Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
luts_pravovi_systemy_pravka_140503.doc
Скачиваний:
10
Добавлен:
23.02.2015
Размер:
1.89 Mб
Скачать

2.11. Місце та роль юридичної професії у романо-германських правових системах

До основних юридичних професій у правових системах світу в цілому, романо-германського, зокрема, відносяться професії судді та адвоката.

Судді в країнах цього типу - це, як правило,юристи, якіпостійно займаються судовою діяльностю, хоча це загальне правило й має винятки: у деяких країнах на визначений період часу можуть бути обрані (призначені) і неюристи (сільські кантони в Швейцарії, комерційні суди в Франції).

Судова кар’єра у країнах романо-германського типу характеризується тим, що на відміну від країн загального права, тут досить рідко на посаду судді призначають адвокатів. Психологія суддів відмінна від адвокатської; університетська підготовка дає їм можливість більш широкого підходу до юридичних проблем, і їхнє бачення права виходить за рамки конкретних справ, є більш ширшим за спектром світогляду. Цьому сприяє наявність поряд з суддями і працівників прокуратури, існування якої є характерною особливістю романо-германського типу правової системи.

Однак це не виключає і багатоваріантності підходів до цієї проблеми в інших правових системах. Наприклад, є відмінності в організації суддівського корпусу, традиційних підходах до його формування, добору кадрів. Необхідно відзначити невпинне зростання чисельності суддівського корпусу в країнах романо-германського типу. Так, за даними 1988р. у ФРН вона становила 15тисяч суддів, в Італії - 7 тисяч, у Франції - 5 тисяч.

Оскільки ФРН і Франція належать до різних підсистем (германського і романського права) згаданого типу правової системи, то вбачається за доцільне зупинитися саме на аналізі статусу суддів та адвокатів у цих країнах як яскравих виразниках протилежних підходів, а також в Україні.

У ФРН юридична професія включає 4 групи: судді, адвокати, службовці в адміністрації та юристи приватних фірм. Кожний п‘ятий представник професії – суддя. Судді федеральних судів ФРН призначаються офіційно на свої посадипрезидентом країни. Цьому передує рішення відповідного міністра: при призначенні у Верховний федеральний суд - міністра юстиції; у федеральний суд трудових спорів - міністра праці тощо. Крім того, кандидати на суддівську посаду попередньо повинні отримати схвалення спеціальної комісії, в яку входить відповідний федеральний міністр і керівники відповідних відомств земель, а також одинадцять членів комісії, вибраних бундестагом. У комісіях проводяться вибори, як правило, з декількох кандидатур.

Заміщення суддівських посад в судах окремих земель проходить теж по-різному. В одних землях судді призначаються прем’єр-міністром, в інших - міністром юстиції землі. В деяких землях ФРН призначенню на судову посаду передують вибори кандидата спеціальною комісією - виборним комітетом, що складається з депутатів парламенту (ландтагу) землі, а також суддів і адвокатів.

У більшості земель, крім цього, призначення на суддівську посаду в будь-який із судів землі потребує погодження з усіма міністрами-членами Кабінету міністрів. Усі судді призначаються на посади пожиттєво, тільки судді Конституційного суду ФРН обираються федеральним парламентом на дворічний строк. При цьому половина з них обирається бундестагом, половина - бундесратом (палатами парламенту).

Судді можуть бути усунуті з посади тільки за рішенням Федерального дисциплінарного суду для суддів і прокурорів або дисциплінарного суду землі, причому дисциплінарне провадження порушується відповідно міністром юстиції ФРН чи землі.

Судді йдуть у відставку після досягнення 65років, члени федерального Конституційного суду - 68 років.

Органи прокуратури діють при загальних судах усіх рівнів. При Верховному суді ФРН є генеральний федеральний прокурор і федеральні прокурори, які йому підпорядковуються (всі вони підпорядковуються -міністру юстиції ФРН).

