Komentar_KPK_2012

слідчих (розшукових) дій фахівців з оперативних підрозділів, які мають певний досвід і спеціальну техніку для проведення оперативнорозшукових заходів. Слідчий може доручати проведення тільки тих слідчих (розшукових) дій, що можуть бути виконані за його відсутності без шкоди для встановлення фактичних даних, на підставі яких встановлюються наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження, наприклад, однотипні допити декількох осіб, пред'явлення речей для впізнання, огляд трупа, отримання зразків для експертизи тощо. Потрібно мати на увазі, що слідчий не може доручити оперативному підрозділу виконання слідчої дії з моменту прийняття рішення про її проведення: постанови і клопотання щодо виконання слідчої дії складає сам слідчий, він же у випадках, передбачених законом, одержує згоду прокурора й ухвалу слідчого судді і направляє такі матеріали у відповідний оперативний підрозділ як додатки до свого доручення, наприклад, про проведення обшуку у житловому приміщенні. Доручення слідчого щодо проведення слідчих (розшукових), негласних слідчих (розшукових) дій повинно складатись у письмовій формі на ім'я керівника не органу оперативного підрозділу (про оперативні підрозділи див. коментар до ч. 1 ст. 41 КПК), а на ім'я керівника відповідного правоохоронного органу, який згідно зі своїми службовими повноваженнями контролює діяльність іоперативного підрозділу. Наприклад, начальник районного відділувнутрішніх справ відповідає згідно з посадовими обов'язками за діяльність як підрозділу міліції громадської безпеки, так і кримінальної міліції, що є оперативним підрозділом. Виходячи із загальнихвимог гл. 5 розд. 1 КПК до форми ізмісту процесуальних документів, письмове доручення слідчого повинно містити: посаду, звання, прізвище та ініціали керівника правоохоронного органу, назву оперативного підрозділу, який повинен виконати доручення;назвукримінального провадженняійого реєстраційний номер у ЄРДР; стислий виклад обставин кримінального правопорушення, встановлених під час розслідування, перелік дій, які необхідно виконати, і мету їх виконання; за необхідності - викладення порядку і засобів виконання процесуальних дій (слідчий не має права вказувати порядок проведення оперативно-розшукових заходів); строк виконання доручення. У реченні «на підставі наведеного, керуючись ...» слід зробити посилання не тільки на п.3 ст. 40, айна ч. 4ст. 7ЗУ«Про опера- тивно-розшуковудіяльність», яка прямо передбачає обов'язок оперативних підрозділів виконувати доручення слідчого та прокурора;

4) збирання доказів слідчим здійснюється, зокрема, шляхом витребування та отримання ним висновків ревізій та актів перевірок. Але законодавець наділяє його і повноваженням щодо призначення ревізій та перевірок у порядку, визначеному законом. Такий порядок встановлено ЗУ «Про державнуконтрольно-ревізійнуслужбу України» від 26 січня 1993 р. із змінами і доповненнями. Згідно із п. 5 ст. 11 цього Закону для проведення відповідною контрольно-ревізійною службою ревізії слідчий, який ініціює проведення позапланової виїзної ревізії, подає до суду письмове обґрунтування підстав такої ревізії та дати її початкуізакінчення, документи, якісвідчать про виникнення підстав для проведення такої ревізії, а також, на вимогу суду, - інші відомості. Рішення суду буде підставою для проведення ревізії. Закон вказує, що обмеження у підставах проведення ревізій, визначені цим Законом, не поширюються на ревізії, які проводяться після порушення кримінальної справи (початку розслідування за ст. 214) проти посадових осіб підконтрольних установ, що ревізуються, відповідно до кримінально-процесуального законодавства;

5)повноваження слідчого звертатися до слідчого судді з клопотаннями про застосування заходів забезпечення кримінального провадження, проведення слідчих (розшукових) дій та негласних слідчих (розшукових) дій випливає з його обов'язку застосовувати всі передбачені законом заходи для забезпечення ефективності досудового розслідування (див. коментар до ч. 4 ст. 38 КПК). Такі звернення можливі тільки за погодженням прийнятого слідчим рішення із прокурором;

6)повідомлення про підозру складається слідчим і погоджується із прокурором. При цьомуз'ясовується питання, хто буде повідомлятиособіпро підозру: прокурор або слідчий. Якщо повідомлення про підозру склав прокурор, він може повідомити особі про підозру особисто або доручити таке повідомлення слідчому (див. коментар до статей 278, 279 КПК);

7)за результатами розслідування слідчий складає обвинувальний акт або клопотання про застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру, які затверджує

прокурор. У разі незгоди прокурора із обвинувальним актом, складеним слідчим, він сам складає новий обвинувальний акт. Прокурор також може скласти і клопотання про застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру (див. коментар до ст. 291, ч. 5 ст. 499, ст. 511 КПК);

8) повноваження слідчого приймати процесуальні рішення у випадках, передбачених КПК, здійснюється у формі винесення постанови. Слід мати на увазі, що КПК передбачив важливе повноваження слідчого: винесення постанови, коли він визнає це за необхідне (див. коментар до ч. 3 ст. 110 КПК). Слідчий може прийняти рішення про закриття кримінальноїсправи увипадках, яківиключають подальше їїрозслідування. Перелік таких обставин наведений у ч. 1 ст. 284 КПК.

