досудового розслідування, у зв'язку з участю в ньому, про обов'язок не розголошувати такі відомості без його дозволу. Також потерпілий зобов'язаний не розголошувати відомості щодо заходів забезпечення безпеки учасників кримінального провадження, які здійснюються щодо нього чи інших осіб, тощо.
Розголошення потерпілим відомостей, які стали йому відомі у зв'язку з участю у кримінальному провадженні і які становлять охоронювану законом таємницю, допускається лише з дозволу слідчого, прокурора, суду. Також необхідно враховувати спеціальні правила щодо розголошення відомостей, які становлять той чи інший різновид охоронюваних законом таємниць.
Незаконне розголошення потерпілим відомостей, які стали йому відомі у зв'язку з участю у кримінальному провадженні і які становлять охоронювану законом таємницю, тягнуть за собою відповідальність, встановлену законом. Так, розголошення потерпілим відомостей про заходи безпеки щодо особи, взятої під захист, може вважатися адміністративним правопорушенням відповідно до ст. 18511 КУпАП, або, за наявності кваліфікуючих ознак - злочином, передбаченим ст. 381 КК. Розголошення без дозволу прокурора, слідчого або особи, яка провадила дізнання чи досудове слідство, даних досудового слідства чи дізнання потерпілим, попередженим в установленому законом порядку про обов'язок не розголошувати такі дані, тягне за собою кримінальну відповідальність, передбачену ч. 1 ст. 387 КК.
Стаття 58
Представник потерпілого
1.Потерпілого у кримінальному провадженні може представляти представник - особа, яка у кримінальному провадженні має право бути захисником.
2.Представником юридичної особи, яка є потерпілим, може бути її керівник, інша особа, уповноважена законом або установчими документами, працівник юридичної особи за довіреністю, а також особа, яка має право бути захисником у кримінальному провадженні.
3.Повноваження представника потерпілого на участь у кримінальному провадженні підтверджуються:
1)документами, передбаченими статтею 50 цього Кодексу, - якщо представником потерпілого є особа, яка має право бути захисником у кримінальному провадженні;
2)копією установчихдокументів юридичноїособи - якщо представником потерпілого є керівник юридичної особи чи інша уповноважена законом або установчими документами особа;
3)довіреністю - якщо представником потерпілого є працівник юридичної особи, яка є потерпілою.
4.Представник користується процесуальними правами потерпілого, інтереси якого він представляє, крім процесуальних прав, реалізація яких здійснюється безпосередньо потерпілим і не може бути доручена представнику.
1. Положення коментованої статті уточнюють і деталізують право потерпілого на представника, передбачене у п. 8 ч. 1 ст. 56 КПК. Надання потерпілому права мати представника покликане забезпечити його кваліфікованою правовою допомогою, що випливає із положень ст. 59 Конституції України, відповідно до якої кожен має право на правову допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Закріплення вказаного права породжує відповідне зобов'язання держави забезпечувати потерпілого правовою допомогою, що реалізується як безпосередньо державними
органами і посадовими особами, так і через механізми залучення до надання правової допомоги потерпілим адвокатів.
У основі правовідносин між потерпілим і його представником лежить інститут представництва. Представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити процесуальні дії від імені другої сторони, яку вона представляє (потерпілого). Не є представником особа, яка хоч і діє в інтересах потерпілого, але від власного імені.
Інститут представництва є однією із важливих процесуальних гарантій права на судовий захист, що разом з іншими засобами забезпечує потерпілому доступ до правосуддя. До безпосередніх завдань представника потерпілого відносять: 1) сприяння у підвищенні рівня відправлення правосуддя, укріплення законності, правопорядку, призначення справедливого покарання винної особи; 2) встановлення і стягнення розміру завданої шкоди; 3) попередження та/або скасування необгрунтованих, незаконних і несправедливих рішень, дій слідчих і судових органів, здійснених щодо потерпілого.
Право мати представника у потерпілого виникає з моменту визнання його учасником кримінального провадження. Моментом допуску представника до участі у кримінальному провадженні є момент надання документів, які підтверджують його повноваження на участь у кримінальному провадженні, слідчому, прокурору, слідчому судді, суду.
