Logopedia_za_red_Sheremet_M_K_FR10

2.3, Мисленнєвий розвиток

У багатьох фахівців і батьків особливий інтерес викликає стан мисленнєвого розвитку дитини. Lie й зрозуміло, оскільки цей психічний процес є складним результатом тривалого росту; що починається від дня народження. І коли йдеться про мислення, то взагалі маємо найзагадковіший феномен серед усіх інших психічних процесів. Однак слід пам'ятати, що процеси мислення перебувають у постійній взаємодії як поміж собою, так і з соціальним середовищем, а тому постійно змінюються. Згідно з цим мислення упорядковано розвивається впродовж усього життя: від безпомічного немовляти до зрілого дорослого. На думку деяких учених (наприклад, Ж. Піаже), мислення — це найудосконаленіша форма пристосування організму до середовища, шо є поєднанням двох процесів: подібності (асиміляції) та пристосування (акомодації). Отже, мислення — це можливість дитини здійснювати гнучке і водночас стійке пристосування її до навколишнього середовища і соціальної дійсності. Слід зазначити, що основне призначення мислення полягає саме в організації і забезпеченні цієї взаємодії дитини та середовища.

На думку Г. Костюка, «досягнення в розвитку мислення дітей залежить не лише від їхнього віку, а й від того, як організовується і спрямовується їхня ігрова і навчальна діяльність у кожному віці. Спеціально організованим процесом навчання і розвитку можна значно підвищити рівень сформованостіу нихмисленнєвих дій, суджень, міркувань та умовиводів".

Основною умовою, що забезпечує розумовий розвиток дитини (на перших місяцях її життя), є сформованість її фізіологічних показників. Відповідно до цього треба уважно спостерігати за наявністю у дитини окремих рефлексів та їхніх комплексів, щоб зробити правильний висновок і деякі прогнози щодо можливостей та обмежень майбутньої діяльності дитини з різними предметами, тобто предметної діяльності.

Під час спостереження за рефлекторною діяльністю дитини важливо звернути увагу на такі показники, як звикання, орієнтувальна реакція, тонус м'язів тощо (табл. 2.5).

Таблиця 2.5. Показники поведінки немовляти

Після 2—4 міс., коли частина рефлексів у дитини зникає або замінюється ширшою пошуковою поведінкою, можна спостерігати у неї перші так звані проінтелектуальні прояви (тобто ті, які поки що заміщають виконання дитиною справжніх інтелектуальних процесів). У подальшому саме ці прояви стають основою для появи дуже важливих новоутворень, без розвитку яких неможливий подальший рух дитини до формального інтелекту, що забезпечує утворення різних форм думок і форм їхнього поєднання.

Отже, в ці періоди формуються певні елементарні, але дуже важливі інтелектуальні здібності: 1) здатність використовувати звичайні предмети; 2) розуміння постійності різних об'єктів;

3)символічна система, яка передує оволодінню мовленням.

Уперіод розвитку дитини з 2 до 7 років вчені свідчать про появу доопераційного інтелекту, який, у свою чергу, поділяють на допонятійний, символічний (2—4 роки) та інтуїтивний, або перехідний (5—7 років).

Доопераційний інтелект має такі особливості: 1) конкретність дитячого мислення; 2) певна егонентричність, тобто в центрі всього дитина ставить своє індивідуальне «я»; 3) фокусування уваги на тих станах предметів, які дитина безпосередньо спостерігає.

Дітям переддошкільного і дошкільного віку (від З до 6 років) притаманні ознаки інтелектуального розвитку, наведені у табл. 2.8.

Таблиця 2.8. Ознаки інтелектуального розвитку

24 — 36 і Вибирає га роздивляється книжки з малюнками, розпізнає об'єкти на малюнках, називає намальовані об'єкти,

І Може доторкнутися до 1—3 об'єктів і полічити їх.

ІРозрізняє чотири кольори.

ІНамагається гратися з незнайомою іграшкою

Уміє полічити 12 предметів.

У групі правильно і відповідно до призначення використовує матеріали і приладдя (ножиці, фарби тошо).

Відповідає на запитання на додавання та віднімання об'єктів у межах п'яти.

Вказує на кілька предметів; визначає, де більшість (усі, перший, середній, останній) предметів (предмет)

2.4. Формування мовлення в процесі онтогенетичного розвитку дитини

Усне мовлення передбачає наявність голосу, і крик дитини в перші тижні і_місяці життя вже характеризує ті природжені механізми, які використовуватимуться нею під час становлення мовлення. Крик здорової дитини характеризується дзвінким голосом, коротким вдихом і подовженим видихом. Уже відразу після народження крик набуває різного обертонального забарвлення і є першою інтонацією, значущою за своїм комунікативним змістом (крик дискомфорту, голоду тощо).

З 2—3 міс, дитина часто реагує криком на припинення спілкування з нею. Саме подальше інтонаційне збагачення свідчить

про аочатокфсрмуванняу неї функції спілкування. У цей пері од дитина починає прислуховуватися до звуків мовлення, відшукувати поглядом джерело звучання, повертати голову до людини, що звертається до неї, зосереджуючи свою увагу на обличчі, губах дорослого.

