Добавил:
Вуз:
Предмет:
Файл:
Зрима пісня_Навчальний посібник.pdf
81
що пов’язане з перебільшеним підкресленням
манери виконання.
Пародія характеризується рядом жанрових
особливостей:
а) вона існує в тісному зв’язку з текстом-
оригіналом;
б) може переймати формально-стилістичні
елементи оригіналу;
в) об’єктами пародії виступають музичні
напрямки, стилі, жанри, конкретні виконавці.
Пародія може містити різке, гостре, навіть
фанатичне засудження автора та його твору
з метою надати йому комічність і посилити
почуття власної переваги (полемічна пародія);
або ж це може бути невинна жартівлива варіація
оригінального тексту якогось твору (комічна
пародія).
Виконавець пародії немов би подає навиворіт
первісний зміст пародійованого твору, романсу,
пісні, танцю та ін. В одному випадку для того,
щоб висміяти, скажімо, фатальні пристрасті
псевдоциганського романсу, в іншому – надривно
чутливу, сльозливо-міщанську манеру виконання
пісні, в третьому – естрадні штампи.
В основі пародії завжди лежить одна з трьох
основних форм перебільшення: карикатура,
гіпербола або гротеск.
82
Карикатура має на увазі перебільшення, а іноді
навіть спотворення зображуваного. Причому не
всього об’єкта, який висміюється, а лише певної
його частини, однієї деталі. Тим самим виконавець
звертає на неї виняткову увагу, в той час як всі
інші властивості, особливості, зокрема для
пародиста не мають значення, начебто неіснують.
«Мистецтво карикатуриста в тому і полягає, щоб
схопити часом невловиму особливість і зробити
її видимою для всіх глядачів, шляхом збільшення
її розмірів» [1].
На відміну від карикатури в гіперболі
перебільшується ціле. Гіпербола жартівлива
тільки тоді, коли підкреслює всі негативні якості,
які висміюють у того, на кого створюється
пародія.
«Гіпербола (грец. hyperbole – перебільшення)
– різновид тропа, що полягає в надмірному
перебільшенні характерних властивостей чи
ознак певного предмета, явища або дії задля
особливого увиразнення художнього зображення
чи виявлення емоційно-естетичного ставлення
до нього» [43, с. 28].
Гротеском є граничне перебільшення, що надає
образу фантастичний характер. Гротеск – це
комедійний парадокс, де сатиричне поєднується
з фантастичним.
83
«Гротеск (італ. grotta – грот, печера) – вид
художньої образності, для якого характерними
є: 1) фантастична основа, тяжіння до особливих,
незвичайних, ексцентричних, спотворених
форм (звідси зв’язок гротеску з карикатурою
й огидним); 2) поєднання в одному предметі
або явищі несумісних, контрастних якостей
(комічногозтрагічним,реальногозфантастичним,
піднесено- поетичного з грубо натуралістичним),
що призводить до абсурду, робить неможливою
логічну інтерпретацію гротескного образу;
3) заперечення усталених художніх < … > норм
(звідси зв’язок гротеску з пародією, травестією,
бурлеском < … >» [28, с. 170].
Можна додати ще неприродний темп – ще
один метод режисера для деформації дійсності.
Прискорення або уповільнення рухів надає
їм ненормального темпу, що взагалі є одним
із найдієвіших засобів досягнення комічного
ефекту.
Визначаючи характер і манеру виконання
пародії, режисер і актор, зазвичай, вдаються до
одного з названих прийомів, який, на їхню думку,
може призвести до бажаного результату. Проте не
варто забувати, що не кожен прийом відповідає
акторським можливостям.
Одна з головних причин широкого поширення
84
пародії полягає в тому, що глядач завжди
із задоволенням зустрічається з відомим
популярним виконавцем, нехай навіть і в пародії.
Естрадна пародія – це завжди театралізований
номер, бо в ньому виконавець не може не
використовувати весь арсенал акторського
мистецтва: дія з урахуванням запропонованих
обставин, створення характеру й характерності
в слові, співі й пластиці, спілкуванні та ін.
Пародія – жанр, який вимагає від артиста
володіння акторськими здібностями і навичками
акторської майстерності. Нерідко в пародії
використовуються й зовнішні засоби виразності
театру – грим, костюм, реквізит.