3.Одним із елементів процесуальноїсамостійностіслідчого є його право наоскарження рішень, дій чи бездіяльності прокурора особисто (див. коментар до статей 311-313 КПК). Але в ч. 3 коментованої статті встановлено особливий порядок оскарження слідчим відмови наглядаючого прокурора у погодженні клопотання до слідчого судді про застосування заходів забезпечення кримінального провадження, проведення слідчих (розшукових) дій чи негласних слідчих розшукових дій: ініціювати розгляд питань, порушених слідчим у клопотанні до слідчого судді, може тільки керівник органу досудового розслідування.

4.КПК передбачає обов'язковість для слідчого законнихдоручень івказівок прокурора, що повинні надаватись у письмовій формі. Невиконання їх спричиняє для слідчого передбачену законом відповідальність. Таке положення кримінального процесуального закону не обмежує процесуальну самостійність слідчого, оскільки він може оскаржити рішення, дії чи бездіяльність прокурора (див. коментар до статей 311-313 КПК).

5.Слідчий, здійснюючи розслідування у кримінальному провадженні, є самостійним у своїй діяльності, втручання в яку, крім керівника органу досудового розслідування, прокурора і судді, є незаконним і тягне за собою кримінальну відповідальність за ст. 343 КК. Елементами процесуальної самостійності слідчого є його право починати досудове розслідування, приймати процесуальні рішення у кримінальному провадженні, оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням. Гарантією забезпечення процесуальної самостійності слідчого є встановлена кримінальним процесуальним законом процедура досудового розслідування; заборона втручання в діяльність слідчого осіб, які не мають на те повноважень;особливий порядок притягнення його до дисциплінарноївідповідальності

ізвільнення з посади. Так, відповідно до Тимчасового положення про органи досудового слідства МВС України, затвердженого наказом МВС України від 15 червня 2011 р. № 336, притягнути слідчого до дисциплінарної відповідальності можуть тільки начальники слідчих управлінь (відділів) ГУМВС, УМВС України, начальник ГСУ МВС України і міністр внутрішніх справ України, а також особи, які виконують їх обов'язки.

Стаття 41

Оперативні підрозділи

1.Оперативні підрозділи органів внутрішніх справ, органів безпеки, органів, що здійснюють контроль за додержанням податкового законодавства, органів Державної пенітенціарноїслужби України, органів Державноїприкордонноїслужби України, органів Державної митної служби України здійснюють слідчі (розшукові) дії та негласні слідчі (розшукові) дії в кримінальному провадженні за письмовим дорученням слідчого, прокурора.

2.Під час виконання доручень слідчого, прокурора співробітник оперативного підрозділу користується повноваженнями слідчого. Співробітники оперативних підрозділів не мають права здійснювати процесуальні дії у кримінальному провадженні за власною ініціативою або звертатися з клопотаннями до слідчого судді чи прокурора.

3.Доручення слідчого, прокурора щодо проведення слідчих (розшукових) дій та негласних слідчих (розшукових) дій є обов 'язковими для виконання оперативним підрозділом.

1. Перелічені у ч. 1 коментованої статті оперативні підрозділи є складовими структурами відповідних правоохоронних органів. Але їх особливість полягає в тому, що вони наділені законом повноваженнями з проведення оперативно-розшу- кових заходів. До таких підрозділів відповідно до ст. 5 ЗУ «Про оперативно-роз- шукову діяльність» належать: в органах внутрішніх справ - кримінальна, транспортна та спеціальна міліція, спеціальні підрозділи по боротьбі з організованою злочинністю, підрозділи внутрішньої безпеки, судова міліція; в органах безпеки - оперативні підрозділи контррозвідки, військова контррозвідка, захисту національної державності, спеціальні підрозділи по боротьбі з корупцією та організованою злочинністю, оперативно-технічні, внутрішньої безпеки, оперативного документування, боротьби з тероризмом і захисту учасників кримінального судочинства та працівників правоохоронних органів; в органах, що здійснюють контроль за додержанням податкового законодавства, - оперативні підрозділи податкової міліції; в органах Державної пенітенціарної служби України - оперативні органи і установи виконання покарань та слідчих ізоляторів; в органах Державної прикордонної служби України - розвідувальний орган спеціально уповноваженого центрального органувиконавчоївлади усправах охорони державного кордону(агентурної розвідки, оперативно-технічний, власної безпеки), оперативно-розшукові підрозділи відповідного спеціально уповноваженого центрального органувиконавчоївлади усправах охорони державного кордону та його територіальних органів, підрозділи з охорони державного кордону органів охорони державного кордону та Морської охорони, забезпечення внутрішньої безпеки, забезпечення власної безпеки, оперативного документування та оперативно-технічний; в органах Державної митної служби України - оперативні підрозділи, які ведуть боротьбу із контрабандою. Перелічені органи здійснюють слідчі (розшукові) дії і негласні слідчі (розшукові) дії за письмовими дорученнями слідчого, прокурора уконкретномукримінальномупровадженні(про вимоги до письмового доручення слідчого див. коментар до п. 3 ст. 40 КПК).

