Розділ ІI. Цивільні правовідносини
ГЛАВА 33
ПРИПИНЕННЯ ЗОБОВ’ЯЗАНЬ
§1. Поняття та загальна характеристика припинення зобов’язань
Відносний характер зобов’язань свідчить про те, що їх існування обмежене певними часовими межами, а тому при настанні обставин, зумовленихзмістомзобов’язань, діямиїхучасниківтощо, уконкретний момент часу дія зобов’язання припиняється. Юридичні факти, дії та події, що спричиняють припинення зобов’язань, отримали назву під-
став припинення.
Отже, припиненням зобов’язання є погашення внаслідок дії правоприпиняючих юридичних фактів прав і обов’язків сторін, що становлять його зміст1.
Уплощині конкретного цивільного правовідношення, яким
єзобов’язання, припиненняпризводитьдотого, щоборжникперестає бутизобов’язанимвчинитинакористькредиторапевнідії, щостановлять предмет зобов’язання (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певних дій, а кредитор, у свою чергу, втрачає право вимагати від боржника виконанняпокладеногонаостанньогозадоговоромобов’язку. Вимоги особи, у тому числі й позовні вимоги до суду, не можуть ґрунтуватися на зобов’язаннях, які припинилися, заміна кредитора (ст. 512 ЦК) або боржника(ст. 520 ЦК) утакомузобов’язанніунеможливлюється. Отже, внаслідокприпиненнязобов’язаннязникаєстанправовоїпов’язаності його суб’єктів, а суб’єктивні права і обов’язки, що становлять зміст зобов’язання, нимивтрачаються. Залежновідобсягузобов’язанняможе припинятися частково або в повному обсязі (ч. 1 ст. 598 ЦК). Однак коли припинення зобов’язання спричиняє виникнення нового, яке залежитьвідпідставвиникнення, змістутаіншихелементівпервісного,
мова йде про зміну зобов’язання.
Припиненнязобов’язаннямаєостаточнийхарактер, тобтоцивільне законодавство не передбачає можливості відновлення вже припиненого зобов’язання. Наприклад, зобов’язання припинено зарахуван-
1 Цивільний кодекс України: Науково-практичний коментар [Текст] / за ред. розробників проекту ЦК України. – К. : Істина, 2004. – С. 419.
104
Глава 33. Припинення зобов’язань
ням, однак пізніше контрагент відмовляється від зробленої ним заяви про зарахування, з посиланням на ст. 214 ЦК. У такій ситуації подальша відмова не матиме наслідком поновлення попередньо існуючих правових зв’язків між боржником і кредитором.
Настання юридично значущих обставин, що зумовлюють припинення зобов’язання, не пов’язується із динамікою відповідного зобов’язального правовідношення. Тобто певні юридичні дії та події тягнуть за собою припинення зобов’язання як виконаного частково, так і такого, виконання якого не відбулося взагалі. В останньому випадку існування прав і обов’язків припиняється лише на майбутнє.
Припинення зобов’язання також не пов’язується із досягненням йогомети. Зобов’язанняможебутиприпиненонетількипридосягненні мети, а й тоді, коли цього не відбулося, і навіть тоді, коли визначена мета нездійсненна1.
Главою 50 ЦК встановлено перелік найбільш поширених підстав припинення зобов’язань, який з огляду на положення ст. 598 ЦК не може бути охарактеризований як вичерпний, оскільки договором та/або законом можуть бути передбачені й інші підстави припинення зобов’язань. В той же час зрозуміло, що закріплений у загальних положеннях про зобов’язання ЦК перелік підстав припинення має істотне практичне значення. По-перше, аналіз відповідних цивільноправовихнормсвідчить, щонапідставіперелікуформуєтьсясистема підставприпиненнязобов’язання. По-друге, значенняперелікуполягає ще й в тому, що застосування однієї підстави виключає застосування іншої. Інакше кажучи, зобов’язання припиняється лише з однієї підстави, що міститься у переліку.
Перелік підстав припинення зобов’язань має універсальний характер, тобто поширюється на всі цивільно-правові зобов’язання, як договірні, так і недоговірні. Щодо договірних зобов’язань підстави припинення окремо не виділяються, тому до них застосовуються загальні правила про припинення зобов’язань, визначені у гл. 50 ЦК. При цьому слід враховувати, що терміни «припинення зобов’язань» і «припинення договору» не можна розглядати як тотожні, оскільки з низки спеціальних норм, що стосуються договорів кредиту, найму, відносин поруки, випливає, що припинення договору негайно не спричиняє припинення зобов’язання. В одних випадках припинення договору спричиняє одночасноприпинення зобов’язання, в інших же ситуаціях
1 Гражданское право [Текст] : учебник. Ч. I / под ред. А. П. Сергеева, Ю. К. Тол-
стого. – М. : Проспект, 1997. – С. 588.
