Komentar_KPK_2012

Стаття 61

Цивільний позивач

1.Цивільним позивачем у кримінальному провадженні є фізична особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, а також юридична особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової шкоди, та яка в порядку, встановленому цим Кодексом, пред 'явила цивільний позов.

2.Права таобов 'язкицивільного позивачавиникають з моментуподанняпозовноїзаяви органу досудового розслідування або суду.

3.Цивільний позивач має права та обов'язки, передбачені цим Кодексом для потерпілого, в частині, що стосуються цивільного позову, а також має право підтримувати цивільний позов або відмовитися від нього до видалення суду в нарадчу кімнату для ухвалення судового рішення. Цивільний позивач повідомляється про прийняті процесуальнірішення в кримінальномупровадженні, що стосуються цивільного позову, та отримує їхкопії увипадкахта в порядку, встановленихцим Кодексом для інформування та надіслання копій процесуальних рішень потерпілому.

1.При визначенні особи як цивільного позивача у кримінальному провадженні слід виділити дві категорії учасників цих правовідносин, а саме: фізичну особу, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, а також юридичну особу, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової шкоди.

Обов'язковою умовою визнання особи цивільним позивачем є пред'явлення в кримінальному провадженні цією особою цивільного позову.

Інших процесуальних документів, таких як винесення постанови слідчим чи прокурором або ухвали суду про визнання особи цивільним позивачем, закон не вимагає.

2.З моменту подання позовної заяви органу досудового розслідування або суду особа стає учасником процесу та набуває прав, передбачених ст. 61 КПК.

Особливості та порядок пред'явлення позову у кримінальному провадженні регулюється ст. 128 КПК.

3.Цивільний позивач має права та обов'язки, передбачені ст. 55 КПК для потерпілого, у частині, що стосуються цивільного позову, незалежно від того є цяособа фізичною особою чи юридичною.

Підтримувати цивільний позов може сам потерпілий або його законний представник відповідно до ст. 63 КПК. Відмовитися від позову може тільки сам цивільний позивач. Представник цивільного позивача може користуватися цим правом тільки за домовленістю

зцивільним позивачем. Законний представник неповнолітнього цивільного позивача також повинен погоджувати свою позицію з позивачем. Відмовитися від позовуцивільний позивач може до видалення суду в нарадчу кімнату для ухвалення судового рішення.

Орган досудового розслідування зобов'язаний надати цивільномупозивачу інформацію про прийняті процесуальні рішення в кримінальному провадженні, що стосуються цивільного позову, долучивши до інформації їх копії. Випадки та порядок інформування

передбачені у статтях 56, 111, 112 КПК. Стаття 62

Цивільний відповідач

1.Цивільним відповідачем у кримінальному провадженні може бути фізична або юридична особа, яка в силу закону несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану злочинними діями (бездіяльністю) підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, та до якої пред 'явлено цивільний позов у порядку, встановленому цим Кодексом.

2.Права та обов'язки цивільного відповідача виникають з моменту подання позовної заяви органу досудового розслідування або суду.

3.Цивільний відповідач має права та обов'язки, передбачені цим Кодексом для підозрюваного, обвинуваченого, в частині, що стосуються цивільного позову, а також має право визнавати позов повністю чи частково або заперечувати проти нього. Цивільний відповідач повідомляється про прийняті процесуальні рішення в кримінальному

провадженні, що стосуються цивільного позову, та отримує їх копії у випадках та в порядку, встановлених цим Кодексом для інформування та надіслання копій процесуальних рішень підозрюваному, обвинуваченому.

1. У кримінальному процесі майнову та моральну відповідальність за цивільним позовом несе особа, яка вчинила злочин, - підозрюваний обвинувачений. Проте у багатьох випадках ця відповідальність покладається не на підозрюваного обвинуваченого, а на інших осіб, які іменуються цивільними відповідачами.

Як цивільнівідповідачіможуть бути притягнуті батьки, опікуни, піклувальники та інші особи, а також підприємства, установи та організації, які в силу закону несуть матеріальну та моральну відповідальність за шкоду, завдану діями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, та до якої пред'явлено цивільний позов у порядку, встановленому гл. 9 КПК.

Хто саме несе цивільнувідповідальність укримінальномупровадженні, вирішується на основі чинного цивільного законодавства.

Неповнолітня особа (у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років) відповідає за завданунею шкодусамостійно на загальних підставах. У разі відсутності у неповнолітньої особи майна, достатнього для відшкодування завданої нею шкоди, ця шкода відшкодовується в частці, якої не вистачає, або в повному обсязі її батьками (усиновлювачами), або піклувальником, якщо вони не доведуть, що шкоди було завдано не з їхньої вини. Якщо неповнолітня особа перебувала у закладі, який за законом здійснює щодо неї функції піклувальника, цей заклад зобов'язаний відшкодувати шкоду в частці, якої не вистачає, або в повномуобсязі, якщо він не доведе, що шкоди було завдано не з його вини.

