72. Фашистська політико-правова ідеологія т.Гаєринг, в.Шмідт, к.Шмітт, а.Розенберг

Фаши́зм — ідеологія культу сильної особистості, агресивного шовінізму та расизму. Основою ідеології фашизму є крайній шовінізм і націоналізм, що переходять в ідею расової обраності, мілітарізм і вождизм..

Ознаки: обґрунтування за расовою ознакою переваги і обраності однієї, обраної в силу цього панівної нації, дискримінація стосовно інших «чужорідних», «ворожих» націй і національних меншин; заперечення демократії та відкритості влади; насадження режиму, заснованого на принципах тоталітарно-корпоративної державності, однопартійності та вождізму; утвердження насилля і терору з метою придушення політичного противника і будь-яких форм інакодумства; мілітаризація суспільства, створення воєнізованих формувань і виправдання війни як засобу вирішення міждержавних проблем.

Альфред РозенбергРозенберга вважають головним нацистським спеціалістом і творцем расистської теорії. В книзі "Міф двадцятого століття" він зазначав, що історія і завдання майбутнього вже не визначаються протистоянням класів або церковних догматів, а характеризуються боротьбою між "кров'ю і кров'ю", расою і расою, народом і народом. На його думку, лише три речі – кров, раса і народ становлять сутність історичного розвитку, є вищою цінністю. Расу він трактував як різновид душі, вона є цінністю сама по собі. Головним завданням XX ст. вважав творення "нового міфу життя", "нового типу людини". Згідно з Розенбергом раса вирізнялася не лише біологічними властивостями.

Волю А. Розенберг розглядав як головний чинник формування нової німецької держави. Серед інструментів творення він також вирізняв націонал-соціалістичну партію, яка мала бути ієрархічно побудована за зразком католицької церкви і покликана оновити народ. Саме народ мав висунути зі своїх надр вождя, який не нагадував традиційного короля або ідеального героя.

На базі вождя і партії, яка його підтримує, мала утворитися нова держава – органічне та ієрархічне об'єднання, що визначає кожному його відповідне місце. Держава мала бути одночасно національною і соціалістичною, позаяк соціалізм не можна було відокремити від націоналізму. Розенберг розглядав державу не як самостійну мету, а як засіб для збереження німецького народу. В цьому випадку держава мала бути одним з багатьох засобів, разом із церквою, правом, мистецтвом тощо. Він вважав, що держави змінюються, набувають чинності нові закони, а народ залишається стабільним.

Карл Шмитт розглядається в науці як націоналіст, противник плюралізму, антіліберал, а також опонент парламентаризму і шанувальник італійського фашизму, противник правової держави та природного права і неоабсолютист. Будучи юристом Шмітт був творцем ряду термінів та концепцій, які згодом увійшли в науковий, політологічний і навіть загальномовного лексикону, наприклад: «конституційна дійсність» і «політична теологія». Сьогодні через свою ангажованість серед націонал-соціалістів Шмітт розглядається як «страшний юрист», оспорюваний теоретик і супротивник ліберальної демократії, але також, не в останню чергу завдяки своєму впливу на державне право і юриспруденцію ранньої федеративної республіки, одночасно, як класик політичної думки.