Розділ ІI. Цивільні правовідносини

ГЛАВА 34

ПРАВОВІ НАСЛІДКИ ПОРУШЕННЯ ЗОБОВ’ЯЗАННЯ. ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ПОРУШЕННЯ ЗОБОВ’ЯЗАННЯ

§1. Загальні положення про порушення зобов’язання

Зобов’язальне правовідношення як триваючий у часі правовий зв’язок учасників цивільних відносин протягом свого існування потенційно може мати декілька послідовних стадій — виникнення, забезпечення, виконання, припинення. Звичайно, будь-яке зобов’язання маєстадіївиникненнятаприпинення, аледалеконезавждивонобуває забезпечене, а іноді навіть виконане. Однак кожна з цих стадій характеризує так би мовити «позитивний» характер розвитку правовідношення.

Порушення зобов’язання є негативним фактором в існуванні зобов’язального правовідношення і не може розглядатися як звичайна стадія його розвитку. Порушення зобов’язання є антиподом його належного виконання, оскільки характеризує аномальну, нетипову поведінку учасника цивільних відносин й означає такий стан правовідношення, коли одна, а іноді обидві його сторони не дотримуються приписів досягнутої домовленості або законодавчо встановлених правил.

Стаття 610 ЦК визначає, що порушенням зобов’язання є його не-

виконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання(неналежневиконання). Отже, порушеннязобов’язання є родовою категорією, що охоплює такі поняття, як невиконання та неналежне виконання зобов’язання. Необхідність виділення вказаних складових цього поняття можна пояснити не тільки потребою надати йому чіткий легальний зміст, а й суто прагматичними цілями. Так, проявпринципуреальноговиконаннязобов’язаннятавідповідноможливість спонукання контрагента до виконання його обов’язку в натурі в умовах ринкових відносин об’єктивно набуває іншого, ніж у плановій економіці, значення. При розвиненій системі товарно-грошових відносин сплата відступного, збитків, неустойки замість виконання

118

Глава 34. Правові наслідки порушення зобов’язання...

зобов’язання у натурі при його повному невиконанні, зазвичай, дозволяєкредиторупридбатинеобхіднітовари, роботичипослугивіншої особи1. Зокрема, ст. 621 ЦК встановлює як загальне правило: у разі невиконання боржником для кредитора певної роботи чи ненадання йомупослугикредитормаєправовиконатицюроботувласнимисилами або доручити її виконання чи надання послуги третій особі і вимагати від боржника відшкодування збитків. Застосувавши саме такі дії, кредитор досягне позитивного результату, заради якого було укладенодоговір, оскількипримусовеспонуканняборжникадовиконання робітчинаданняпослугзавідсутностійогобажанняєнездійсненним. По суті, аналогічні дії може вжити кредитор також і тоді, коли виконання полягає у наданні йому в користування речі без вибуття її з володіння боржника, за умови, що доступ до користування річчю унеможливлює сам боржник.

Разом з тим, коли має місце неналежне виконання, зумовлене, наприклад, частковимвиконанням, порушеннямумовщодострокуабо місцявиконання, берутьсядоувагиінтересиобохсторін, асаме— потребакредиторауналежномутареальномувиконаннітавжевчиненій дії боржника. Відповідно вважається, що при неналежному виконанні зобов’язання сплата збитків та неустойки не звільняють боржника від виконання його зобов’язання у натурі.

Зазначеніправилаповиннізастосовуватисянезалежновідтого, що ЦК далеко не в усіх статтях проводить чітке змістовне розмежування невиконання та неналежного виконання зобов’язання. Однак ці правила є диспозитивними.

Невиконання та неналежне виконання зобов’язання не завжди можна чітко розмежувати. В окремих випадках неналежне виконання зобов’язання може перетворитися на його невиконання. Наприклад, якщо за договором перевезення вантажу перевізник не видає вантаж на вимогу одержувача протягом тридцяти днів після спливу строку його доставки (ч. 2 ст. 919 ЦК), то прострочення виконання (неналежне виконання) трансформується у невиконання договору.

Окремимвипадкомпорушеннязобов’язання, колинеправомірнідії сторони полягають у порушенні строків виконання, є прострочення сторони зобов’язання. Особливість цього виду порушення обумовлюється тим, що воно може розглядатися і як неналежне виконання

1 Докладніше про це див.: Сібільов, М. Договірне зобов’язання та його виконання [Текст] / М. Сібільов // Вісн. Акад. прав. наук України. – 2003. – № 2–3 (33–34). –

С. 423–424.

119

Розділ VII. Зобов’язальне право. Загальні положення

зобов’язання(зокрема, колиборжниквиконавсвійобов’язокзіспливом строку, визначеного у договорі), а також як невиконання зобов’язання (у разі якщо боржник взагалі не вчинив будь-яких дій з виконання свого обов’язку).

Простроченняякпорушеннязобов’язання. Часовеунормування цивільнихвідносинздійснюєтьсянетількизадопомогоювстановлення строків (термінів) виникнення, зміни чи припинення відповідних прав та обов’язків (наприклад, позовної давності), а й шляхом визначенняправовихнаслідківнедотриманняцихстроківузобов’язальних відносинах. Наведеним цілям відповідає інститут прострочення виконання зобов’язання.

