Logopedia_za_red_Sheremet_M_K_FR10

но-пропріо іептивноїстимуляції. Для цього застосовують легеньке плескання по шоках, пошипувальні рухи по краях нижньої шелепи, загальне погладжування і пощипування губ, стимуляцію жувальних рухів, навчання дитини довільно закривати рота та ковтати слину. Якщо під час жування у дитини наявна асиметрія обличчя, то масаж і гімнастику потрібно проводити у великому обсязі (з гіперкорекцією) цієї сторони;

г ) поступово розвивати рухи губ і язика. Роботу з розвитку м'я- зів язика починають з активного доторкування кінчиком язика до країв нижніх зубів. Усі вправи проводять обов'язково перед дзеркалом, з опорою на зорову і тактильну стимуляцію. Роботу з формування артикуляції і міміки поєднують з розвитком моторики рук;

д ) паралельно проводять роботу з розвитку правильного мовленнєвого дихання-, формують комбіноване діафрагмально-ребер- не дихання, відпрацьовують плавний, довгий видих (погасити свічку, подути в музикальну трубочку тощо). Дитину вчать поєднувати початок видиху з початком мовлення. Виховують нешвидкий темп і паузи у мовленні, оскільки саме паузи забезпечують час для спокійного глибокого вдиху;

е) основне завдання логопедичної роботи з виховання голосу — навчити дитину користуватися м'яким голосопочатком, зняти напруження з голосового апарату, усунути гугнявий відтінок голосу, розвинути силу голосу. Цього досягають роботою над низкою компонентів, які беруть участь у голосоутворенні,

асаме:

*робота над диханням, оскільки інтенсивне опускання діафрагми і розширення нижнього відділу грудної клітки (під час діафрагмально-ребрового дихання) дає краше резонування низьких звуків і збільшує силу голосу;

*вироблення правильної установки всього мовленнєвого апарату: низьке положення діафрагми і гортані (як під час вимовляння звука), легке напруження піднебінно-гортанних м'язів (відчуття напівпозіхання), зібране посилання звука (губи мають форму, що нагадує букву О). В цих умовах вдається отримати ненапружений, сильний голос, м'яку атаку голосу;

*для подолання гугнявого відтінку голосу проводять роботу з розвитку рухомості м'якого піднебіння і поліпшення інтонації та виразності голосу (уміння підвищувати і знижувати голос, вимовляти фрази з упевненістю: стверджувальною, запитальною й окличною інтонацією).

Ці види робіт також сприяють нормалізації темпу і ритму мовлення;

є) значну увагу приділяють виробленню чіткої дикції. Для цього дитину привчають ретельно артикулювати всі звуки в

175

слові, реченні, контролюючи, щоб вона не змикала щелепи піл час мовлення. Корисними є вправи на вимову важких слів зі збігом приголосних звуків, повільне вимовляння важких скоромовок, співи.

Усю логопедичну роботу проводять на тлі медикаментозного лікування, фізіотерапії й лікувальної гімнастики.

з) робота з формування артикуляційної бази, дихання і голосу є необхідніш фундаментом для виправлення недоліків вимови фонем і розвитку всіх сторін мовлення. Виправлення недоліків вимови є тривалим з одночасним порівнянням звуків: на слух, за артикуляцією, за тактильно-кінестетичним і зоровим сприйманням.

Розкриємо зміст роботи, спрямованої на формування у дітей здизартріями звуковимови, та розглянемо докладно вправи, які застосовують для відпрацювання правильної звуковимови. Немає потреби спинятися на постановці звуків, оскільки і в разі псевдобульбарної дизартрії використовують ті самі методики, що й для усунення дислалії. Схарактеризуємо тільки особливості постановки окремих звуків у разі дизартрій, зауваживши, що при цьому термін роботи з формування правильної звуковимови значно довший, ніж за дислалії.