2.Визначення осіб, які мають право бути представниками потерпілого, залежить від того, фізична чи юридична особа визнана потерпілим у кримінальному провадженні. Так, потерпілого - фізичну особу у кримінальному провадженні може представляти представник - особа, яка у кримінальному провадженні має право бути захисником. Представником юридичної особи, яка є потерпілим, може бути її керівник, інша особа, уповноважена законом або установчими документами, працівник юридичної особи за довіреністю, а також особа, яка має право бути захисником у кримінальному провадженні. Юридична особа, хоча і може бути визнана потерпілим, але в кримінальному провадженні може брати участь лише в особі свого представника - фізичної особи.
Виходячи із положень статей 58, 45 КПК, представником потерпілого, як і захисником, має бути адвокат. У цьому вбачається прагнення законодавця урівняти процесуальні можливості сторони захисту і потерпілого під час участі у кримінальному провадженні в аспекті забезпечення кваліфікованою правовою допомогою. Не може бути представником потерпілого адвокат, відомостіпро якого не внесено до Єдиного реєструадвокатів України або стосовно якого у Єдиному реєстрі адвокатів України містяться відомості про зупинення або припинення права на зайняття адвокатською діяльністю (див. коментар до ст. 45 КПК).
3.Для того щоб отримати відповідний процесуальний статус, представник потерпілого повинен мати належне посвідчення своїх повноважень. Документи, що підтверджують повноваження представника потерпілого на участь у кримінальному провадженні, розрізняються залежно від особи представника:
- якщо представником потерпілого є адвокат, то його повноваження на участь у
кримінальному провадженні підтверджуються:
1)свідоцтвом про право на зайняття адвокатською діяльністю;
2)ордером, договором із представником або дорученням органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги (див. коментар до ст. 50 КПК).
Договір із представником має право укласти сама особа, визнана потерпілим, а також інші особи, які діють в її інтересах, за її клопотанням або за її наступною згодою;
якщо представником потерпілого - юридичної особи є керівник юридичної особи чи інша уповноважена законом або установчими документами особа, участь такого представника у кримінальному провадженні підтверджується копією установчих документів юридичної особи. Вимоги до установчих документів юридичної особи встановлені статтями 87-88 ЦК України: установчим документом товариства є затверджений учасниками статут або засновницький договір між учасниками; установчим документом установи є установчий акт;
- якщо представником потерпілого - юридичної особи є її працівник, то його
повноваження підтверджуються довіреністю. Відповідно до ст. 246 ЦК, довіреність від імені юридичної особи видається її органом або іншою особою, уповноваженою на це її установчими документами, та скріплюється печаткою цієї юридичної особи.
Встановлення будь-яких додаткових вимог, крім пред'явлення представником документа, що посвідчує його особу, або умов для підтвердження повноважень представника чи для його залучення до участі в кримінальному провадженні не допускається.
4. Представник потерпілого може діяти в кримінальному провадженні як поряд із потерпілим, так ізамінюючи його, користуючись процесуальними правамиособи, інтереси якої він представляє, за винятком права давати показання, права мати представника, права на відшкодування завданоїкримінальним правопорушенням шкоди, права на забезпечення безпеки (якщо підстави для вжиття відповідних заходів стосуються особи потерпілого) та інших прав, реалізація яких здійснюється безпосередньо потерпілим і не може бути доручена представнику за своєю природою. Права представника потерпілого є похідними від прав потерпілого, а повноваження представника обумовлені згодою потерпілого і повністю від нього залежать, вони визначені в законі і розширеному тлумаченню не підлягають.
Участь у кримінальному провадженні представника потерпілого не звужує процесуальних прав потерпілого (ч. 4 ст. 20 КПК), тому потерпілий, маючи представника, зберігає всі надані йому законом процесуальні права. Він може в будь-який момент відмовитися від представника і залучити до участі в кримінальному провадженні іншого представника. Кількість представників потерпілого законом не обмежується.
Стаття 59
Законний представник потерпілого
1.Якщо потерпілим є неповнолітня особа або особа, визнана в установленому законом порядку недієздатною чи обмежено дієздатною, до участі в процесуальній дії разом з нею залучається її законний представник.
2.Питання участі законного представника потерпілого у кримінальному провадженні регулюється згідно з положеннями статті 44 цього Кодексу.
1. У випадках, коли потерпілий не має належного обсягу дієздатності для здійснення наданих йому КПК процесуальних прав, до участі в кримінальному провадженні залучається його законний представник. Відповідне положення передбачене з метою забезпечення прав потерпілого у тих випадках, коли сам він скористатися ними не спроможний.
Неповнолітній вік потерпілого означає вік до досягнення 18 років. У віці до 14 років потерпілий вважається малолітньою особою (ст. 31 ЦК), а у віці від 14 до 18 років - неповнолітньою особою (ст. 32 ЦК).
