- •60. Загальнахарактеристика і основні напрямки американської політико-правової ідеології 17 – 19 ст)
- •62.Вчення Іммануїла Канта про державу і право
- •63. Соціологічна юриспруденція: Євген Ерліх
- •64. Політичні і правові ідеї Київської Русі.
- •65. Слово «Про Закон і Благодать» митрополита київського Іларіона
- •66. Вчення г.В.Ф. Гегеля про державу і право
- •67. Школа «реального права» / ДжеромФренк, к. Ллевеллін (сша) та концепція соціального права» г. Гурвича.
- •68. Політична програма Володимира Мономаха
- •69. Історична школа права
- •70. Психологічна теорія права Лева Петражицького
- •71. Політико-правова ідеологія лібералізму
- •72. Фашистська політико-правова ідеологія т.Гаєринг, в.Шмідт, к.Шмітт, а.Розенберг
- •73. Політичні погляди Івана Вишенського
- •74.Політико-правове вчення Огюста Конта
- •75. Юридичний позитивізм /Джон Остін
- •77Політико-правова ідеологія анархізму п’єр Жозеф Прудон (Франція), Макс Штірнер (Каспар Шмідт) (Німеччина).
- •Ідеї природного права в Україні епохи Просвітництва.
- •Політико-правова ідеологія соціалізму /Клод Анрі де Сен-Симон, Шарль Фур’є (Франція), Роберт Оуен (Англія).
- •81. Політико-правові погляди Григорія Сковороди.
- •Політико-правове вчення Карла Маркса і Фрідріха Енгельса (марксизм).
- •ЯковКозельський про суспільний договір.
- •Юридичний позитивізм другої половини XIX сторіччя /Карл Бергбом і Пауль Лабанд (Німеччина), ліберальний позитивізм АдемараЕсмена (Франція)/.
- •Характеристика релігійно-міфологічних уявлень про політику, державу і право в країнах Стародавнього Сходу в II - I тис. До н. Е.
- •Загальна характеристика розвитку політико-правових ідей в Україні у XIX ст.
- •Соціологічне праворозуміння другої половини XIX сторіччя /Рудольф Ієрінг (Німеччина).
- •Політико правовий зміст творчості Гомера («Іліада» та «Одисея») та Гесіода – поеми («Теогонія» та «Турботи і дні»).
- •Тарас Шевченко про незалежну демократичну Українську державу.
- •91 . Вчення про державу і право Михайла Драгоманова.
- •Політико-правова доктрина Фрідріха Ніцше (Німеччина).
-
Політико-правова доктрина Фрідріха Ніцше (Німеччина).
Німецький філософ, представник ірраціоналізму і волюнтаризму в філософії Фрідріх Ніцше (1844—1900) розглядав питання держави і права в роботах «Грецька держава», «Так говорив Заратустра» (1883—1884 р.), «По той бік добра і зла» (1886 р.), «Воля до влади» (1889—1901 р.) та ін.
Світ, згідно з Ніцше, є становлення, рух, «вічне повернення одного і того ж». Він заперечує суспільний прогрес, протиставляючи йому аmorfati («любов до долі»). В основі світу лежить «воля», як рушійна сила становлення, пристрасть, прагнення до влади, до розширення свого «Я», до експансії. За Ніцше, у людини «воля до влади» тотожна «волі до життя», в основі якої інстинкт самозбереження і боротьба за існування.
Згідно з Ніцше, вся соціально-політична історія це — боротьба двох воль — волі сильних, аристократів духу і волі слабких: юрби, рабів, «черні». В історії з підйомом пов'язане володарювання аристократії (у давніх Індії, Греції, Римі), яка спирається на нижчі касти чи рабів. Історичний період боротьби народу за демократію філософ називає періодом упадку, що тривав понад тисячу років. Демократія — деградуюча форма держави.
Ф. Ніцше критикує існуючі теорії походження держави («це — неправда!»). Родоначальниками народів, на його думку, були творці — вони наділили вірою і любов'ю своїх одноплемінників. Держава є знаряддям виникнення і продовження насильницького соціального процесу, народження піраміди влади, підпорядкування.
Сучасність належить черні. Тому потрібна нова аристократія, ворожа юрбі і всякій тиранії, аристократія, що знову напише слово «шляхетний» на нових скрижалях. Прихильність Ніцше до аристократичної державності, естетизму, заперечення демократії пояснює його різкі і часті випади проти сучасної держави («державою зветься саме холодне з чудовиськ»).. Він розвиває елітарну концепцію устрою «здорового суспільства». Воно поділяється на: 1) «вищу касту» (вожді, керівники, генії), які мають право «втілювати щастя, красу, добро»; 2) виконавців їх волі (стражі права, порядку і безпеки; 3) решта маси «посередності», що сама природа призначила бути «суспільною користю, колесом, функцією».
Право, за Ніцше, — похідне, вторинне від волі, влади і сили. Саме з цих позицій заперечуються ним ідеї свободи і рівності. Він ділить право на звичаєве (традиції) і «довільне», «наказове». Перше — «легше за все зрозуміле». Друге — «повніше за все продумане». Справжнє природне право — результат війни і перемоги, що створює аристократично-кастовий правопорядок.
Соціалізм німецький філософ відкидає — це «фантастичний молодший брат майже віджилого деспотизму». Він жадає такої ж повноти державної влади, прагне до формального знищення особистості, перетворення її «у доцільний орган колективу». Відкидаються й революції, повстання пригноблених.
Роботи Ніцше одержали широку популярність тільки після його смерті, підтвердивши його містичне пророцтво: «Тільки післязавтрашній день належить мені. Деякі народжуються посмертно». Його основні ідеї лягли в основу ідеології фашизму і націонал-соціалізму або були інтерпретовані в її дусі.