Шкода, завдана неповнолітньою особою після набуття нею повної цивільної дієздатності, відшкодовується цією особою самостійно на загальних підставах. У разі відсутності у неповнолітньої особи, яка набула повної цивільної дієздатності, майна, достатнього для відшкодування завданої нею шкоди, ця шкода відшкодовується в частці, якої не вистачає, або в повному обсязі її батьками (усиновлювачами), або піклувальником, якщо вони дали згоду на набуття нею повної цивільної дієздатності і не доведуть, що шкоди було завдано не з їхньої вини. Обов'язок цих осіб відшкодувати шкоду припиняється з досягненням особою, яка завдала шкоди, повноліття.

Батьки зобов'язані відшкодувати шкоду, завдану дитиною, щодо якої вони були позбавлені батьківських прав, протягом трьох років після позбавлення їх батьківських прав, якщо вони не доведуть, що ця шкода не є наслідком невиконання ними своїх батьківських обов'язків. Шкода, завдана фізичною особою, яка в момент її завдання не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, не відшкодовується. З урахуванням матеріального становища потерпілого та особи, яка завдала шкоди, суд може постановити рішення про відшкодування нею цієї шкоди частково або в повному обсязі.

Якщо фізична особа, яка завдала шкоди, сама довела себе до стану, в якому вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними в результаті вживання нею спиртних напоїв, наркотичних засобів, токсичних речовин тощо, шкода, завдана нею, відшкодовується на загальних підставах. Якщо шкода була завдана особою, яка не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними у зв'язку з психічним розладом або недоумством, суд може постановити рішення про відшкодування цієї шкоди її чоловіком (дружиною), батьками, повнолітніми дітьми, якщо вони проживали разом із цією особою, знали про її психічний розлад або недоумство, але не вжили заходів щодо запобігання шкоді.

Особа може бути визнана неосудною тільки в судовому порядку.

Підстави відповідальності юридичної особи передбачені в гл. 82 ЦК і можуть бути використані в кримінальному провадженні.

2.Для притягнення як цивільного відповідача закон не вимагає, аби особа, яка провадить розслідування кримінального провадження, суддя виносили постанову, а суд - ухвалу, для цього необхідно, щоб було заявлено позов, тобто з фактичного моменту заявлення позову.

З цього моменту виникають права та обов'язки цивільного відповідача, передбачені ст. 42 КПК у частині заявленого позову.

3.Особа, яка провадить кримінальне провадження, прокурор та суд повинні роз'яснити цивільному відповідачу його процесуальні права та забезпечити можливість їх здійснення.

Випадки та порядок інформування цивільного відповідача про прийняті процесуальні рішення в кримінальному провадженні щодо цивільного позову та отримання їх копії у випадкахта в порядку, встановленихКПК передбаченіустаттях42, 111, 112 КПК якдля інформування та надіслання копій процесуальних рішень підозрюваному, обвинуваченому.

Стаття 63

Представник цивільного позивача, цивільного відповідача

1.Представником цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні може бути:

особа, яка у кримінальному провадженні має право бути захисником; керівник чи інша особа, уповноважена законом або установчими документами, працівник юридичної особи за довіреністю - у випадку, якщо цивільним позивачем, цивільним відповідачем є юридична особа.

2.Повноваження представника цивільного позивача, цивільного відповідача на участь

укримінальному провадженні підтверджуються:

1)документами, передбаченими статтею 50 цього Кодексу, якщо представником цивільного позивача, цивільного відповідача є особа, яка має право бути захисником у кримінальному провадженні;

2)копією установчих документів юридичної особи - якщо представником цивільного позивача, цивільного відповідача є керівник юридичної особи чи інша уповноважена законом або установчими документами особа;

3)довіреністю - якщо представником цивільного позивача, цивільного відповідача є працівник юридичної особи, яка є цивільним позивачем, цивільним відповідачем.

3.Представник користується процесуальними правами цивільного позивача, цивільного відповідача, інтереси якого він представляє.

1.Новий КПК передбачає дві категорії представників цивільного позивача у кримінальному провадженні:

а)просто представника цивільного позивача; б)законного представника цивільного позивача (про поняття законного представника

цивільного позивача див. коментар до ст. 64 КПК).

Представниками цивільного позивача і цивільного відповідача у кримінальному провадженні можуть бути тільки захисники, тобто відповідно до ст. 45 КПК адвокат, відомості про якого внесені до Єдиного реєстру адвокатів України, якщо цивільним позивачем, цивільним відповідачем у кримінальному провадженні є фізична особа, та керівник чи інша особа, уповноважена законом або установчими документами, працівник юридичної особи за довіреністю — у випадку, якщо цивільним позивачем, цивільним відповідачем є юридична особа.