Юридична освіта ФРН сконцентрована на ролі судді. Німецький юрист здає 2 державних екзамени: 1 – що підтверджує університетську освіту, 2 – досвід судді, що починає працювати у юридичних установах. У ФРН юридичні факультети уніфіковані згідно вимог екзаменаційних колегій. Університетська освіта орієнтована на суддю, що буде встановлювати “справедливість”, домінуючи у судочинстві і та провівши розмежування. Тому і викладання починається з вивчення принципів, норм права тощо.

Судді системи загальних судів Франції призначаються на свої посади декретом Президента Республіки. Посадові особи Касаційного суду, перші голови апеляційних судів призначаються Президентом на підставі рекомендацій Вищої ради магістратури, а решту суддів-за поданням міністра юстиції з позитивним висновком цієї Ради. Судді адміністративних трибуналів призначаються урядовими декретами за поданням міністра внутрішніх справ, погодженим з міністром юстиції.

Як правило, судді судів загальної компетенції призначаються після конкурсного відбору та закінчення Національної школи магістратури, для вступу в яку необхідно мати вищу юридичну освіту. Судді адміністративних судів призначаються з числа випускників цієї ж Школи.

Для кандидатів у судді Касаційного суду встановлено, зрозуміло, більш високі вимоги: досвід суддівської роботи на певних престижних посадах чи робота в якості професора університету.1

Конституція Французької республіки проголошує принцип незмінюваності суддів загальної компетенції. Їх може змінити лише Вища рада магістратури в зв’язку із вчиненням серйозного проступку або тяжким захворюванням. Суддя не може бути зміщений з посади без його згоди, навіть якщо мова йде про його просування по службовій “драбині”.

Вища рада магістратури очолюється Президентом Республіки і в якості його заступника-міністром юстиції. До її складу входять 9членів з числа суддів та інших державних службовців. Вища рада, крім призначення суддів, займається розглядом справ про її дисциплінарні проступки (Президент і Міністр участі в цьому не беруть).

Прокуратура у Франції - це централізована система органів, що перебуває під керівництвом міністра юстиції. При кожному апеляційному суді є генеральний прокурор зі своїми помічниками, головний з яких носить звання генерального адвоката.

Генеральний прокурор підтримує обвинувачення в загальному суді та суді присяжних. Прокурори офіційно беруть участь у цивільному процесі в судах будь-якої інстанції. Функції генпрокурора в Касаційному суді обмежені його виступами в цьому суді.

Посадові особи прокуратури є подібними до суддівського корпусу: ті й інші іменуються магістратами; вони отримують однакову підготовку і під час кар’єри переходять відповідно з прокурорів у судді та навпаки.

Майбутні судді, прокурори, адвокати та нотаріуси зобов‘язані пройти загальний 4-річний курс навчання, після успішної здачі випускних екзаменів вони стають ліцензіатами права.

Той, хто хоче бути магістратом, повинен здати екзамен державній комісії, після чого йому дозволяється навчатися у Національній школі магістратури в Бордо (щорічно приймається до 200 студентів). Вони отримують державні стипендії протягом 2 річного курсу навчання. В період навчання вони також стажуються у суді та прокуратурі. Після здачі випускного екзамену випускники (вік яких не перевищує 27 років) обіймають державні посади. Від оцінки, яку отримав випускник залежать можливості вибору посади. Кар‘єра суддів у великій мірі залежить від рішення центральної комісії, що займається підвищенням по службі. У склад комісії входять представники міністерства юстиції, судді, що займають високі посади.

Функції захисту в судовому процесі ФРН і Франції покладені на адвокатів.

