Добавил:
Вуз:
Предмет:
Файл:
Зрима пісня_Навчальний посібник.pdf
31
тобто телевізійна піар-акція. Кліп повинен
не тільки розважити, а й зацікавити глядача
до такої міри, щоб він надовго запам’ятав того
чи іншого співака або пісню. Тому кліпмейкери
виявляють великий інтерес до сюжетного
втілення, часом навіть анекдотичного характеру.
Так, свого часу, переодягнені в жінок музикантичоловіки «Queen» в кліпі «I want to break free»
(«Я хочу свободи») завдали серйозного удару
засадничим принципам традиційної західної
культури.
По-друге, кліп – це створення певної естетичної
(а в ідеалі – і етичної) формули. Для молодіжної
глядацької аудиторії відеокліп став справжнім
атрибутом стилю життя, моди та етикету.
Це пропаганда не тільки безпосередньо
виконавця, автора або їх творчості, а й багатьох
культурних тенденцій сучасного світу, аж до
загальних ціннісних орієнтирів.
32
2.3. ПІСНЯ-ПАРОДІЯ
Варто зазначити, що жанр пародії з’явився
в артистичному кабаре. Саме йому судилося
стати одним з найулюбленіших на сучасній
естраді. «З найперших років свого існування цей
жанр розмежувався на пародію-жарт і пародіюсатиру» [20, с. 220].
Пародія (від грец. parа і odе; італ. la parodia,
англ. parody) – твір мистецтва або прийом,
спрямований на висміювання якогось явища
шляхом глузливої імітації його унікальних
ознак [19, с. 380].
Пародія є одним із жанрів фольклору
та художньої літератури, власне гумористичний
чи сатиричний твір, в якому імітується творча
манера письменника задля висміювання її як
не відповідної новим мистецьким запитам. Інколи
пародія переінакшує зміст відомого твору, надає
йому нового звучання, хоч не слід її плутати
з бурлеском та травестією, які мають дещо
відмінні характеристики.
Пародії створювалися з найдавніших часів
і були притаманні всім народам. Пісенна пародія
сьогодні – один з найпопулярніших естрадних
жанрів: рідкісний концерт обходиться без
33
пародійного номера, існують і цілі естрадні
програми, що складаються з них.
Пародія є своєрідним відгалуженням жанрів
комедії й сатири: висміюючи те чи інше явище,
вона викликає іронічне, критичне або негативне
ставлення до зображуваного.
Одне з головних завдань пародії – негативна або
позитивна естетична, а часом і етична оцінка
пародійованого суб’єкта або явища. Мета і сенс
пародії як самостійного жанру висміяти ті чи
інші явища суспільного життя, які добре відомі
аудиторії.
Звертаючись до пародії, необхідно, звичайно,
мати собі мету: чого ви хочете домогтися?
Створити милий, дружній шарж або сатирично
дискредитувати вибране вами явище (конкретне
або типове)?
Артист естради Г. Дудник умовно розподіляє
пародистів на три категорії:
1)
пародисти, які не тільки зовні, але й головним
чином внутрішньо перевтілюються в іншу
людину;
2) артисти, які створюють дружні шаржі
на відомих майстрів естради;
3) імітатори, ті, хто найбільше піклується
про чисто голосову, інтонаційну схожість.
У цьому жанрі в 1980-і рр. дуже популярним
34
був В. Чистяков. Імітатори гранично точно
відтворюють голоси – так, що навіть оригінал
не завжди відчуває підробку. Імітатор завжди
точно відтворює виступ оригіналу, аж до тексту.
Виконання справжніх пародій – річ тонка,
що вимагає від артиста певних здібностей,
певного настрою, складу розуму, які дозволяють
йому чітко сприймати можливості пародії
і, вибираючи засоби виразності й артистичні
фарби, розуміти, що і як слід підкреслити.
Пародія може «передражнювати» як саму
дійсність (а це реальні події, особи, час та ін.),
так і її зображення в творі, але в будь-якому
випадку вона має «гумористичну або сатиричну
стилізацію».
Об’єктами пародії виступають і конкретні
пісенні твори, і стилі, і жанри.
У широкому сенсі жанр пісенної пародії
включає в себе три різновиди:
1) жартівливе наслідування (повторення
особливостей оригіналу, що виражає критичне
ставлення до виконавця, ідеям, стилістичним
особливостям об’єкта, незважаючи на можливе
шанування і навіть захоплення ним);
2) комічну стилізацію (перебільшення
індивідуальної манери виконавця, особливостей
стилю і жанру);
35
3) сатиричне пародіювання (зниження,
дискредитацію стилізованого об’єкта).
У кожному конкретному випадку дуже важливо
визначити нетількиоб’єкт, а й метупародіювання.
Для створення пародії можуть
використовуватися:
1) характерні відмінності манери виконавця,
зовнішньої форми пародійованого твору або
особливості стилю;
2) сама зовнішня форма твору, коли в неї
вкладають невідповідний зміст;
3) зміст твору.
Необхідно пам’ятати, що сутність пародії
не вичерпується тільки однією критикою.
Пародія – це, перш за все насамперед, явище
мистецтва. Отже, їй притаманна загальна
властивість мистецтва – «суттєва невичерпність».
Пародія включає в себе всі ознаки естрадного
мистецтва в цілому. Секрет її популярності
й поширеності в тому, що цей жанр точно
відповідає законаместради. Пародія завжди
кумедна, ексцентрична, вимагає чіткого відбору
засобів виразності, лаконічна, актуальна та ін.