Правовий статус керівника згідно з чинним законодавством можна визначити як його становище в суспільстві, певній системі соціозв'язків, взаємовідносин з державними органами, трудовим колективом (уповноваженими ним органами), які ґрунтуються на законодавчих нормах, підзаконних актах і нормах локального характеру.

Можна виділити характерні ознаки та повноваження статусу керівника:

1)представлення інтересів як власника, так і трудового колективу;

2)керівник приймається (призначається) або обираєтьсявласником (власниками) майна одноособово (безпосередньо) або уповноваженими ним органами (збори, конференція);

3)керівники державних підприємств та їх заступники, керівники структурних підрозділів та їх заступники не мають права працювати за сумісництвом (за винятком викладацької діяльності);

2. Частина друга статті закріплює документи, якими підтверджуються повноваження представника цивільного позивача, цивільного відповідача на участь у кримінальному провадженні.

Якщо представником є особа, яка має право бути захисником у кримінальному провадженні, його повноваження підтверджуються документами, передбаченими ст. 50 КПК, - свідоцтвом про право на зайняття адвокатською діяльністю; ордером, договором із захисником на надання безоплатної правової допомоги (див. також коментар до ст. 50 КПК).

Загальні положення щодо установчих документів суб'єктів підприємницької діяльності - юридичних осіб містяться у ст. 87 ЦК, ст. 57 ГК та ст. 8 ЗУ «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців», ч. 3 якого до установчих відносить такі документи:

а)установчий акт; б)статут;

в)засновницький договір; г)положення.

Щодо довіреності - див. статті 244-250 ЦК.

Відповідно до ст. 244 ЦК довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій для представництва перед третіми особами. Довіреність на вчинення правочину представником може бути надана особою, яку представляють (довірителем) безпосередньо третій особі.

Довіреність від імені юридичної особи видається її органом або іншою особою, уповноваженою на це її установчими документами, та скріплюється печаткою цієї юридичної особи.

3. Представник цивільного позивача користується правами цивільного позивача, передбаченими ст. 61 ЦК, представник цивільного відповідача відповідно правами цивільного відповідача, передбаченими ст. 62 КПК. Будь-яких обмежень цих прав законом не передбачено.

Стаття 64

Законний представник цивільного позивача

1.Якщо цивільним позивачем є неповнолітня особа або особа, визнана в установленому законом порядку недієздатною чи обмежено дієздатною, її процесуальними правами користується законний представник.

2.Питання участі законного представника цивільного позивача у кримінальному провадженні регулюється згідно з положеннями статті 44 цього Кодексу.

1. Згідно зі ст. 44 КПК як законні представники можуть бути залучені батьки (усиновлювачі), а в разі їх відсутності - опікуни чи піклувальники особи, інші повнолітні близькі родичі чи члени сім' ї, а також представники органів опіки і піклування, установ і організацій, під опікою чи піклуванням яких перебуває неповнолітній, недієздатний чи обмежено дієздатний (докладніше див. коментар до ст. 44 КПК).

Відповідно до ст. 3 п. 12 КПК неповнолітня особа — малолітня особа, а також дитина у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років. Недієздатною чи обмежено дієздатною особа визнається в порядку цивільного провадження.

Підставою для визнання фізичної особи недієздатною є наявність у неї хронічного, стійкого психічного розладу, внаслідок якого особа не здатна усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними. Поняття психічного розладу визначено в Законі України «Про психіатричну допомогу» від 22 лютого 2000 р. № 1489-ІІІ.

Фізична особа оголошується недієздатною лише на підставі судового рішення. Згідно з ч. 3 ст. 237 ЦПК заява про визнання фізичної особи недієздатною може бути подана членами її сім'ї, близькими родичами, незалежно від їх спільного проживання, органом опіки та піклування, психіатричними закладом. У заяві мають бути викладені обставини, які свідчать про хронічний, стійкий психічний розлад, і про їх наслідки у вигляді нездатності особи усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними (ч. 3 ст. 238 ЦПК).

Підставами для обмеження цивільної дієздатності фізичної особи визнаються: а) наявність у особи психічного розладу, який істотно впливає на її здатність усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними; б) зловживання спиртними напоями, наркотичними засобами, токсичними речовинами тощо, якщо фізична особа цими діями ставить себе чи свою сім'ю, інших осіб, яких вона за законом зобов'язана утримувати, у скрутне матеріальне становище.

Обмеження цивільної дієздатності фізичної особи здійснюється лише на підставі судового рішення. Справа прообмеженнядієздатностіфізичноїособи розглядається судом у порядку окремого провадження на підставі заяви членів її сім'ї, органу опіки та піклування, наркологічного або психіатричного закладу (ч. 1 ст. 237 ЦПК).