Враховуючи зазначене:

1) не рекомендується відразу досягати повної чистоти звука; шліфування кожного звука має проводитися тривалий час, на тлі роботи над іншими звуками;

2)потрібно одночасно працювати над кількома звуками, що належать до різних артикуляційних установок;

3)послідовність роботи над звуками диктується поступовим ускладненням артикуляційних установок. У зв'язку з цим за важкістю вимовляння звуки поділяють на чотири групи:

•а, е, м, п;

• у, о, ф, в, б, т, д, н, і, с, з, х, к, г та м'які варіанти приголосних;

•у, я, ю, г;

•ш, ж, л, р;

4)робота з подолання патологічного слиновиділення проводиться обов'язково перед дзеркалом. Потрібно пояснити дитині, що вона повинна ковтати слину, яка накопичується в роті, особливо перед тим, як виконати артикуляційну вправу або почати говорити. Спочатку, коли акт ковтання є утрудненим, слід запропонувати дитині злегка закинути голову і пожувати. що полегшить акт ковтання. Крім ковтання слини дитина має навчитися закривати рота й утримувати його закритим;

5)під час постановки і корекції звуків велике значення має метод пасивної корекції, за Д О П О М О Г О Ю Я кого формуються більш чіткі кінестетичні відчуття в м'язах артикуляційного апарату.

176

Проводиться робота з оволодіння звуко-складовим і звуко-бук- веним аналізом;

6) у роботі з формування артикуляції важливо відвернути увагу дитини від виконавчого мовленнєвого апарату, що полегшує мовленнєутворювальний процес. Цього,досягають розвитком мовлення, за допомогою чого дитина:коментує доступні їй рухові дії і одночасно коментує хід виконання їх. Поступово обсяг «зовнішнього» мовленнєвого висловлювання звужується, і внутрішнє мовлення програмує виконання рухового і мовленнєвого акту. Це відволікає увагу дитини від мовленнєвого апарату, оскільки кіркова діяльність гальмує підкіркові відділи мозку. Дитину навчають довільно керувати своїми мовленнєвими і скелетними м'язами, виховують у неї можливість рухів у певному режимі і темпі, довільного припинення артикуляційного руху і переходу від одного руху на інший.

До системи логопедичних заходів входить не тільки розвиток удітей загальної й артикуляційної моторики та звуковимови, а й формування її лексико-граматичної сторони і створення необхідних умов для оволодіння дитиною писемного мовлення.

Рання і систематична корекція мовленнєвих порушень у дітей з дизартрією сприяє розвитку у них комунікації, що створює умови для більш оптимальної шкільної і соціальної адаптації їх.

Важливим завданням логопедичних занять є вироблення у дітей регуляції і контролю за своїм мовленням, вирішення якого можливе розвитком у дітей спеціальної установки і вольового зусилля. Отже, невід'ємною частиною логопедичної роботи є виховання особистості.

Розкриємо зміст і методику логопедичної роботи, спрямованої на усунення стертих форм дизартрії.

Завдання і зміст корекційної логопедичної роботи при цьому визначають дані, отримані під час обстеження. У кожному конкретному випадку робота з усунення стертих форм дизартрії зазвичай передбачає:

1) розвиток фонематичних процесів (диференційованого слухового сприйняття звуків мовлення, чітких фонематичних уявлень);

2)розвиток моторики артикуляційного апарату;

3)вироблення й автоматизацію правильної артикуляції звуків мовлення;

4)розвиток лексико-граматичної будови мовлення.

Як відомо, роботи по кожному із цих розділів (з урахуванням стану звукосприймання, звуковимови, лексико-граматичної системи мовлення) проводять з використанням методів, широко представлених у загальній і спеціальній літературі. Про-

177

відним у рсботі з усунення стертих форм дизартрій питання, пов'язане з принциповою відмінністю корекційного логопедичного впливу з вироблення правильної звуковимови в разі стертих дизартрій і функціональної дислалії. Така відмінність полягає насамперед у системі роботи з розвитку моторики мовленнєвого апарату. Розглянемо це питання докладніше.