105
Розділ VII. Зобов’язальне право. Загальні положення
припинення договору тягне за собою припинення зобов’язання лише в кінцевому підсумку. Той чи інший варіанти визначаються спеціальними правилами та особливостями змісту відповідних договору ізобов’язання. Зазначенуситуаціюможебутипроілюстрованонаприкладі ст. 785 ЦК, за якою у разі припинення договору найму наймач зобов’язаний повернути річнаймодавцеві, щосвідчитьпро те, що цей обов’язок наймача входить до змісту зобов’язання. У тому разі коли наймачцьогообов’язкуневиконав, зобов’язанняпродовжуєіснувати, хоч договір і є припиненим1. Аналогічні приписи знаходимо у нормах ЦК, що регулюють відносини за договорами управління майном (ст. 1044), спільної діяльності (ст. 1141 ЦК).
До переліку підстав припинення зобов’язання ЦК відносить:
—належне виконання (ст. 599 ЦК);
—передання відступного (ст. 600 ЦК);
—зарахування (ст. 601 ЦК);
—домовленість сторін, у тому числі новація (ст. 604 ЦК);
—прощення боргу (ст. 605 ЦК);
—поєднання боржника і кредитора в одній особі (ст. 606 ЦК);
—неможливість виконання (ст. 607 ЦК);
—смертьфізичноїособи, ліквідаціяюридичноїособи(статті608, 609 ЦК).
Внаслідок того, що наведений перелік не має вичерпного характеру, зобов’язання можуть припинятися і з інших підстав, передбачених договоромабозаконом. Так, стосовноокремихвидівдоговорівцивільне законодавство України передбачає додаткові підставі припинення відповідних зобов’язань. До них, зокрема, належить відмова страхувальника або страховика за договором страхування (ст. 997 ЦК), загибель майна, переданого в управління за договором управління майном (ст. 1044 ЦК), припинення права правовлодільця на торговельну марку чи інше позначення, визначене в договорі, без його заміни аналогічним правом за договором комерційної концесії (ст. 1126 ЦК), визнаннянедієздатним, безвісновідсутнім, обмеженодієздатнимучасника договору простого товариства за цим договором (ст. 1141 ЦК) та ін. Іноді закон пов’язує припинення зобов’язання зі спливом (пропущенням) певних строків. Наприклад, кредитор спадкодавця, який не пред’явив вимоги до спадкоємців, що прийняли спадщину, у строки,
1Науково-практичний коментар до цивільного законодавства України [Текст] : [в 4 т.] / А. Г. Ярема, В. Я. Карабань, В. В. Кривенко, В. Г. Ротань. – К.: А. С. К.; Сева-
стополь: Ін-т юрид. дослідж., 2004. – Т. 2. – С. 462–463.
106
Глава 33. Припинення зобов’язань
встановленіст. 1281 ЦК, позбавляєтьсяправавимоги, щосвідчитьпро припинення зобов’язання. Про припинення зобов’язання свідчить вказівка законодавця на погашення вимоги (наприклад, ст. 113 ЦК), її втратукредиторомабопозбавлення. Зобов’язанняакцесорногохарактеру припиняються внаслідок припинення основного зобов’язання. Дана підстава передбачена для припинення іпотеки (ч. 1 ст. 17 Закону України «Про іпотеку»), поруки (ч. 1 ст. 559 ЦК). Недоговірне зобов’язання із відшкодування шкоди припиняється, якщо шкода завдана потерпілому внаслідок його умислу (ч. 1 ст. 1193 ЦК).
Разом із цим визначений законодавством перелік підстав припинення зобов’язань не слід піддавати занадто широкому тлумаченню, зокремадоньогоневключаютьсярішеннясуду. Тобтосудоверішення поспорущодозобов’язання, наприклад, рішенняпростягненняборгу, присудження майна не припиняє зобов’язання. Судове рішення в даному випадку має підтверджуюче, а не правопороджуюче значення. Якщорішеннясудупростягненнязвідповідачаосновногоборгу, пені, інфляційнихнарахуваньтапроцентіврічнихневиконано, токредитор вправі звернутися до суду з вимогою стягнення з боржника суми, на яку заборгованість за зобов’язанням підвищена в порядку індексації, а також процентів річних від простроченої суми за період після прийняття судом рішення про стягнення відповідної заборгованості. Так, пооднійізсправВерховнийСудУкраїнивизнавправильнимивисновки судів стосовно стягнення інфляційних нарахувань та процентів річних на існуючу заборгованість за невиконаним зобов’язанням1.
