Добавил:
Вуз:
Предмет:
Файл:
Зрима пісня_Навчальний посібник.pdf
71
повторюються. Або, інакше кажучи, обов’язкова
наявність візуальної рими. Це поняття включає
в себе будь-які виникаючі протягом кліпу
повторення, які можна умовно назвати типами
рим: однакові й паралельні рухи об’єктів, колірні
співпадіння й контрасти, візуальні фрагменти,
які повністю повторюються та ін.
Важливо відзначити різні рівні цих повторень,
дублювання способів вираження для досягнення
максимального ефекту концентрації сенсу; як
в будь-якій поезії, повторення тут виконує
роль збільшення кількості та інтенсивності
інформації.
Різноманітність типів візуальних рим може бути
більшим або меншим залежно, наприклад, від
ступеня наративізації кліпу. Так, Марк Романек
побудував кліп на пісню Девіда Боуі «Black
tie white noise» («Біла і чорна ніч») виключно
на підборі образів, що виражають взаємне
тяжіння і відштовхування чорного й білого.
А кліп «Rent» («Рента») «Pet Shop Boys», знятий
Дереком Джарменом, режисером великого кіно,
– повноцінна історія з набором персонажів,
зав’язкою і розв’язкою, відтворена зовсім не так,
як це було б протягом півторагодинного фільму.
Поспішаючи до коханого, героїня збігає по
сходах – цей її порив показаний в кліпі двічі;
72
сидячи за столом – їм обом нудно; рух голодного
бідняка, що витирає пересохлий рот, відразу
переходить в рух ротів багатіїв, що об’їдаються
тістечками; чорно-білі кадри світу низів
переплетені з кольоровими кадрами в багатому
особняку, в пропорції один до одного.
Усі ці монтажні рими-метафори можна зустріти
в кінофільмі, але жоден кінофільм не складається
в основному з таких рим, так само як «в принципі
будь-який текст розділяється на деякі сегменти,
але в прозі смислова розбивка переважає над
формально-звуковим, а в поезії – навпаки.
Основою кліпової образності всередині кадру
стає візуальна фігура, для якої найбільше
підходить назва «образ-рух». Термін
запозичений з книги Ж. Делеза «Кіно», де автор
описує кінематографічний рух взагалі. Поєднання
слів «образ + рух» досить точно виражає те, що
відбувається в кліпі.
Одна-дві секунди часу і необхідність тримати
ритм створили правило, за яким ріжуться кадри й
існують фігури всередині них. Найчастіше те, що
постає перед нашим очимаміждвомамонтажними
зрізами, є фігурою, що здійснює один чітко
виражений рух: посмішку, проголошення фрази,
поворот голови, кілька кроків, танцювальний
рух; у випадку з нерухомим предметом цю
73
функцію бере на себе камера, яка також одним
рухом «наїжджає» на дерево, будинок, валізу.
Імовірність того, що за коротким рухом піде
аналогічний рух іншого тіла (іншої частини того
ж тіла) є достатньо високою. Ці серії паралельних
повторюваних рухів максимально працюють
на ефект рими. Незалежно від типу кліпу вони
формують особливу образотворчо-поетичну мову,
яку можна протиставити лінійній, практично
незворотній прозовій мові кінематографа.
Відзначимо, що й довжина твору (кліпу)
в даному випадку виявляється принциповою
характеристикою. Як будь-яка коротка
й жорстка форма, кліп стискає інформацію
аналогічно загальному принципу віршованої
мови, підвищенню активізації всіх рівнів тексту.
Ця активізація досягається шляхом штучних
обмежень і робить текст особливо інформативно
масштабним.
Сучасна режисура використовує багато форм
монтажу. «Монтаж (франц. montage – установка,
збірка) – підбір окремих сцен і епізодів
постановки з метою досягнення художнього
смислового цілого. Художній метод формування
композиції твору. Умовність часу, простору
дії і умовність конфлікту – це ряд монтажного
мислення» [43, с. 93]. Монтаж – це творчий
74
і технологічний процес з’єднання окремих
засобів виразності в єдине ідейно-художнє ціле.