Прострочення необхідно розглядати як порушення обов’язку передати певну річ, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші, вчинитиіншідіїупередбаченийдоговоромчивіншийрозумнийстрок після виникнення зобов’язання.

Простроченняєнегативнимпроявомпорушеннязобов’язання, що полягає у бездіяльності боржника. Прострочення виконання створює для боржника додаткові обов’язки, що забезпечують кредитору певні переваги порівняно з тим результатом, який він має за основною вимогою. Внаслідокпростроченняпервісніобов’язкиборжникарозширюються, а основний зміст первісного зобов’язання залишається чинним.

Прострочення розглядається як юридичний склад, що є підставою для зміни правовідносин. При цьому складовими прострочення є такі юридичні факти: наявність між сторонами договірних відносин; настання строку виконання зобов’язання; невиконання стороною зобов’язання у строк.

Виділяють такі види прострочення: прострочення кредитора

і прострочення боржника.

Прострочення боржника (ст. 612 ЦК) має місце у випадку, коли він не приступив до виконання зобов’язання або коли не виконав його увстановленийдоговоромчизакономстрок. Простроченняборжника поділяється на прострочення виконання зобов’язання передати річ, виконатироботу, надатипослугутапростроченнявиконаннягрошового зобов’язання.

Першийвидпростроченняборжниканемаєістотнихвідмінностей відіншихвидівпорушеньдоговірнихобов’язків. Другийвид, асаме— прострочення виконання грошового зобов’язання має особливості, оскількинесенасобівідбитокекономічнихіюридичнихвластивостей

120

Глава 34. Правові наслідки порушення зобов’язання...

грошей та грошових зобов’язань як їх правової форми, що знайшло вираженнявюридичномузакріпленніособливихмірправовихнаслідків та спеціальних правил їх застосування1.

Факт прострочення впливає на зміст основного договірного зобов’язання, доповнюючи його додатковими правовими наслідками, зокрема, мірами цивільно-правової відповідальності таких як відшкодування збитків, заподіяних простроченням, стягнення (передача) неустойки, а за грошовими зобов’язаннями — сплатою процентів річних та інфляційних втрат.

Якщо внаслідок прострочення боржника виконання зобов’язання втратило інтерес для кредитора, йому надається право відмовитись від прийняття простроченого виконання та вимагати відшкодування збитків.

Простроченняборжникапризводитьтакождопідвищенняйоговідповідальності, асаме— змоментупростроченняборжниквідповідаєза неможливість виконання, у тому числі, якщо вона настала випадково (відповідальність незалежно від наявності вини боржника).

Прострочення кредитора (ст. 613 ЦК) полягає у безпідставній відмові від прийняття належного виконання, у невиконанні кредиторських обов’язків, у інших діях чи бездіяльності з боку кредитора, які не дозволяють боржнику належним чином виконати зобов’язання.

Цивільнезаконодавствовизначаєтаківипадкипростроченнякреди-

тора: відмова прийняти зобов’язання, виконане належним чином; ухиленнявідприйняттявиконання; нездійсненнядій, безякихборжник не може виконати свого обов’язку; відмова кредитора повернути борговий документ, видати розписку, здійснити відповідний напис на борговомудокументі; відсутністькредитораабоуповноваженоїним особи у місці виконання зобов’язання; відсутність законного представника недієздатного кредитора.

Всі наведені випадки в позитивному аспекті є формами участі кредитораувиконаннізобов’язання, аунегативному— формамийого прострочення.

Прострочення кредитора тягне за собою певні правові наслідки як для нього, так і для боржника, а саме: перерозподіл ризику можливих збитків (кредитор зобов’язаний відшкодувати боржнику збитки, за-

вдані простроченням); звільнення боржника від сплати процентів річних; відстрочення виконання зобов’язання боржником на час прострочення кредиторам.

1 Більш детально це питання розглянуто у § 5 даної глави.

121

Розділ VII. Зобов’язальне право. Загальні положення

§2. Загальні положення про правові наслідки порушення зобов’язання

Глава 51 ЦК займає особливе місце в системі загального вчення прозобов’язання, їїнормимаютьбагатовчомусутопрагматичне, узагальнююче значення й комплексний характер, оскільки окреслюють поняття, легальніознаки, порядокзастосуваннятихправовихкатегорій, які використовуються значною кількістю інших глав Кодексу. Так, зокрема, норми цієї глави містять посилання на вину та випадок відповідно як на загальну умову цивільно-правової відповідальності та підставу звільнення від неї (статті 614, 617 ЦК). Однак категорія цивільно-правовоївідповідальностієправовоюконструкцією, наякій базуються відшкодування збитків та моральної шкоди як способів захисту цивільних прав й інтересів (статті 16, 22, 23 ЦК), зобов’язання зісплатинеустойки(ст. 550 ЦК), забезпеченнязобов’язаннязавдатком на випадок його порушення (ст. 571 ЦК), зобов’язання з відшкодування майнової та моральної шкоди (глава 82 ЦК). Глава 51 ЦК також містить посилання на можливість односторонньої відмови від зобов’язання, зміну його умов і розірвання договору, хоча ці питання є частиною загального припису щодо зміни або розірвання договору й безпосередньо регулюються главою 53 ЦК та відповідними главами про окремі види договорів.

