Розділ 4. Сімейне право

§ 2. Шлюб

Сім’я виникає зі шлюбу. Римські юристи певною мірою ідеалізували шлюб. Модестін визначав шлюб як союз чоловіка та жінки, союз на все життя, спілкування, засноване на праві божому та людському (D. 23. 2. 1). Але це визначення не відповідало дійсному стану. Жінка, дружина ніколи впродовж існування рабовласницької держави не мала рівного становища з чоловіком. Вона завжди залежала від батька, брата, чоловіка, опікуна.

В історії римського сімейного права виділяють два види шлюбу:

законний римський шлюб (matrimonium іustum) та шлюб між пере­ гринами й іншими вільними (matrimonium iuris gentium), які не мали права укладати римський законний шлюб. Законний римський шлюб укладався тільки між римськими громадянами, які мали на це право. Перегрини укладали шлюб поміж себе відповідно до норм права народів,свогонаціональногоправа.Алецішлюбинепороджувалитаких правових наслідків, як римський законний шлюб.

У свою чергу, римський законний шлюб поділявся на шлюб із чо-

ловічою владою (cum manu) і шлюб без чоловічої влади (sine manu).

Укладення шлюбу з чоловічою владою (cum manu) мало наслідком встановлення влади чоловіка над дружиною (manus mariti). Жінка підпадала повністю чи залежала від свого чоловіка або pater familias, якщо чоловік сам перебував під владою батька. Вона мала становище доньки батьків свого чоловіка, позбавляючись агнатських зв’язків зі своїми близькими родичами. Влада чоловіка була первісно необмеженою, але поступово в процесі розвитку господарського життя та на його підставі влада чоловіка була певним чином обмежена, наприклад, було заборонено вбивати дружину, продавати в кабалу тощо. Проте Закони ХІІ таблиць давали можливість дружині уникнути повної влади чоловіка над собою. Жінка, яка уклала шлюб без дотримання певних формальностей, могла попередити виникнення повної влади чоловіка, залишаючи дім на три доби наприкінці кожного шлюбного року. Цим вона зберігала свою незалежність та переривала перебіг давності спільного життязчоловіком1.Згодомвладачоловіканаддружиноюпослаблюється. Цепов’язуєтьсяізрозвиткомприватноївласностітанабуттямдружиною певнихправнасімейнемайно,щоспричинялоїїособистунезалежність відчоловіка.Унаслідокцьогоз’являєтьсяшлюббезчоловічоївлади(sine

1 Римское частное право / Под ред. И. Б. Новицкого и И. С. Перетерского. – М.: Юрид. изд-во М-ва юстиции СССР, 1948. – С. 137.

45

Частина І. Загальні положення

manu).Віннепороджуєвладичоловіканаддружиноюіпервиннонемає взагалі ніякого юридичного зв’язку між дружиною та чоловіком: юридично чужа чоловіку та своїм дітям дружина перебуває у тому ж сімейномустані,вякомувонабуладошлюбу.Жінказберігалавсіправа, пов’язані з її належністю до рідної сім’ї.

Такий шлюб суттєво відрізняється від шлюбу з чоловічою владою і порядком укладання та припинення. Але цей шлюб негативно впливав на життя римського суспільства. Швидке зростання багатства одних кіл призбідненнііншихтарізкепогіршеннязвичаївдужерозхиталосімейний стан.Нестійкістьшлюбнихвідносин,зловживаннясвободоюрозлучення, незалежністьдружинивплинулинаприйняттярядузаконів,спрямованих на зміцнення шлюбних відносин та зупинення розлучень. Для стимулюванняукладенняшлюбівтанародженнядітейАвгуст(18р.дон.е.)встановив кримінальну відповідальність за порушення подружньої вірності.

Поруч із законним римським шлюбом законом дозволялося постійне (не випадкове) спільне проживання чоловіка та жінки з наміром утворення сім’ї, яке називалося конкубінатом(concubinatus). Конкубінат не мав жодних правових наслідків. Діти, народжені в конкубінаті, не набували імені та статусу свого батька, статусу шлюбних дітей, на них не поширювалася батьківська влада, не мали права на аліменти1. Але згодом був установлений порядок узаконення таких дітей. Спочатку жінка в таких відносинах не набувала становища і соціального статусу свого фактичного чоловіка, однак згодом ряд прав було визнано і за конкубіною. Дитина, народжена такою жінкою, могла за бажанням її батька бути узаконеною і набути прав дитини, народженої у шлюбі.

Укладання шлюбу. Укладанню шлюбу зазвичай передували заручини (sponsalia). У стародавні часи заручини неправоздатних осіб здійснювалися їх pater familias без участі самих наречених. Пізніше заручини здійснювали наречений та наречена за згодою pater familias обох.Заручинивідбувалисяуформідвохстипуляцій:заоднією —pater familias нареченої зобов’язувався передати її нареченому, а за другою — зобов’язувався прийняти наречену за дружину. А в ще дуже давніші часи заручини здійснювалися односторонньою стипуляцією, за якою тільки pater familias нареченої зобов’язувався передати її нареченому, який не брав на себе жодних зобов’язань і потім мав право припинити шлюб одностороннім волевиявленням2.

1 Див.: Підопригора О. А. Основи римського приватного права: Підруч. для студ. юрид. вузів та ф-тів. – К.: Вентурі, 1997. – С. 91.