Цивільному праву інших країн відомі такі підстави припинення договірного зобов’язання, як мирова угода, звільнення від обов’язку, анулюваннядоговору(ЦККаліфорнії, США), поглинаннязобов’язання (США, ВеликаБританія), повнаінеповнаделегація(Франція), щопоєднують у собі риси різних підстав припинення зобов’язань, у тому числі відомих в Україні2.
Залежно від джерела встановлення підстави припинення договірних зобов’язань можуть бути визначені договором або законом, що
1Пропрактикузастосуванняувирішенніспорівдеякихнормчинного законодавства (за матеріалами справ, розглянутих Верховним Судом України) [Текст] : інформ. лист Вищ. госп. суду України від 20 листоп. 2008 р. № 01-8/685 // Вісн. госп. судочин-
ства. – 2009. – № 1. – С. 41.
2Основные институты гражданского права зарубежных стран. Сравнительноправовое исследование [Текст] / рук. авт. кол. В. В. Залесский. – М. : Норма, 1999.
–С. 323–326; Гражданскоеиторговоеправозарубежныхгосударств[Текст] : учебник / отв. ред. Е. А. Васильев, А. С. Комаров. – М. : Междунар. отношения, 2004. – Т. 1.
–С. 492–493.
107
Розділ VII. Зобов’язальне право. Загальні положення
у свою чергу виключає можливість їх визначення в інший спосіб, зокрема у нормативно-правових актах, що не мають сили закону. Усі підстави припинення можуть бути поділені на певні групи: такі, що залежать від волі осіб, тобто є діями (належне виконання1, передання відступного, зарахування, домовленість сторін, прощення боргу) або не залежать від неї (неможливість виконання, смерть фізичної особи); ті, що є правочинами (належне виконання, передання відступного, зарахування, домовленість сторін, прощення боргу) та інші, котрі за своєю юридичною природою не є правочинами (поєднання боржника і кредитора в одній особі, неможливість виконання, смерть фізичної особи, ліквідація юридичної особи)2; ті що припиняють зобов’язання повністю (смерть фізичної особи, ліквідація юридичної особи) або ж тільки в певній частині (часткове зарахування вимоги). Перелік підстав припинення зобов’язання дозволяє також виділити способи припинення, пов’язанізвиконанням(належневиконання) абонепов’язані із ним (неможливість виконання), способи, що допустимі лише за домовленістю сторін (передача відсупного, новація, прощення боргу), або ж способи, що припиняють зобов’язання, незалежно від такої домовленості (неможливість виконання, смерть фізичної особи, ліквідація юридичної особи).
§2. Окремі підстави припинення зобов’язань
Виконання зобов’язання є найбільш простим, прийнятним та поширеним способом його припинення. При цьому виконання виступає підставою припинення лише тоді, коли проведене належним чином, тобто не тільки відповідає встановленим вимогам (статті 526 — 545 ЦК), айприйнятекредитором. Неналежневиконаннядоговорунепризводить до його припинення.
Зобов’язання припиняється за згодою сторін внаслідок передання боржником кредиторові відступного. Розмір, строки й порядок пере-
дання відступного встановлюються сторонами. Включення в ЦК нор-
1Природавиконаннязобов’язанняєспірною, вонорозглядаєтьсяіякодносторонній правочин, і як юридичний вчинок, і як двосторонній правочин особливого виду, щоспрямовуєтьсявиключнонаприпиненнязобов’язанняшляхомнаданнякредитору
иприйняття ним певного об’єкта.
2Цивільне право України [Текст] : підручник : у 2 т. / за заг. ред. В. І. Борисової, І. В. Спасибо-Фатєєвої, В. Л. Яроцького. – К. : Юрінком Інтер, 2004. – Т. 2. – С. 62.