Основним нормативним актом, який закріплює правовий статус адвокатури в Німеччині, є Федеральне положення про адвокатуру 1959року.1До адвокатської діяльності в ФРН допускається лише та особа, яка згідно з Законом ФРН “Про суддів” визнається придатною для виконання суддівських обов’язків. Тобто така особа має прослухати на юридичному факультеті 8 семестрів курсу правових наук і скласти державні екзамени. Потім випускник практикує в усіх установах судової системи (суді, прокуратурі, нотаріаті, адвокатурі) як стажист-службовець протягом 2-3років. Зарплату в цей період він отримує з фондів земельних органів влади. Після закінчення проходження практики необхідно скласти ще другий державний екзамен, і лише після успішної його здачі колишній стажист обирає, ким бути: адвокатом, суддею й або консультантом фірми з юридичних питань.2

Від проходження цієї процедури звільняються лише ординарні професори права університетів ФРН.

Особа, яка відповідає вказаним вимогам, звертається з заявою до управління юстиції землі за місцем проживання. При цьому палата адвокатів, на території якої ця особа буде практикувати, повинна скласти експертний висновок про кандидата. До того ж управління юстиції може зажадати від претендента медичний висновок про стан здоров’я.

Закон передбачає випадки, коли претендентові можна відмовити у дозволі на зайняття адвокатською практикою: якщо він протиправним способом виступає проти демократичного суспільного ладу, якщо займається діяльністю, несумісною з професією адвоката, якщо претендент є суддею, державним службовцем, військовослужбовцем тощо.

Рішення управління юстиції землі про відмову у дозволі займатися адвокатською практикою може бути оскарженою до адвокатського суду честі протягом місяця з дня вручення відмови.

Особі, яка одержала свідоцтво, дозволяється практикувати лише у певному суді загального судочинства. Разом з видачею дозволу управління юстиції видає адвокату посвідчення на виконання адвокатських функцій в конкретному суді.

Адвокату, який одержав допуск до роботи у Верховному суді землі, забороняється одночасно практикувати в іншому суді.

Одержавши дозвіл, адвокат на відкритому засіданні суду (до роботи в якому він одержав допуск) виголошує спеціальну присягу.

Деякі особливості має допуск до адвокатської діяльності у Федеральному Верховному суді. До цієї діяльності можуть бути допущені лише особи, обрані комітетом по виборах адвокатів при Федеральному суді. Списки кандидатур подаються Федеральною палатою адвокатів і палатою адвокатів при Федеральному суді. До списку кандидатур вносяться лише ті адвокати, які досягли 35-річного віку і мають не менше 5років стажу безперервної адвокатської роботи. Виборчий орган добирає із списків таку кількість кандидатів, що удвічі перевищує число вакантних місць і передає список відібраних осіб Федеральному міністру юстиції, який остаточно вирішує, кому з них віддати перевагу. Адвокат при Федеральному суді не може працювати у іншому суді, крім Вищих Федеральних судових установ і Федерального Конституційного суду.

Адвокати, допущені до роботи в окрузі компетентності Верховного суду землі, утворюють палату адвокатів. Особливу палату утворюють адвокати, допущені до роботи у Федеральному суді.

У ФРН всі місцеві палати адвокатів об’єднуються у Федеральну палату адвокатів. Кожна місцева палата очолюється правлінням, яке контролює членів палати з питань виконання професійних обов’язків; добирає кандидатури адвокатів для роботи у суді честі; забезпечує підготовку стажистів адвокатури; висуває кандидатури членів юридичних екзаменаційних комісій з числа адвокатів своєї палати тощо. Правління обирає президію у складі: президента, віце-президента, секретаря і скарбника.

Вищим органом палати адвокатів є загальні збори її членів. Нагляд за діяльністю цих палат здійснюється відповідними структурами міністерства юстиції.

Федеральний Закон про адвокатуру регулює права та обов’язки адвоката.

Адвокат зобов’язаний сумлінно виконувати свої професійні обов’язки. Адвокат може бути відсторонений від виконання професійних обов’язків, якщо його дії суперечать принципам високої моралі та права; якщо він представляв у цій же справі іншу особу; якщо він брав участь у тій же справі як суддя, арбітр, прокурор, представник організаційної установи; якщо йдеться про тлумачення документа, котрий він склав як нотаріус.