У статті 611 ЦК зазначені такі правові наслідки порушення зобов’язання: припиненнязобов’язаннявнаслідокодносторонньоївідмови, якщо це встановлено договором або законом; припинення зобов’язання внаслідок розірвання договору; зміна умов зобов’язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди. Цей перелікєприблизниміневичерпним, оскількидоговоромабозаконом можуть бути встановлені й інші правові наслідки невиконання чи неналежного виконання зобов’язання. Зокрема, до них також можна віднести звернення стягнення на предмет застави та його реалізацію, виконанняпоручителемобов’язкуборжника, спонуканнядовиконання зобов’язанняунатурі, притриманнятощо. Цінаслідкиоб’єднуєте, що вониєнегативноюреакцієюнафактпорушеннязобов’язанняякпевну дію чи бездіяльність його сторони (сторін). Однак умови та порядок застосування даних правових наслідків мають свої особливості, які випливають з їх неоднорідної юридичної природи. Деякі з них є мірами відповідальності, оперативного впливу на порушника чи іншими мірами захисту права.

122

Глава 34. Правові наслідки порушення зобов’язання...

З’ясування правової сутності кожного з передбачених законом або договором наслідків порушення зобов’язання є важливим у контексті їх призначення, умов застосування та функцій. Зокрема, сплата неустойки, відшкодування збитків, компенсація моральної шкоди вважа- ютьсямірамицивільно-правовоївідповідальності, оскількистановлять додаткове майнове обтяження, а необхідною умовою їх застосування, якправило, євинаборжника. Односторонняжвідмовавідзобов’язання є мірою оперативного впливу, а розірвання договору та зміна умов зобов’язання — мірами правоохоронного характеру й не потребують встановлення вини при їх застосуванні.

§3. Характеристика окремих правових наслідків порушення зобов’язання

Одностороння відмова від зобов’язання. Стаття 525 ЦК перед-

бачає загальне правило щодо неможливості односторонньої відмови від зобов’язання, якщо інше не встановлено договором або законом. Так, ЦК у деяких статтях передбачає можливість односторонньої відмовивіддоговорівдарування(ст. 724 ЦК), найму(ст. 782 ЦК), підряду (ст. 849 ЦК), доручення (ч. 2 ст. 1008 ЦК) тощо. Можливість односторонньоївідмовивідзобов’язанняобумовлюєтьсярізнимичинниками, зокрема специфікою самого договору, особливим характером умови договору про строк його виконання, обставинами, що не залежать від сторіндоговору, тощо. Однакзначенняправовогонаслідкупорушення зобов’язання за ст. 611 ЦК одностороння відмова має тоді, коли вона є реакцією однієї зі сторін на порушення зобов’язання контрагентом. Так, у разі порушення зобов’язання однією стороною інша має право частково або у повному обсязі відмовитися від зобов’язання, якщо це встановлено договором чи законом (ч. 1 ст. 615 ЦК). При цьому відмова від зобов’язання у повному обсязі його припиняє, а часткова — лише змінює умови.

У разі припинення зобов’язання внаслідок односторонньої відмови, якщо це встановлено договором чи законом, або розірвання договору, сторонипозбавляютьсяналежнихїмзаданимзобов’язаннямправ та звільняються від виконання покладених на них обов’язків.

Зміст ч. 2 ст. 615 ЦК дає підстави вважати, що такий правовий наслідок порушення зобов’язання, як одностороння відмова від нього,

123

Розділ VII. Зобов’язальне право. Загальні положення

як правило, існує поряд з іншими правовими наслідками, які є мірами цивільно-правової відповідальності.

Розірвання договору як правовий наслідок. Припинення пору-

шеного зобов’язання шляхом розірвання договору, з якого воно випливає, має місце лише за згодою сторін (ч. 1 ст. 651 ЦК). Однак, як виняток із загального правила, договором або законом може встановлюватисяіншийпорядокрозірваннядоговору. Зокрема, уразіістотного порушення договору однією зі сторін він може бути розірваний за рішенням суду. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору (ч. 2 ст. 651 ЦК). Розірвання договору в судовому порядку на вимогу однієї зісторінможематимісцеівіншихвипадках, встановленихдоговором або законом.

Змінаумовзобов’язанняякправовийнаслідокйогопорушення.

Змінаумовзобов’язаннямаємісце, зокрема, приприпиненнізобов’язання переданнямвідступного(ст. 600 ЦК), колизмінюєтьсяпредметвиконаннязобов’язання, тобтозамістьвизначеногоузобов’язанніпредмета(річ, послуга, результат роботи тощо) кредиторові передаються гроші, інше майно тощо. Отже, має місце неналежне виконання зобов’язання з порушенням умов про предмет його виконання, але за згодою сторін правовим наслідком такого порушення є не відповідальність, а зміна умов зобов’язання та його припинення.

