65. Слово «Про Закон і Благодать» митрополита київського Іларіона

Розквіт держави в часи князівства Ярослава (1019-1052 рр.), зростання його авторитету в міжнародних відносинах знайшли відо­браження в літописах та іншій літературі того часу. «Слово про закон і благодать» Митрополіта Іларіона є першим політичним трактатом Київської Русі. Воно становить собою політичну програму незалежної держави і церкви від зазіхань Візантії. Основною темою є прославлення своєї землі. Автор «Слова» гаряче протестує проти поширення тоді у Візантії теорії «богонабранності» одного народу, «вселенської імперії» і «вселенської церкви», проти претензії Візантії на керівництво народами, котрі прийняли християнство, і панування над ними. На противагу цим зазіханням «Слово» висуває свою основну тезу про те, що час «боговибранності» одного народу пройшов і наступив час вільного залучення всіх народів до християнства.

Прийняття християнства Руссю, на думку Іларіона, — запорука її рівноправності, християнська Русь не потребує нічієї політичної опіки. Її народу належить велике історичне майбутнє. Візантія ж повинна неодмінно впасти внаслідок своєї ізольованності. «Слово» прославляє князя Володимира І Святославича як апофеоза могутності і сили молодої держави.

66. Вчення г.В.Ф. Гегеля про державу і право

Філософія Гегеля становить собою заключний ланцюг в системі поглядів німецького ідеалізму. Гегель на відміну від Канта і Фіхте не тільки відходить від школи природного права, але й прямо виступає проти неї. В цьому відношенні Гегеля до школи природного права особливо різко виражена аристократична реакція проти французького матеріалізму і французької буржуазної революції.

Перший твір, в якому Гегель виклав в систематизованому вигляді свої погляди на державу і право «Про способи наукової розробки природного права, про місце його в практичній філософії і про позитивне право». В цій статті Гегель піддав критиці теорію природного права, а також вчення Канта і Фіхте про право і державу. Гегель відкидає договірну теорію утворення держави, вважаючи, що не можна велич держави принижувати поняттям звичайного договору. При цьому він висловив думку, що «моральний організм» повинен ділитися на стани, подібно тим, котрі викладені у Платона.

Гегель виправдовує війну, котра оголошується цілющим засобом, що запобігає народи від застою та загнивання і виступає проти кантовської ідеї вічності світу. Пояснення процесу походження держави і права Гегель дає у «Феноменології духу», що вийшла в 1807 році. В ній Гегель вказує, що люди від природи нерівні. Зрівняти людей, стверджує він, перекручуючи саму ідею рівності, це значить відрізати їм голови, оскільки в них ховаються нерівності дарувань, знань, образів думок, настроїв і т. п. Проблеми держави і права знайшли висвітлення в працях: «Філософії права», «Філософії історії», «Англійський білл про реформу 1831 року» та інші.

Однією з основних його праць є «Філософія права» — частина гегелівської системи, де показано ступені розвитку так званого об’єктивного духу, тобто «світу свободи», незалежного від індивідуумів і від їх свавілля. Завданням філософії права, по Гегелю, є наукове пізнання держави і права. Воно має розвивати ідею, що становить собою зміст предмету. Своє розуміння сутності держави Гегель будує на тезі: «що розумне, те дійсне; що дійсне, те розумне. Право, за визначенням Гегеля, полягає в тому, що наявне буття взагалі є наявністю буття вільної волі, діалектика якої співпадає з філософським конструюванням системи права як царства реалізованої свободи.

Поняття «право» вживається в гегелівській філософії в трьох основних значеннях: 1) право як свобода («ідея права»); 2) право як певна ступінь і форма свободи (ділення права на абстрактне, мораль і моральність у сфері родини, громадянського суспіль­ства і держави); 3) право як закон (позитивне право).

Г. Гегель розрізняєгромадянськесуспільство і державу.