108
Глава 33. Припинення зобов’язань
ми про відступне одразу після статті про належне виконання як підстави припинення зобов’язання, свідчить, що законодавець розглядає його як близьке до виконання зобов’язання поняття, хоча і не тотожне йому. У статті 600 ЦК мова йде про наявність згоди сторін як підстави передання відступного. Наведене свідчить, що породжені згодою права та обов’язки сторін утворюють додаткове зобов’язання до того, на припинення якого воно спрямовується1. Це в свою чергу означає, що відсутність первісного зобов’язання унеможливлює існування зобов’язання з передачі відступного. Угода сторін про відступне, про якуйдетьсяуст. 600 ЦК, засвоєюприродоюєправочином, томунанеї поширюються всі правила ЦК щодо даного виду правочинів, зокрема щодо форми, умов дійсності тощо. За юридичною характеристикою цей правочин є двостороннім, оплатним та консенсуальним. Визначаючипредметвідступного, законодавецьвказуєнапереданнягрошей або іншого майна, тобто цей перелік не є вичерпним. Предметом відступного можуть бути рухомі і нерухомі речі, майнові комплекси підприємств, частки у статутному капіталі підприємницьких товариств, інші об’єкти, наприклад, майнові права, включаючи майнові права інтелектуальної власності. У тому разі коли предметом відступного є зобов’язальні права вимоги, сторони при укладанні даного правочину повинні враховувати норми, що визначають порядок заміни осіб у зобов’язаннях (статті 512–519 ЦК). Відступне необхідно чітко відмежовуватияквідіншихпідставприпиненнядоговірногозобов’язання, так і від інших конструкцій зобов’язального права. Головним критеріємрозмежуваннявідступногоіноваціїєметаукладанняцихдоговорів: якщо відступне спрямоване на припинення зобов’язання, то новація має на меті встановленого нового. Слід враховувати й момент, з настаннямякогосторонипов’язуютьприпиненняпервісногозобов’язання. При укладенні домовленості про відступне — це момент прийняття кредитором заміни виконання, при новації — укладання сторонами договору, щопередбачаєіншийпредмет, спосібвиконанняабомістить інші елементи2. Договір про відступне може бути укладено відносно будь-якогозобов’язання, причомунетількидоговірного, тодіякзаЦК новація не допускається щодо аліментних, деліктних та інших зобов’язань, передбачених законом (ч. 3 ст. 604 ЦК). Згода на відступ-
1Див.: Шилохвост, О. Ю. ОтступноевгражданскомправеРоссии[Текст] / О. Ю. Ши-
лохвост. – М. : Статут, 1999. – С. 134–135.
2Див.: Бациев, В. В. Обязательство, осложненноеусловиемоботступном(замене исполнения) [Текст] / В. В. Бациев. – М. : Статут, 2005. – С. 100.
109
Розділ VII. Зобов’язальне право. Загальні положення
не може бути надана сторонами на будь-якій стадії динаміки договірного зобов’язання, як до порушення, так і після нього, незалежно від наявності факту неправомірної поведінки однієї зі сторін. Новація жвикористовується сторонами, якправило, тоді, колистаєочевидним неможливість досягнення мети первісного зобов’язання, тобто після початку його виконання1. Характеру відступного може набувати і неустойка, критерієм їх розмежування є підстави встановлення, стадія динаміки зобов’язання, на якій їх може бути встановлено, зміст та форма. Хоча вирішальною тут є та обставина, що сплата відступного призводить до припинення зобов’язання, тоді як сплата неустойки не звільняє боржника від виконання зобов’язання, як і не призводить до втратикредиторомправанавідшкодуваннязбитків, спричиненихйого невиконанням (ст. 552 ЦК). Будучи способом забезпечення виконання зобов’язання, неустойка одночасно належить до кола наслідків його порушення, чого не можна сказати про відступне.
Підставою припинення зобов’язання є зарахування зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконанняякихневстановленийабовизначениймоментомпред’явлення вимоги (ст. 601 ЦК). Цивільне законодавство України допускає припинення зобов’язання зарахуванням, встановлюючи сукупність умов його здійснення, серед яких перелік зобов’язань, припинення яких зарахуваннямнедопускається(ст. 602 ЦК), зокремазадоговоромдовічного утримання (догляду) та ін. У цивільному праві окреслені вимоги до зобов’язань, які припиняються зарахуванням, вони повинні бути:
а) однорідними; б) зустрічними;
в) строквиконанняповиненнастати(абовонивизначенімоментом вимоги або взагалі не містять строку.
Якодноріднірозглядаютьсявимоги, яківиниклизодноріднихпідстав (договір, делікт тощо) та мають однорідний предмет. Виходячи з неоднорідності підстав виникнення, не підлягають припиненню шляхом зарахування вимоги про сплату покупної ціни за договором купівлі-продажу і вимоги про відшкодування шкоди. Іноді для визначенняоднорідностізастосовуєтьсядодатковийкритерій— тотожність правової природи зобов’язань. Так, не можуть бути визнані однорідними вимоги про повернення грошових коштів за договором позики
1 Див.: Шилохвост, О. Ю. Отступное в гражданском праве России [Текст] /
О. Ю. Шилохвост. – М. : Статут, 1999. – С. 234–235.
110
Глава 33. Припинення зобов’язань
і вимоги про сплату боргу за переданий товар за договором купівліпродажу, неоднорідні зобов’язання по сплаті орендної плати за договором оренди і постачання зерна за договором поставки. Водночас
єоднорідними зобов’язання по сплаті орендної плати і зобов’язання по сплаті товарів за договором купівлі-продажу.