Правові наслідки невиконання обов’язку передати річ, визначену індивідуальними ознаками. Передбачене ст. 620 ЦК право кредитора витребувати у боржника річ, визначену індивідуальними ознаками, та право вимагати її передання відповідно до умов зобов’язання є зобов’язально-правовим способом захисту кредитора, який не слід змішувати з віндикаційним позовом, що застосовується у речових відносинах. Можливість вимагати передання речі, визначеноїіндивідуальнимиознаками, випливаєзїїюридичноїнезамінності (ч. 1 ст. 184 ЦК) й, закономірно, породжує спеціальне правило, яке унеможливлює заміну виконання боржником обов’язку в натурі сплатою збитків та неустойки. Таке спонукання до реального виконання зобов’язання можливе, якщо його предметом є індивідуально визначенаріч. Однаквважається, щоупевнихвипадкахзастосуваннянорми ст. 620 ЦК можливе й при виконанні зобов’язання, предметом якого є речі, визначені родовими ознаками, зокрема, якщо вони були виділені та виокремлені (індивідуалізовані) сторонами або судом.

124

Глава 34. Правові наслідки порушення зобов’язання...

Разом з тим кредитор втрачає право на витребування у боржника речі, визначеної індивідуальними ознаками, у разі якщо остання передана третій особі у власність або у користування. У разі коли річ, визначену індивідуальними ознаками, ще не передано, переважне право на її одержання має той з кредиторів, зобов’язання на користь якого виникло раніше, а коли це неможливо визначити, — кредитор, котрий першим пред’явив позов (ч. 2 ст. 620 ЦК).

Виконаннязобов’язаннязарахунокборжника(ст. 621 ЦК). Ви-

конання зобов’язання за рахунок боржника забезпечує задоволення потреб кредитора шляхом реального виконання зобов’язання, як правило, третьоюособою, тавідшкодуванняпов’язанихзтакимвиконанням збитків кредитора за рахунок боржника. При цьому боржник зобов’язаний відшкодувати кредиторові необхідні витрати та збитки, пов’язані з необхідністю підшукання іншого виконавця роботи чи послуги, виконання роботи власними силами тощо.

§4. Відповідальність за порушення зобов’язання як правовий наслідок порушення зобов’язання

Як зазначалося у главі 14 1-го тому цього підручника, цивільно-

правову відповідальністьможна розглядати як застосування до пра-

вопорушника у разі вчинення ним протиправних дій або бездіяльності передбачених договором чи законом заходів державного примусу у вигляді додаткових цивільно-правових обов’язків майнового характеру (санкцій).

При з’ясуванні питання про цивільно-правову відповідальність саме як правового наслідку порушення зобов’язання слід звернути головну увагу на таке. ЦК вперше закріпив легальну дефініцію вини якумовицивільно-правовоївідповідальності(ст. 614 ЦК), визначаючи її через обставини, що свідчать про її відсутність. Так, особа є невинуватою, якщо доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належноговиконаннязобов’язання(ч. 2 ст. 614 ЦК). Отже, винауци-

вільному праві — це невжиття особою всіх залежних від неї за-

ходів для належного виконання зобов’язання або для запобігання заподіянню шкоди.

Відсутність вини, як правило, звільняє особу — порушника зобов’язання від відповідальності. Якщо порушення зобов’язання

125

Розділ VII. Зобов’язальне право. Загальні положення

сталося з вини кредитора, суд відповідно зменшує розмір збитків та неустойки, які стягуються з боржника (ч. 1 ст. 616 ЦК). Мова йде про ситуації, коли винним у порушенні зобов’язання є не тільки боржник, а й кредитор, тобто при наявності змішаної вини. Принцип змішаної вини полягає у тому, що при визначенні розміру відповідальності боржника враховується й вина кредитора. Традиційно ЦК закріплює презумпцію вини особи, яка порушила зобов’язання (ч. 2 ст. 614 ЦК). Що ж стосується вини кредитора, то її наявність повинна доводитися боржником.

Винапотерпілоїособи(кредитора) враховуєтьсяйувипадках, коли боржник за законом або договором несе відповідальність незалежно від його вини. Поведінка кредитора може сприяти виникненню або збільшеннюрозмірузбитків, завданихйомуневиконаннямзобов’язання (наприклад, невжиттям необхідних для даних обставин дій, відсутністю вказівки по розпорядженню своїм майном тощо). У цих випадках здійснюється перерозподіл відповідальності між боржником і кредитором. Прицьомусудвідповіднозменшуєрозмірстягненнязборжника, якщо порушення зобов’язання сталося з вини кредитора, а також має право зменшити розмір збитків та неустойки, які стягуються зборжника, якщовинакредитора(умиселабонеобережність) сприяли збільшенню розміру завданих йому боржником збитків. Якщо ж вина боржника відсутня, а порушення зобов’язання сталося лише з вини кредитора, має місце прострочення кредитора й настають правові наслідки, передбачені ст. 613 ЦК.