Процесуальні права, якими користується законний представник позивача, зазначені у ст. 61 КПК.

2. Про питання участі законного представника цивільного позивача у кримінальному провадженні див. коментар до ст. 44 КПК.

Стаття 65

Свідок

1.Свідком є фізична особа, якій відомі або можуть бути відомі обставини, що підлягають доказуванню під час кримінального провадження, і яка викликана для давання показань.

2.Не можуть бути допитані як свідки:

1)захисник, представник потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача, законний представник потерпілого, цивільного позивача у кримінальному провадженні - про обставини, які стали їм відомі у зв'язку з виконанням функцій представника чи захисника;

2)адвокати - про відомості, які становлять адвокатську таємницю;

3)нотаріуси - про відомості, які становлять нотаріальну таємницю;

4)медичні працівники та інші особи, яким у зв 'язку з виконанням професійних або службових обов'язків стало відомо про хворобу, медичне обстеження, огляд та їх результати, інтимну і сімейну сторони життя особи - про відомості, які становлять лікарську таємницю;

5)священнослужителі - про відомості, одержані ними на сповіді віруючих;

6)журналісти - про відомості, які містять конфіденційну інформацію професійного характеру, надану за умови нерозголошення авторства або джерела інформації;

7)професійні судді, народні засідателі та присяжні - про обставини обговорення в нарадчій кімнаті питань, що виникли під час ухвалення судового рішення, за винятком випадків кримінального провадження щодо прийняття суддею (суддями) завідомо неправосудного вироку, ухвали;

8)особи, які брали участь в укладенні та виконанні угоди про примирення в кримінальному провадженні, - про обставини, які стали їм відомі у зв 'язку з участю в укладенні та виконанні угоди про примирення;

9)особи, до яких застосовані заходи безпеки, - щодо дійсних даних про їх особи;

10)особи, які мають відомості про дійсні дані про осіб, до яких застосовані заходи безпеки, - щодо цих даних.

3. Особи, передбачені пунктами 1-5 частини другої цієї статті, з приводу зазначених

довірених відомостей можуть бути звільненівід обов 'язкузберігати професійнутаємницю особою, що довірила їм ці відомості, у визначеному нею обсязі. Таке звільнення здійснюється у письмовій формі за підписом особи, що довірила зазначені відомості.

4. Не можуть без їхзгоди бути допитаніяк свідки особи, якімають право дипломатичної недоторканності, а також працівники дипломатичних представництв - без згоди представника дипломатичної установи.

Слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд перед допитом осіб, зазначених в абзаці першому цієї частини, зобов 'язані роз 'яснити їм право відмовитися давати показання.

1. Свідок як суб'єкт кримінального процесу - фізична особа, яка володіє відомостями відомих йому обставин у кримінальному провадженні, що мають значення для цього кримінального провадження. Як свідок особа може бути викликана і допитана лише після початку досудового розслідування.

Свідок надає інформацію в кримінальномупровадженнітільки щодо тих фактів, яківін сприймав особисто, за винятком обставин, передбачених ст. 97 КПК ( показання з чужих слів).

Закон не встановлює вікових обмежень для осіб, які можуть бути викликані і допитані як свідки. До таких осіб можуть бути віднесені і малолітні особи.

Здатність неповнолітнього, у тому числі і малолітнього, правильно сприймати події і давати про них відомості залежить від ступеня його розвитку, характеру тих обставин, про які він може дати свідчення, і умов їх сприйняття. Тому закон передбачає спеціальний порядок виклику та допиту неповнолітніх свідків (див. статті135, 226 КПК).

Свідками можуть бути працівники правоохоронних органів, які здійснювали безпосередньо слідчі (розшукові) дії або здійснювали оперативно-розшукову діяльність, особи, які брали участь у проведенні окремих слідчих (розшукових) дій (поняті, спеціалісти, експерти, перекладачі тощо), особи, які здійснювали законне затримання відповідно до статей 207-208 КПК.

Як свідок може бути допитаний і засуджений відносно своїх співучасників у вчиненні злочину, якщо матеріали досудового розслідування стосовно них виділено в окреме провадження.

2. Не можуть бути допитані як свідки особи, зазначені в ч. 2 цієї статті.

Ця заборона викладена в ст. 63 Конституції України, відповідно до якої особа не несе відповідальності за відмову давати показання або пояснення щодо себе, членів сім'ї чи близьких родичів, коло яких визначається законом.

З метою гарантування та реального забезпечення прав учасників кримінального судочинства фактично забороняється отримувати інформацію від осіб, яким вона стала відома в силу професійної або процесуальної діяльності, конфіденційність якої забезпечується законом.

До кола цих осіб ч. 2 ст. 65 КПК належать:

1)Захисник (ст. 45 КПК), законний представник потерпілого (ст. 59 КПК), цивільний позивач (ст. 64 КПК).