2 Римское частное право / Под ред. И. Б. Новицкого и И. С. Перетерского. – М.: Юрид. изд-во М-ва юстиции СССР, 1948. – С. 139.

46

Розділ 4. Сімейне право

Для здійснення шлюбу з відповідними правовими наслідками вимагалося дотримання нареченими певних умов. Одні з цих умов були абсолютними, мали бути в наявності для укладення будь-якого рим­ ського шлюбу; інші — практично відігравали роль умов відносних, наявність яких була необхідною для укладення шлюбу між особами, що належали до різних соціальних груп1.

Існували такі умови укладення шлюбу: 1) досягнення нареченими шлюбного віку (для чоловіків — 14 років, для жінок — 12 років); 2) вільне виявлення згоди наречених на укладення шлюбу (у стародавні часи згода надавалася тільки pater familias); 3) наявність у наречених права укладати римський шлюб (jus conubii); 4) відсутність близького споріднення (перешкодою до шлюбу було як агнатське, так і когнатське споріднення: за прямою лінією без обмеження ступенів, за боковими лініями — до шостого ступеня); 5) відсутність нерозірваного шлюбу в будь-кого з наречених на момент укладення шлюбу.

У римському праві існувало три форми шлюбних церемоній, або триспособивстановленнячоловічоївладинаддружиною,його«руки»

(manus), сили: а) здійснення релігійного обряду; б) шляхом манципації; в) унаслідок набувальної давності.

Перша форма шлюбної церемонії вважалася римськими юристами тільки патриціанською і ніколи не була доступною плебеям. Це був релігійний обряд, який застосовувався переважно у родині жерців, якщо бажали, щоб народжений у такому шлюбі син міг успадкувати сан свого батька. Ця церемонія називалася «поїданням коржиків», залишок яких наречені приносили у жертву Юпітеру. Крім жерців, церемонія проводилася у присутності 10 свідків2.

Друга форма шлюбної церемонії вважалася світською і спочатку була плебейською. Вона здійснювалася за допомогою «міді та вагів» та була «уявною» купівлею дружини чоловіком. У таких же формах відбувалося набуття найбільш цінних речей — землі, рабів та встановлення прав на певних осіб, тобто у формі манципації. Ця церемонія проходила у присутності п’ятьох свідків, вагаря, наречених, батьків наречених (якщо наречений залишався під владою батька). Наречені обмінювалися репліками, які дещо відрізнялися при купівлі у власному розумінні, але за формою це була купівля. Потім наречений пере-

1 Римское частное право / Под ред. И. Б. Новицкого и И. С. Перетерского. – М.: Юрид. изд-во М-ва юстиции СССР, 1948. – С. 142.

2 Див.: Черниловский З.М. Лекции по римскому частному праву. – М.: Юрид. лит., 1991. – С. 66.

47

Частина І. Загальні положення

давав зливок міді, начебто зважений вагарем, як символ покупної плати за наречену. «Покупка» в епоху ранньої республіки втрачає реальний характер, але зберігається як обряд і дуже рідко використовується.

Третя форма була неформальною і шлюб укладався в простій формі безбудь-якихцеремоній.Жінказалишаласянепідвладноючоловіковіта моглалегкорозлучитисязним.Алезаоднієїумови:вона«малащороку залишати свій дім на три доби і цим переривати перебіг давності володіння нею». Якщо за будь-яких умов дружина ігнорувала це правило, воназазнавалавладичоловікаішлюбз«неправильного»перетворювався у «правильний». Як у першому, так і у другому випадку шлюб, укладений шляхом простої угоди, був законним, і діти, народжені в шлюбі без чоловічої влади, наділялися такими самими правами, що й діти, народжені в сім’ях, які утворилися з «правильних шлюбів».

Поступово старі форми укладання шлюбу відмирають і затвер­ джується неформальна форма створення сім’ї шляхом простої неформальної згоди наречених з урочистим уведенням дружини в дім чоловіка. Угода укладалася урочисто в присутності близьких родичів наречених.

Припинення шлюбу. Для того щоб шлюб існував юридично, по­ трібно, щоб весь час існували ті умови, без яких він не міг бути укладений. Відміна будь-якої з цих умов служила підставою для припинення шлюбу. Таким чином, шлюб припинявся внаслідок: 1) смерті одного з подружжя; 2) втрати свободи або громадянства; 3) розлучення.

Утратасвободиізоберненнямодногозподружжяврабство мала наслідком припинення шлюбу в конкретних випадках. Якщо захоплена в полон і обернена в рабство особа поверталася потім до Риму, вона на підставі особливої юридичної фікції розглядалася як така, що ніколи не втрачала ні свободи, ні громадянства, ні окремих своїх прав. Вважалося, що влада такої особи над дружиною в шлюбі cum manu ніколинеприпинялася.Шлюбsinemanuякфактичний,анеюридичний зв’язок вважався припиненим. Але шлюб вважався таким, що продовжувався весь час, якщо подружжя разом перебували в полоні.

Утрата римського громадянства відбувалася найчастіше з утра-

тою свободи, що, в свою чергу, спричиняло втрату правоздатності. Відсутність правоздатності унеможливлювала укладання шлюбу чи збереження існуючого.

Зміна сімейного стану одного з подружжя також була підставою для припинення шлюбу, коли встановлювала такий ступінь агнатсько-

48