Питання визнання потерпілого недієздатним чи обмежено дієздатним визначаються на підставі положень ЦК і ЦПК. Так, суд може обмежити цивільну дієздатність фізичної особи, якщо: вона страждає на психічний розлад, який істотно впливає на її здатність усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними; вона зловживає спиртними напоями, наркотичними засобами, токсичними речовинами тощо і тим ставить себе чи свою сім'ю, а також інших осіб, яких вона за законом зобов'язана утримувати, у скрутне матеріальне становище. Цивільна дієздатність фізичної особи є обмеженою з моменту набрання законної сили рішенням суду про це (ст. 36 ЦК).
Фізична особа може бути визнана судом недієздатною, якщо вона внаслідок хронічного, стійкого психічного розладу не здатна усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними (ст. 39 ЦК). Фізична особа визнається недієздатною з моменту набрання законної сили рішенням суду про це (ст. 40 ЦК).
Порядок обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, а також визнання фізичної особи недієздатною встановлюється ЦПК.
Документами, на підставі яких орган чи особа, що здійснює кримінальне провадження, встановлює неповнолітній вік особи, є її свідоцтво про народження, а недієздатність чи обмежену дієздатність особи - відповідне рішення суду.
Питанняпредставництвазазаконом визначаються ст.242ЦК: батьки (усиновлювачі) є законними представниками своїх малолітніх та неповнолітніх дітей; опікун є законним представником малолітньої особи та фізичної особи, визнаної недієздатною; законним представником у випадках, встановлених законом, може бути інша особа. У
кримінальному провадженні як законні представники потерпілого можуть бути залучені його батьки (усиновлювачі), а в разі їх відсутності:
-опікуни чи піклувальники особи;
-інші повнолітні близькі родичі чи члени сім'ї;
-представники органів опіки і піклування;
-представники установ і організацій, під опікою чи піклуванням яких перебуває неповнолітній, недієздатний чи обмежено дієздатний потерпілий.
2. Питання участі у кримінальному провадженні законного представника потерпілого визначаються на засадах, аналогічних участі у кримінальному провадженні законного представника підозрюваного, обвинуваченого (про законного представника підозрюваного, обвинуваченого див. коментар до ст. 44 КПК).
Про залучення законного представника слідчий, прокурор виносить постанову, а слідчий суддя, суд - постановляє ухвалу, копія якої вручається законному представнику. З моменту прийняття і оформлення відповідного процесуального рішення законний представник набуває процесуальних повноважень у кримінальному провадженні.
У разіякщо діїчи інтереси законного представника суперечать інтересам особи, якувін представляє, за рішенням слідчого, прокурора, слідчого судді, суду такий законний представник замінюється іншим з числа осіб, яким надається право виступати законними представниками потерпілого у кримінальному провадженні. Так, законний представник підлягає заміні, якщо він є підозрюваним або обвинуваченим у вчиненні кримінального правопорушення, яким потерпілому заподіяна шкода; якщо він є захисником або надає правову допомогу підозрюваному, обвинуваченому; якщо він своїми діями шкодить інтересам потерпілого або зловживає наданими йомуповноваженнями; якщо він внаслідок своєї бездіяльності не реалізує повноважень, наданих йому законом, тощо.
Законний представник користується процесуальними правами особи, інтереси якої він представляє, крім процесуальних прав, реалізація яких здійснюється безпосередньо потерпілим і не може бути доручена представнику. Це означає, що законний представник потерпілого може діяти в кримінальному провадженні як поряд із потерпілим, так і замінюючи його, користуючись процесуальними правами потерпілого, передбаченими ст. 56 КПК, за винятком права давати показання, права мати представника, права на відшкодування завданої кримінальним правопорушенням шкоди, права на забезпечення безпеки (якщо підстави для вжиття відповідних заходів стосуються особи потерпілого) та інших прав, реалізація яких здійснюється безпосередньо потерпілим і не може бути доручена законному представнику за своєю природою.
Участь потерпілого, інтереси якого у кримінальному провадженні представляє законний представник, у процесуальних діях без участі законного представника не допускається. Такий потерпілий може реалізувати надані йому процесуальні права, за винятком тих прав, реалізація яких здійснюється безпосередньо потерпілим іне може бути доручена законному представнику, лише за допомогою законного представника.
§ 5 Інші учасники кримінального провадження
Стаття 60
Заявник
1.Заявником є фізична або юридична особа, яка звернулася із заявою або повідомленням про кримінальне правопорушення до органу державної влади, уповноваженого розпочати досудове розслідування, і не є потерпілим.
