5.4. Умови виникнення, формування, розвитку та основні ознаки латиноамериканського права. Рецепція у ньому ознак загального та континентального права

Латиноамериканський підтип правової системи набув ознак стійкої спільності в межах ХХ століття. Звичаї народів, що проживали у Латинській Америці змінювалися під впливом колонізаторів. Вплив іспанського та португальського права знайшов свій вираз у кодифікації за зразком французького Цивільного кодексу. У ХІХ-ХХ ст. країни Латинської Америки здобули незалежність, і це привнесло в їх правові системи ідеї суверенітету, прав і свобод особи. До латиноамериканських правових систем відносяться правові системи: Мексики, Аргентини, Бразилії, Чілі, Еквадору, Колумбії, Уругваю, Парагваю, Венесуели, Болівії тощо.

Поряд з цим, ряд компаративістів відносять правові системи Латинської Америки до романо-германського типу. Проте існує точка зору, що латиноамериканське право є специфічним підтипом змішаного типу правової системи. Так, Р.Давід вважає, що латиноамериканське право має ряд особливих ознак, що дає підставу виділяти його в окрему групу.¹Правда, мова йде про окрему групу континентального права. Це не зовсім вірно, так як на сьогодні латиноамериканське право має ряд ознак, за якими його можна віднести до змішаного типу правової системи як специфічний стійкий його підтип.

Умови формування специфічного підтипу:

спільний історичний розвиток латиноамериканських держав;

подібність соціальної структури суспільства;

подібність соціально-економічного ладу та політикоо-правових інститутів;

подібність правових звичаїв, світогляду (індивідуалізм);

рецепція континентального (іспанського, португальського, французького права).

Це сприяло подібності правових систем латиноамериканського права. Хоча можуть існувати і відхилення від загальної моделі (наприклад, Куба).

В основі латиноамериканського права є кодифіковане право, кодекси, створені за європейською моделлю. Кодифікація, що відбувалася у колоніальний період, сформувала основу національних правових систем, вона закріпила і сприяла розвитку нових буржуазних (капіталістичних) відносин.

До сприйняття європейської моделі (зокрема, французької) латиноамериканські країни були готові за рахунок впливу політико-правових вчень Просвіщення. Можна відмітити, що до кінця ХІХ ст. відбувався вплив іспанського, португальського, французького права, у ХХ ст. – італійського, німецького, швейцарського права, а також американського.

Поряд з цим, кодифікація мала і регіональні особливості (наприклад, врахування досвіду інших латиноамериканських країн). Цивільний кодекс Чілі 1855 р., підготовлений А.Белло, базувався на інститутах та категоріях іспанського права. Доктринальна робота бразильця Тексейра де Фрейтаса про кодифікацію та систематизацію права також була працею, на яку спиралися латиноамериканські законодавці, створюючи кодекси. Так, на підставі чілійського кодексу та бразильської доктрини про кодифікацію формувався Цивільний кодекс Аргентини 1867р., а також Цивільний кодекс Уругваю. Парагвай рецептував аргентинську модель, Колумбія та Еквадор – чілійський Цивільний кодекс.

За цивільним правом відбулася кодифікація інших галузей права. Були, наприклад, створені торгові кодекси.

Для латиноамериканських правових систем є характерним запозичення, рецепція як ознак континентального, так і загального права.

Латиноамериканським правом рецептовані наступні ознаки континентального права:

кодифікованість системи;

основні ознаки системи права (зокрема, поділ на публічне і приватне право;

абстрактний характер юридичної норми;

правові ідеї та юридичну техніку;

правові інститути приватного права (на сучасному етапі).

Поряд з цим, є і відмінні від континентального права ознаки:

наявність субсидарного джерела права – правового звичаю;

наявність принципів загального права у публічному (зокрема, конституційному праві).

Із загального права (американського підтипу) були рецептовані наступні ознаки:

модель Конституції США;

американська форма правління – президентська республіка та інші конституційні інститути (зокрема, інститут судового контролю за конституційністю законів, який доповнений процедурою ампаро, запозиченою в іспанському праві);

принципи побудови та функціонування судової системи.

Поряд з цим, відмінним є те, що судова практика у більшості латиноамериканських країн не розглядається як джерело права.

До загальних, основних ознак латиноамериканського підтипу правової системи можна віднести:

наявність основного джерела права – нормативно-правового акту;

кодифікованість значної частини нормативно-правових актів;

поділ системи на публічне та приватне право;

вплив принципів континентального права у сфері приватного права;

наявність субсидарного джерела права – правового звичаю;

наявність конституції американського зразка;

вплив принципів американського права у сфері публічного (зокрема, конституційного) права та побудови судової системи;

дуалізм латиноамериканського права (поєднання європейської та американської моделі).