Розділ12Окремі види договірних зобов’язань. Квазіконтракти
§ 1. Вербальні контракти
Залежно від підстав виникнення в римському праві розрізняли:
вербальні (verbis), літеральні (litteris), консенсуальні (consensu) та реальні (re) контракти.
Раніше за всіх виникли вербальні контракти, які вважалися укладеними після виголошення традиційних словесних формул за дотримання низки формальностей. У зв’язку з цим процедура укладення цих контрактів була досить громіздкою.
Вербальні контракти (verbis) — це усні контракти, для укладення яких необхідно в установленій послідовності промовити строго визначені слова.
Основною ознакою вербальних контрактів було безумовне панування форми. Це виявлялося, зокрема, у тому, що, з одного боку, у разі пропущення одного слова чи зміни черговості їх проголошення зобов’язанняневиникало,азіншого—придотриманніформидоговір вважався укладеним, навіть якщо він вчинявся під впливом насилля, погрози тощо.
Уримськомуправідозазначенихконтрактівналежали:стипуляція,
клятвена обіцянка вільновідпущеника і встановлення приданого. Стипуляція(лат.stipulatio—вимовляння,благання(вигід))—це
усний договір, укладений шляхом запитання майбутнього кредитораівідповідіборжника,яказбігаєтьсяіззапитанням.Підцієюназвою зазначений договір фігурував, коли він розглядався зі сторони кредитора. Зі сторони боржника він виступав під назвою обіцянка (sponsio)1.
ЩеЗакониХІІтаблицьпередбачалистипуляційнуформудоговору. Стипуляцію вважали найважливішим видом вербальних контрактів, оскільки вона була досить зручною для кредиторів.
Зобов’язання виникало у випадку виголошення контрагентами певнихустановленихфразувиглядізапитанняівідповіді:«Зобов’язуєшся урочисто дати? — Зобов’язуюсь урочисто дати», «Обіцяєш? —
1 Римское частное право / Под ред. И. Б. Новицкого и И. С. Перетерского. – М.: Юрид. изд-во М-ва юстиции СССР, 1948. – С. 386.
154
Розділ12.Окремі види договірних зобов’язань. Квазіконтракти
Обіцяю» і т. ін. При цьому договір вважався укладеним, якщо, наприклад, майбутній кредитор запитував: «Обіцяєш дати 10?» і тут же отримуваввідповідь:«Обіцяю».Якщоувідповідьбувзробленийпростий позитивний кивок головою, то у зв’язку з відсутністю слів це не породжувало вербального контракту.
Доречно звернути увагу, що зобов’язання виникало лише за умови, якщо мала місце повна і безумовна згода боржника. У зв’язку з цим, якщо на запитання потенційного кредитора: «Обіцяєш дати 10?» була надана відповідь: «Обіцяю дати 7», то договірних відносин не виникало.Однакізчасомвідбулосяпом’якшенняформальнихвимог,атому уразіспоруміжсторонамистосовносумивважалося,щозобов’язання виникло на меншу суму (у наведеному прикладі — не на 10, а на 7).
Утім, якщо спочатку виходили з того, що зобов’язання виникало лише у разі, якщо відповідь була дана тим же дієсловом, яким було задане питання, то пізніше на це не звертали уваги. Так, договір вважався укладеним, якщо на запитання кредитора: «Обіцяєш дати 10?» боржник відповідав: «Чому б ні?». Більше того, допускалося виголошення словесних формул різними мовами за умови, що сторони розуміють один одного (D. 45. 1. 1. 2). Так, питання могло бути задано латинською мовою, а відповідь дана грецькою.
Процедура укладення стипуляції здійснювалася в присутності кредитора, боржника і свідків, які підтверджували достовірність контракту. Звідси випливає безумовна вимога — обов’язкова присутність сторін в одному місці. При укладенні договору представництво не допускалося, оскільки можна було набути прав лише для себе особисто. У зв’язку з цим стипуляція була недоступна глухим, які не могли безпосередньо сприймати на слух питання чи відповідь, а також німим, які не могли виголосити необхідні словесні формули.
Стипуляціяєодностороннімдоговором,оскількиоднасторонамала лише права, а інша — тільки обов’язки. Відповідно обов’язки виникали на стороні особи, яка дала обіцянку. Саме вона з моменту укладення договору визнавалася боржником. Кредитором ставала та особа, на користь якої було здійснено обіцянку. Таким чином, за цим договором кредитор нічим не зобов’язувався, однак набував права вимоги.
Від інших договорів стипуляція відрізнялася своєю формальністю і абстрактним характером, оскільки для її дійсності не мало ніякого значення,щоспонукалоборжникавзятинасебевідповіднезобов’язання. Юридичнінаслідкипороджувалодотриманняформи,апідстава(causa) доувагинебралася.Цеозначає:якщодотримувалисянеобхіднихвимог
155
ЧастинаІІІ.Зобов’язальне право
стосовно порядку укладення стипуляції, то зобов’язання виникало незалежно від того, що було підставою укладення контракту і чи досягнутомети,якоїпрагнулисторони,вступаючивдоговірнівідносини. Отже, можна вважати, що, як абстрактний і разом з тим суворо формальний договір, стипуляція була юридичним попередником майбутнього векселя.