Пародія стає такою тільки тоді, коли пародист
пропонує глядачеві і свою власну іронічну
або сатиричну оцінку особи або явища, яких
пародіює. Пародист критикує, трішки жартує,
зло висміює, вітає з вдалою знахідкою, схвалює,
заперечує та ін. Для того, щоб виникала пародія,
потрібне особисте ставлення артиста до об’єкта
зображення. Артист повинен проявити свої
особистісні якості вже хоча б у виборі тексту
для переробки відомої пісні. У пародії завжди
присутнє ставлення пародиста до суб’єкту, що
й відрізняє її від простого зовнішнього
наслідування – імітації.
85
Найважливіша особливість, яку потрібно
враховувати в роботі над пародією будь-якого
виду, а також при виборі її теми, полягає в тому,
що пародія в обов’язковому порядку повинна бути
актуальна і сучасна. Вона має успіх у глядачів
тільки тоді, коли їм добре відомі, включаючи
особистості, пародійовані явище або предмет.
Об’єкт пародії повинен бути не просто відомий,
він повинен бути знайомий більшості глядачів,
тобто мати справжню широку популярність.
Може виявитися парадоксальним, але пародія
на того чи іншого артиста – це ознака їх
популярності. Невідомої публіці людини або
непопулярного артиста не пародіюють.
Проте є виняток із правил. Він пов’язаний
з появою так званої портретної пародії. Така
пародія може бути зроблена і на вже «не діючого»
артиста, але з однією умовою: його виступи часто
транслюють по телебаченню, і з цієї причини він
залишається відомим і знайомим глядачеві. Так
з’явилися подібні пародії на Мерилін Монро,
Фреда Астера, Леоніда Утьосова та ін.
Дуже часто пародія має сатиричне забарвлення,
в цьому випадку представляючи собою, якщо
можна так висловитися, жанр зневажливий.
Навіть у найгострішій публіцистиці, де йдеться
про важкі й проблемні явища, завжди існує як
86
би світло в кінці тунелю, завжди пропонується
певний вихід з положення. У пародії, зазвичай,
цього немає. Пародія вбиває сміхом. Варто
пам’ятати, що сміх має ще й здатність підносити
того, хто сміється над тим, що є об’єктом пародії.
Режисер і виконавець не повинні забувати,
що пародія буде жартівлива тільки тоді,
коли вона розкриває внутрішню слабкість
пародійованого. Для цього необхідно вникнути
в суть пародійованого явища і ясно визначити
для себе мету пародії.
Одночасно з цим вони повинні вирішити чи
будуть створювати дружній шарж або сатирично
розвінчувати об’єкт пародії, оскільки акторські
засоби виразності, пристосування (як ступінь
комічного перебільшення) для того чи іншого
абсолютно різні. В одному випадку це можуть
бути тонкі іронічні натяки, в іншому – виконавець
вдається до гротеску або навіть буфонади.
Загалом, вибір виконавських фарб при створенні
пародії залежить від того, які цілі ставить перед
собою актор і, які з них найбільш яскраво і повно
розкриють зміст, художній задум пісенного
номера.
Тим часом багато виконавців, володіючи
технікою точного копіювання, передражнювання,
на більше не здатні. Якщо режисер почне
87
домагатися від такого артиста прояви особистісної
позиції по відношенню до оригіналу пародії, то
навряд чи це призведе до бажаного результату.
Артист ніколи не зможе органічно й природно
висловити особисте ставлення, якщо цього
відношення у нього немає. Пародія буде
виглядати не справжньою, виникне відчуття
навченості, дресирування. А звідси – поганий
смак і кривляння, які глядач відчуває відразу.
Пародія виступає як спосіб розкриття
внутрішньої неспроможності. Вона є засобом
розкриття внутрішньої неспроможності об’єкта
її уваги.
Будь-яка пародія копіює зовнішні ознаки
людини чи життєвого явища, але затьмарюється
чи взагалі заперечує внутрішній зміст, саме те,
що пародіюється. Режисерові важливо розуміти
цю суперечність, яка є законом пародії, і шукати
такі ситуації та ходи, які б цю суперечність
наголошували й посилювали.