Тобто будь-який художній образ створюється
шляхом з’єднання виражальних елементів, які
в розрізненому вигляді мають іншу якість, ніж
в підсумку. У цьому суть художнього мислення.
Мистецтво мислить образами, ланцюгом
асоціацій, іносказанням, які підсилюють
художню виразність. Художньо-образна мова
дозволяє сказати те, що не скажеш словами
і, що ширше й глибше слів.
Режисер за допомогою монтажу дає імпульс для
«обмірковування» отриманої інформації. Тобто
глядач повинен самдомислити те, що відбувається,
мовби перебуваючи в процесі співтворчості. Про
це йшлося на початку розділу. Однак у всьому
важлива міра. Саме монтаж дозволяє дотримати
почуття міри. З його допомогою можна замінити
довгий потік інформації лаконічним, різко
змінити картину вражень та ін.
Ці та інші можливості монтажу ми називаємо
функціями, а саме:
• об’єднання розрізненого інформаційного
матеріалу в єдине ціле;
• спосіб вираження думки автора;
• активна емоційно-виразна подача інформації;
заміна тривалої дії фрагментів; створення
75
необхідного темпоритму;
• організація глядацького сприйняття («черга
перегляду»);
• різноманітність форм сюжету; конкретизація
композиції сценарію.
Цей перелік не є вичерпним, оскільки функції
монтажу дуже різноманітні. Монтаж має
необмежені можливості. На жаль, в сучасному
житті за допомогою монтажу телесюжетів
і телекадрів намагаються маніпулювати
свідомістю глядача.
Монтаж – це не збір матеріалу в його логічній
послідовності. Це вибух інформації, це образ,
це пробудження чуттєвої думки у тих, хто
сприймає матеріал. Причому це сприйняття буде
різним у різних людей, з різними відтінками й
різними судженнями, оскільки, художня мова
різноманітна.
Найчастіше зустрічаються сьогодні
в режисерській практиці: послідовний,
паралельний, контрастний, одночасний та
ремінісцентний монтажі.
Послідовний монтаж: будується
в хронологічному порядку, послідовно,
в історичному розвитку та логічно-поступовому
напрямку. Наприклад, такий монтаж був
застосований у театралізованій виставі,
76
присвяченій 80-річчю Київського річкового
училища, де одна подія логічно виникала
з попередньої – і так до фіналу. Усе життя
училища було відтворено послідовно: з дня його
заснування й до сьогодення.
Паралельний монтаж – чергування, на перший
погляд,нібинепов’язаниходинзоднимфрагментів,
чергування подій, котрі переплітаються,
перекривають одна одну до нового сюжетного
та логічного завершення, надаючи фрагментові
нового звучання й осмислення. Наприклад, в одній
театралізованій виставі показали епізод звалення
тоталітарної системи, наступним фрагментом був
кінокадр: весна, квітнуть сади, поле вкривається
різнобарвними квітами. На перший погляд,
різні фрагменти, проте, йдучи один за одним,
вони доповнюють події та зміст, надають іншої,
глибшої ідейно-художньої спрямованості думці.
Таким чином, паралельний монтаж – це
художній прийом, завдяки якому повсякденне
життя й події показані в поліфонічному звучанні
та осмисленні, коли думка в глядача виникає
не з літературного сценарію, тобто слова, а й зі
співставлення розрізнених кадрів, номерів, що
в поєднанні й надають думці нового, незвичайного,
а інколи й неочікуваного осмислення, та
розкривають загалом авторську позицію до тих
77
подій, які там відбуваються.
Контрастний монтаж. Цей термін має
французьке походження. Це – різко висловлена
протилежність у психології, у сприйнятті деяких
явищ чи об’єктів. На тлі одного явища інше
постає гостріше. Так, наприклад, чорний
колір поруч з білим виглядає ще чорнішим тощо.