Пісня-пародія, яка ґрунтується на першоджерелі,
навмисно спотворює його зміст і форму,
створюючи комічний ефект. Найважливіша
особливість, яку потрібно враховувати в роботі
36
над пародією будь-якого виду, а також при
виборі її теми, полягає в тому, що пародія
в обов’язковому порядку повинна бути актуальна
й сучасна. Вона має успіх у глядачів тільки тоді,
коли їм добре відомі пародійовані явище або
предмет.
Види естрадних пісенних пародій:
1) на конкретного виконавця;
2) на музичний твір;
3) на музично-пісенний напрямок або стиль;
4) на художні штампи.
37
3. СПЕЦИФІКА РОБОТИ
НАД ПОСТАНОВКОЮ
ТЕАТРАЛІЗОВАНОЇ ПІСНІ
3.1. ПРИЙОМ ІНСЦЕНІЗАЦІЇ
Сьогодні в режисерській практиці
використовуються декілька шляхів роботи
над зримою піснею. Одним з них є прийом
інсценізації.
Головна метаінсценізації– це не тільки створити
новий самостійний твір, хоча і це мається
на увазі, а, насамперед, це пошук театральної
адаптації літературного твору. Режисер повинен
знайти типову життєву ситуацію, що підходила
б не тільки до явищ дійсності, відображених
у байці, а й відображала б аналогічні факти
сучасності.
Інсценізація або інсценівка (лат. in – на і лат.
scaena – сцена) – переробка літературного твору
(прозового, поетичного) для постановки його на
сцені або для радіо- чи телевистави. Інсценізація
має на меті засобами драматургії передати
ідейно-художній зміст твору, тут можлива і його
інтерпретація [18].
Процес сценічного втілення пісні передбачає
у своїй першооснові її глибоке розуміння.
38
Режисер в будь-якому випадку відштовхується
в своїй творчості від теми та ідеї, які були
закладені авторами пісні. Чим конкретніше тема,
чим багатша думка-ідея, чим вона різнобічна,
тим цікавіше задум майбутньої постановки.
Формування режисерського задуму пісні
проходить кілька етапів.
Текст пісні є стильовою літературною
категорією, змістом якої є вірш як носій
логічної та образної інформації. Тому першим
етапом роботи є ідейно-тематичний аналіз
пісні: необхідно точно визначити тему (предмет
художнього дослідження, відповідь на питання
«про що пісня?»), ідею (основний висновок, що
містить моральне ставлення до зображуваних
подій, відповідь на питання: «яка головна думка
автора?») і конфлікт (протиборство, зіткнення
діючих сил).
Темою стає те, що є для режисера головним
об’єктом уваги протягом усього постановочного
процесу, та ще це предмет думки та коло думок,
виділене з життя, що спостерігається для її
художнього дослідження, те, що вивчається
і осягається режисером як предмет пізнання
і осмислення, починаючи з осмислення самої
назви постановки, тому що в ній конкретизується
щось дуже важливе для постановника.
39
«Тема (грец. thеma – те, що лежить в основі)
– коло подій, життєвих явищ, змальованих,
представлених у творі в органічному зв’язку
з проблемою, яка з них постає і потребує
осмислення. Тема художнього твору відрізняється
від життєвих подій, явищ дійсності тим, що
вона характеризує явище, сприйняте, побачене
митцем. Тема іманентно пов’язана з конкретночуттєвим, образним мисленням, тяжіє до сюжету
як розвитку подій, в яких беруть участь
персонажі» [43, с. 131].
Часто плутають тему з проблемою, хоч останню,
якщо вона дійсно проблема (як невідоме явище,
нове питання буття, нових типів людей, нового
ладу, незнайомих питань філософії, науки,
мистецтва тощо) можна назвати темою, в усіх
інших випадках – тільки умовно, щоб підкреслити
клопітність роботи над темою.
Якщо режисеру тему слід показувати, то ідею –
доводити.
«Ідея (грец. idea – першообраз) – емоційноінтелектуальна, пафосна спрямованість
художньоготвору, що можебутиохарактеризована
як провідна думка, ядро задуму автора» [43, с. 57].
Ідея визначається в тісному контакті з головною
темою. Ідеєю можна злегка докорити, а можна
бурхливо й пристрасно засудити.
40
Необхідно проаналізувати й музичний
матеріал, визначити його характер – іронічний,
гумористичний, ліричний, героїчний, епічний,
пафосний – це істотно впливає на вибір засобів
виразності. Це залежить від точки зору автора на
предмет дослідження, від життєвого матеріалу,
взятого в об’єкт сценаристом.
Другий етап формування режисерського
задуму – визначення дієвого змісту майбутньої
постановки.
Тут режисер виступає вже як інтерпретатор
пісенного твору. Насамперед, він визначає
надзавдання (конкретну мету, заради якої
здійснюється постановка, розкривається
ідея) і наскрізну дію (боротьбу, в результаті
якої стверджується надзавдання) або, при
відсутності чітко вираженого сюжету, сценарнорежисерський хід (художній принцип, який
організовує дію в єдине ціле). Далі, якщо
в пісні яскраво виражений сюжет, необхідно
вибудувати ряд подій (лінію дієвих фактів від
початку до кінця театралізованої вистави). Це
вихідна подія (з якої починається дія), основна
подія (з неї починається боротьба за наскрізною
дією), центральна (кульмінаційна) подія (момент
найвищої боротьби, переломна сцена), фінальна
подія (в якій торжествує перемога або зазнає