2.Посилання у ч. 2 коментованої статті на те, що під час виконання доручень слідчого, прокурора співробітник оперативного підрозділу користується повноваженнями слідчого, означає, що він, по-перше, повинен виконувати будь-яку слідчу дію відповідно до процесуальної форми, встановленої кримінальним процесуальним законом, і, по-друге, може, користуючись повноваженнями слідчого, застосувати примус при виконанні певної слідчої дії, якщо застосування його передбачено відповідною нормою КПК (див., наприклад, коментар до ч. 3 ст. 241 КПК). Кримінальний процесуальний закон цілком слушно вказує, що співробітники оперативних підрозділів не мають права здійснювати процесуальні дії у кримінальному провадженні за власною ініціативою або звертатися з клопотанням до слідчого судді чи прокурора, оскільки в кримінальному процесуальному законі діє правило одноособового досудового розслідування слідчим, відповідно до якого ніхто, крім прокурора, не може здійснювати у кримінальному провадженні, яке веде слідчий, процесуальні дії або приймати процесуальні рішення без відома слідчого (див. коментар до ч. 2 ст. 38 КПК).

3.Посилання у ч. 3 коментованої статті на те, що доручення слідчого, прокурора щодо проведення слідчих (розшукових) дій та негласних слідчих (розшукових) дій є обов'язковими для виконання оперативними підрозділами, відображено і в ч. 4 ст. 7 ЗУ «Про оперативно-розшукову діяльність», де більш детально прописано, що «письмові доручення щодо проведення слідчих (розшукових) дій та негласних слідчих (розшукових) дій, надані слідчим, прокурором у межах компетенції та в установленому порядку, є обов' язковими до виконання оперативним підрозділом».

§4. Потерпілий і його представник

Стаття 55

Потерпілий

1. Потерпілим у кримінальному провадженні може бути фізична особа, якій кримінальним правопорушенням завдано моральної, фізичної або майнової шкоди, а також юридична особа, якій кримінальним правопорушенням завдано майнової шкоди.

2.Права і обов 'язки потерпілого виникають в особи з моменту подання заяви про вчинення щодо неї кримінального правопорушення або заяви про залучення її до провадження як потерпілого.

Потерпілому вручається пам 'ятка про процесуальні права та обов 'язки особою, яка прийняла заяву про вчинення кримінального правопорушення.

3.Потерпілим є також особа, яка не є заявником, але якій кримінальним правопорушенням завдана шкода і у зв'язку з цим вона після початку кримінального провадження подала заяву про залучення її до провадження як потерпілого.

4.Потерпілим не може бути особа, якій моральна шкода завдана як представнику юридичної особи чи певної частини суспільства.

5.За наявності очевидних та достатніх підстав вважати, що заява, повідомлення про кримінальне правопорушення або заява про залучення до провадження як потерпілого подана особою, якій не завдано шкоди, зазначеної участиніпершій цієї статті, слідчий або прокурор виносить вмотивовану постанову про відмову у визнанні потерпілим, яка може бути оскаржена слідчому судді.

6.Якщо внаслідок кримінального правопорушення настала смерть особи або особа перебуває у стані, який унеможливлює подання нею відповідної заяви, положення частин першої-третьої цієї статті поширюються на близьких родичів чи членів сім 'ї такої особи. Потерпілим визнається одна особа з числа близьких родичів чи членів сім 'ї, яка подала заяву про залучення її до провадження як потерпілого, а за відповідним клопотанням-потерпілими може бути визнано кілька осіб.

Після того, як особа, яка перебувала у стані, що унеможливлював подання нею відповідної заяви, набуде здатності користуватися процесуальними правами, вона може подати заяву про залучення її до провадження як потерпілого.

7.Якщо особа не подала заяву про вчинення щодо неї кримінального правопорушення або заяву про залучення її до провадження як потерпілого, то слідчий, прокурор, суд має право визнати особу потерпілою лише за її письмовою згодою. За відсутності такої згоди особа в разі необхідності може бути залучена до кримінального провадження як свідок.

Положення цієї частини не поширюються на провадження, яке може бути розпочате лише на підставі заяви потерпілого (кримінальне провадження у формі приватного обвинувачення).

1. Відповідно до п. 19 ст. 3 КПК, потерпілий, його представник та законний представник віднесені до сторони обвинувачення у випадках, установлених КПК (див. коментар до ст. 3). Це, а також той факт, що потерпіломуприсвячено окремий параграф гл. 3 КПК, свідчить про важливе самостійне значення, яке законодавець відводить потерпілому у кримінальному провадженні.

Потерпілими можуть виступати:

-фізична особа, якій кримінальним правопорушенням завдано моральної, фізичної або майнової шкоди. Це можуть бути як громадяни України, так й іноземці і особи без громадянства;

-юридична особа, якій кримінальним правопорушенням завдано майнової шкоди. Юридичні особи визначаються на підставі положень статей 80-112 ЦК.

