Тема 8. „Мистецтво хіх століття”.

Зміст.

8.1. Формування романтичного методу в культурі 19 століття.

8.2. Проблема історизу як основи романтичного методу в мистецтві.

8.3. Класицизм та романтизм в українському мистецтві 19 століття.

8.4. Реалістичний напрям в мистецтві 19 століття.

8.5. Імпресіонізм в мистецтві 19 століття.

Ключові слова: романтичний метод; мистецтво романтизму; реалістичний напрям в мистецтві; мистецтво імпресіонізму

Цілі і завдання вивчення розділу: вивчення цього розділу дозволяє Вам:

• одержати уявлення стосовно оновлення жанрів і видів мистецтва 19 століття, ознайомитися з процесами становлення романтичного методу та романтичного стилю в мистецтві європейських країн.

• ознайомитися з процесами формування реалістичного мистецтва та мистецтва імпресіонізму, котрі об’єднали види та жанри мистецтва на основі специфічних художньо-естетичних програм і стали провідними в художній культурі другої половини 19 століття;

• володіти ключовими словами романтичний метод; мистецтво романтизму; реалістичний напрям в мистецтві; мистецтво імпресіонізму

Методичні рекомендації до вивчення теми 8. При вивченні восьмої теми слід звернути увагу на культурні процеси, котрі спричинили формування романтичного світогляду та романтичного методу. Вивчаючи пункт 8.1. проаналізуйте суть суспільних трансформацій, що відбувалися в першій половині 19 століття, визначте вплив суспільних подій на художню культуру європейських країн, на зміст та форми мистецької діяльності. Спробуйте пояснити суспільно-історичні, культурні та естетичні витоки романтичного методу. Для опрацювання даного питання зверніться до підручника: Художественная культура в капиталистическом обществе : структурно-типологическое исследование / Науч. ред. М. С. Каган. – Л. : Изд-во ЛГУ, 1986. – 287 с.

Вивчаючи пункт 8.2. проаналізуйте проблему історизму як основи романтичного світобачення. Спробуйте пояснити сустніть опозиції класицизму та романтизму в мистецтві, з цією метою зверністься до видання: Литературные манифесты западноевропейских романтиков. - М. : Искусство, 1980. – 415 с., илл.

Вивчаючи пункт 8.3. проаналізуйте стилістичні ознаки українського мистецтва ХІХ століття, назвіть українських митців ХІХ століття, представників класицистичного та романтичного мистецтва. Для вивчення даного питання зверністься до видання: Овсійчук В. Класицизм і романтизм в українському мистецтві. – Львів, 2001. – 445 с., с іл.

Вивчаючи пункт 8.4. спробуйте пояснити походження реалізму в мистецтві, назвіть представників реалістичного мистецтва в європейській культурі ХІХ століття. Вивчаючи пункт 8.5., зверніть увагу на формування стилю імпресионізму. Які види мистецтва охоплював імпресионізм? Чи можна назвати імпресионізм єпохальним стилем? Для прояснення даних питань зверніться до роботи: Наливайко Д.С. Искусство: направления, течения, стили / Д. С. Наливайко. - К. : 1981.

Навчальний матеріал.

Прочитайте і законспектуйте основні положення. Зверніть особливу увагу на пояснення змісту опорних понять

Вивчаючи мистецтво ХІХ століття, потрібно звернути особливу увагу на витоки романтичного методу в мистецтві й історико-культурні основи романтичного світосприйняття. Для цього необхідно згадати основні події суспільного життя Європи того часу, проаналізувати революційні події у Франції й зробити висновок про вплив ідей Великої французької революції (1789 р.) на умонастрої й світовідчуття сучасників. Романтизм у європейській культурі був породженням бурного перехідного періоду на межі ХVІІІ – ХІХ століть, духовної реакцією на зміну формацій і остаточну перемогу буржуазії.

Звичайним стало твердження, згідно з яким основні риси романтизму пов’язані з розчаруванням в ідеалах революційної перебудови суспільства, лозунгах свободи, рівності, братерства. На цій основі робиться висновок про те, що художнику-романтику, як нікому іншому, властиві відхід в уявний світ, погоня за примарними мріями, індивідуалізм.