Зустрічнийхарактерзобов’язань полягає утому, щосторони відповідного зобов’язання є одночасно і боржниками, і кредиторами зобов’язання, щопідлягаєзарахуванню. Інакшекажучи, вимога прозарахуванняборгуєвимогоюборжника, якаспрямованапротикредитора. Щоправда, вказане правило містить і винятки. Так, поручитель має право висунути проти вимоги кредитора заперечення, які міг би висунути сам боржник, за умови, що ці заперечення не пов’язані з особою боржника (ч. 2 ст. 555 ЦК). У силу цієї норми поручитель вправі заявити про зарахування вимог кредитора, які пред’явлені поручителю зустрічними вимогами боржника до кредитора по іншому зобов’язанню.
Щостосуєтьсявимоги, пов’язаноїізнастаннямстрокувиконання, то для зарахування цей строк повинен настати щодо обох вимог.
Ускладі юридичної конструкції даної підстави припинення договірного зобов’язання слід відрізняти безпосередньо зарахування та заявупрозарахування. ЦКдопускаєпроведеннязарахуваннязазаявою однієї зі сторін договірного зобов’язання (ч. 2 ст. 601 ЦК). При цьому слід враховувати ретроактивну дію зарахування — зобов’язання вважаєтьсяприпиненимнезмоментувчиненнязаявипрозарахування, аз моменту, коли вимоги набули таких умов, що могли підлягати зарахуванню1. Юридична природа заяви як способу проведення зарахування
єдвоїстою. У тому випадку коли договором чи законом припиняючий вплив зарахування пов’язано саме із заявою, останню слід розглядати якодностороннійправочин. Увипадкуколизарахуванняздійснюється всилузакону, заявапройогопроведенняпризводитьлишедоповідомленняконтрагентапроприпиненнязустрічнихдоговірнихзобов’язань, що дає підстави кваліфікувати її як юридичний вчинок, а не правочин. Цивільним законодавством не пред’являються будь-які спеціальні вимоги щодо форми заяви про зарахування, однак у тому випадку коли заява набуває характеру правочину, на неї поширюються всі правила щодо форми правочинів. Юридичний результат зарахування у вигляді припинення зобов’язання досягається лише тоді, коли наявні всі еле-
1 Див.: Бевзенко, Р. С. Зачет в гражданском праве: Опыт исследования теоретической конструкции и обобщения судебной практики [Текст] / Р. С. Бевзенко, Т. Р. Фахретдинов. – М. : Статут, 2006. – С. 24.
111
Розділ VII. Зобов’язальне право. Загальні положення
ментиданоїконструкції, самелишеподаннязаявипрозарахуванняне свідчить про проведення зарахування. У тому разі коли заява про зарахування є правочином, зарахування слід розглядати як виконання цього правочину.
Так, рішенням суду відмовлено в позові банку до металургійного комбінату, за участю третьої особи — гірничо-збагачувального комбінату, про стягнення боргу, який виник внаслідок неналежного виконання умов договору поставки, договору кредитної лінії та договору поруки. Банк звернувся із касаційною скаргою до Вищого господарськогосудуУкраїни, вякійпросиврішенняскасувати, позовзадовольнити. Між відповідачем та третьою особою було укладено договір поставки, виконання якого було забезпечено порукою, за якою банк виступив поручителем. Раніше між банком і третьою особою було укладено договір кредитної лінії з надання гірничо-збагачувальному комбінатукредитудляпоповненнявласнихобіговихкоштів. Судвстановив подання заяви про проведення зарахування, у відповідь на яку третяособанадіслалабанкулистапроприйняттязаявипрозарахування. Таким чином, третя особа зазначила, що має до банку як до поручителя за договором поставки грошові вимоги у сумі 307451, 80 грн, усвоючергубанкмаєдотретьоїособивимогизадоговоромкредитної лінії на суму 307451, 80 грн. Позивач вважав, що він виконав зобов’язаннявідповідачазадоговоромшляхомпроведеннязарахування зустрічних однорідних вимог, останній повинен сплатити банку зазначену суму, а саме: 307451, 80 грн. Однак, на думку Вищого господарського суду України, факт подання заяви про зарахування (наявністьправочину) несвідчитьпропроведеннязарахування(виконанняправочину). Наслідкомзаявипрозарахуванняєвідображенняіншою стороною в бухгалтерському обліку відповідних змін. Оскільки підставою для переходу до поручителя всіх прав кредитора є виконання зобов’язанняборжника, самфактзаявипрозарахуваннянеєпідставою для встановлення факту виконання і відповідно припинення зобов’язання. Для встановлення такого факту необхідні докази виконання заяви про зарахування, яких банк суду не надав. Отже, у ході судового розгляду не знайшло свого підтвердження виконання зобов’язаннявідповідача, забезпеченогопорукою, передтретьоюособою, а тому відсутні підстави для стягнення з відповідача заборгованості. Зоглядунавикладене, касаційнаінстанціяпогодиласязвиснов-
112
Глава 33. Припинення зобов’язань
ками про обґрунтованість відмови в позові, залишивши касаційну скаргу банку без задоволення1.