2. В основі набуття фізичною чи юридичною особою статусу потерпілого у кримінальному провадженні лежить одночасна сукупність таких умов: фактичної (завдання кримінальним правопорушенням відповідної шкоди) та формальної (подання заяви про вчинення щодо неї кримінального правопорушення або заяви про залучення її до провадження як потерпілого). Перевірка, розгляд та вирішення такої заяви законом не передбачаються, тому статусу потерпілого особа набуває автоматично за наявності вказаних вище умов.

Права і обов'язки потерпілого виникають в особи з моменту подання заяви про вчинення щодо неї кримінального правопорушення або заяви про залучення її до провадження як потерпілого. Цей момент може співпадати з початком кримінального провадження, або мати місце після його початку, але не може йомупередувати. У разіколи особа не подавала відповідної заяви і була визнана потерпілим слідчим, прокурором або судом, права і обов'язки потерпілого виникають у неї з моменту надання згоди на таке визнання.

Потерпілим може бути визнано особу, яка є близьким родичем чи членом сім' ї особи (про значення терміна «близькі родичі та члени сім'ї» див. п. 1 ст. 3 КПК), якій кримінальним правопорушенням завдано моральної, фізичної або майнової шкоди, у випадках:

-якщо внаслідок кримінального правопорушення настала смерть особи;

-особа перебуває у стані, який унеможливлює подання нею відповідної заяви. Смерть особи має перебувати у безпосередньому причинному зв'язку із вчиненням

кримінального правопорушення. Якщо особа, якій заподіяно шкоду, померла після вчинення кримінального правопорушення, але з інших причин (нещасний випадок, хвороба, самогубство іт. д.), то її близькіродичі чи члени сім'ї не мають права на визнання їх потерпілими.

Стан, що унеможливлює особисте подання особою відповідної заяви, може бути викликаний недієздатністю або обмеженою дієздатністю, фізичними вадами та іншими обставинами, що перешкоджають особі набути процесуального статусу потерпілого і використовувати його у кримінальному провадженні.

За загальним правилом, потерпілим визнається одна особа з числа близьких родичів чи членів сім' ї, яка подала заяву про залучення її до провадження як потерпілого. Така особа набуває процесуального статусупотерпілого одночасно з поданням відповідноїзаяви. Інші близькі родичі чи члени сім' ї можуть подати клопотання про визнання їх потерпілими, після розглядуякого також можуть бути визнаніпотерпілими. У разівизнанняпотерпілими кількох осіб, всі вони мають рівні права і обов'язки.

Після того, як особа, яка перебувала у стані, що унеможливлював подання нею відповідної заяви, набуде здатності користуватися процесуальними правами, вона може подати заяву про залучення її до провадження як потерпілого. З моменту подання такої заяви вона набуває прав і обов'язків потерпілого. Участь у кримінальному провадженні її близькихродичів чи членів сім'ї, визнанихпотерпілими раніше, від цього не припиняється.

КПК допускає можливість відмови у визнанні особи потерпілим. Умовою для цього є наявність очевидних та достатніх підстав вважати, що заява, повідомлення про кримінальне правопорушення або заява про залучення до провадження як потерпілого подана особою, якій не завдано шкоди, зазначеної в ч. 1 ст. 55 КПК. «Очевидність та достатність» таких підстав є оціночним поняттям, яке визначається в кожному конкретному випадку, виходячи із обставин кримінального провадження і внутрішнього переконання особи, уповноваженої на визнання потерпілим, і може полягати, зокрема, у такому:

-очевидна відсутність події або складу кримінального правопорушення;

-відсутність шкоди з боку особи, яка подала відповідну заяву;

-очевидна відсутність причинного зв'язку між кримінальним правопорушенням і заподіяною шкодою;

-наявність завданої кримінальним правопорушенням шкоди іншого виду, ніж передбачено ч. 1 ст. 55 КПК (наприклад, заподіяння особі моральної шкоди як представнику певної частини суспільства; заподіяння моральної шкоди юридичній особі);

-неможливість визнання потерпілим конкретної особи, виходячи з кримінальноправової характеристики кримінального правопорушення.

Рішення слідчого іпрокурора про відмову увизнанніособи потерпілим оформлюються вмотивованою постановою, яка складається відповідно до правил ст. 110 КПК. Указана постанова може бути оскаржена слідчому судді у порядку, передбаченому гл. 26 КПК. Оскільки рішення про визнання особи потерпілим вправі приймати і суд, то суду також надається право приймати рішення про відмову у визнанні особи потерпілим, яке оформлюється ухвалою і може бути оскаржене в апеляційному порядку. Прийняття рішення про відмову увизнанніособи потерпілою не перешкоджає можливостівизнання її заявником або свідком.

Одночасно з поданням відповідної заяви потерпілому вручається пам'ятка про процесуальні права та обов'язки, передбачені статтями 56 і 57 КПК. Обов'язок вручити потерпілому відповідну пам'ятку, залежно від форми волевиявлення на визнання особи потерпілим, покладається на:

-особу, яка прийняла заяву про вчинення кримінального правопорушення;

-особу, яка прийняла заяву про залучення особи до провадження як потерпілого;

-особу, яка прийняла рішення про визнання особи потерпілим і одержала від неї згоду на це.