Сплатунеустойкислідрозглядатиякправовийнаслідокпорушення виключно договірного зобов’язання й лише у тих випадках, коли цейобов’язоквстановленодоговоромабоактомцивільногозаконодавства. На доповнення до нормативного регулювання неустойки як способу забезпечення зобов’язання (статті 549 — 552 ЦК) ст. 624 ЦК встановлюєправилопроспіввідношеннязбитківтанеустойки. Загальним правилом є кумулятивна (сукупна або штрафна) неустойка, яка підлягає стягненню у повному розмірі, понад і незалежно від відшкодування збитків. Таке врегулювання даного питання слід вважати вірним, оскільки за цих умов неустойка повною мірою виконує забезпечувальну функцію. Кумулятивна неустойка може мати значення відступного, якщопроцебудедомовленістьсторін, йпотягнезасобою припиненнязобов’язання. Договоромможебутивстановленообов’язок відшкодувати збитки лише у тій частині, у якій вони не покриті неустойкою (залікова неустойка), стягнення неустойки без права на від-

126

Глава 34. Правові наслідки порушення зобов’язання...

шкодуваннязбитків(виключнанеустойка) абоможливістьзавибором кредитора стягнення неустойки чи відшкодування збитків (альтерна-

тивна неустойка).

Стаття 624 ЦК надає можливість змінювати загальне правило про кумулятивну (штрафну) неустойку лише договором, а не законом чи іншими актами цивільного законодавства. Враховуючи ж приписи ст. 4 ЦК щодо місця та значення ЦК у системі актів цивільного законодавства, слід дійти висновку про неможливість застосовування при вирішенні цього питання інших нормативних актів, перш за все, підзаконного характеру.

Залишилосязаконодавченеврегульованим питанняпроспіввідношення збитків та неустойки, якщо предметом останньої є рухоме або нерухоме майно.

Відшкодуваннязбитківєуніверсальноюміроюцивільно-правової відповідальності, а отже, найпоширенішим правовим наслідком порушеннязобов’язання, якийзастосовуєтьсянезалежновідспеціального застереження про це у договорі чи законі.

Згіднозіст. 623 ЦКборжник, якийпорушивзобов’язання, маєвідшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Поняття та склад збитків розкриваються у ст. 22 ЦК й детально аналізувалися у главі 14 1-го тому цього підручника. Розмір збитків, завданих порушенням зобов’язання, доводиться кредитором. Збитки визначаються з урахуваннямринковихцін, щоіснувалинаденьдобровільногозадоволення боржником вимоги кредитора у місці, де зобов’язання має бути виконане, а якщо вимога не була задоволена добровільно, — у день пред’явленняпозову, якщоіншеневстановленодоговоромабозаконом. Суд може задовольнити вимогу про відшкодування збитків, беручи до уваги ринкові ціни, що існували на день ухвалення рішення.

При визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання.

Відшкодуванняморальноїшкодипередбачаєтьсяст. 611 ЦКуви-

гляді правового наслідку порушення зобов’язання. Подібне формулювання цієї статті дає, на перший погляд, підстави вважати, що моральна шкода виникає як наслідок порушення вже існуючого і договірного, і недоговірного зобов’язання. Однак навряд чи це так.

Питання про договірний або ж недоговірний характер моральної шкодиєнеоднозначним, однакважливимімаєпринциповийхарактер, у тому числі й у аспекті можливості сторонами самостійно врегулювати їх відносини на власний розсуд. Зокрема, вказане стосується ви-

127

Розділ VII. Зобов’язальне право. Загальні положення

значення розміру відшкодування моральної шкоди, умов настання та підстав звільнення від відповідальності за її заподіяння тощо.

Питання може бути вирішене достатньо однозначно, у разі коли між сторонами відсутні будь-які договірні відносини і факт завдання шкоди як такий, а не у зв’язку з вже існуючими правовідносинами, єпідставоювиникненнясамостійногозобов’язання. Відсутнісумніви, що у такому разі моральна шкода має недоговірний характер й підпорядковується імперативним приписам глави 82 ЦК про зобов’язання по відшкодуванню шкоди. У цих випадках можливість сторін врегулюватисвоївідносиниданоговидунавласнийрозсудреальнозводиться майже нанівець, оскільки договором може бути врегульоване лише те благо, яке має відносний (договірний), а не абсолютний характер. Незначнівиняткипередбачаютьсястаттями1195, 1200 ЦК, дейдеться про можливість сторонами збільшити обсяг і розмір відшкодування шкоди, завданої потерпілому каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я.

Набагато складніше питання про договірний або недоговірний характер моральної шкоди вирішується у разі існування між сторонами договірних відносин (наприклад, договору перевезення, підряду, купівлі-продажу, трудового договору тощо)1. У вітчизняному правознавстві традиційним є погляд, що шкода має недоговірний характер завжди, коли порушуються права, які мають абсолютний характер: чи то майнові права (право власності, інші речові права), або особисті немайнові блага (життя, здоров’я, честь, гідність, ділова репутація тощо)2. І це не залежить від наявності чи відсутності між сторонами договірних відносин, оскільки вказані права та блага за своєю природою не можуть бути предметом договірного регулювання, їх абсолютний характер ґрунтується на загальній забороні будь-кому завдаватишкодуособіабомайнуіншого, щойробитьреальнонеможливим визнати їх предметом домовленості сторін. Останнє й викликає імперативність, а не диспозитивність приписів закону в зобов’язаннях по відшкодуванню шкоди. І саме тому в статтях 711, 928 та 1196 ЦК прямовказується: незважаючинаіснуванняміжсторонамидоговірних відносин, шкода, завданакаліцтвом, іншимушкодженнямздоров’яабо

1Правовапозиціязцьогоприводувисловленауп. 10 постановиПленумуВерховного Суду України від 27.03.1992 р. № 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» (Збірник постанов Пленуму Верховного Суду України).