Дисциплінарне провадження проти адвокатів здійснюється судом честі, який створюється при кожній палаті адвокатів. Члени суду честі протягом своєї діяльності мають статус професійних суддів, хоча вказану посаду вони займають на громадських засадах.

До адвокатів, які вчинили проступки, застосовують такі дисциплінарні заходи: попередження, догана, штраф у розмірі 50тис. марок, заборона працювати представником або захисником у певних галузях правосуддя від одного до 5років; виключення з адвокатури.

Гонорар за надання адвокатом юридичної допомоги встановлюється за згодою між ним і клієнтом у межах встановлених федеральним статутом адвокатських тарифів.

Говорячи про адвокатуру ФРН як незалежної організації, треба відмітити, що державні органи зберігають ряд елементів нагляду за її діяльністю. У ФРН адвокат – це юридичний консультант та представник сторін.

Сучасна адвокатура Франції переживає період свого реформування. 1січня 1992року набрали чинності поправки до Основного Закону про статус адвокатів від 31.12.1990р.

Зміни полягають перш за все у тому, що юрисконсульти (які раніше працювали окремо) можуть стати членами адвокатських колегій і здійснювати адвокатську діяльність, а адвокати можуть виконувати функції, властиві професії юрисконсульта.

Щоб стати адвокатом, необхідно мати французьке громадянство або громадянство однієї з країн Європейського Союзу за умови взаємного визнання дипломів про вищу освіту. Іноземці повинні відповідати ряду особливих вимог та пройти перевірку.

Особа, що претендує на звання адвоката, не може бути засуджена за діяння, несумісні з гідністю і порядністю, а також за серйозні дисциплінарні чи адміністративні проступки; не може бути підприємцем тощо.

Кандидат на посаду повинен: мати вищу юридичну освіту (диплом магістра права), скласти вступні іспити (два письмових та один усний) в одному з регіональних центрів професіональної підготовки, які працюють під егідою адвокатури та вищої школи, провчитися там рік, пройти теоретичний курс і практичне стажування, скласти іспити (один письмовий і три усних). При додержанні цих умов юрист приймається до ордену (колегії) адвокатів та виголошує присягу. Після цього адвокат проходить ще дворічне стажування за спеціальністю і одержує посвідчення. Лише після цього прізвище вноситься до списку ордену як повноправного члена.

Адвокат зобов’язаний дотримуватися професійної таємниці.

Адвокат може бути притягнутий до дисциплінарної відповідальності, зокрема, отримати будь-яке із таких стягнень: попередження, догана, тимчасове (до 3років) усунення від роботи, виключення із списків адвокатів.

Адвокат може здійснювати свої функції індивідуально або колективно. Традиційно найбільш поширеними є асоціації і товариства адвокатів.

Адвокати Франції об’єднані по судових округах у професійне самоврядне об’єднання, яке носить назву “орден адвокатів”, очолює це об’єднання голова, що обирається таємним голосуванням строком на 2роки.

Близько 19тис. французьких адвокатів об’єднано у 180колегій, різних за кількістю членів. Наприклад, Паризький орден складається 7тис. професіоналів-юристів, має бюджет біля 100млн. франків, його працівники дають біля 27тис. безоплатних консультацій на рік для населення; беруть участь у 9,5тис. кримінальних справ за призначенням тощо.

Ця система самоврядування доповнюється Національною Радою колегії адвокатів, що має статус юридичної особи.

Література

Конституція України // Відомості Верховної Ради України. - 1996. - №30. - Ст. 141.

Конституции зарубежных государств. - М., 1997.

Административное право зарубежных стран. - М., 1996.

Берман Г.Дж. Западная традиция права, эпоха формирования. - М., 1994.

Боботов С.В. Административная юстиция Франции: Доктрина и прак­тика // Сов. государство и право. 1981.

Боботов С.В. Конституционная юстиция (сравнительный анализ). - М., 1994.