У логопедичній практиці для розвитку моторики артикуляційного апарату частіше використовують систему вправ, спрямованих на розвиток у дітей статичної координації мовленнєвого апарату, тобто вправи з розвитку необхідних рухів: їх точності і сили (вправи для розвитку рухомості кінчика язика, для підняття і утримування язика у верхньому положенні, для розвитку вміння утримувати язик, губи, щелепи у певному положенні тощо). Ці вправи застосовують ізольовано, поза мовленням у процесі виконання окремих рухів. Потім у статичній формі відпрацьовують артикуляцію того чи іншого звука.

Водночас динамічна координація м'язової діяльності залишається в попередньому стані. Цей розрив між станом статичної і динамічної координації призводить до того, шо штучно поставлені ізольовані звуки (особливо у разі стертої дизартрії) тривалий час не закріплюються в експресивному мовленні дитини, незважаючи на проведення великого обсягу роботи з автоматизації звуків. Як показує досвід власної роботи і досвід роботи логопедів у мовленнєвих дитячих садках, вади кожної фонетичної групи зазначеними методами виправляються від 1 до 3 місяців. Робота ж з автоматизації звуків у разі розлитої дефектної вимови триває від 1 до 2 років. Такий тривалий строк корекції вад звуковимови пов'язаний передусім із тим, що система виховання окремих ізольованих рухів не може забезпечити розвитку тонкого мовленнєворухового диференціювання. В онтогенезі дитячого мовлення процес становлення звуків, як відомо, має зовсім іншу картину: від 1 міс. (звук [сі) і до 2,5 міс. (звук [р]). Це стає можливим завдяки тому, що формування звукової системи мовлення відбувається з постійним наближенням до потрібної артикуляційної установки. Поступове наближення виявляється в тому, що дитина спочатку вимовляє не готовий, чистий звук, а низку його звукових варіантів, які наближаються до потрібного звука.

Тому, використовуючи статичні вправи, спрямовані на вироблення потрібного обсягу рухів, рухомості артикуляційного апарату, сили рухів, їх точності, уміння утримувати задане положення, слід поряд з цим проводити роботу з виховання у дітей зазначених якостей руху в процесі власного мовлення. Тобто розвивати динамічну координацію рухів, а також тонке диференціювання рухів органів артикуляційного апарату.

Для розвитку динамічної коордиш ції рухів запропоновано використовувати прийом роботи, сутність якого полягає в тому, шо моторика артикуляційного апарату розвивається в потоці мовлення. Для цього передбачене повільне і чітке промовляння дитиною скоромовок і фонетично важких слів зі збігом приголосних звуків та ін. При цьому на початку роботи слід використовувати тексти з якомога меншою кількістю звуків, які дитина вимовляє неправильно.

Для розвитку тонкого диференціювання проводиться робота, спрямована на формування у дітей кінестетичного відчуття і кінестетичного аналізу, утакій послідовності:

а) виділення звука за його артикуляційними (а не лише фонематичними) ознаками на фоні слова;

б) зіставлення слів за визначеними артикулемами (а не фонемами). При цьому потрібна артикулема має бути на початку слова, оскільки в цій позиції вона найкраще виділяється;

в) ознайомлення з артикуляцією правильно вимовленого звука. На перших етапах роботи широко використовується опора на зоровий аналізатор. У подальшому використання цієї додат-

кової опори зводять до мінімуму.

Потім, у процесі розвитку кінестетичного аналізу, у дітей відпрацьовують правильну артикуляцію тих звуків, що найчастіше вимовляються дефектно. Такий принцип постановки звуків (тобто використання відчуття положення власного язика і губ) рекомендують М. Піскунов (1962), Г. Коряцька і Є. Мішаніна (1969), Е. Соботович (1974), М. Савченко, P. Юрова(1982)таін.

Проілюструємо застосування цього методу постановки звуків на прикладі роботи з розвитку диференційованих рухів мовленнєвого апарату, необхідних для виховання правильної вимови звука ш.

Для виховання цього звука потрібно виробити диференційовані рухи:

а) губ (особливо у разі губно-зубного сигматизму); б) кінчика язика для підняття його вгору; в) язика (кінчика і спинки) для утворення фрикації.

