60. Загальнахарактеристика і основні напрямки американської політико-правової ідеології 17 – 19 ст)

Бенджамін Франклін (1706-1790)1 суттєво вплинув на перебіг подій у північноамериканських колоніях напередодні набуття ними незалежності та в перші роки існування США. Його підпис стоїть під усіма основними документами, які юридично оформили появу Сполучених Штатів Америки як суверенної держави (Декларація незалежності, договір із Францією, мирна угода із Англією, Конституція США).Він першим назвав їх штатами, запропонувавши їхнє об’єднання в конфедерацію незалежних держав.

Права і свободи людини, на думку Франкліна, є передумовою для поліпшення становища людини. Уряд має сприяти прискоренню соціального прогресу, економічному зростанню країни, пам’ятаючи при цьому про свободу людини. Визнаючи право народу на революцію, Франклін висловлювався за заміну будь-якої форми державного управління, яка не забезпечує прав людини. Він був глибоко переконаний у рівності людей, виступав проти збереження рабства.

Томас Пейн (1737–1809)1 — один з найрадикальніших представників демократичної течії американської політико-правової думки. запропонувавши її назву — Сполучені Штати Америки. Як представник природно-правової теорії Пейн у своїй праці «Права людини» розрізняв природні та громадянські права людини. На його думку, найкращою формою правління є республіка.

Томас Джефферсон (1743–1826) є автором Декларації незалежності США, де вперше на рівні юридичного акта народний суверенітет було проголошено основою державного життя. Надзвичайно важливим є внесок Джефферсона в практичний роз-виток ідеї прав людини.

Другий важливий напрямок політико-правової думки США другої половини XVIII — початку XIX ст. представлений іменами діячів, які відстоювали засади федеративного устрою нової держави.Федералісти проте не ставили під сумнів необхідність демократич¬ного уряду. Їх занепокоєність зводилась до пошуку шляхів забезпечення

ефективного контролю над демократією для захисту індивідуальних свобод. З цією метою вони запропонували три захисні механізми:

1) представницьку, а не пряму демократію.

2) два поділи влади — (а) вертикальний (федералізм), що відокрем-лює уряд штатів від федерального і допомагає стримувати уряди штатів, які є ближчими до народу, а тому більш схильні до популістських злов-живань; (b) горизонтальний, що відокремлює законодавчу, виконавчу і судову гілки влади і передбачає запровадження системи стримувань і противаг.

3) судовий контроль — право судової влади переглядати і скасовува-ти постанови законодавчої і виконавчої влади в разі їх невідповідності Конституції.

Джон Маршал (1755-1835) відіграв значну роль у формуванні дер¬жавно-правових традицій США. \ъ\ У справі «Марбері проти Медісона» (1803) Верховний Суд заявив, що суди мають право анулювати закони, коли вони суперечать федеральній Конституції.

61. Формування і розвиток мусульманської політико-правової думки. Коран як джерело мусульманського права.

Згідно з переказами, у 610 р. житель Мекки Мухам­мед (570 — 632) виступив проти давньоарабського багатобожжя з проповіддю покірності єдиному богу — Аллаху (іслам — «по­кірність»).

Які найважливіші політико-правові ідеї в них?

По-перше, як і всяка релігія, іслам проповідує братерство віруючих, необхідність дотримуватися загальновизнаних норм мо­ралі, «любити благочестя». Віруючі, прихильники ісламу, засуджують війни, тероризм.По-друге, серед норм Корану, які регулюють взаємини лю­дей, помітно переважають загальні положення у формі мораль­но-релігійних орієнтирів, що дають простір для їх тлумачення. По-третє, Коран і Сунна предписують безумовну покірність владі: «Віруючі! Коріться Аллаху, коріться посланнику його і тим з вас, хто має владу». Влада пояснюється як божественне встановлення: «Воістину Аллах дарує свою владу, кому побажає».

У мусульман не було ієрархічно організованого духівництва, але є «люди релігії» — проповідники, учителі богослов´я, мудж-тахіди, каді і муфтії, які здійснюють суд за шаріатом, керівники громад, що мають величезний вплив на масу віруючих, на полі­тику султанів і емірів.

Мусульманське право і сьогодні є основою шаріату тієї чи ін­шої мусульманської країни. Але національні системи позитивного права цих країн суттєво відрізняються. Згодом внаслідок модер­нізації державного законодавства, рецепції деяких положень європейського права у XIX—XX ст. в багатьох мусульманських країнах було прийнято цивільні, кримінальні, податкові, сімей­ні, торгові та ін. кодекси за європейським і американським зра­зками.

Найбільш досліджуваними проблемами середньовічною арабською філософією були проблеми мистецтва влади правителя і її завдань, важливість його моральних якостей і компетентності. У розробці політичних проблем важливу роль зі­грали такі видатні мислителі, як аль-Фарабі (870 — 950), Авіцен-на (ІбнСіна) (980 - 1037) і Ібн Рушд (1126-1198). Вони багато в чому слідували грецьким філософам, насамперед поглядам Пла­тона й Аристотеля. Так, аль-Фарабі велику увагу приділяв мистецтву верховної влади — умові для досягнення щастя. Він розрізняв два різновиди «міст» (держав): «неосвічені» і «доброчесні». Тільки в останніх, на його думку, високоморальні жителі і пра­вителіпрагнуть до щастя, заснованого на знанні і благу. В інших же державах влади прагнуть тільки до особистої вигоди. Таким * чином, «доброчесне» місто-держава у аль-Фарабі — це модель найкращого і природного спілкування, гідного способу життя. Він вважав головною метою політики досягнення щастя і кра­щої долі для людини. Політичне мистецтво в нього будується на морально-етичних принципах, а не на принципах шаріату.

У теперішньому вигляді Коран має 114 глав, які називаються сурами. Сури поділяються на аяти (вірші). Сури розташовані так: найдовші — на початку, найкоротші — в кінці. Для Корану характерна своєрідна стилістика: це проповідь, пряма мова і розповідь від третьої особи. Коран — головна книга мусульман, із якою вони не розлучаються від народження. З раннього дитинства вони чують вирази з нього, і дуже часто по ньому вчаться читати. Кораном установлено норми, що регулюють усі сфери життя мусульман: молитву, піст, подружнє життя, харчування і вживання напоїв, успадкування майна. Норми Корану і Сунни є джерелом шаріату (правильного шляху) — зведення норм і правил, дотримання яких обов'язкове для вірян.