Треба особливо підкреслити, що романтизм – це мистецтво великої життєвої правди, пов’язане з іменами Дж.Байрона та М.Ю.Лермонтова, раннього О.С.Пушкіна й Т.Г.Шевченка, Г.Берліоза, Ф.Листа, В.Гюго, А.Міцкевича та багатьох-багатьох інших. Творчість художників-романтиків спрямована до розв’язання таємниць життя, принцип правдивості мистецтва, безумовно, існує у творчій програмі романтичного мистецтва (див.: Літературні маніфести західноєвропейських романтиків. – М., 1980).

Особливість романтичного методу в мистецтві полягала в тому, що воно не уникало правди, але йшло до неї особливим шляхом, використовуючи незвичний комплекс виразних засобів художньої мови.

Художні твори, які з’явились наприкінці 18 століття в літературі й музиці, можна позначити як «передромантичні», що прагнуть до ідеалізації середньовіччя на противагу буржуазній світобудові, що утверджувалась на той час. До початку 19 століття романтизм складався як ціла культура, пануючи в мистецтві, філософії, психології.

Уважно прочитайте, законспектуйте наступний матеріал. Акцентуйте увагу на сутності історизму як опори романтичного мислення:

У першій половині 19 століття виникає спільне для різних видів духовної діяльності світосприйняття, в основі якого – комплекс уявлень про світ як цілісний організм, що перебуває в постійному русі й зміні. Людина – складова світової єдності, у ній «живуть» сили Космосу. Важливою відмінністю романтичного мислення було розуміння життя як безперервної боротьби протилежностей. Але протиріччя у романтиків не переростають у конфлікт, вони взаємно доповнюють і збагачують один одного і здатні злитися у вищому синтезі.

З цих положень витікає ставлення до мистецтва як органічного цілого, яке природно виростає з народного ґрунту й формується усіма без винятку факторами історії й культури.

Нове розуміння мистецтва викликало новий підхід до художньої творчості. Вирішальна роль у творчості відводиться художникові (автору), його творчій уяві, здатній створити й відтворити цілий світ. Для романтиків неприйнятна нормативність, зовнішні закони й правила художньої творчості, «наука» поезії. Романтичне мистецтво вимагає вільного самовиразу художника, тому воно завжди індивідуальне й неповторне, для нього немає зразків.

Аналізуючи далі романтичний метод у мистецтві, треба підкреслити, що новаторська програма романтиків мала цілком певні історико-культурні основи, а саме середньовічний тип художнього мислення. Доказом того служить романтичний принцип «двоємир’я» – розлад мрії й дійсності й пов’язана з ним поетика контрастів, вирішальна роль фантазії й уявна в процесах творчості. У нових історичних умовах ці риси стали елементами нової художньої системи, збагатились новими ідеями.

Опорою романтичного мислення був історизм. Історизм пов’язаний з романтичним уявленням про світ як живий організм. Історизм романтиків – це загострена увага до своєрідності етапів історії, до всього індивідуально неповторного. Час, історія, події наповнюються конкретним змістом, характерними деталями (історія Шотландії в романах В.Скотта, український національний колорит у ранніх повістях М.Гоголя, прикмети російської старовини у творчості раннього М.Ю.Лермонтова).

Історизм романтиків наповнений глибоким соціально-моральним смислом. Звертаючись до історії, художник намагається знайти відповідь на питання сучасного життя (В.Гюго, «Собор Паризької богоматері», «Людина, яка сміється», О.С.Пушкін, «Борис Годунов», Ф.Шуберт, вокальний цикл «Прекрасна мірошниця»). Романтичний герой, як правило, поєднує внутрішню свободу й розкутість з глибоким розумінням і повагою до всього «іншого, індивідуального: до людини, народу, до всього людства».

Як літературно-художній напрям романтизм набува поширення в Англії (романти В. Скотта, поезія Дж. Байрона), Франції (романи А. Дюма і В. Гюго, симфонічна музика Г. Берліоза), Німеччині (новели Е. Гофмана, музика Ф. Шуберта), Італії (творчість композитора і виконавця-віртуоза Н. Паганіні), Польщі (поезія А. Міцкевича, музика Ф. Шопена). Найяскравіше втілення романтизм отримав у музичному мистецтві, давши поштовх формуванню низки національних композиторських шкіл в Угорщині (Ф. Ліст), Польщі (Ф. Шопен), Норвегії (Е. Гріг), Чехії (Б. Сметана). Представником романтичного мистецтва в українській музичній культурі був композитор М. Лисенко.