З цією метою використовують відповідний мовленнєвий матеріал: звуки, склади, слова, малюнки, пригадування і називання слів, під час вимови яких язик набуває необхідного положення. Так, для вироблення свідомих диференційованих рухів губ дітям пропонують вимовляти (перед дзеркалом) склади і тексти зі звуками б, п: би — би — би — смачні гри-би; па — па — па —манна кру-па.

Увага дітей звернена на те, що у вимовлянні звуків б, it беруть участь губи, які міцно стискаються. Потім дитина вимовляє голосні а, е, склади і тексти з ними. При цьому роблять висновок, що під час вимовляння звуків а, е губи розімкнені.

179

Потім діти називають предмети, зображені на малюнках:

б-очка, п-елікан, б-абуся, п-альто та ін. і вказують, під час вимовляння яких слів губи на початку зімкнені, а за яких — розімкнеш. Потім згадують і називають слова, під час вимовляння яких на початку слова губи зімкнені (розімкнені).

Таким чином, у дітей відпрацьовують свідому диференціацію рухів губ з подальшим витягуванням їх уперед у процесі постановки звука ги (з цією метою в зміст роботи включають лабіалі-

Увага дітей фіксується на тому, що під час вимовляння звуків т, д кінчик язика міститься вгорі. Потім вони вимовляють голосні а, е, склади з ними та слова; роблять висновок про те, шо кінчик язика під час вимовляння цих звуків знаходиться внизу. Даті діти називають предмети, зображені на малюнках: танк, Андрій, насос, Африка тощо і вказують положення язика на початку слова (вгорі, внизу), пригадують і називають слова, під час вимовляння яких кінчик язика на початку слова розміщений внизу (вгорі).

При цьому широко спираються на зоровий аналізатор. Крім викладеної роботи, логопед спрямовує свої зусилля для вироблення диференційованих рухів язика для утворення фрикації (у цьому разі диференціації рухів кінчика і спинки язика). Виробити ці рухи в статиці без використання мовленнєвого матеріалу неможливо. Тому з цією метою діти вимовляють перед дзеркалом звуки а — я: а — а — а — язик лежить внизу; я — я — я — піднімається спинка язика.

Далі діти вимовляють слова: ау, яма, якір, айстра і зазначають, коли під час вимовляння слова на його початку піднімається спинка, а коли — лежить спокійно.

Де повний обсяг роботи з розвитку тонкого диференціювання у мовленнєворуховому аналізаторі, необхідного для виховання правильної вимови звука ш. Отже, він передбачає підготовчу роботу з розвитку у дитини кінестетичних відчуттів і кінестетичного аналізу, тобто тих механізмів, завдяки яким стає можливим формування тонких рухів, потрібних для виховання правильної вимови звука ш.

Потім дітей ознайомлюють з артикуляцією звука ш (схемою, муляжем, вимовою звука логопедом).

Унаслідок застосування розглянутих вправ у низці випадків стає можливим виховати правильну вимову звука ш без вико-

180

ристання спеціальних механічних засобів, оскільки його артикуляційний уклад буде значною мірою підготовлений розвитком мовленнєворухового аналізатора. Як показує досвід практичної роботи, на початковому етапі виховання правильної артикуляції звуків мовлення (зокрема, шиплячих) удітей зі стертою дизартрією можуть бути успішно використані звукові варіанти, наближені до потрібного звука.

Закріплення правильної вимови звука поєднується з роботою з розвитку удітей лексико-граматичної будови і зв'язного мовлення.

6.5. Нейрофізіологічна реабілітація дітей з ДІІП

Серед реабілітаційних програм найпоширенішими є:

•нейророзвивальна методика Бобата (філософія розвитку дитини або неврологія розвитку);

•метод рефлексолокомоції Войта;

•кондуктивна педагогіка Петьо.

Ці програми охоплюють різні напрями корекції патологіч-

них змін центральної нервової системи;

•метод біомеханічної корекції хребта та великих суглобів

В.Козявкіна. У цьому методі, крім зазначених питань, як провідне виділяється питання про значення порушень функції суглобово-м'язового апарату у подальшому моторному та психічному розвитку дитини.