Ці особи не можуть бути допитані в кримінальному провадженні про обставини, що їм стали відомі у зв'язку виконанням функцій представника або захисника.

2)адвокати — про відомості, які становлять адвокатську таємницю.

Адвокату, помічнику адвоката, посадовим особам адвокатських об'єднань забороняється розголошувати відомості, що становлять предмет адвокатської таємниці, і використовувати їх у своїх інтересах або в інтересах третіх осіб.

Предмет адвокатської таємниці становлять питання, з яких громадянин або юридична особа зверталися до адвоката, зміст консультацій, поради та роз'яснення щодо вирішення правових питань, а також інші відомості, отримані адвокатом від його клієнта, його представників та/або з інших джерел при здійсненні адвокатської діяльності.

Відносини адвоката і його клієнта будуються на принципі конфіденційності, встановленому ч. 1 ст. 4 ЗУ «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».

Урекомендаціях Комітету міністрів Ради Європи від 25 жовтня 2000 р. про свободу здійснення професійних адвокатських обов'язків зазначено, що слід вдаватися до всіх необхіднихдій, спрямованихна належне забезпечення конфіденційного характерувзаємин між адвокатом і його клієнтом (п. 6 принципу І), адвокати мають дотримуватися професійної таємниці відповідно до національного законодавства, внутрішніх нормативних актів і професійних стандартів. Будь-яке недотримання принципу професійної таємниці без відповідної згоди клієнта має бути належно покаране (п. 2 принципу III).

УПравилах адвокатської етики, схвалених Вищою кваліфікаційною комісією адвокатури 1 жовтня 1999 р., зазначено, що «дотримання принципу конфіденційності є необхідною і щонайважливішою передумовою довірчих відносин між адвокатом і клієнтом, без яких неможливе належне подання правової допомоги» (п. 1 ст. 9). Збереження конфіденційності такої інформації є правом адвоката у відносинах з усіма суб'єктами права, якіможуть вимагати їїрозголошення, атакож іобов'язком адвокатащодо клієнта і осіб, котрих вона стосується. Адвокату забороняється розголошувати відомості, що становлять предмет адвокатської таємниці, і використовувати їх у своїх інтересах або інтересахтретіхосіб (ст. 9Закону). Забороняються вимагативід адвоката цихвідомостей, а також допит його як свідка з питань, що становлять адвокатську таємницю (ст. 10 Закону). За втручання в діяльність адвоката, що може призвести до порушення професійної таємниці, передбачено кримінальну відповідальність (ст. 397 КК);

3) нотаріуси — про відомості, які становлять нотаріальну таємницю.

Стаття 5 ЗУ «Про нотаріат» зобов' язує нотаріусів зберігати в таємниці відомості, одержані ним у зв'язку із вчиненням нотаріальних дій. Стаття 8 цього закону визначає, що нотаріальна таємниця - це сукупність відомостей, отриманихпід час вчинення нотаріальної дії або звернення до нотаріуса заінтересованої особи, у тому числі про особу, її майно, особисті майнові та немайнові права і обов'язки тощо.

Нотаріус відповідно до ст. 1 зазначеного закону - це особа, яка працює в державних нотаріальних конторах, державних нотаріальних архівах (державні нотаріуси) або займається приватною нотаріальною діяльністю (приватні нотаріуси). Нотаріус, а також стажист нотаріуса зобов' язані зберігати нотаріальну таємницю, навіть якщо їх діяльність обмежується наданням правової допомоги чи ознайомленням з документами і нотаріальна дія або дія, яка прирівнюється до нотаріальної, не вчинялась.

4)медичні працівники та інші особи, яким у зв'язку з виконанням професійних або службових обов'язків стало відомо про хворобу, медичне обстеження, огляд та їх результати, інтимну і сімейну сторони життя особи — про відомості, що становлять лікарську таємницю.

Медичні, фармацевтичні працівники відповідно до ст. 78 Основ законодавства України про охоронуздоров'я від 19 листопада 1992 р. № 2801-ХІІ зобов'язанідотримуватися вимог професійної етики і деонтології, зберігати лікарську таємницю. Такі самі обов'язки покладено і на психолога.

5)священнослужителі — про відомості, одержані ними на сповіді віруючих.

Статтею 3 ЗУ «Про свободу совісті та релігійні організації» передбачено, що кожному громадянину в Україні гарантується право на свободу совісті. Це право включає свободу мати, приймати і змінювати релігію або переконання за своїм вибором і свободу одноособово чи разом з іншими сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, відправляти релігійні культи, відкрито висловлювати і вільно поширювати свої релігійні або атеїстичні переконання.