У зв’язку з новими історичними подіями класицистичний метод і пов’язана з ним нормативність, суворість, тяжіння до античних зразків втрачають головне значення в мистецтві. На зміну класицизму приходить мистецтво романтичного напряму, яке більш відповідає суспільному змісту епохи.

Прочитайте наступний текст і проаналізуйте творчість українських митців, зверніть увагу на перплетіння традицій класицизму й романтизму в українському мистецтві ХІХ століття. Випишіть види і жанри українського мистецтва ХІХ ст.

Розвиток українського мистецтва у першій половині ХІХ століття зумовлений змінами, що відбувалися впродовж минулого, ХУШ століття. В архітектурі та образотворчому мистецтві утвердився стиль класицизм, що орієнтувався на традиції античного мистецтва. Бурхливість і динамізм барокко змінилися врвноваженістю й простотою. Основним принципом класицистичної архітектури в Україні стало застосування античної ордерної системи на тлі простих і чітких форм. Подібно до європейських країн в Україні кінця ХУШ – початку ХІХ століть будуються поміщцькі маєтки з великими парками, пишними палацами й численними службовими приміщеннями. Так формується палацо-паркове мистецтво із характерним поєднанням ознак класицизму й романтизму. Якщо для класицистичного палацу характерна проста й чітка форма, то в романтичному стилі будуються паркові споруди, такі як гроти, арки, вежі. Подібне поєднання класицистичного й романтичного стилів характерно для палацу гетьмана Кирила Розумовського, збудованого архітектором Чарльзом Камероном в м. Батурині на Чернігівщині. Один із кращих в Україні садибних комплексів збудовано у 20-30 –ті роки ХІХ століття у родовому маєтку Галаганів у с. Сокиринці на Чернігівщині. Більшу частину території садиби Галаганів займає порк, типовий для доби класицизму, зі штучно створеними краєвидами. У багатьох українських містах зберіглися памۥятки класицизму, збудовані відомими зодчими. Це Воронцовський палац, Потьомкінські сходи і будинок Старої біржі в Одесі, збудовані за проектом Франца Боффо. Окрасою Києва є побудована в класицистичному стилі будівля Київського Національного університету, її головний корпус.

Важливу роль в мистецтві класицизму відіграє скульптура. Одним із визначним скульпторів доби класицизму був Іван Мартос, родом з м. Ічня Чернігівської губернії. В Україні митець виконав надгробок гетьману К. Розумовському в Батурині, памۥятник Рішельє в Одесі. Твори цього майстра відрізняються гармонійністю й благородством. Яскравим прикладом класицистичної скульптури в Україні є памۥятник князю Володимиру, встановлений у 1850-1853 рр. на ознаменування хрещення Русі. Автором даної роботи є скульптори В. Демут-Малиновський, П. Клодт і архітектор К. Тон.

У ХІХ столітті активно розвиваються жанри українського живопису, а саме портретний жанр, історичний жанр і побутовий жанр. Поряд із парадним портретом стає популярним так званий інтимний портрет. Основна увага в жанрі інтимного портрету зосереджується на передачі характерних завнішніх і психологічних рис людини. У ХІХ столітті розгорнулася творчість відомих майстрів-портретистів, українців за походженням В. Боровиковського, Д. Левицького. Російьский митець В. Тропінін значно вплинув на розвиток мистецтва потрету в Україні. Особливе місце в образотворчому мистецтві України посідає творчість Т. Шевченка. Поет Т. Шевченко був обдарованим художником і графіком, працював у разних жанрах образотворчого мистецтва. Найбільша витонченість та виразність належать жіночим потретам, створеним Т. Шевченко (потрет Г. Закревської); Т. Шевченко залишив потрети своїх сучасників російського актора М. Щепкіна та американського актора А. Олдріджа. Т. Шевченко працював і в жанрі автопортрету. У 1842 р. Т. Шевченко створив своє найвиразніше й найдраматичніше полотно «Катерина», Ця робота є своєрідною ілюстрацією до однойменной поеми Т. Шевченка.