Слід звернути увагу на редакцію ч. 2 ст. 602 ЦК, за якою зарахуванняможездійснюватисязазаявоюоднієїзісторін. Тобтозаконодавецьвизначиводин, аленеєдинийспосібздійсненнязарахування, тому не можна виключати здійснення зарахування за домовленістю кредитора і боржника.
Приздійсненнізарахуванняслідвраховуватиспецифіку, пов’язану із випадками заміни кредитора чи боржника. Так, право боржника на припиненнязобов’язанняшляхомзарахуванняпов’язуєтьсязмоментом отримання ним письмового повідомлення про заміну кредитора
узобов’язанні (статті 518, 603 ЦК). Зарахування проводиться, якщо вимога виникла на підставі, що існувала на момент отримання цього повідомлення. Наявність у боржника зустрічної однорідної вимоги з можливістю зарахування може бути перешкодою для передачі права вимоги кредитора іншій особі в порядку відступлення права вимоги. ЦКневстановлюєжоднихособливостейзарахуваннязустрічнихвимог
уразі заміни боржника у зобов’язанні, що слід розглядати як певне упущення з боку законодавця. Як здається, правила ст. 603 ЦК, що встановлюють особливості зарахування у разі заміни кредитора, можуть за аналогією застосовуватись і до випадків заміни боржника
узобов’язанні, за наявності у нього зустрічної вимоги до кредитора.
Іншою самостійною підставою припинення договірного зобов’язання є домовленість сторін. У тому випадку коли внаслідок домовленості здійснюється заміна первісного зобов’язання новим, із збереженням існуючого складу учасників, йдеться про новацію, яка характеризується певними рисами.
1.Припинення в повному обсязі раніш існуючого, первісного зобов’язання, а також додаткових зобов’язань, що забезпечували його виконання (застава, порука, гарантія та ін.), пов’язаних зі сплатою неустойки, відшкодування збитків, моральної шкоди, процентів річних та інфляційних втрат, якщо між сторонами не встановлено іншої домовленості з цього приводу.
2.Дійсність первісного договірного зобов’язання. Недійсність договору виключає існування для нього такої стадії, як припинення, що унеможливлює новацію. Однак недійсність раніш існуючого
1 Постанова Вищого господарського суду України від 14 лютого 2006 р. [Текст] // Судова практика у справах господарського судочинства. Договірні зобов’язання / за заг. ред. І. І. Балаклицького. – К. : Юрисконсульт, 2007. – С. 107–111.
113
Розділ VII. Зобов’язальне право. Загальні положення
зобов’язання, що встановлена вже після новації, не завжди свідчить про недійсність нового зобов’язання. Це стосується в першу чергу абстрактних правочинів, дійсність яких не пов’язана з підставою їх виникнення.
3.Наявність домовленості сторін про заміну зобов’язання новим. Не можуть сприйматися як новації договори про заміну окремих елементівдоговірногозобов’язання: сторін(замінакредиторачиборжника), умов (предмета, строків, місця виконання та інших обставин), замінусамоговиконання, ірішеннясудупроприсудженнядовиконання зобов’язання в натурі чи стягнення заборгованості. За змістом ст. 604 ЦКзобов’язаннярозглядаєтьсяякнове, якщовоновиникаєміж тими самими сторонами, але з іншим предметом та умовами. Інакше кажучи, істотнимиознакаминоваціїє: а) відсутністьзмінисуб’єктного складу; б) зміна предмета договору, яка пов’язана зі зміною виду договору1.
4.Наявність безпосереднього юридичного зв’язку між зобов’я- занням, що припинилося, та новим зобов’язанням, яке прийшло йому на зміну. Вказана обставина повинна бути відображена у договорі. Тобто намір замінити одне зобов’язання іншим у тексті договору про цеповиненбутипрямоінедвозначновиражений2 абожмаєвипливати із сутності нового зобов’язання.
5.Відсутність встановленої договором або законом заборони новації. Так, недопускаєтьсяноваціяаліментнихтаделіктнихзобов’язань,
атакож в інших випадках, передбачених законом.