Ніхто не має права вимагати від священнослужителів відомостей, одержаних ними під час сповіді віруючих. Канонічне право кожної конфесії визначає коло священнослужителів, які за посадою ( саном) мають право на прийняття сповіді;

6) журналісти — про відомості, що містять конфіденційну інформацію професійного характеру, надану за умови нерозголошення авторства або джерела інформації.

Абзацом 5 п. «в» ч. 1 ст. 1 ЗУ «Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів» визначено, що журналіст - творчий працівник, який професійно збирає, одержує, створює і займається підготовкою інформації для засобів масової інформації, виконує редакційно-посадові службові обов'язки в засобі масової інформації (у штаті або на позаштатних засадах) відповідно до професійних назв посад (роботи) журналіста, які зазначаються в державному класифікаторі професій України.

Зазначимо, що Україна взяла на себе зобов'язання посилювати гарантіїсвободи слова, у тому числі свободу преси та вільного доступу до інформації. З цією метою Україна зміцнюватиме чинне законодавство у сфері захисту професійної діяльності журналістів та забезпечення свободи інформації, а також гарантуватиме його повне впровадження (Резолюція 1003 (1993) Про етичні принципи журналістики, Рекомендація № К (96)4 «Про захист журналістів за умови конфліктів і тиску», Рекомендація 1506 (2001) Свобода вираження поглядів й інформації, Рекомендація 1589 (2003) Свобода вираження поглядів у ЗМІ в Європі).

Норми професійноїетики вимагають від журналіста поважати гідність людини, їїправо на приватне життя. Журналіст зберігає у таємниці відомості про особу, яка передала інформацію або інші матеріали, за умови нерозголошення її імені. Журналісти повинні отримувати конфіденційну інформацію лише з дозволу та відповідно до режиму, встановленого особами, яким належить така інформація. Не допускається поширення відомостей, що становлять державну таємницю, або іншої інформації, яка охороняється законом.

Службова діяльність журналіста не може бути підставою для його арешту, затримання, а також вилучення зібраних, опрацьованих, підготовлених ним матеріалів та технічних засобів, якими він користується в своїй роботі.

Одночасно ст. 171КК встановлено відповідальність за умисне перешкоджаннязаконній професійній діяльності журналістів;

7)професійні судді (п. 23 ст. 3 КПК), народні засідателі (відповідно до ст. 57 ЗУ «Про судоустрій і статус суддів» народним засідателем, присяжним є громадянин України, який

увипадках, визначених процесуальним законом, вирішує справи у складі суду спільно із суддею (суддями), забезпечуючи згідно з Конституцією України безпосередню участь народу у здійсненні правосуддя) та присяжні (статті 383-391 КПК) — про обставини обговорення в нарадчій кімнаті питань, що виникли під час ухвалення судового рішення (див. коментар до статей 367, 375 КПК).

Винятком законодавець визначає випадки кримінального провадженнящодо прийняття суддею (суддями) завідомо неправосудного вироку, ухвали (див. коментар до ст. 375 КК України);

8)особи, які брали участь в укладенні та виконанні угоди про примирення в кримінальному провадженні, — про обставини, які стали їм відомі у зв'язку з участю в укладенні та виконанні угоди про примирення (див. коментар до ст. 469 КПК);

9)особи, до яких застосовано заходи безпеки, — щодо дійсних даних про їх особи.

За будь-яких обставин з метою надання реальної гарантії забезпечення конфіденційності інформації щодо особи, стосовно якої застосовано заходи безпеки, чинним законодавством забороняється з'ясування дійсних даних про таку особу у самої цієї особи, а так само в інших осіб, які мають відомості про дійсні дані такої особи, взятої під захист.

Відповідно до ЗУ «Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві» від 23 грудня 1993 р. № 3782-Х рішення про застосування заходів безпеки приймається слідчим, прокурором, судом, у яких перебувають кримінальні провадження щодо кримінальних правопорушень, у розслідуванні чи судовому розгляді яких брали або беруть участь особи, зазначені у ст. 2 цього Закону, а також органом (підрозділом), що здійснює оперативно-розшукову діяльність, щодо осіб, які брали участь або сприяли виявленню, попередженню, припиненню злочинів.

Це рішення може бути прийнято слідчим суддею у випадках, передбачених ст. 206 КПК.