Розвиток рухів (як складний функціональний комплекс) гру-

па вчених на чолі з В. Козявкіним порівняла з човном-вітриль- ником, в якому:

•вітрила — це різні поверхи мозку (стовбур, підкірка, кора), які є командирами рухів;

•корпус човна — це зв'язки, суглоби, кістки; вони є виконавцями рухів;

•щогла— хребет зі спинним мозком, які з'єднують в єдине командирів і виконавців рухів.

Сигнальні (аферентні) системи передають у головний мозок інформацію про події зовнішнього світу (температуру, звуки, запахи) і про стан м'язів, суглобів, зв'язок. Перероблення отриманої інформації, командні відповіді мозку по рухових, моторних (аферентних) провідниках передаються через спинний мозок виконавчим органам. Завдяки такій чіткій і злагодженій роботі формується точний рух.

Однак вітрильник може бути зруйнований або пошкоджений, внаслідок чого паралізується робота всіх систем, обрива-

181

toTbCH усі зв'язки і він потребує відновлення як човен, що потрапив у шторм. Так само у дитини, хворої на ДЦП, виникають порушення тонусу та дисрегуляція м'язової діяльності. Виникнення у дітей з ДЦП функціональних блокад хребтово-рухових сегментів та суглобів кінцівок зумовлює у них патологічні рефлекси та патологічні рухові стереотипи. Імпульси, які йдуть від патологічно змінених периферичних структур, спричинюють дисрегуляцію центральних структур нервової системи. Все це ще більше сповільнює моторний розвиток дітей З ДЦП.

Для ліквідації цього патологічного впливу розроблено метод біохімічної корекції хребта га великих суглобів, адаптованих до анатомо-фізіологічних особливостей дитячого організму. В основу цього методу покладено систему інтенсивної нейрофізіологічної реабілітації (CIHP), спрямовану на створення нового функціонального стану в організмі дитини. Створення такого стану забезпечується активізацією внутрішніх компенсаторних можливостей дитини та пластичності її нервової системи.

Створена система інтенсивної нейрофізіологічної реабілітації офіційно визнана в Україні, а також викликала широкий міжнародний інтерес. В енциклопедичному виданні з дитячої ортопедії (за ред. Нітарда, Німеччина) цю систему включено до четвірки найефективніших консервативних методів лікування пацієнтів з ДЦП. За цією методикою останнім часом пройшли лікування понад 10 тис. хворих з хронічними ураженнями нервової системи, в тому числі понад 6 тис. хворих з Німеччини, Австрії, Швейцарії, Греції, Франції, Іспанії, США та інших країн.

Система інтенсивної нейрофізіологічної реабілітації складається з двох підсистем:

1)інтенсивної корекції;

2)стабілізації і закріплення позитивних результатів корекційної роботи.

Інтенсивна корекція проводиться в умовах реабілітаційного центру і триває впродовж двох тижнів.

У період стабілізації та потенціювання ефекту лікування продовжують, згідно з рекомендаціями, в домашніх умовах. Цей період триває 6—12 місяців, після чого проводиться повторний курс інтенсивної корекції.

В основу системи реабілітації покладено полімодальний підхід із застосуванням різних методів впливу на пацієнта. Дія одних методик доповнює та потенціює інші. Основний комплекс лікувальних заходів включає: біомеханічну корекцію хребта, мобілізацію суглобів кінцівок, рефлексотерапію, мобілізуючу гімнастику, спеціальну систему масажу, ритмічну гімнастику, апітерапію та механотерапію (мал. 6.1).

182

Мал. 6.1. Основні компоненти системи інтенсивної нейрофізіологічної реабілітації

Біомеханічна корекція хребта. Основою системи інтенсивної реабілітації є оригінальна методика полісегментарної біомеханічної корекції хребта, розроблена проф. В. Козявкіним. Вона спрямована на усунення функціональних блокад хребтово-ру- хових сегментів та відновлення нормальної рухомості суглобів хребта, що дає можливість зменшити прояви дисрегуляції нервової системи на різних рівнях чутливих та рухових систем.