2Див., зокрема: Цивільнеправо[Текст] : навч. посіб. длястуд. юрид. вузівтаф-тів

/за ред. О. А. Підопригори і Д. В. Бобрової. - К. : Вентурі, 1996. - С. 303.

128

Глава 34. Правові наслідки порушення зобов’язання...

смертю фізичної особи, підлягає відшкодуванню за правилами про недоговірні зобов’язання. Подібне вирішення проблеми зафіксоване і у § 3 глави 82 ЦК про відшкодування шкоди, завданої внаслідок недоліків товарів, робіт (послуг).

Відповідноморальнашкодаможерозглядатисялишеякнедоговірна, щодоякоїнеобхіднозастосовувативиключноімперативніприписи закону; причому незалежно від того, чи існують договірні відносини між сторонами. Подібне вирішення проблеми об’єктивно випливає із суті такої шкоди, заборона завдання якої є загальною забороною для кожного. Припущення іншого призведе до принципово помилкового результату. Наприклад, дотого, щоможливістькомпенсаціїморальної шкоди залежатиме від передбачуваності про це у договорі або що сторони у договорі взагалі будуть позбавляти одна одну права на отримання компенсації такої шкоди у разі її можливого заподіяння чи заздалегідь обмежувати розмір останньої.

Таким чином, посилання ст. 611 ЦК на відшкодування моральної шкодиякнаправовийнаслідокпорушеннязобов’язанняслідрозуміти так, що названа шкода виступає у даному випадку негативним наслідком порушення не зобов’язання (якого ще не існує), а абсолютного правовідношення. Відповідно у такому разі факт завдання моральної шкоди стає самостійною підставою виникнення нового зобов’язання.

Особливості субсидіарної відповідальності в аспекті правових наслідків порушення зобов’язання полягають у тому, що правове становище боржників (а на стороні останнього має місце множинність1) є неоднаковим, внаслідок існування основного та додаткового (субсидіарного) боржника. У момент виникнення, існування та належного виконання такого зобов’язання субсидіарний обов’язок додаткового боржника перебуває нібито у «замороженому» стані. Відповідно при нормальному розвитку відносин субсидіарне зобов’язання не відрізняєтьсявідзвичайного, вякомуборжникомвиступаєоднаособа. Саме порушення зобов’язання з боку основного боржника стає юридичним фактом, що активізує обов’язок додаткового боржника. Відповідно до ст. 619 ЦК субсидіарний боржник несе додаткову відповідальність за порушення зобов’язання основним боржником, а не зобов’язується виконати обов’язок останнього у натурі. Отже, у таких випадках правильніше було б вести мову не про субсидіарне зобов’язання, а про субсидіарну відповідальність (ст. 619 ЦК).

1 Види зобов’язань з множинністю осіб детально розглядаються у главі 31 цього розділу.

129

Розділ VII. Зобов’язальне право. Загальні положення

Субсидіарна відповідальність є додатковою до відповідальності основного боржника, тим самим вона забезпечує задоволення вимог кредитора у разі порушення зобов’язання. Існування поряд з відповідальністюборжникадодаткової(субсидіарної) відповідальностііншої особи може встановлюватися договором або законом. Зокрема, договором може передбачатися субсидіарна відповідальність поручителя за договором поруки (ч. 1 ст. 554 ЦК), майнового поручителя за договором застави (ст. 583 ЦК) тощо. Закон встановлює додаткову (субсидіарну) відповідальність учасників повного товариства (ч. 1 ст. 119 ЦК) та повних учасників командитного товариства (ч. 1 ст. 133 ЦК) за зобов’язаннями останніх; членів виробничого кооперативу за його зобов’язаннями (ч. 2 ст. 163 ЦК); управителя за боргами, що виникли у зв’язку із здійсненням ним управління майном (ч. 2 ст. 1043 ЦК); батьків та інших законних представників неповнолітньої особи за шкоду, завдану останньою (ст. 1179 ЦК). При цьому субсидіарна відповідальність у певних випадках покладається на особу при наявності її вини (наприклад, на підставі ст. 1179 ЦК), а в інших — незалежно від вини (наприклад, на підставі ст. 554 ЦК).

Субсидіарна відповідальність обумовлюється особливим характеромвідносинміжосновнимісубсидіарнимборжникамитачерговістю виконання ними обов’язків перед кредитором. Відповідальність на субсидіарногоборжникапокладаєтьсязанаявностівідмовиосновного боржника задовольнити вимогу кредитора або коли кредитор не одержав від нього в розумний строк відповіді на пред’явлену вимогу. При цьому субсидіарна відповідальність не виникає, якщо вимога кредитора може бути задоволена шляхом зарахування зустрічної вимоги (ст. 601 ЦК) до основного боржника.