Оскільки стипуляція породжувала зобов’язання з моменту усного проголошеннязапитаннякредитораівідповідіборжника,тозцьогочасу боржник вважався зобов’язаним і повинен був платити із стипуляції, незважаючинате,щовінщемігнеотриматигрошейвідкредитора.Щоб усунути існуючу несправедливість, претор надавав боржникові право заперечення. Таким чином, сама по собі абстрактність зобов’язання не позбавляла можливості боржника доводити, що відсутня підстава, з якоївінвзявнасебезобов’язання.Протецебулодоситьскладноівимагало затрат часу, протягом якого кредитор міг уже здійснити своє право з існуючого зобов’язання, породженого стипуляцією.
До того ж, незважаючи на абстрактний характер стипуляційного зобов’язання, сторони не лише могли згадати в тексті запитання й відповіді, підставу (causa), за якою стипуляція здійснювалася, а й поставити силу стипуляції в залежність від наміченої мети шляхом включення відповідної умови.
Укласичнийперіодстипуляціябулаосновноюдоговірноюформою. Певною мірою це пояснювалося наявністю її переваг у зв’язку з абстрактним характером. Так, кредитор мав можливість досить просто
ішвидко стягнути борг. До того ж стипуляційної форми можна було надати будь-яким зобов’язальним відносинам.
Якщоспочаткустипуляціявикористовуваласялишедлявиникнення боргового зобов’язання, то у подальшому сфера її застосування значно розширилась.Так,задопомогоюстипуляціївстановлюваливідповідальність у разі невиконання чи неналежного виконання зобов’язання.
Узв’язку з формальним характером стипуляції її дія поширювалася лише на сторони, а тому неможливо було ні покласти обов’язки на третю особу, яка не брала участі в стипуляції, ні обумовити для неї вигоди. Утім можна було застосувати стипуляцію для залучення третіх осіб на сторону кредитора чи боржника. У цьому випадку мала місце множинність осіб у зобов’язанні1.
Унаслідок поширення у зв’язку із контактами зі Сходом письмової форми наприкінці республіканського періоду стало звичайним скла-
1 Докладніше див. розд. 10 цього підручника.
156
Розділ12.Окремі види договірних зобов’язань. Квазіконтракти
дати документ (instrumentum), який свідчив про наявність питання та відповіді1. Наявність цього документа полегшувала доведення факту здійснення стипуляції (G. 8. 37–38. 14). Спочатку цей письмовий документнемавсамостійноїзобов’язувальноїсили,узв’язкузчимнавіть за його наявності боржник мав можливість доводити відсутність усної стипуляції. Однак поступово документ набуває незаперечної сили, у зв’язку з чим за його наявності слова стипуляції вважалися виголошеними. Це послужило підставою для зменшення значення стипуляційної форми, і вона могла вже укладатися будь-якими словами, які виражають суть угоди. Єдиною формальною вимогою, яка була непохитною, залишалася потреба особистої присутності сторін у момент укладення договору.
Клятвена обіцянка вільновідпущеника (jusjurandum liberti) — це різновид вербального контракту, який виникав у разі проголошення вільновідпущеникомклятвинадаватипослугипатрону.Власникраба за своїм бажанням міг відпустити його на волю2. Однак досить часто він хотів і в подальшому користуватися його послугами. Особливо нагальною була така потреба в разі, якщо раб мав особливі таланти чи спеціальні навики. У зв’язку з цим власник раба був зацікавлений у виникненні зобов’язання, за яким його колишній раб не поривав би з ним зв’язків і в подальшому при потребі надавав би йому допомогу.
Однак проблема полягала в тому, що раб не був суб’єктом права, атомуйогообіцянкивцьомустатусінепороджувалибажанихнаслідків. Саме цим обумовлена в практиці Давнього Риму дволанкова процедура виникнення зобов’язання між патроном (patronus) і вільновідпущеником (libertinus). Так, ще будучи в рабстві раб давав клятвену обіцянку, що і після його звільнення на свободу він залишатиметься зв’язаним перед своїм патроном певними повинностями. Так клятва породжувала лише натуральне зобов’язання (obligatio naturalis)3 . Тому після звільнення вільновідпущеник брав на себе відповідне зобов’язання вже у вигляді клятвеноїобіцянки,якаоформляласявербальнимконтрактом,узв’язкуз чим таке зобов’язання забезпечувалося примусовою охороною.
Таким чином, хоча на вільновідпущенику лежав обов’язок виявляти відданість і надавати послуги своєму патронові, цей обов’язок набувавюридичногохарактеруізабезпечувавсяпозовнимзахистомлише
1 Див.: Санфилиппо Чезаре. Курс римского частного права: Учебник / Под ред.
Д. В. Дождева. – М.: БЕК, 2000. – С. 246–247.
2 Докладніше див. розд. 3 цього підручника. 3 Докладніше див. розд. 10 цього підручника.
157