Сфера застосування новації є надзвичайно широкою, в окремих випадках законодавством спеціально передбачається можливість її проведення. Так, судовапрактикакваліфікуєякноваціюмировуугоду3 між боржником і кредиторами, укладену у справі про банкрутство, оскільки внаслідок її укладання виникає узгоджене сторонами нове
1Див.: Первомайський, О. О. Застосування інституту припинення зобов’язань
унотаріальній практиці [Текст] / О. О. Первомайський // Мала енциклопедія нотаріу-
са. – 2006. – № 1 (24).
2Див.: Науково-практичнийкоментардоцивільногозаконодавстваУкраїни[Текст] : [в 4 т.] / А. Г. Ярема, В. Я. Карабань, В. В. Кривенко, В. Г. Ротань. – К. : А. С. К. ; Севастополь : Ін-т юрид. дослідж., 2004. – Т. 2. – С. 483.
3Відповідно до ст. 35 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» мировою угодою є домовленість між боржником і кредиторами стосовно відстрочки, розстрочки, а також прощення (списання) кредиторами боргів боржника, що свідчить про можливість охоплення мировою угодою двох підстав припинення зобов’язання: новації та прощення боргу.
114
Глава 33. Припинення зобов’язань
зобов’язання1. Відповідно до ст. 1053 ЦК борг, що виник з договорів купівлі-продажу, найму або з іншої підстави, може бути замінений упорядкуноваціїпозиковимзобов’язанням. Новацієюєвидачавекселя для оформлення грошового боргу за фактично поставлені за договором товари, виконані роботи, надані послуги, оскільки відповідно до ст. 4 Закону України «Про обіг векселів в Україні» з видачею векселяприпиняєтьсягрошовезобов’язаннязадоговоромівиникаєгрошове зобов’язання щодо платежу за векселем. З цих самих міркувань до новації належить і видача заставної (ст. 20 Закону України «Про іпотеку»)2, анулювання заставної і видача замість неї нової заставної.
Зобов’язанняможеприпинятисявнаслідокзвільненнякредитором боржника від його обов’язків, що отримало назву прощення боргу. На відмінувідновації, яказавждипередбачаєіснуваннядомовленостіміж сторонами, тобтоєдвостороннімправочином, прощенняборгувбільшості випадків розглядається як односторонній правочин. Звичайно, даний підхід не може сприйматися як аксіома, оскільки учасники договірногозобов’язаннянепозбавленіможливостіукластидоговірпро прощення боргу. У такому разі відмінність його від новації у тому, що прощення боргу призводить лише до припинення зобов’язання, без виникненнянового, чогонеможнасказатипроновацію. Законневстановлює форми прощення боргу, однак, будучи правочином, ця підставаприпиненнязобов’язанняпідкорюєтьсязагальнимвимогамЦКщодо правочинів. Предметомпрощенняєзвільненняборжникавідвиконаннязобов’язання, якгрошового, такііншогозмісту, якповністю, таків певній частці. Прощення боргу належить до безоплатних правочинів, що наближує його до дарування. З огляду на це випадки, коли «прощення» передбачає наявність будь-якого зустрічного надання майновогохарактерузбокуборжника, перебуваєзамежамиданоїюридичної конструкції. ЦК не містить обмежень щодо застосування прощення боргу, за винятком неприпустимості прощення, яке порушує права третіх осіб щодо майна кредитора. Так, неприпустимим є прощення боргу особами, щодо яких порушено справу про банкрутство.
1Постанова Вищого господарського суду України від 14 грудня 2006 р. у справі
№02/1758 / [Електронний ресурс] // Офіц. сайт Вищ. госп. суду України. – Режим доступу: http://www.arbitr.gov.ua.
2З прийняттям сумнозвісного Закону України від 15 грудня 2005 р. № 3201-IV із ст. 20 ЗаконуУкраїни«Проіпотеку» виключеноположенняпроприпиненняізвидачею заставноїосновногозобов’язаннятавиникненняновогозобов’язанняіззаставної, що неможнавважативірним. Однакконтекстуальнийаналізстатей20 та22 цьогоЗакону свідчить, що видачу заставної при існуючому основному зобов’язанні необхідно розглядати як новацію, хоча і в дещо видозміненому вигляді.