Як правило, субсидіарний боржник, який задовольнив вимогу кредитора, маєправоназворотнувимогу(регрес) доосновногоборжника. Право регресу не виникає у батьків (усиновлювачів), піклувальників неповнолітньої особи, а також у закладів, що зобов’язані здійснювати нагляд за нею (ч. 4 ст. 1191 ЦК).

Субсидіарна відповідальність, встановлена законом, як правило, настаєуразінедостатностімайнавосновногоборжникадлязадоволеннявимогкредитора. Вказанавідповідальність, якавипливаєздоговірних зобов’язань, непов’язаназнеплатоспроможністюосновногоборжника, а виникає на підставі добровільно взятого на себе обов’язку.

Субсидіарнавідповідальністьможезастосовуватисяусферіделіктних зобов’язань, договірних відносин тощо.

130

Глава 34. Правові наслідки порушення зобов’язання...

Субсидіарнийборжникнесевідповідальністьзатимижправилами, що й основний боржник. У зв’язку з цим він може висувати проти вимог кредитора ті ж заперечення, що й основний боржник (винятком є заперечення своєї вини за порушення зобов’язання у випадках, коли вона не є необхідною умовою субсидіарної відповідальності).

Відповідальність боржника за дії інших осіб. При порушенні зобов’язаннятретімиособами, наякихвиконаннябулопокладеновідповідно до ст. 528 ЦК (без заміни боржника у зобов’язанні), відповідальністьзазагальнимправиломпокладаєтьсяненатретюособу, ана боржника (ст. 618 ЦК). Це обумовлено відносним характером зобов’язальних правовідносин, який проявляється, зокрема, у визначеностійогосторін. Узв’язкузтим, щосамекредиторіборжникперебувають у зобов’язальних відносинах, при невиконанні або неналежному виконанні зобов’язання саме боржник є відповідальною особою перед кредитором. Якщо ж третя особа зобов’язується перед боржникомвиконатизобов’язанняостанньогопередкредитором, товонанесе відповідальність за невиконання перед боржником. У кредитора відсутнє право вимоги до третьої особи. Договором або законом може бути встановлено відповідальність перед кредитором третьої особи (безпосереднього виконавця). Наприклад, у разі невиконання або неналежного виконання платіжного доручення у зв’язку з порушенням правил розрахункових операцій виконуючим банком відповідальність може бути покладена судом на останній (ч. 2 ст. 1092 ЦК). Аналогічна норма міститься у ст. 1097 ЦК щодо порушення виконуючим банком умов покритого акредитива або підтвердженого ним безвідкличного акредитива.

§5. Відповідальність за порушення грошового зобов’язання

Грошові зобов’язання можуть передбачати передачу грошей як предмета договору або сплату їх як ціни договору.

До грошових зобов’язань з передачі грошей як предмета договору належать: зобов’язанняздарування, пожертвигрошей(статті717, 718 ЦК), сплати рентних платежів у грошовій формі (статті 731, 737 ЦК), повернення грошей за договором позики (ст. 1046 ЦК), кредитні зобов’язання (ст. 1054 ЦК), зобов’язання з банківського вкладу (ст. 1058 ЦК), банківськогорахунка(ст. 1066 ЦК), факторингу(ст. 1077 ЦК),

131

Розділ VII. Зобов’язальне право. Загальні положення

зобов’язання зі сплати страхових платежів та здійснення страхових виплат (ст. 979 ЦК).

До грошових зобов’язань з передачі грошей як ціни договору належать зобов’язання зі сплати вартості предмета договору (речей, іншогомайна, майновихправ) задоговорамикупівлі-продажу(ст. 655 ЦК), поставки (ст. 712 ЦК), контрактації сільськогосподарської продукції (ст. 713 ЦК), постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу (ст. 714 ЦК), договору міни з доплатою (ст. 715 ЦК), сплатиразовихперіодичнихплатежівзадоговораминайму (статті 759, 762 ЦК), прокату (ст. 787 ЦК), вартості робіт (послуг) задоговорамипідряду(ст. 837 ЦК), наданняпослуг(ст. 901 ЦК), перевезення(ст. 908 ЦК), зберігання(ст. 936 ЦК), доручення(ст. 1000 ЦК), комісії (ст. 1011 ЦК), управління майном (ст. 1029 ЦК) тощо.

Особливості цивільно-правової відповідальності за прострочення виконання грошових зобов’язань обумовлені їх специфічними ознаками, до яких належать такі:

1)цейвидзобов’язаньвключаєвсебеобов’язоксплатитигрошіта має на меті погашення грошового боргу;

2)такезобов’язанняєпідставоювиникненняякправавласностіщодо готівки, так і зобов’язального права при безготівкових розрахунках;

3)встановлюються спеціальні правила на випадок порушення грошовихзобов’язаньувиглядінарахуванняпроцентіврічнихякплати за безпідставне користування чужими грошовими коштами;

4)спеціальний порядок розподілу ризиків;

5)предметом виконання є грошові знаки у визначеній сумі чи

усумі, що може бути визначена;

6)специфічним є вплив прострочення на зміст грошового зобов’язання, оскільки останнє у разі прострочення все одно залишається грошовим, на відміну від інших видів зобов’язань, які в результаті їх порушення (у тому числі й прострочення) можуть бути трансформовані у грошове зобов’язання.