Досить часто з’являється на естраді інший
вид пародії – дружній шарж. Він, зазвичай,
робиться на якусь конкретну людину.
У такому вигляді пародії дуже важливо проявити
повагу до оригіналу. Це добра посмішка, а не
злий сміх. Особливо важливо дотримуватися
поваги, коли виконавець робить пародії на своїх
88
колег – артистів. Така пародія не повинна бути
образливою для оригіналу.
Як еталонний приклад дружніх шаржів можна
назвати пародії Володимира Винокура на Льва
Лещенка. Оскільки Винокур завжди тримає
поважний тон по відношенню до свого колеги по
естраді й друга, Лещенко часто просить виконати
пародії на нього в його присутності. Це дуже
високий клас. Потрібно відзначити, що Винокур
сам прекрасний співак, має неабиякі вокальні
дані, що дозволяє йому професійно пародіювати.
«Пародія тільки тоді має художню цінність, –
писав Аркадій Райкін, – коли пародист володіє
мистецтвом, яке пародіює. Звичайно, я б ніколи
не взявся пародіювати гітариста-професіонала.
Але як можна було пародіювати «циганщину»
без гітари в руках?» [37].
Глядач завжди добре зустрічає пародії
на штампи того чи іншого виду мистецтва.
Багато дослідників театру та естради писали про
знамениту «Вампука, принцесу Африканської»
театру мініатюр «Криве дзеркало» (1909 р.) –
пародії на оперні штампи. Основою пародіє
є драматургічний фейлетон М. Волконського,
опублікований в 1900 в «Новому часі»
з підзаголовком «Зразкове лібрето для опери» [45].
Ініціатива постановки належала композитору
89
В. Еренбургу, який написав до вистави музику, що
пародіює опери Мейєрбера і Верді. Режисеромпостановником був Р. Унгерн. Спектакль
протримався на сцені багато років, останній раз
був поставлений в 1930 році – небувале довголіття
для театральної пародійної постановки.
Вже багато років в репертуарі СанктПетербурзького державного театру «Буфф»,
тримається пародія «Три тенора», яку
з незмінним успіхом виконують Є. Александров,
М. Султаніязов і М. Трясоруков. У цих трьох
пародійних співаків глядач безпомилково
впізнає знамените тріо – Лучано Паваротті, Хосе
Каррераса і Пласідо Домінго.
Вельми поширені на естраді пародії на стилі
виконання. І хоча прийом досить заштампований,
якщо він талановито зроблений актором
і винахідливо поставлений режисером, то така
пародія завжди має у глядача успіх.
Окрім зовнішніх прийомів, завжди потрібно
пам’ятати, що пародія – це один з видів мистецтва,
в даному випадку естрадного мистецтва,
де виконавці обов’язково повинні не тільки
наслідувати, а й сказати своє слово, проявити своє
ставлення до творчості того, кого пародіюють.
А. Райкін, майстер пародії, звертав увагу
на небезпеку, яка підстерігає артистів саме
90
цього жанру, – небезпека скотитися на рейки
зовнішнього, формального копіювання, не
приділяючи належної уваги суті пародії.
Зокрема, він посилався на досвід М. Балієва
– прекрасного конферансьє і пародиста кабаре
«Летюча миша». «Як артист і як режисер
він ніколи не створював свої пародії лише
на формальному наслідуванні, копіюванні,
передражнюванні. Але завжди виходив з того, що
будь-який стиль, будь-який прийом, доведений
до якогось згущення, межі виразності, як би
починає пародіювати сам себе» [37].
Будь-яка пародія копіюєзовнішніознаки людини
життєвого явища, але при цьому затьмарюється
або взагалі заперечується внутрішній сенс того,
що пародіюється. Режисерові важливо розуміти
це протиріччя, що є законом пародії, і шукати такі
ситуації і ходи, які б це протиріччя підкреслювали
і посилювали.
Пародіювати можна буквально все: рухи й дії
людини, його жести, ходу, міміку, особливості
вокалу. Пародіювати можна не тільки саму
людину, а й те, що нею створено в матеріальному
й духовному світі.
Пародія може бути засобом розкриття
внутрішньої неспроможності об’єкта. При цьому
пародист повинен прагнути показати відсутність