3. Поняття видів шкоди, що можуть бути завдані потерпілому, визначається з урахуванням положень цивільного і кримінального права. При визначенні шкоди як підстави для визнання особи потерпілим необхідно виходити із того, що шкода має бути безпосередньо спричинена особі кримінальним правопорушенням. Також необхідно враховувати, що факт заподіяння шкоди кримінальним правопорушенням може бути остаточно встановлений лише обвинувальним вироком суду. Таким чином, на момент визнання особи потерпілим необхідно виходити із презумпції заподіяння шкоди кримінальним правопорушенням, враховуючи достатні дані про такий факт. При цьому для визнання особи потерпілим достатньо спричинення особі якогось одного із перелічених видів шкоди, хоча кримінальне правопорушення, як правило, спричиняє кілька видів шкоди. Юридична особа визнається потерпілим лише у разі завдання їй майнової шкоди. Потерпілим не може бути особа, якій моральна шкода завдана як представнику юридичної особи чи певної частини суспільства.

4.У пункті 3 ППВСУ від 2 липня 2004 р. № 13 «Про практику застосування судами законодавства, яким передбаченіправа потерпілих від злочинів» указується, що не можуть бути визнані потерпілими особи, які постраждали від злочину, вчиненого ними ж; водночас, оскільки закон не пов'язує позбавлення особи статусу потерпілого з неправомірністю її поведінки, суди мають визнавати особу потерпілим й у випадках, коли вчинення щодо неї злочину спровоковано її діями. При цьому неправомірність поведінки потерпілого може бути врахована при кваліфікації злочинного діяння підсудного або призначенні йому покарання.

5. Винесення органом чи особою, яка здійснює кримінальне провадження, спеціального процесуального рішення про визнання особи потерпілим законом не вимагається, але така можливість передбачається ст. 110 КПК. Зокрема, про визнання особи потерпілим суд може постановити ухвалу, яка має відповідати вимогам статей 370-372 КПК. Рішення слідчого, прокурора про визнання особи потерпілим приймається у формі постанови, яка виноситься у випадках, коли слідчий, прокурор визнає це за необхідне (про процесуальні рішення див. коментар до ст. 110 КПК).

6. Набуття особою процесуального статусу потерпілого здійснюється лише на підставі вільного волевиявленняособи, яке відбувається в активній формі. Процесуальною формою такого волевиявлення може бути:

-подання особою заяви про вчинення щодо неї кримінального правопорушення, яка підлягає внесенню до ЄРДР та служить передумовою для початку досудового розслідування (про початок досудового розслідування - див. коментар до ст. 214 КПК);

-подання заяви про залучення її до провадження як потерпілого, яка підлягає обов' язковому прийняттю і реєстрації. Така заява має містити дані про потерпілого (фізичну чи юридичнуособу), кримінальне провадження, до якого вона має бути залучена, зазначення і обґрунтування підстав для набуття статусу потерпілого, чітко висловлене клопотання про залучення її до кримінального провадження як потерпілого. Заява подається до органу чи посадової особи, яка в даний момент здійснює кримінальне провадження: під час досудового розслідування - до слідчого чи прокурора, а під час судового провадження - до суду. У разі коли заява подана до неналежної особи, вона направляється за належністю;

-згода особи на визнання її потерпілим у разі, якщо особа не подавала заяву про вчинення щодо неї кримінального правопорушення або заяву про залучення її до провадження як потерпілого, але слідчий, прокурор, суд визнав її потерпілою. Згода має бути оформлена в письмовому вигляді і містити ті ж фактичні дані, що і заява про залучення особи до провадження як потерпілого. Строк отримання згоди на визнання особи потерпілою законом не встановлений, тому вона має бути отримана протягом розумного строку (про розумні строки див. коментар до ст. 28 КПК).

7.За відсутності волевиявлення на визнання особи потерпілим у кримінальному провадженні така особа не може бути визнана потерпілим. У разі необхідності вона може бути залучена до кримінального провадження як свідок.

Кримінальне провадження у формі приватного обвинувачення може бути розпочате лише на підставізаяви потерпілого про вчинення кримінального правопорушення, якутой має право подати до слідчого, прокурора, іншої службової особи органу, уповноваженого на початок досудового розслідування, протягом строку давності притягнення до

кримінальної відповідальності за вчинення певного кримінального правопорушення (див. коментар до статей 477-478 КПК). Тому у випадках вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ст. 477 КПК, слідчий, прокурор, суд не мають права за своєю ініціативою, без попередньо отриманої заяви такої особи, визнавати її потерпілим.