Статтею 2 зазначеного Закону визначено коло осіб, які мають право на забезпечення безпеки при наявності відповідних підстав, а саме:

а) особа, яка заявила до правоохоронного органу про кримінальне правопорушення або в іншій формі брала участь чи сприяла виявленню, попередженню, припиненню або розкриттю кримінальних правопорушень;

б)потерпілий та його представник у кримінальному провадженні; в)підозрюваний, обвинувачений, захисники і законні представники;

г) цивільний позивач, цивільний відповідач та їх представники у справі про відшкодування шкоди, завданої кримінальним правопорушенням;

д)свідок; е)експерт, спеціаліст, перекладач і понятий;

є) члени сімей та близькі родичі осіб, перелічених у пунктах «а» - «е» цієї статті, якщо шляхом погроз або інших протиправних дій стосовно них робляться спроби вплинути на учасників кримінального судочинства. Здійснення заходів безпеки покладається за підслідністю на органи служби безпеки або внутрішніхсправ, ускладіструктур якихз цією метою створюються спеціальні підрозділи. Безпека осіб, яких беруть під захист, якщо кримінальні провадження перебувають у провадженні податкової міліції, прокуратури або суду, забезпечується за їх рішенням відповідно органами служби безпеки, органами внутрішніх справ чи органами і установами виконання покарань та слідчими ізоляторами.

Обмеження відомостей про особу в матеріалах перевірки (заявах, поясненнях тощо), а також протоколах слідчих дій та інших матеріалах кримінального провадження, заміни прізвища, імені, по батькові в цих документах псевдонімами за постановою органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, слідчого, прокурора або за ухвалою слідчого судді, суду про зміну анкетних даних. Ці постанови (ухвали) до матеріалів справи не приєднуються, а зберігаються окремо в органі, упровадженніякого перебуває кримінальне провадження. У випадках, коли цього потребують інтереси безпеки осіб, взятих під захист, за мотивованою ухвалою суду може проводитися закрите судове засідання.

Суд за власною ініціативою або за клопотанням учасників кримінального провадження може прийняти рішення про проведення допиту учасника кримінального провадження з використанням відеоконференції під час трансляції з іншого приміщення, у тому числі у спосіб, що унеможливлює ідентифікацію особи, яка дає показання.

Орган, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд, одержавши заявуабо повідомленняпро загрозубезпеціособи, зазначеної уст.2 цього Закону, зобов'язаніперевірити цю заяву(повідомлення) ів строк не більше трьохдіб, а уневідкладних випадках - негайно прийняти рішення про застосування або про відмову у застосуванні заходів безпеки.

У разі наявності в заяві (повідомленні) про загрозу безпеці особи, зазначеної у ст. 2 цього Закону, відомостей про кримінальне правопорушення слідчий, прокурор у порядку, передбаченому кримінальним процесуальним законодавством, починає досудове розслідування, а орган, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, слідчий суддя, суд направляє заяву (повідомлення) відповідному органу досудового розслідування для початку досудового розслідування.

Про вжиті заходи безпеки та їх результати орган, який здійснює заходи, інформує слідчого, прокурора, суд, у провадженні якого перебуває кримінальне провадження, а також слідчого суддю, якщо рішення прозастосування заходів безпеки приймалосяним, ав разі усунення загрози подає відповідному органу за місцем перебування особи, взятої під захист, клопотання про скасування заходів безпеки;

10) Особи, які мають відомості про дійсні дані про осіб, до яких застосовані заходи безпеки, — щодо цих даних (див. коментар до п. 9 зазначеної статті).

3.Особи, передбачені пп. 1—5 ч. 2 цієї статті, з приводу зазначених довірених відомостей можуть бути звільнені від обов'язку зберігати професійну таємницю особою, яка довірила їм ці відомості, у визначеному нею обсязі. Таке звільнення здійснюється у письмовій формі за підписом особи, яка довірила зазначені відомості.

Обов'язковою умовою звільнення осіб, зазначених у пп. 1-5 цієї статті, від обов'язку зберігати професійну таємницю щодо особи, яка її довірила, є заява самої особи. Заява повинна бути написана власноручно особою, яка відмовляється від необхідності збереження довірених відомостей і в заяві повинні бути визначені обсяги цих відомостей.

Заява повинна бути написана добровільно без будь-якого фізичного та психічного тиску як з боку самих осіб, зазначених у пп. 1-5 ст. 65 КПК, так і інших осіб.

4.Не можуть без їх згоди бути допитані як свідки особи, які мають право дипломатичноїнедоторканності, а також працівники дипломатичнихпредставництв— без згоди представника дипломатичної установи.

Частина 4 коментованої статті передбачає обов'язково згоду на допит як свідка особи, яка має право дипломатичної недоторканності. Така ж згода потрібна і представника дипломатичної установи для допиту як свідка працівника дипломатичного представництва.

Слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд перед допитом осіб, зазначених в абз. 1 цієї частини, зобов'язані роз'яснити їм право відмовитися давати показання.

Таке роз'ясненняповинно бути зафіксовано упротоколіслідчоїдіїабо судом упорядку статей 108, 352 КПК.