Статтею 625 ЦК передбачені спеціальні правові наслідки, які настають у разі прострочення виконання грошового зобов’язання: на боржника покладається обов’язок сплатити кредитору на його вимогу сумуборгузурахуваннямвстановленогоіндексуінфляції, атакожтри процентирічнихвідпростроченоїсуми, якщоіншийрозмірпроцентів не встановлений договором або законом.

Проценти, що стягуються за прострочення виконання грошового зобов’язання, є результатом прострочення виконання грошового

132

Глава 34. Правові наслідки порушення зобов’язання...

зобов’язання. Отже, на відміну від процентів, які є звичайною платою за користування грошима, зокрема за договором позики (ст. 1048 ЦК), донихзастосовуютьсязагальнінормипроправовінаслідкипорушення зобов’язання. Проценти, встановлені ст. 625 ЦК, підлягають стягненню при наявності протиправного невиконання (неналежного виконання) грошового зобов’язання.

Проценти є самостійним правовим наслідком порушення зобов’язання у вигляді плати за користування чужими грошовими коштами. Засвоєюправовоюприродоювонинеєнеустойкою, щопідтверджується практикою Верховного Суду України1. Проценти, як правило, нараховуються на суму боргу за основним зобов’язанням. Нарахування процентів на проценти за користування чужими грошовими коштами не може передбачатися договором.

Є підстави стверджувати, що стягнення суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції, а також трьох процентів річних від простроченої суми є способом захисту майнового права кредитора узв’язкуізобезціненнямкоштів, аотже, вонинеможутьрозглядатися як санкції за невиконання або неналежне виконання грошових зобов’язань й їх не можна розцінювати як заходи відповідальності за порушення зобов’язань2.

Так, наприклад, ч. 4 ст. 3 Закону України «Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва»3 встановлює, що нарахування та виплата забудовником штрафних санкцій, передбачених договорами, та стягнення коштів, передбачених статтею 625 ЦК, на строк дії цієї статті не здійснюється.

Ставка у 3 % є чи не найнижчою порівняно з встановленими в актахцивільногозаконодавстваіншихдержав. Так, уНімеччинітаФранції ставка процентів становить 4 % за цивільно-правовими та 5 % за торговельнимиугодами. ЦКУРСР1922 р. встановлювавобов’язковість нарахування процентів річних за ставкою 6 % від суми основного боргу. Правила ст. 625 ЦК про розмір процентів, що підлягають стяг-

1Постанови Верховного Суду України та Вищого господарського суду України [Текст] / за заг. ред. В. Т. Маляренка. – К. : Ін Юре, 2003. – Вип. 1. – С. 116–117; Постанови Верховного Суду України та Вищого господарського суду України [Текст] / за заг. ред. В. Т. Маляренка. – К. : Ін Юре, 2003. – Вип. 2. – С. 182–184.

2Відповідна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду України від08 листопада2010 р. посправі№3-12г10 [Електроннийресурс]. – Режимдоступу: http;//www.reyestr.court.gov.ua/Review/13485876

3Офіц. вісн. України. – 2009. – № 1. – Ст. 10.

133

Розділ VII. Зобов’язальне право. Загальні положення

ненню за порушення грошового зобов’язання, є диспозитивними та застосовуються, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Крім процентів річних, до наслідків прострочення віднесені й інфляційні втрати, які збільшують суму основного боргу, їх слід розглядати як самостійні негативні наслідки прострочення боржника, а не включати останні до складу збитків.

Відповіднодост. 607 ЦКоднієюзпідставприпиненнязобов’язання є неможливість його виконання у зв’язку з обставиною, за яку жодна із сторін не відповідає. Що ж стосується грошового зобов’язання, то, якзазначавЛ. А. Лунц, об’єктивнанеможливістьйоговиконанняможе настати тільки у випадку зникнення або вилучення з обігу старих грошей без заміни їх новими, тобто лише при знищенні товарногрошовогогосподарства1. Боржникнезвільняєтьсявідвідповідальності за неможливість виконання грошового зобов’язання (ч. 1 ст. 625 ЦК), тому що остання має суб’єктивний характер.

Питання для самоконтролю

1.Дайте визначення питання порушення зобов’язання та назвіть його складові.

2.Визначтезмістпоняттяпростроченняборжникатакредитора та вкажіть наслідки прострочення.

3.Зазначте правові наслідки порушення зобов’язань.

4.У чому полягає різниця між розірванням договору та односторонньою відмовою від договору як правових наслідків порушення зобов’язання?

5.Вкажітьформицивільно-правовоївідповідальностіусисте- мі правових наслідків порушення зобов’язання.

6.Учомуполягаютьособливостіправовихнаслідківпорушення грошового зобов’язання?

1 Лунц, Л. А. Деньги и денежные обязательства в гражданском праве [Текст] /

Л. А. Лунц. – М. : Статут, 1999. – С. 106.

134