- •Передмова
- •Розділ і. Теоретико-методологічні основи типологізації правових систем
- •1.1. Поняття та структура правової системи суспільства
- •1.2. Типологізація сучасних правових систем світу.
- •Розділ іі. Романо-германський тип правової системи
- •2.1. Передумови виникнення континентального права. Рецепція римського права. Етапи розвитку та регіони поширення цього типу правової системи
- •2.2. Звичаєве та канонічне право
- •2.3. Роль юридичної науки, університетів у формуванні романо-германського типу правової системи
- •2.4. Основні риси романо-германського типу правової системи
- •2.5. Правова доктрина. Принципи права. Юридична норма
- •2.6. Співвідношення правової доктрини, принципів права та юридичної норми. Поділ системи права на публічне та приватне право
- •2.7. Особливості правотворчої, правозастосовчої та правотлумачної діяльності згідно з концептуальними засадами позитивізму
- •2.8. Нормативно-правовий акт – основна зовнішня форма континентального права. Роль кодифікації у створенні ефективної системи законодавства. Місце закону в ієрархії нормативно-правових актів
- •2.9. Роль та значення конституційного правосуддя у правових системах континентального права
- •2.10. Особливості романського та германського права
- •2.11. Місце та роль юридичної професії у романо-германських правових системах
- •Розділ ііі. Сучасна правова система України
- •3.1. Основні юридичні ознаки сучасної правової системи України
- •3.2. Ідентифікація правової системи України з романо-германським типом правової системи
- •РозділIv. Англо-американський тип правової системи
- •4.1. Виникнення, розвиток та регіони поширення загального права
- •4.2. Загальні ознаки правової системи англо-американського типу. Особливості правових систем англійського та американського права
- •4.3. Загальне право та право справедливості, їх співвідношення у системі права. Місце та значення норм матеріального та процесуального права в англосаксонських правових системах
- •4.4. Доктрина прецедентного права. Співвідношення судового прецеденту та нормативно-правового акту у системі зовнішніх форм права
- •4.5. Місце та роль юридичної професії у правових системах загального права
- •4.6. Специфіка правотворчої та правозастосовчої діяльності у правових системах загального права
- •Розділ V. Змішаний тип правової системи. Північноєвропейське (скандинавське) та латиноамериканське право.
- •5.1. Виникнення, розвиток та регіони поширення скандинавського права. Рецепція у ньому ознак континентального та загального права
- •5.2. Співвідношення правової доктрини, системи та зовнішніх форм права. Особливості юридичної професії у скандинавських правових системах
- •5.3. Інтеграційні процеси та уніфікація права як тенденції розвитку північноєвропейського права. Його вплив на правові системи Прибалтики
- •5.4. Умови виникнення, формування, розвитку та основні ознаки латиноамериканського права. Рецепція у ньому ознак загального та континентального права
- •5.5. Принципи, система та зовнішні форми (джерела) права. Особливості правотворчої та правозастосовчої діяльності у правових системах Латинської Америки. Тенденції їх регіонального розвитку
- •РозділVi. Релігійно-звичаєвий (традиційний) тип правової системи
- •6.1. Основні риси релігійно-звичаєвого типу. Релігійно-общинний, філософсько-традиційний та звичаєво-общинний підтипи
- •6.1.1. Ознаки релігійно-общинного підтипу правової системи. Загальна характеристика мусульманського та індуського права
- •6.1.2. Загальна характеристика мусульманського права. Виникнення, розвиток, регіони поширення. Роль релігійного світогляду у формуванні права.
- •6.1.3. Система права, зовнішні форми права та особливості юридичної діяльності і професії
- •6.1.4. Загальна характеристика індуського права: доктрина, зовнішні форми права та особливості юридичної діяльності і професії
- •6.2. Загальна характеристика філософсько-традиційного (далекосхідного) підтипу правової системи
- •6.2.1. Загальна характеристика китайського права: система, зовнішні форми права та юридична діяльність і професії
- •6.2.2. Загальна характеристика японського права: система, зовнішні форми права та юридична діяльність
- •6.3. Звичаєво-общинний (африканський) підтип правової системи
- •6.3.1. Умови виникнення, функціонування та регіони поширення. Африканська концепція соціального розвитку
- •6.3.2. Особливості розвитку правових систем Африки. Їх спільні та відмінні ознаки з правовими системами загального та континентального права
- •РозділVii. Міждержавні (міжнародні) правові системи
- •7.1. Поняття міждержавної правової системи
- •7.2. Основні ознаки та особливості правової системи Ради Європи.
- •7.3. Основні ознаки та особливості правової системи Європейського Союзу
2.5. Правова доктрина. Принципи права. Юридична норма
Протягом тривалого часу правова доктрина була основним джерелом права в РГ типі правової системи. У період з ХІІІ по ХVІІІ ст. в університетах були вироблені основні принципи права, і лише відносно недавно в зв’язку з перемогою кодифікації першість доктрини була замінена верховенством закону.
Але доктрина і в наші дні залишається важливим генетичним джерелом права. Ця її роль проявляється в тому, що саме доктрина створює правові поняття і терміни.
Важливе значення доктрина має і у визначенні методів, за допомогою яких створюють право і тлумачать закони. Водночас вона впливає і на самого законодавця, який виражає тенденції, підходи, створені чи сформульовані доктриною. Остання в такій якості виступає непрямим, побічним джерелом права. Як джерело права (безпосереднє), доктрина може виступати в правозастосуванні (за умови наявності прогалин у чинному законодавстві).
Розвитку ГР типу правової системи сприяли: на початку його формування – теорія природничого права, а в більш пізній період –теорія юридичного позитивізму.