У ХІХ столітті продовжується розвиток музичного мистецтва України. Значний поштовх розвитку української музики дали фольклористичні дослідження, котри захопилися кращі представники творчої інтелігенції, серед яких були Леся Українка, Марко Вовчок, Микола Лисенко. Завдяки діяльності М. Лисенко аматорськиій підхід до збирання фольклору змінивсі науково-етнографічним. Уродовж життся М. Лисенко зібрав більше 700 народних пісен, створив хорові обробки, підготував десятки музичних видань, написав наукові роботи. Основними музичними жанрами в творчості українських композиторів ХІХ століття були хорові мініатюри, хорові кантати, опери на національні сюжети (опера С. Гулака-Артемовського «Запорожець за Дунаєм» та опера М. Лисенко «Тарас Бульба») симфонічна музика («Українська симфонія» М. Колачевського). До українського мелосу та до української тематики неодноразово зверталися російські композитори (романс М. Глинки «Не щебечи соловейку», опери М. Римського-Корсакова «Майська ніч» та «Ніч перед Різдвом» на сюжети М. Гоголя). Тривалими і плідними були стосунки з українською культурою російського композитора П. Чайковського, автора симфонічної картини «Мазепа» й опери «Черевички» на сюжет М. Гоголя.

На особливу увагу заслуговує театральне мистецтво в України другої половини ХІХ століття. В історію вітчизняного театру увійшла перша обۥєднана трупа українських акторів, що отримала назву театру корифеїв. Організатором театру корифеїв у 1882 році став український драматург, режисер актор і музикант М. Кропивницький. До організації театральної справи одними із перших долучилися письменник і перекладач М. Старицький, композитор М. Лисенко, актори М. Старицький, М. Садовський, М. Заньковецька. Перший сезон обۥєднана трупа корифеїв почала у 1883 році, в Одесі. До репертуару театру увійшли переважно твори української класики і нові пۥєси М. Кропивницького та М. Старицького («Ой, не ходи Грицю», «Глитай, абож павук», «За двома зайцями»). Крім драматичних спектаклей актори представляли музичні спектаклі-оперети на музику М Лисенка «Різдвяна ніч», «Сорочинський ярмарок». Основною метою творчої діяльності театру корифеїв було формування українського типу сценічності, близького і зрозумілого народові.

Прочитайте наступний текст, випишість сутнісні ознаки стильових напрямків у мистецтві ХІХ століття, зробіть висновки щодо відмінностей між романтизмом, реалізмом та імпресіонізмом як стильовими напрямками мистецтва другої половини ХІХ століття

Визначальні позиції в мистецтві нового напряму займає художня культура Франції, батьківщини буржуазної революції європейського масштабу. У ХІХ столітті Франція стає центром європейського мистецтва. Література цього періоду представлена іменами В.Гюго й А.Стендаля, які творили в рамках естетики романтизму. У той же час творча спадщина письменників вплинула на становлення реалістичного напряму французької літератури (романи Оноре де Бальзака, Г.Флобера, Е.Золя).

Романтичний стиль призвів до різкого оновлення засобів художньої мови живопису й поезії. Пошуки втілення художньої цілісності через фіксацію миттєвості, передачу станів живої природи, відхід у стихію народної мови притаманні напряму імпресіонізму, що народжувався в живописі й поезії (Мане, Дега, Ренуар, Верлен, Бодлер, Малларме).

Найбільш яскраво синтез романтичних і реалістичних тенденцій французького мистецтва виявився в музиці (симфонічна творчість Г.Берліоза, музичний театр Ж.Бізе).

Для Германії перша половина ХІХ століття була часом становлення німецької національної художньої культури. У цей період розробляються найбільші філософсько-естетичні концепції, які дають обґрунтування романтичного мистецтва, генезису й еволюції різних видів художньої творчості (роботи Г.Гете, Ф.Шлегеля, Г.Лессінга, Ф.Шеллінга).

Говорячи про мистецтво Англії й Італії, потрібно зазначити, що цим країнам властиве домінування одного виду мистецтва. В Англії це реалістична проза (Вальтер Скотт, Чарльз Діккенс, Уїльям Теккерей) і романтична поезія (Дж. Байрон); в Італії формується національна оперна школа (Дж. Россіні, В.Белліні, Г.Доніцетті, Дж. Верді).