Корекцію хребта проводять після мануальної діагностики та відповідної підготовки послідовно у всіх відділах хребта — поперековому, грудному та шийному. У поперековому відділі маніпуляцію здійснюють одночасно на всіх заблокованих сегментах, при цьому застосовують розроблену методику «ротації назад». Корекцію блокованих сегментів грудного відділу здійснюють за спеціальними імпульсними методиками послідовно згори донизу на фазі видиху, а шийного відділу — із застосуванням руху по складній траєкторії, шо забезпечує одночасний вплив на заблоковані сегменти. За наявності блокад ілеосакрального з'єднання застосовують імпульсні методики мобілізації. Паралельно використовують спеціальні прийоми релаксації м'язів.

Мобілізація суглобів кінцівок. Методики мобілізації суглобів кінцівок розроблені для відновлення рухливості суглобів, корекції м'язово-сугаобового дисбалансу, поліпшення трофіки та створення передумов до формування нових рухів. Мобілізацію починають із впливу на великі суглоби (колінні, плечові), з подальшою дією на дрібні суглоби Кисті та ступні.

Використовують класичні прийоми мобілізацій, спрямовані на плавне виведення суглоба за межі фізіологічного обсягу пасивного руху з дозованим навантаженням на зв'язковий апарат суглоба. Значного поширення набули методика вібраційних рухів, а також імпульсна техніка «простукування» за ходом суглобової щілини, спрямовані на пасивне розклинювання за-

183

блокованих суглобів і досягнення «центрування» суглобової поверхні.

Упродовж курсу лікування інтенсивність проведення мобілізації поступово підвищують. За наявності показань застосовують мобілізацію скроне-нижньоіцелепних суглобів, що в поєднанні зі спеціальними масажними прийомами сприяє поліпшенню артикуляції.

Рефлексотерапія. З метою потенціювання досягнутого ефекту розслаблення м'язів та корекції соматовегетативних порушень застосовують методику рефлексотерапії. Вона передбачає застосування класичних методів рефлексотерапії у поєднанні з розробленим алгоритмом впливу на біологічно активні точки пучками імпульсів низької напруги складної конфігурації. Використовують точки класичних меридіанів та специфічні точки. Вплив на тригерні зони м'язово-суглобового апарату здійснюється одночасно з ізотонічним чи постізометричним напруженням м'язів, застосовують також релаксувальні положення та пози. Процедура проводиться без пошкодження цілісності шкірних покривів та не спричинює больових реакцій.

Мобілізуюча гімнастика спрямована на удосконалення існуючих та формування нових моторних функцій, досягнення досконаліших форм пересування і освоєння важливих для щоденного життя навичок.

Мобілізуюча гімнастика грунтується на класичних методиках кінезотерапії з урахуванням індивідуальних особливостей пацієнта. Основою її є принцип «від центра до периферії», який передбачає переважний вплив спочатку на формування рухів тулуба та проксимальних суглобів з поступовим залученням дрібних суглобів. Нові моторні акти освоюють за принципами «від пасивних рухів через пасивно-активні до активних» і «від простих рухів до складних». Велику увагу приділяють правильності виконання руху, вираженості нередукованих патологічних рефлексів, постуральних реакцій та патологічних синкінезій. Кожне заняття включає вправи дихальної гімнастики, вправи для «розробки суглобів», спрямовані на підвищення мобільності суглобів хребта та кінцівок, а також вправи для зміцнення м'язово-суглобового апарату.

Запорукою ефективності реабілітації є дотримання необхідного рухового режиму та виконання в домашніх умовах комплексу рекомендованих вправ, освоєних батьками, яких залучають до проведення занять.

Спеціальна система масажу. В рамках реабілітаційної програми для підготовки до проведення біомеханічної корекції хребта, для розслаблення спастичних м'язів та впливу на тригерні

184