Представники першої теорії вбачали в праві витвір людського розуму. В епоху Просвітництва юристи прагнули створити норми справедливості, які б стали основою для універсального, всезагального права всіх часів і народів.
Теорія природничого права обновила науку права та її методи, підкресливши особливу роль законодавства в правовій системі.
У сфері приватного права ця теорія опиралася на рецептоване римське право, якщо останнє не суперечить розуму, справедливості та потребам суспільства.
У сфері публічного права представники цієї теорії запропонували модель конституції, моделі адміністративного та кримінального праворегулювання.
Таким чином, теорія природничого права спорукала РГ тип правової системи до створення публічного права; вона готова була визнати за владними структурами роль одноособового законодавця, щоб надати авторитету нормам, які відповідають природничому праву, гарантують права і свободи людини.
Саме під впливом цих ідей у ХVІІІ ст. значно важливою стає роль законодавства. Так, у Савої в 1729р., в Неаполі у 1774р. законодавець заборонив суддям посилатись на інші джерела, ніж нормативно-правовий акт. А пруський монарх Фрадріх Вільгельм ІІ заборонив суддям під загрозою покарання відступати від норм закону з мотивів тлумачення або філософських роздумів учених. У разі тих чи інших сумнівів, неясностей вони повинні були звертатись у комісію з питань законодавства. У цей період і відбувається перехід до теорії юридичного позитивізму.
Розвитку останньої сприяв один з напрямків теорії природничого права – кодифікації законодавства.
Загальновідомо, що в період буржуазних революцій закон став основним джерелом права, важливим елементом створення єдиної національної правової системи. Шляхом кодифікації право об’єднувалося в систему, що грунтувалась на певних принципах. Вона надавала праву визначеності, чіткості, полегшувала його практичне застосування та реалізацію.
Кодифікація завершила формування РГ типу правової системи як цілісного явища. Результатом кодифікації ставали закони, кодекси, прийняття яких створило базу для юридичного позитивізму.
Представники останнього вважали правом ті норми, які створила держава. Ця теорія і на сьогодні залишається актуальною для країни РГ типу правової системи.
Представники концепції вважали основними елементами права на окремі норми, а їх сукупність; норми ці повинні міститися в правотворчих актах. Правотворчим актом позитивісти визнають акт, виданий державним органом або уповноваженим нею іншим суб’єктом. Цей акт є обов’язковим до виконання і визначає правила поведінки.
Недоліком цієї концепції є нерозмежованість понять право та правовий акт, а це таїть у собі потенційну загрозу демократичності суспільства, адже власне тоталітарні режими оголошують правом не правотворчі акти, що створені органами держави, навіть якщо ці акти не відповідають інтересам та потребам соціальних груп зокрема і всього суспільства в цілому.
Правова доктрина в РГ типі правової системи сприяє створенню загальних принципів права. Ці принципи втілюють в собі підпорядкування права велінням справедливості в тому значенні, як вона розуміється у відповідний період людської цивілізації.
У передбачених законом випадках юристи використовують загальні принципи права на підставі делегованих законодавцем повноважень (при аналогії права).
Як правило, в юридичній літературі під принципами права розуміють основні засади, ідеї, які виражають найбільш суттєві ознаки об’єктивного юридичного права. Вони (принципи) визначають сутність і зміст права, відображають його внутрішню побудову і весь процес його застосування; виступають орієнтиром для правотворчої, правозастосовчої діяльності, координують функціонування механізму правового регулювання; виступають критерієм оцінки права і методологічною основою його вдосконалення. Принципи права є основою для формуванняюридичних норм.
Генетичний зв’язок доктрина - принципи права - норми права так само, як і зміст поняття “правова норма”, є важливими ознаками єдності РГ типу правової системи. У всіх правових системах цього типу юридичну норму розуміють, оцінюють та аналізують однаково. Тут правова норма є чимось більшим, ніж засіб вирішення конкретної справи. Завдяки юридичній науці правова норма займає досить вагоме місце у правовій системі. Її розуміють як загальне правило поведінки, встановлене і забезпечене державою з метою врегулювання суспільних відносин. Вона регулює кількість невизначених суспільних відносин, розрахована на коло неперсоніфікованих суб’єктів, діє у часі безперервно. Правова норма у РГ типі це ніби проміжна ланка між принципами права та правозастосуванням. А тому норми права не повинні бути занадто загальними, бо не зможуть належно регулювати суспільні відносини; але, разом з тим, повинні мати і належний рівень узагальнення, щоб регулювати відповідний тип відносин, а не лише окремий випадок. Ця рівновага не є обов’язковою для всіх галузей права: більша конкретизація потрібна у кримінальному, фінансовому праві. Більша міра узагальнення є необхідною у цивільному праві тощо (де відсутня потреба у чітко визначених юридичних рішеннях).
У різних правових системах РГ типу не відразу прийшли до оптимального варіанту. У даний час сутність абстрактності є оптимальною у всіх правових системах типу. Значно більше суперечок з цього приводу виникає у межах державно-правових систем між традиційними і новими галузями права. Це пояснюється тим, що законодавець створюючи нову юридичну норму не вміє правильно встановити (визначити) ступінь абстрактності. Інколи він вдається до зайвої казуістики (а це з часом потребує змін та поправок до закону); або в інших випадках створює занадто загальні формули і їх не можна зрозуміти без достатнього тлумачення.
У всіх правових системах РГ типу юридична наука об’єднує правові норми у більш об’ємні групи (інститути, галузі), а ці в свою чергу утворюють систему права. Первинним елементом системи права є юридична норма.