Стаття 56

Права потерпілого

1. Протягом кримінального провадження потерпілий має право:

1)бути повідомленим про свої права та обов 'язки, передбачені цим Кодексом;

2)знати сутність підозри та обвинувачення, бути повідомленим про обрання, зміну чи скасування щодо підозрюваного, обвинуваченого заходів забезпечення кримінального провадження та закінчення досудового розслідування;

3)подавати докази слідчому, прокурору, слідчому судді, суду;

4)заявляти відводи та клопотання;

5)за наявності відповідних підстав - на забезпечення безпеки щодо себе, близьких родичів чи членів своєї сім'ї, майна та житла;

6)давати пояснення, показання або відмовитися їх давати;

7)оскаржувати рішення, діїчи бездіяльність слідчого, прокурора, слідчого судді, судув порядку, передбаченому цим Кодексом;

8)мати представника та в будь-який момент кримінального провадження відмовитися від його послуг;

9)давати пояснення, показання рідною або іншою мовою, якою він вільно володіє, безоплатно за рахунок держави користуватися послугами перекладача в разі, якщо він не володіє державною мовою чи мовою, якою ведеться кримінальне провадження;

10)на відшкодування завданої кримінальним правопорушенням шкоди в порядку, передбаченому законом;

11)знайомитися з матеріалами, які безпосередньо стосуються вчиненого щодо нього кримінального правопорушення, в порядку, передбаченому цим Кодексом, у тому числі після відкриття матеріалів згідно зі статтею 290 цього Кодексу, а також знайомитися з матеріалами кримінального провадження, які безпосередньо стосуються вчиненого щодо нього кримінального правопорушення, у випадку закриття цього провадження;

12)застосовувати з додержанням вимог цього Кодексу технічні засоби при проведенні процесуальних дій, в яких він бере участь. Слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд вправі заборонити потерпілому застосовувати технічні засоби при проведенні окремої процесуальноїдіїчи на певній стадіїкримінального провадження зметою нерозголошення даних, які містять таємницю, що охороняється законом чи стосується інтимних сторін життя людини, про що виноситься (постановляється) вмотивована постанова (ухвала);

13)одержувати копії процесуальних документів та письмові повідомлення у випадках, передбачених цим Кодексом;

14)користуватися іншими правами, передбаченими цим Кодексом.

2.Під час досудового розслідування потерпілий має право:

1)на негайне прийняття іреєстрацію заяви про кримінальне правопорушення, визнання його потерпілим;

2)отримувати від уповноваженого органу, до якого він подав заяву, документ, що підтверджує її прийняття і реєстрацію;

3)подавати докази на підтвердження своєї заяви;

4)брати участь у слідчих (розшукових) та інших процесуальних діях, під час проведення яких ставити запитання, подавати свої зауваження та заперечення щодо порядку проведення дії, що заносяться до протоколу, а також знайомитися з протоколами слідчих (розшукових) та інших процесуальних дій, виконаних за його участі;

5)отримувати копії матеріалів, які безпосередньо стосуються вчиненого щодо нього кримінального правопорушення, після закінчення досудового розслідування.

3.Під час судового провадження в будь-якій інстанції потерпілий має право:

1)бути завчасно поінформованим про час і місце судового розгляду;

2)брати участь у судовому провадженні;

3)брати участь у безпосередній перевірці доказів;

4)підтримувати обвинувачення в суді у випадку відмови прокурора від підтримання державного обвинувачення;

5)висловлювати свою думку під час вирішення питання про призначення покарання обвинуваченому, а також висловлювати свою думку при вирішенні питання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру;

6)знайомитися з судовими рішеннями, журналом судового засідання і технічним записом кримінального провадження в суді;

7)оскаржувати судові рішення в порядку, передбаченому цим Кодексом.

4. На всіх стадіях кримінального провадження потерпілий має право примиритися з підозрюваним, обвинуваченим і укласти угоду про примирення. У передбачених законом України про кримінальну відповідальність та цим Кодексом випадках примирення є підставою для закриття кримінального провадження.

1. Права потерпілого визначають обсяг та межі його дозволеної і гарантованої поведінки у кримінальному провадженні. Вони похідні від соціально-правового розуміння потерпілого як особи, якій злочином завдано шкоди, і визначають процесуальний статус потерпілого як учасника кримінального провадження. Широкий обсяг прав, якими наділяється потерпілий, покликані забезпечити його активну участь у кримінальному провадженні, що, у свою чергу, необхідна для повного виконання завдань кримінального провадження, визначених у ст. 2 КПК.

Права потерпілого взаємопов'язані і взаємообумовлені. Вони можуть бути поділені на три групи: 1) права, яківін має протягом всього кримінального провадження(ч. 1 та ч. 4 ст. 56 КПК); 2) права, які він має під час досудового розслідування (ч. 2 ст. 56 КПК); 3) права, які він має під час судового провадження (ч. 3 ст. 56 КПК). Права, якими потерпілий наділяється протягом всього кримінального провадження, мають загальний і наскрізний характер і можуть бути реалізовані на всіх етапах кримінального провадження. Права, якими наділяється потерпілий під час досудового і судового провадження, можуть бути реалізовані лише на відповідних стадіях провадження і визначаються специфікою цих стадій.

Реалізація потерпілим своїх прав можлива лише після визнання особи потерпілим у встановленому законом порядку (див. коментар до ст. 55 КПК). Делегування чи привласнення цих прав іншими особами, крім представника і законного представника, на підставах і в порядку, передбачених статтями 58 та 59 КПК, не допускається.

Забезпечення прав потерпілого покладається на органи і осіб, які здійснюють кримінальне провадження: слідчого, прокурора і суд. Керівник органу досудового розслідування зобов'язаний у межах повноважень, наданих йому ст. 39 КПК, організовувати діяльність слідчого із забезпечення прав потерпілого. Слідчий суддя покликаний забезпечувати додержання прав потерпілого засобами судового контролю.