У «гудінні» (2—3 міс.) уже можна виділити звуки, що нагадують голосні (а, о,у, є). найлегші для артикулювання; губні приголосні (я, б,м), зумовлені фізіологічним актом ссання, і задньо-

• язикові (г, к, А'), пов'язані з фізіологічним актом ковтання.

Наступний етап, між 4 і 5 міс., передмовленнєвого розвитку — лепетання — характеризується появою ознак локалізованості і структурування складу, тобто у дитини поступово формується психофізіологічний механізм складоутворення. На цьому етапі онтогенезу лепетного мовлення у дитини простежується явище аутоехолалії — вона подовгу повторює той самий відкритий склад (ва — ва — ва, га — ги — га), зосереджено прислуховуючись до себе.

Після 8 міс. звуки, що не відповідають фонетичній системі рідної мови, поступово починають згасати. Натомість з'являються нові мовленнєві звуки, подібні до фонем мовленнєвого оточення. Саме в цей період розвитку у дитини починає розвиватися власне мовленнєва пам'ять, завдяки чому у неї формується фонетична ( звукова) система рідної мови.

У 10—12 міс. життя діти вже здатні відтворювати найтиповіші характеристики мовленнєвого ритму, після чого у них з'являються перші слова. (При цьому зауважимо, що строки і темп розвитку усного мовлення не збігаються зі строками і темпом формування розуміння мовлення, оскільки вже в 7—8 міс. діти адекватно реагують на слова і фрази на зразок : «Покажи, де мама, телевізор, вікно?» тощо). Отже, перші слова у дитини з'являються наприкінці першого року життя. У темпах розвитку мовлення у хлопчиків і дівчаток спостерігаються деякі відмінності. Є дані про те, що у дівчаток слова з'являються на 8—9-му, у хлопчиків — на 11 —12-му міс. життя. Перші слова дитини характеризуються низкою особливостей, а саме:

•тим самим словом (мама) дитина може висловлювати звертання, вказівку, прохання, скаргу;

•слово може висловлювати закінчене цілісне повідомлення, тобто відповідати реченню;

•слово зазвичай може бути поєднанням відкритих складів, що повторюються {.та — ма, па — па, дя — дя тощо);

•5а збереження частини слова (кореня, першого чи наголошеного складу) звуковимова є спотвореною. Ці фонетичні спотворення стають дедалі помітнішими на тлі швидкого поповнення словника дитини і розвитку лексико-семантичної

30

сторони її мовле ння. Це особливо помітно порівняно зі звуков И мо влянням дитини, яке для свого вдосконалення потребує істотного дозрівання у неї фонематичного сприймання, фонематичних уявлень і мовленнєвої моторики.

Мовленнєва активність дитини цього віку ситуативна, тісно пов'язана з предметно-практичною діяльністю і залежить від емоційної участі дорослого у спілкуванні. Вимовляння дитиною слів супроводжується зазвичай жестами і мімікою.

Швидкість оволодіння активним словником у псреддошкільний вік має індивідуальний характер. Особливо швидко поповнюється словник в останні місяці другого року життя.

Наприкінці другого року життя формується також елементарне фразове мовлення, яке охоплює зазвичай два-три слова, що висловлюють вимогу («мама, дай», «тато, йди», «Наті пити дать»). Якщо до 2,5 року елементарне фразове мовлення не сформувалося, то вважають, що темп мовленнєвого розвитку дитини відстає від норми. Для фраз наприкінці другого року життя дітей характерним є те, що вони здебільшого вимовляють їх у стверджувальній формі з особливим порядком слів, за якого «основне» слово стоїть на першому місці. У цьому віці діти починають розмовляти з іграшками, домашніми тваринами. Наприкінці двох років мовлення стає основним засобом спілкування з дорослими. Мова жестів і міміки починає поступово згасати.

На третьому році життя різко посилюється потреба дитини у спілкуванні. У цей період не тільки стрімко збільшується обсяг загальновживаних слів, а й зростає здатність до словотворення («Андюшка — подушка», «копатка» замість лопатка, «відключити двері» замість відкрити двері). Поступово формується вміння правильно пов'язувати слова у реченні. Від простої фрази з двох слів дитина переходить до вживання складної фрази з використанням сполучників, відмінкових форм іменників, однини і множини. Збільшується кількість прикметників.

Після 3 років інтенсивно розвиваються фонематичні процеси і формується звуковимовляння. Вважають, що звуковою стороною мовлення за нормального мовленнєвого розвитку дитина оволодіває в 4—5 років. Нормативні мовленнєві звуки спочатку дуже нестійкі, легко спотворюються в разі збудження чи стомлення дитини. Наприкінці третього року життя дитина ще погано керує своїм голосом, з труднощами змінює його гучність і силу. Шепітне мовлення з'являється тільки наприкінці четвертого року життя.

Починаючи з 4 років життя фразове мовлення дитини ускладнюється (речення складається в середньому з 5—6 слів). У мовленні діти дедалі частіше використовують складнопідрядні і складносурядні речення, легко запам'ятовують і розповідають

31