Різноманіття стильових напрямків у західноєвропейському мистецтві 19 століття, його протиріччя й ідейно-естетичні шукання обумовили ще більш строкату картину мистецтва кінця ХІХ століття.

Для російського мистецтва ХІХ століття було часом високої ідейної концентрації. Закладався фундамент усіх видів національного класичного мистецтва, що призвело до значного підйому художнього життя в кінці століття.

Найвидатніші події суспільного життя початку століття (Вітчизняна війна 1812 року й повстання декабристів 1825 року) стимулювали появу громадянських і соціальних мотивів у всіх видах російського мистецтва. Безпосереднім відображенням передових ідей свого часу стає література (творчість М.Карамзіна, В.Жуковського, О.Пушкіна) і тісно пов’язана з нею філософсько-критична думка (В.Бєлінський, М.Добролюбов).

Дивовижним жанровим різноманіттям характеризується російський живопис першої половини 19 століття (В.Тропінін, О.Кіпренський, А.Венеціанов, К.Брюллов, В.Федотов); скульптура (П.Клодт, І.Віталі); архітектура (А.Вороніхін, А.Захаров, К.Россі). Зароджується російська класична музика (М.І.Глинка).

В економічному, соціальному ідеологічному й культурному відношеннях кінець ХІХ століття був періодом зростаючих змін. Традиційні підвалини суспільства розхитувались, і всюди відчувались ознаки інтенсивного пошуку нових шляхів розвитку. У мистецтві цього періоду величезне значення зберігають класичні традиції художньої творчості, цілий ряд нових напрямів виростає з романтичного метод. Але одним з домінуючих напрямів у мистецтві кінця 19 століття був реалізм.

Дійсність, що швидко змінюється, ставила перед художниками нові завдання, які часто вимагали нових рішень. Звідси неминучість напружених творчих шукань, боротьба напрямів у мистецтві, поляризація стилів (романтизм – реалізм).

Сьогодні, на початку ХХІ століття, стає все більш очевидним, що проблема реалізму є центральною як для естетичної думки, так і для художньої практики останніх двох століть. Це явище обумовлено всім ходом художнього розвитку, починаючи від мистецтва епохи Відродження. Для виникнення реалізму як закінченої художньої системи необхідні серйозні передумови. У першу чергу необхідний значний рівень соціальної самосвідомості, наявність загально реалістичного (заснованого на даних дослідної науки) світосприйняття. Усе це складається на відносно високій стадії суспільного розвитку, у процесі становлення буржуазної цивілізації. У другій половині ХІХ століття реалізм найбільш відповідав духові свого часу, але все ж його поширення в мистецтві не носило характеру тріумфального руху. Усе було набагато складніше.

Так, досить суперечливим було співвідношення двох основних художніх систем ХІХ століття романтизму і реалізму. У музиці другої половини ХІХ століття романтизм був домінуючим напрямом (творчість Ф.Листа, Р.Вагнера, Дж. Верді, П.І.Чайковського).

У той же час для реалізму з його тверезою соціальною аналітичністю, свободою від канонічності стали дуже цінними такі риси романтичного мислення, як історизм, особлива увага до всієї напруженості духовного життя героїв, прагнення до високого, досконалого. До кінця ХІХ століття реалізм прагне охопити всю сферу мистецтва, проте виявляється по-різному в різних видах художньої творчості.

Найбільш міцно реалістичні тенденції заявили про себе у прозаїчних жанрах літератури (роман, повість, новела). Масштабне завоювання реалізмом театру було здійснено на Заході Г.Ібсеном (Норвегія). В інших жанрах літератури (лірична поезія) довго зберігав свої позиції романтизм. Так, у поезії середини ХІХ століття найвидатнішими поетами були романтики Г.Гейне, Г.Гервег (Германія), А.Теннісон, Р.Браунінг (Англія).

Більш рівномірним був рух реалізму в російській літературі, де з середини ХІХ століття ним охоплюється не тільки проза, але й лірична поезія (М.Некрасов і його школа), драматургія (М.Гоголь, О.Островський).

В українській літературі становлення реалізму відбувалось через творчість Т.Г.Шевченка, прозу І.Нечуй-Левицького, Панаса Мирного, А.Свидницького, драматургію І.Карпенка-Карого, І.Франка.