В основу цього художнього прийому, таким
чином, покладено чергування епізодів та
номерів згідно з їхнім настроєм та характером.
Тобто: темне чергується зі світлим, веселе
з сумним, драматичне з комедійним.
Одночасний монтаж. Найчастіше за все
він використовується в театралізованих кіноконцертах або концертах, де є одночасна дія
на сценічному майданчику в поєднанні
з кінокадрами на екрані. Наприклад, іде на сцені
відбувається пантомімічна картина «косарі»,
а на кіноекрані показуються фрагменти хлібного
поля. Цей монтаж дає змогу розширити межі
всього епізоду, вийти на узагальнення думки.
Ремінісцентність чи монтаж із деформацією
часу – це художній прийом, де використовуються
спогади людей, повернення до минулого. Це,
зазвичай, численні ретроспективи, перенесення
дії в минуле чи майбутнє, співставлення
прожитого часу з сьогоденням. Усе це поглиблює
78
твір, сприяє посиленню драматичного конфлікту,
надає дії напруги, загострює розповідь.
У той же час усвоїйроботі сценарист спирається
на наступні основні види монтажу:
• послідовний (хронологічний та
ретроспективний);
• паралельний;
• контрастний;
• суміжний; поліфонічний;
• «з перебивкою»;
• колаж;
• асоціативний;
• атракціонів [2].
Варто врахувати, що види монтажу – поняття
умовне. Адже, наприклад, контрастний
монтаж може бути одночасно й паралельним,
й асоціативним. Та й мета будь-якого монтажу –
виклик асоціацій. Однак цей формальний поділ
допомагає в навчальному процесі зрозуміти,
якими різними шляхами можепіти думка і уява від
«перестановки місць різних частин матеріалу».
Д. Гріффіт називав монтаж «драматичною
концентрацією», В. Пудовкін «зчепленням»,
С. Ейзенштейн «зіткненням». За допомогою
монтажу можна відобразити в сценарії кліпу
будь-який матеріал, висловити будь-яку ідею –
не випадково його називають способом мислення
79
сценариста та режисера.
Режисер може використовувати різні
прийоми. До речі, на розвиток та використання
режисерських прийомів у кінематографі
вплинув Жордж Мельєс. Він вже в молоді роки
почав експериментувати та створювати нові
виражальні засоби, наприклад, він за допомогою
чарівного ліхтаря робив проекцію на глядацький
зал таким чином, що виникала ілюзія дощу чи
снігу. Стоп-кадр, пришвидшена та сповільнена
зйомка, затемнення, наплив, подвійна експозиція
– усі ці прийоми, які відкрив Ж. Мельєс можна
використовувати під час роботи над піснеюкліпом.
80
5. СПЕЦИФІКА РОБОТИ
НАД ПОСТАНОВКОЮ
ПІСЕННОЇ ПАРОДІЇ
У «Словнику літературознавчих термінів» під
редакцією Л. Тимофєєва і С. Тураєва зазначено,
що основний засіб створення пародії – «іронічне
наслідування осміюваному образу, передача
в гіперболізованому, шаржированому вигляді
властивих йому характерних рис, доведення
їх до абсурду, безглуздості, чим і досягається
сатирико-комічний ефект» [42, с. 509].
Неприйняття тексту пісні або її музичної
партитури як інформаційно-образного
змісту через будь-які причини літературного,
музичного або світоглядного характеру диктує
постановнику негативне й критичне ставлення до
пісні, до того, що і як кажуть її автори. Виникає
пародійна драматургічна й музична тональність,
неузгоджена, а часом і не має нічого спільного
з жанром пісні, з наполегливістю її творців.
Пародія може виникнути і на творчі здібності
солістів – манеру виконання, голосові дані та ін.
У цьому випадку вектор пародії буде спрямований
на пародійований об’єкт, тобто на виконавця пісні.
Таке трактування документального об’єкта уваги
буде орієнтоване на наслідування за зразком,