Право потерпілого бути повідомленим про свої права та обов'язки, передбачені КПК, реалізується за допомогою вручення йому уповноваженою особою пам'ятки про процесуальні права та обов'язки, передбаченої ч. 2 ст. 55 КПК (див. коментар до ст. 55). Указана пам'ятка повинна містити перелік прав і обов'язків потерпілого, передбачених статтями 56 та 57 КПК, а також про засоби їх забезпечення (шляхом здійснення судового контролю та прокурорського нагляду). На прохання потерпілого права і обов'язки викладені у пам'ятці, мають бути йому роз'яснені особою, яка її вручила. Крім того, при проведенні окремих процесуальних дій, в яких бере участь потерпілий, йому повідомляються і роз'яснюються його права і обов'язки, як учасника відповідної процесуальної дії. У судовому провадженні повідомлення потерпілому про права і обов'язки здійснюється відповідно до вимог ст. 345 КПК: судовий розпорядник роздає потерпілому в числі інших осіб, які беруть участь у судовому розгляді, пам'ятку про права та обов'язки, після ознайомлення з якою головуючий з'ясовує, чи зрозумілі потерпілому його права та обов'язки і у разі необхідності роз'яснює їх (про повідомлення про права і обов'язки в судовому провадженні див. коментар до ст. 345).

Потерпілий має право знати сутність підозри таобвинувачення, бути повідомленим про обрання, зміну чи скасування щодо підозрюваного, обвинуваченого заходів забезпечення кримінального провадження та закінчення досудового розслідування. Це право надається потерпілому з метою забезпечити його обізнаність щодо основних етапів руху кримінального провадження, що, у свою чергу, є необхідною передумовою для активної

участі у його здійсненні. Знання сутності підозри та обвинувачення передбачає інформування потерпілого щодо змісту письмового повідомлення про підозру (див. коментар до ст. 276 КПК) таобвинувального акта (див. коментар до ст. 293КПК), яке може відбуватися шляхом надання йому копій відповідних документів та роз'яснення їх суті.

Потерпілий повинен бути повідомлений про закінчення досудового розслідування в одній із трьох форм: 1) закриття кримінального провадження; 2) звернення до суду з клопотанням про звільненняособи від кримінальноївідповідальності;3) звернення до суду з обвинувальним актом, клопотанням про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру. Також потерпілий повинен бути поінформований про всі види заходів забезпечення кримінального провадження, передбачені ст. 131 КПК, які були обрані, змінені чи скасовані стосовно підозрюваного та обвинуваченого. Це право надається потерпілому в тому числі з метою забезпечення його безпеки у кримінальному провадженні. Повідомлення потерпілого про вказаніпроцесуальнірішення відбувається на підставах та в порядку, передбачених гл. 6 КПК.

Право потерпілого подавати докази слідчому, прокурору, слідчому судді, суду покликане забезпечити його активну участь у доказуванні, а у справах приватного обвинувачення на потерпілого покладається обов'язок доказування обставин, передбачених ст. 91 КПК. Воно надається потерпілому на виконання такої засади кримінального провадження, як змагальність сторін та свобода в поданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості (див. коментар до ст. 22 КПК). Докази, які подаються потерпілим, і порядок їх збирання і подання повинні відповідати вимогам, встановленим у гл. 4 КПК. Збирання доказів потерпілим здійснюється шляхом витребування та отримання від органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, службових та фізичних осіб речей, копій документів, відомостей, висновків експертів, висновків ревізій, актів перевірок; ініціювання проведення слідчих (розшукових) дій, негласних слідчих (розшукових) дій та інших процесуальних дій, а також шляхом здійснення інших дій, які здатні забезпечити подання судуналежних ідопустимих доказів (про збирання доказів див. коментар до ст.93 КПК).

Право потерпілого заявляти відводи та клопотання покликане надати йому можливість активно впливати на хід кримінального провадження. Право заявляти відводи реалізується потерпілим на підставах та в порядку, передбачених статтями 75-83 КПК. Право потерпілого на відвід здійснюється у вигляді заявлення відповідної заяви. Заява потерпілого про відвід повинна бути вмотивована і може бути заявлена як під час досудового розслідування, так і під час судового провадження. Заяви потерпілого про відвід під час досудового розслідування подаються одразу після встановлення підстав для такого відводу. Заяви про відвід під час судового провадження подаються до початку судового розгляду. Поданнязаявипро відвід після початкусудового розглядудопускається лише у випадках, якщо підстава для відводу стала відома після початку судового розгляду (див. коментар до ст. 80 КПК).