115
Розділ VII. Зобов’язальне право. Загальні положення
Зобов’язання може припинятися внаслідок неможливості його виконання, тобтотакоїобставини, заякужоднаізсторінневідповідає. У цивільному праві неможливість поділяється на фактичну і юридичну. Фактичнанеможливістьохоплюєвипадки, пов’язанізізмінами, що сталися з предметом виконання (загибель індивідуально визначеної речі, щоєнезамінною), абоізсуб’єктомвиконання(накладенняарешту на майно особи або ж введення мораторію на задоволення вимог кредиторівупроцедурібанкрутстваспричиняютьнеможливістьвиконання зобов’язання, пов’язаного з відчуженням майна, втрата голосу співачкоюпороджуєнеможливістьвиконаннядоговірногозобов’язання проконцертнийвиступ). Усудовійпрактицідоцієїпідставиналежить неможливість сторони впливати на дії інших осіб та відповідати за їх результати, зокрема акціонера-власника певного пакету акцій і акціонерного товариства1. Фактична неможливість виконання може виникнути внаслідок протиправних дій інших осіб. Так, договір морського перевезення вантажу припиняється, якщо після укладення договору судно загине або буде силоміць захоплене (п. 1 ч. 1 ст. 158 КТМ України). Дообставинюридичноїнеможливостівиконанняналежать, перш за все, акти органів публічної влади. Так, у договірних зобов’язаннях, пов’язаних із передачею майна, неможливість виконання може бути обумовлена викупом земельної ділянки та розташованого на ній нерухомогомайнаузв’язкуізсуспільноюнеобхідністю(статті350, 351 ЦК), реквізицією майна (ст. 353 ЦК). Юридичну неможливість може породити і відповідний закон, зокрема Законом України «Про введення мораторіюнапримусовуреалізаціюмайна»2 встановленанеможливість виконаннязобов’язаньокремихпублічнихюридичнихосібзарахунок їх основних фондів.
Неможливістьвиконанняпризводитьдоприпиненнязобов’язання у тому випадку, коли вона виникла вже після вчинення правочину, інших дій, які були підставою виникнення зобов’язання, та мала суб’єктивний чи об’єктивний характер. Якщо неможливість породжена винною поведінкою однієї із сторін, говорити про припинення зобов’язання з названої підстави неможливо.
Самостійною підставою припинення зобов’язання є поєднання боржника і кредитора в одній особі. Дана обставина може мати місце
1Постанова Вищого господарського суду України від 14 лютого 2006 р. у справі
№3/322 [Електронний ресурс] // Офіц. сайт Вищ. госп. суду України. – Режим до-
ступу: http://www.arbitr.gov.ua.
2Провведеннямораторіюнапримусовуреалізаціюмайна[Текст] : ЗаконУкраїнивід
29 листоп. 2001 р. №2864-III // Відом. Верхов. РадиУкраїни. – 2002. – №10. – Ст. 77.
116
Глава 33. Припинення зобов’язань
у випадку правонаступництва, що виникло на підставі договору (наприклад, договір про переведення боргу чи відступлення права вимоги), акта спадкування, у тому числі і при заповідальному відказі (ст. 1238 ЦК), або ж в інших випадках, наприклад, у разі припинення юридичної особи з правонаступництвом шляхом приєднання. Основноюумовоюприпиненнязобов’язаннязаданоюпідставоюєвзаємна відповідність прав і обов’язків боржника і кредитора, за відсутності якої зобов’язання не може бути припинене.
Зобов’язанняможебутиприпиненевнаслідоксмертіфізичноїособи аболіквідаціїюридичноїособи. Зазагальнимправиломсмертьфізичної особи боржника не призводить до припинення зобов’язання, крім випадків, коли воно нерозривно пов’язане з його особою і не може бути виконане ніким іншим. Що стосується кредитора, то його смерть спричиняєприпиненнязобов’язаннятакож, коливононерозривнопов’язане з його особою. В окремих випадках законом спеціально наголошується на припиненні зобов’язання смертю боржника чи кредитора. Так, договір дарування з обов’язком передати майно в майбутньому припиняєтьсязісмертюдарувальникачиобдарованого(ч. 3 ст. 723 ЦК), договір найму припиняється зі смертю наймача (ч. 1 ст. 781 ЦК), договір позички припиняється у разі смерті користувача (ст. 835 ЦК) та ін. Ліквідація юридичної особи призводить до припинення всіх договірних зобов’язань за її участю, незалежно від того, виступає вона боржником чикредитором. Моментомприпиненнязобов’язанняєденьвнесеннядо єдиного державного реєстру запису про її припинення (ст. 104 ЦК).
Питання для самоконтролю
1.Поняття припинення, його загальна характеристика, підстави та наслідки.
2.Співвідношення припинення зобов’язання і виконання.
3.Окремі підстави припинення зобов’язання.
4.Передання відступного.
5.Зарахування.
6.Домовленість сторін, новація.
7.Прощення боргу.
8.Поєднання боржника і кредитора в одній особі.
9.Неможливість виконання
10.Інші підстави припинення зобов’язання.
117