В образотворчому мистецтві реалізм активно виявився уже в живописі ХІХ століття (У.Хогарт). На початку 19 століття в європейському живописі домінував романтизм, але процеси формування реалізму не припинялись. Показові в цьому відношенні англійський пейзажний живопис у творчості Д.Констебла, жанровий живопис В.Федотова. Можна сказати, що для образотворчого мистецтва вся перша половина 19 століття була часом «накопичування сил» для рішучого розриву з класицистичними традиціями академічного (офіційного) живопису, безнадійно застарілого й відсталого від життя.

У 1870 році передові художні сили Москви об’єднались у «Товариство передових художніх виставок». Ініціатором об’єднання був художник Мясоєдов, його підтримали Перов, Ге, Крамськой, Саврасов, Шишкін, брати Маковські. У 80-х роках до них приєднались Рєпін, Суриков, Васнецов, Ярошенко, Сєров, Левітан, Поленов. Об’єднання «передвижників» проіснувало понад 50 років, соціальна спрямованість і високі громадянські ідеї виділяють його в європейському живописі ХІХ століття.

Для образотворчого мистецтва Франції друга половина ХІХ століття була часом виникнення імпресіонізму. Як і російських «передвижників», французьких імпресіоністів об’єднувала незгода з офіційним мистецтвом, бажання знайти нові форми й нову художню мову. Формування художників-імпресіоністів почалось навколо живописця Е.Мане. Гучним скандалом супроводжувалась поява на одній з паризьких виставок знаменитого «Сніданку на траві» (1863), «Олімпії» (1865). Мане став центральною фігурою прогресивної художньої інтелігенції Франції, навколо нього об’єднались молоді художники К.Моне (який став згодом істинним главою імпресіоністичної школи), Сезанн, Ренуар, Дега. З 80-х років 19 століття імпресіонізм поширився на інші види мистецтв: поезію П.Верлена, музику К.Дебюссі й М.Равеля.

В Росії й Україні імпресіонізм не вилився в цілісну художню систему й виявлявся у творчості окремих художників у руслі різних напрямів (музика А.Скрябіна, проза пізнього М.Коцюбинського, В.Стефаника, О.Кобилянської).

Характерною рисою імпресіоністів була рішуча відмова від різних теоретичних суперечок, пильна увага до особливостей художнього бачення, способів його втілення. Проте це не говорить про відсутність у художників цієї школи ідей і ідеалів, творчої програми. Імпресіоністи виходили з довіри до природи й життя, з неможливості розподілу світу і сприйняття. Отже, лише передача вражень у всій конкретності й багатстві фарб може бути правдивою.

Для архітектури останні роки ХІХ століття – початку ХХ століття були часом панування модерна. У цей період архітектори впевнились у тому, що у використанні історичних стилів архітектура зайшла в глухий кут, потребуючи осмислення того нового, що виникло в середовищі капіталістичного міста, яке стрімко зростало. Стиль модерн прекрасно представлений в архітектурі Москви. У кінці ХІХ століття тут будуються вокзали, готелі, банки, доходні будинки, будинки багатої буржуазії. Типовим прикладом російського модерна була творчість архітекторів Ф.О.Шехтеля (будівля Ярославського вокзалу в Москві) і А.В.Щусева (будівля Казанського вокзалу в Москві).

Модерн був одним з найвизначніших стилів, які завершували 19 століття й відкривали нове століття. З часу панування класицизму в архітектурі модерн, можливо, один з найпослідовніших стилів за своїм цілісним підходом, ансамблевим вирішенням зовнішнього оздоблення і внутрішнього інтер’єра. Модерн як стиль охопив мистецтво меблів, тканин, кераміки, вітражів, скла й мозаїки, він упізнається своїми специфічними лініями й контурами, особливою гамою світлих тонів, загальним духом, що передвіщав декаданс.

Питання для самоперевірки

1. Проаналізуйте провідні суспільно-політичні процеси кінця 18 – початку 19 століть, що сприяли виникненню романтичного світосприйняття та романтичного методу в європейському мистецтві.

2. Назвіть представників мистецтва романтизму.

3. Назвіть представників мистецтва реалізму. Сформулюйте принципи мистецтва реалізму в його відмінності від мистецтва романтизму.

4. Назвіть представників мистецтва імпресіонізму. Сформулюйте головні стилістичні ознаки мистецтва імпресіонізму.