Право заявляти клопотання включає право потерпілого на їх пред'явлення та законне і обґрунтоване вирішення, яке гарантується правом на повторне заявлення клопотання, а також правом на оскарження рішення про відмову у вирішенні клопотання. Під час досудового розслідування потерпілий вправі заявляти клопотання слідчому і прокурору, а під час судового провадження - до суду. Розгляд клопотань потерпілого під час досудового розслідування відбувається в порядку, передбаченому ст. 220 КПК: клопотання потерпілого і його представника чи законного представника про виконання будь-яких процесуальних дій слідчий, прокурор зобов'язанірозглянути в строк не більше трьох днів з моменту подання і задовольнити їх за наявності відповідних підстав. Про результати розгляду клопотання повідомляється особа, яка заявила клопотання. Про повну або часткову відмову в задоволенні клопотання виноситься вмотивована постанова, копія якої вручається особі, яка заявила клопотання, а у разі неможливості вручення з об'єктивних причин - надсилається їй (див. коментар до ст. 220 КПК). Клопотання потерпілого як учасника судового провадження розглядаються судом після того, як буде заслухана думка щодо них інших учасників судового провадження, про що постановляється ухвала. Відмова в задоволенні клопотання не перешкоджає його повторному заявленню з інших підстав (про розгляд судом клопотань учасників судового провадження див. коментар до ст. 350 КПК).

Обмеження прав потерпілого на порушення клопотання, заявлення відводів тощо за неможливості їх поновлення на стадії судового розгляду, тягнуть за собою скасування судового рішення (див. п. 4 ППВСУ від 2 липня 2004 р. № 13 «Про практику застосування судами законодавства, яким передбачені права потерпілих від злочинів»).

Право потерпілого на забезпечення безпеки щодо себе, близьких родичів чи членів своєї сім'ї, майна та житла виникає за наявності відповідних підстав, якими визнається наявність реальної загрози життю, здоров'ю, житлу чи майну потерпілого, його близьких родичів чи членів сім'ї. Право потерпілого на забезпечення безпеки є комплексним і передбачає такіскладові, як: 1) подавати клопотання про вжиття заходів безпеки або про їх скасування; 2) знати про застосування щодо них конкретних заходів безпеки; 3) вимагати від уповноваженихорганів та посадовихосіб застосування додаткових заходів безпеки або скасування здійснюваних заходів; 4) оскаржити незаконні рішення чи дії органів, які забезпечують безпеку, до відповідного органувищого рівня, прокурора або суду. Це право потерпілого реалізується на підставах і в порядку, передбачених ЗУ від 23.12.1993 р. «Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві».

Право давати пояснення, показання або відмовитися їх давати може реалізовуватися потерпілим утакихнапрямах: 1) як конкретнийпрояв участіпотерпілого удоказуванні, яке нерозривно пов'язане із правом подавати докази;2) як субсидіарне для підкріплення вимог потерпілого, викладених у його відводах, клопотаннях та при вчиненні інших процесуальних дій.

Показанняцевідомості, якінадаються потерпілим в усній або письмовій форміпід час допиту щодо відомих йому обставин у кримінальному провадженні, що мають значення для цього кримінального провадження, які визнаються видом доказів (про показання див. коментар до ст. 95 КПК). Пояснення - це уточнення, тлумачення потерпілим суті наданого ним або іншоюособоюпоказання,вчиненоїдії, своєїпозиції укримінальномупровадженні тощо.

Указане право є диспозитивним і реалізується на розсуд потерпілого, про що свідчить вказівка на право відмовитися давати пояснення та показання. Указана теза додатково випливає із такоїзасади кримінального провадження, як свобода від самовикриттята право не свідчити проти близькихродичів та членів сім'ї, складовоюякоїє правило щодо того, що жодна особа не може бути примушена давати пояснення, показання, які можуть стати підставою для підозри, обвинувачення у вчиненні її близькими родичами чи членами її сім'ї кримінального правопорушення (див. коментар до ст. 18 КПК).

Право потерпілого оскаржувати рішення, дії чи бездіяльність слідчого, прокурора, слідчого судді, суду надається йому на виконання такої засади кримінального провадження, як забезпечення права на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності (див. коментар до ст. 24 КПК). За допомогою реалізації цього права потерпілий офіційно вимагає від компетентних органів усунення певного порушення, допущеного органами чи посадовими особами, які здійснюють кримінальне провадження, та поновлення своїх порушених прав та інтересів. Оскарження рішень, дій чи бездіяльності під час досудового розслідування здійснюється потерпілим у порядку, передбаченому гл. 26 КПК. Рішення, дії чи бездіяльність слідчого або прокурора оскаржуються до слідчого судді, а рішення слідчого судді - в апеляційному порядку. Потерпілий має право оскаржувати судові рішення в порядку, передбаченому КПК.

Право потерпілого мати представника та в будь-який момент кримінального провадження відмовитися від його послуг передусім покликане забезпечувати отримання потерпілим у кримінальному провадженні належної правової допомоги. Вимоги до представника потерпілого та особливостійого процесуального статусувизначаються ст.58 КПК (див. коментар до ст. 58 КПК).

Право потерпілого давати пояснення, показання рідною або іншою мовою, якою він вільно володіє, безоплатно за рахунок держави користуватися послугами перекладача в разі, якщо він не володіє державною мовою чи мовою, якою ведеться кримінальне провадження, надається йому на виконання такої засади кримінального провадження, як мова, якою здійснюється кримінальне провадження (див. коментар до ст.29 КПК). Слідчий суддя, суд, прокурор, слідчий повинні забезпечити потерпілому, який не володіє чи недостатньо володіє державною мовою, право давати показання, заявляти клопотання і подавати скарги, виступати в суді рідною або іншою мовою, якою вони володіють,