81. Політико-правові погляди Григорія Сковороди.

Демократичний, антикріпосницький напрямок просвітницьких ідей був характерний для філософії Григорія Сковороди (1722—1794). Його по праву вважають засновником української класичної філософії. Принцип «пізнай себе» потребує усвідомлення людиною своїх здібностей до певного роду занять. Пізнавши себе, вона правильно вибере свою професію, працю — «тільки природна праця солодка». Моральний ідеал Сковороди — високоморальний, духовний індивід, що знайшов себе, своє місце в суспільстві, сенс життя в праці («Жизнь и дело єсть то же»). «Сродный труд» — джерело гармонії в суспільстві, де кожний має право і повинен трудитися за здібностями. Якщо чабан має природжені здібності адміністратора, — він має право бути губернатором. Суспільству користь, якщо губернатор, більш здатний до чабанства, стане чабаном. Таким чином, розумний суспільно-політичний устрій відповідно до філософії Сковороди повинен вибудовуватися на основі принципів, виведених із природи людини. Серед них — «неравноеравенство»: нерівність здібностей доповнюється юридичною рівністю в державі.

Сучасне йому суспільство філософ засуджує: у ньому, як у бездуховної людини, превалює зло, жадібність, користь. Самодержавну, кріпосницьку систему він називає «миром темным, миром прескверным». Сковорода засуджує кріпосне право, застарілу феодальну систему. На його думку, зосередження багатства у не багатьох, різка соціальна нерівність — шлях до загибелі держави. Станові привілеї, сваволю і беззаконня розглядав як суперечні людській природі, природному праву і законам. Особливий гнів у Сковороди викликало існуюче неправосуддя. Засуджуючи нерівність у суді, формалізм судочинства, він оцінює діюче право як право сильного.

У своїх поетичних творах Сковорода — ворог самодержавства, тиранії. Визнавав свободу вищим благомлюдства і «главноймерой» життя, писав, що проти свободи багатство — ніщо. Г. Сковорода обґрунтовував своє уявлення про суспільно-політичний ідеал, ідею «горнейреспублики» (тобто «духовної республіки»), (імовірно, за типом ранньохристиянських громад). Республіка за своєю сутністю є первісною формою влаштування людського суспільства. В його республіці майбутнього відсутні майнова нерівність, гніт, тріумфують свобода, рівність і любов, «сродность труда». Закони тут зовсім «противнытиранским», які забезпечують права всіх громадян. Громадський мир і злагода, взаємна повага, колективізм життя і праці, на його думку, приведуть до поступового відмирання законів. При республіканському ладі всі посади, до самих вищих, будуть виборними за принципом «сродности труда», що стане запорукою гармонії особистих і суспільних інтересів і умовою успішного функціонування всіх органів у державному механізмі.

82. Політико-правове вчення Карла Маркса і Фрідріха Енгельса (марксизм).

Марксизм як самостійна доктрина склався наприкінці 40-х — на початку 50-х років XIX ст Його основоположники — Карл Маркс (1818– 1883) і Фрідріх Енгельс (1820-1895). Вони виступили з різкою крити­кою існуючих суспільних порядків, первісного капіталізму, вважаючи їх нерозумними і такими, що не відповідають вимогам часу. Буржуазна державність дала їм багатий матеріал для критики.

Виробництво матеріальних засобів до життя й економічний лад суспільства становлять основу, базис, на яких розвиваються державні, правові та інші установи й ідеї — надбудова. Держава і право як частини надбудови завжди виражають волю й інтереси класу, що економічно панує при даній системі виробництва.

Історія людства є історією боротьби класів. Таке спрощене тлумачення історії є очевидним сьогодні.

Походження держави, за Марксом і Енгельсом, обумовлено утворенням антагоністичних класів. Держава, писав Енгельс виникла в результаті появи приватної власності і пов’язаного із цим розколом суспільства на класи з непримиренними інтересами. Вона — сила, що стоїть над суспільством і примирює класові інтереси. Панівний клас становлять представники нової «аристократії багатства», який і засновує публічну владу, державу.

Ознаки держави: Її відмінність від суспільної влади, по-перше, у класовому характері; по-друге, вона відособлена, відділена від народу; по-третє, вона «складається не тільки з озброєних людей, але і з матеріальних придатків, в’язниць і примусових установ усякого роду, що були невідомі родовому ладу»; по-четверте, «для утримання цієї публічної влади необхідні внески громадян — податки»; по-п’яте, володіючи владою і правом стягнення податків, особлива група осіб, особливий апарат управління і примусу стає, як орган суспільства, над суспільством. Безпосереднім втіленням, особливою організацією цієї влади і стає держава.

На їх думку, будь-яка експлуататорська держава «в усі типові періоди є державою виключно пануючого класу і у всіх випадках залишається власне кажучи машиною для придушення пригнобленого, експлуатованого класу». Така сутність держави зберігається в усіх історичних типах державності — рабовласницькій, феодальній, капіталістичній. Політична влада робітничого класу — диктатура пролетаріату, були переконані Маркс і Енгельс, — вищий тип демократії, яка виражає інте­реси і спирається на підтримку величезної більшості народів. Проле­тарська демократія буде відповідати історичному періоду соціалізму — першій фазі комуністичного суспільства.

За марксистським вченням право теж має класовий характер. Звер­таючись до буржуазії, автори «Маніфесту» писали: «Ваше право є лише возведена в закон воля вашого класу, воля, зміст якої визначається ма­теріальними умовами життя вашого класу». Вони стверджували: пра­во було, є і залишиться насамперед зброєю в руках економічно і політич­но пануючого класу.

Держава і право в марксистському вченні — надбудовні явища, дві сторони одного й того ж феномена: політичної влади.

Перехід від капіталістичного до соціалістичного суспільства, за Марксом і Енгельсом, — це перехід від одного класового типу права до іншого, більш високого типу і відмирання права, оскільки зникає по­треба в примусовій системі соціальних норм. Відмирання права в май­бутньому комуністичному суспільстві не означає відмови цього суспіль­ства від соціального нормування. Але воно стане загальним, гуманним, добровільним (за загальною згодою), заснованим на принципах моралі. Таким чином, відмирання права похідне від відмирання держави, полі­тичної влади. Матеріалістичний і класовий погляд на державу і пра­во — особливість марксистського вчення.