Стаття 66

Права та обов'язки свідка

1. Свідок має право:

1)знати, у зв 'язку з чим і в якому кримінальному провадженні він допитується;

2)користуватися під час давання показань та участі у проведенні інших процесуальних дій правовою допомогою адвоката, повноваження якого підтверджуються згідно з положеннями статті 50 цього Кодексу;

3)відмовитися давати показання щодо себе, близьких родичів та членів своєї сім 'ї, що можуть стати підставою для підозри, обвинувачення увчиненніним, близькими родичами чи членами його сім'ї кримінального правопорушення, а також показання щодо відомостей, які згідно з положеннями статті 65 цього Кодексу не підлягають розголошенню;

4)давати показання рідною або іншою мовою, якою він вільно володіє, ікористуватися допомогою перекладача;

5)користуватися нотатками і документами при даванні показань у тих випадках, коли показання стосуються будь-яких розрахунків та інших відомостей, якійомуважко тримати

впам'яті;

6)на відшкодування витрат, пов 'язаних з викликом для давання показань;

7)ознайомлюватисяз протоколом допитута заявляти клопотанняпро внесеннядо нього змін, доповнень і зауважень, а також власноручно робити такі доповнення і зауваження;

8)заявляти клопотання про забезпечення безпеки у випадках, передбачених законом;

9)заявляти відвід перекладачу.

2. Свідок зобов'язаний:

1)прибути за викликом до слідчого, прокурора, слідчого судді чи суду;

2)давати правдиві показання під час досудового розслідування та судового розгляду;

3)не розголошувати без дозволуслідчого, прокурора, судувідомості, якібезпосередньо стосуються суті кримінального провадження та процесуальних дій, що здійснюються (здійснювалися) під час нього, і які стали відомі свідку у зв 'язку з виконанням його обов 'язків.

3. Особа, яку залучають до проведення процесуальних дій під час досудовогороз-

слідування як понятого або яка стала очевидцем таких дій, зобов'язана на вимогу слідчого, прокурора не розголошувати відомості щодо проведеної процесуальної дії.

1. Частина перша статті передбачає права свідка. Відповідно до п. 1 ч. 1 цієї статті свідки мають право знати, у зв'язку з чим і в якому кримінальному провадженні він допитується.

Слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд повинні роз'яснити свідку, у зв'язку з чим він викликається для допиту як свідок і в якому кримінальному провадженні. Про роз'яснення цього положення слідчий. прокурор, слідчий, суддя повинні зробити відмітку у протоколі допитусвідка, а суд перед початком допитусвідка в судовомузасіданні. Цівимоги законує додатковою гарантією забезпечення прав свідка відмовитись від дачі показів у випадках, передбачених ст. 65 КПК.

Свідок також має право користуватися під час давання показань та участі у проведенні інших процесуальних дій правовою допомогою адвоката, повноваження якого підтверджуються згідно з положеннями ст. 50 цього Кодексу (див. коментар до статей

45-46 КПК).

Ця стаття також містить конституційне положення про те, що особа не несе відповідальності за відмову давати показання щодо себе, членів сім'ї, коло яких визначається законом.

Поняття «близькі родичі та члени сім'ї» визначені в п. 1 ч. 1 ст. 3 КПК, а саме: чоловік, дружина, батько, мати, вітчим, мачуха, син, дочка, пасинок, падчерка, рідний брат, рідна сестра, дід, баба, прадід, прабаба, внук, внучка, правнук, правнучка, усиновлювач чи усиновлений, опікун чи піклувальник, особа, яка перебуває під опікою або піклуванням, а також особи, якіспільно проживають, пов'язані спільним побутом імають взаємніправа та обов'язки, у тому числі особи, які спільно проживають, але не перебувають у шлюбі.

Щодо відомостей, які згідно з положеннями ст. 65 цього Кодексу не підлягають розголошенню, див. коментар до ст. 65 КПК.

Слідчий, прокурор, слідчий суддя зобов'язані роз'яснити перед початком допиту право свідка відмовитися давати показання щодо себе, близьких родичів та членів своєї сім'ї, що можуть стати підставою для підозри, обвинувачення у вчиненні ним, близькими родичами чи членамийого сім'їкримінального правопорушення, атакож показаннящодовідомостей, які згідно з положеннями ст. 65 КПК не підлягають розголошенню, про що робиться відмітка у протоколі допиту особи як свідка.

Невиконання вимог зазначеної статті робить докази недопустимими, такими, що здобуті внаслідок істотного порушення прав і свобод людини (п. 4 ч. 2 ст. 87 КПК).

У подальшому такі докази в суді можуть не досліджуватись (п. 2 ст. 69 КПК).

Свідок також має гарантоване право давати показання рідною мовою, або іншою мовою, якою він вільно володіє, користуватися допомогою перекладача. При цьомуоплата праці перекладача здійснюється за рахунок держави. Відповідно до ст. 29 КПК кримінальне провадження здійснюється державною мовою.

Слідчий суддя, суд, прокурор, слідчий забезпечують учасникам кримінального провадження, які не володіють чи недостатньо володіють державною мовою, право давати