5. Які суспільно-політичні та культурні події сприяли виникненню стилю модерн на зламі ХІХ – ХХ століть?

Висновки. У ході вивчення теми восьмої ми ознайомилися з одним із яскравих периодів розвитку мистецтва, мистецтвом ХІХ століття. Ми зафіксували значне ускладнення мистецького життя ХІХ століття, наголосили на складному переплетінні стильових напрямків мистецтва. У мистецтві ХІХ столітті, як було показано, функціонують, з одного боку, стильові напрямки, що беруть початок у мистецтві минулих століть (йшлося, зокрема про барокко і класицизм); з іншого ж боку мистецьке життя ХІХ століття відмічене активним формуванням принципово нових стильових напрямків. Серед новітніх форм мистецького життя ми проаналізували становлення романтичного методу, окреслили особливості романтичного світосприйняття, акцентували значення історизму як основи романтичного мислення. З цієї точки зору ми проаналізували види і жанри мистецтва європейських країн, звернули увагу на формування нових жанрів мистецтва.

У ХІХ столітті закінчується формування епохальних стилів мистецтва, таких, якими були барокко, класицизм та романтизм. Творчі методи в мистецтві стають більш диференційованими, такими, що, виникаючи в той чи іншій країні охоплюють невелику кількість мистецтв, стають пануючими на невеликий проміжок часу. Одним із таких стилів другої половини ХІХ століття був імпресионізм, що виник в образотворчому мистецтві Франції, в творчості окремої групи молодих митців. Згодом даний стиль виявився в музиці та літературі. Данину імресионістичному методу віддав український письменник М. Коцюбинський. У Росії імпресионізм трансформувався в течію символізму, що знайшла втілення насамперед у мистецтві поезії. На межі ХІХ – ХХ століть у мистецтві архітектури пануючим став стиль модерн, що обумовив стиль тогочасного одягу, стиль інтерۥєрів, мистецтво вироблення дорогоцінних прикрас тощо. Слід зробити висновок, що разом із розвитком та ускладненням європейської культури дедалі складнішають форми мистецького життя, що ми й показали на прикладі розвитку та ускладнення стильових форм. Разом із ускладненням стильових форм мистецтво починає впливати на форми буденного життя, розваги, спілкування, стиль поведінки тощо.

Особлива увага в огляді мистецького життя ХІХ століття приділена українському мистецтву. Подібно до ряду європейських країн, в українському мистецтві ХІХ століття, з одного боку, продовжується розвиток усталених напрямків мистецтва (барокко і класицизм); з іншого боку, знані стильові напрямки синтезуються з ознаками романтизму, реалізму та імпресіонізму, що опосередковує формування значно ускладнених, яскравих творів архутектури, скульптури, образотворчого, музичного і театрального мистецтва. Ми показали, що розвиток українського мистецтва ХІХ століття відбувався на тлі формування наукових підходів до вивчення мистецтва, що є ознакою становлення української теорії мистецтва. Зокрема, наприкінці ХІХ століття наукового виміру набувала етнографічна діяльність, що стало основою формування науки фольклористики. Ми відмітили діячів української культури, представників творчої інтелігенції Лесю Українку, Марко Вовчка, Миколу Лисенка як творців, для яких народна творчість стала не тільки джерелом надхнення, але й обۥєктом наукового вивчення. Завдяки науковій діяльності цих та багатьох інших українських митців отримала новий поштовх для розвитку українська естетика. Важливим для подальшого розвитку українського мистецтва було прагнення діячів мистецтва до створення різноманітних форм професійного українського мистецтва, які б не поступалися кращім зразкам мистецтва європейських країн. Як приклад такого подвижницького підходу до мистецької діяльності ми проаналізували діяльність українського композитора, педагога та науковця М. Лисенка, звернулись до творчого доробку театру українських корифеїв другої половини ХІХ століття.

У підсумку ми проаналізували процеси формування нових стильових напрямків у мистецтві другої половини ХІХ століття, зокремка реалізму, модернізму, модерну. Ми відмітили, таким чином, складність культурно-мистецьких форм ХІХ століття, зафіксували моменти міжкультурного синтезу, відзначили значущість діалогічних звۥязків, що виникали в творчості митців, показали твори мистецтва, створені «на перетинанні» фольклорних мотивів, тем і образів культур різних країн.