2.Заявник має право:
1)отримати від органу, до якого він подав заяву, документ, що підтверджує їїприйняття
іреєстрацію;
2)подавати на підтвердження своєї заяви речі і документи;
3)отримати інформацію про закінчення досудового розслідування.
1. Заявник як суб'єкт кримінального провадження є новелою нового КПК. У КПК 1960 року не було передбачено такого суб'єкта кримінально-процесуальних правовідносин.
1. Фізична особа-заявник - людина, яка є дієздатною особою, досягла 16 років, тобто віку, з якого настає кримінальна відповідальність згідно зі ст. 383 КК за завідомо неправдиве повідомлення про вчинення злочину, і не є потерпілим.
Різниця між потерпілим ізаявником згідно з положеннями статей 55 та 60 КПК полягає в тому, що потерпілим є особа, яка подала заяву про вчинення щодо неї кримінального правопорушення, або залучена до провадження як потерпіла, або подала заяву про визнання її потерпілою після початку кримінального провадження.
Заявник - це особа, яка звернулася із заявою або повідомленням про кримінальне правопорушення, але це кримінальне правопорушення скоєно не стосовно неї, а іншої особи.
Основним критерієм розмежування заявника від потерпілого є фактор заподіяння моральної, фізичної або майнової шкоди. Така шкода заподіюється виключно потерпілій стороні.
Заяви та повідомлення про кримінальне правопорушення подаються до прокуратури, органів досудового розслідування, оперативних підрозділів як в усній, так і в письмовій формі (наприклад, заява про зловживання посадовими особами контролюючих органів під час перевірки юридичноїособи, заява про факт вчинення ДТП, про пожежу, про виявлення трупа людини, про факт розбійного нападу або грабежу тощо).
Такі заяви можуть подавати як представник юридичної особи, так і фізична особа, але вони повинні стосуватися вчинення кримінального правопорушення не стосовно їх, а інших юридичних або фізичних осіб.
Заявник може звернутися із заявою або повідомленням про кримінальне правопорушення до органу державної влади, уповноваженого розпочати досудове розслідування, про будь-якіфакти кримінальногоправопорушення, крім викладених угл. 36КПК ( Кримінальне провадження у формі приватного обвинувачення).
Заявником виступає не лише фізична, а й юридична особа. Юридичнаособа також може бути потерпілим у кримінальному провадженні, якщо кримінальним правопорушенням їй завдано майнової шкоди. Заявнику - юридичній особі такої шкоди кримінальним правопорушенням не завдається.
КПК (ст. 3) не містить визначення терміна «юридична особа» як учасника кримінального провадження, тому слід звернутися до інших галузей права з метою визначення даного поняття.
Відповідно до ст. 80 ЦК юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленомузаконом порядку. Загальніположенняпро юридичнуособузазначенів главі 7 ЦК і можуть бути використані у КПК.
2. Частина друга закріплює права заявника, до яких, зокрема, віднесено: право отримати від органу, до якого він подав заяву, документ, що підтверджує її прийняття і реєстрацію; подавати на підтвердження своєї заяви речі і документи; отримати інформацію про закінчення досудового розслідування.
Відповідно до норм КПК документом, який би підтверджував прийняття і реєстрацію від заявника заяви або повідомлення про кримінальне правопорушення, слід розуміти копію витягу з ЄРДР у порядку, передбаченому ст. 214 КПК.
Ця стаття КПК не містить визначення строків, у які заявник повинен отримати від органудержавноївлади, уповноваженого розпочати досудове розслідування, документ, що підтверджує її прийняття і реєстрацію. Тому слід керуватися ст. 28 КПК, яка передбачає проведення процесуальних слідчих дій у розумні строки.
Речі і документи, що підтверджують заяву або повідомлення заявника про кримінальне правопорушення, він може подавати разом з письмовою заявою про кримінальне правопорушення або безпосередньо службовій особі органу державної влади, уповноваженому розпочати досудове розслідування. (Поняття «речі» див. ст. 98 КПК, «документи» - ст. 99 КПК.)
Інформація про надання речей та документів повинні заноситися до ЄРДР, про що повідомляється заявник у відповідному документі, який би підтверджував прийняття і реєстрацію від заявника заяви (ст. 214 КПК).
Інформація про закінчення досудового розслідування заявнику повинна направлятись з дотриманням вимог глави 6 КПК.