Боботов С.В. Правосудие во Франции. - М., 1994.

Вишневский А.А. Каноническое право в Западной Европе. М., 1994.

Газье Ф. Роль судебной практики в развитии административного права Франции // СССР — Франция: социологический и международно-правовой аспекты сравнительного правоведения. М., 1982. С.57.

Галгано Ф. Сравнительное частное право. - Болонья, 1992.

Голландская правовая культура. М., 1998.

Давид Р. Основные правовые системы современности. М., 1988.

Жюлио де ла Морандьер Л. Гражданское право Франции. - М., 1958. - Т.1.

Зивс С.Л. Источники права. - М., 1981.

Иностранное конституционное право. - М., 1996.

Италия. Конституция и законодательные акты. - М., 1988.

Кнапп В. Крупные системы права в современном мире // Сравнительное правоведение: Сб. статей / Отв. ред. В.А.Туманов. М., 1978.

Косарев А.И. Англосаксонская и романо-германская форма буржуазного права. Калинин, 1977.

Косарев А.И. Римское частное право. М., 1998.

Лубенский А.И. Систематизация законодательства во Франции. - М., 1970.

Михеєнко М.М., Молдаван В.В., Радзієвська Л.К. Порівняльне судове право. - К., 1993.

Опришко В. Законотворчість: сьогодні і завтра // Віче. - 1996. - №7.

Попов Н.Ю. Источники итальянского права // Сов. государство и право. 1983. № 10.

Правовая система Нидерландов - М., 1998.

Решетников Ф.М. Правовые системы стран мира: Справочник. М., 1993.

Савельев В.А. Германское гражданское уложение. М., 1983.

Саидов А.Х. Сравнительное правоведение и юридическая география мира. М., 1993.

Сравнительное конституционное право. - М., 1996.

Судебные системы западных государств. М., 1991.

Тихомиров Ю.А. Курс сравнительного правоведения. М., 1996.

Тихомиров Ю.А. Публичное право. - М., 1995.

Тищик Б.Й., Орач Є.М. Основи римського приватного права. - Львів, 1993.

Туманов В.А. Вступительная статья // Французская республика: Кон­ституция и законодательные акты. М., 1989.

Французская республика. Конституция и законодательные акты. - М., 1989.

ФРГ. Конституция и законодательные акты. – М., 1991.

Цвайгерт К., Кётц Х. Введение в сравнительное правоведение в сфере частного права. М., 1998. Т.1.

Шарвен Р. Юстиция во Франции. - М., 1978.

An Introduction to Legal Systems / Ed. by J.D. Derret. L., 1968.

Armijon P., Nolde В., Wolf M. Traite de droit compare. P., 1950. T.1-3.

Buchland W., McNair A. Roman Law and Common Law. L., 1965.

Dadomo Ch., Farran S. The French Legal System. L., 1996.

David R. English Law and French Law. L., 1980.

Dutoit B. Les sources de droit en Suisse // The sources of law: A comparative emprical study: National systems of law. Budapest, 1982.

Ferrand F. Droit prive allemand. P.; Dalloz, 1997.

Fromont M. Grands systemes de droits etrangers. P., 1994.

Fromont M., Rieg A. Introduction an droit allemand. P., 1984. T. 1—2.

Gallo P. Grandi sistemi ginridici. Turin, 1997.

Gambaro A., Sacco R. Sistemi giuridici comparati. Turin, 1996.

Going H. Erfatrungen nut einer burdertich - rachtlichen kodifikation in Deutschland, Z vgl RW 81 (1982).

Guimezanes N. Introduction en droit franjais. Baden-Baden, 1995.

International Encyclopedia of Comparative Law. Tubingen, 1972. Vol. 2, ch. 1, 2.

Koschaker P. Europa und das romische Recht. Beck. 1956.

Le juge et le jugement dans les traditions juridiques europeennes. P., 1996.

Les professions juridiques et le droit compare. P., 1994.

Menyman J.H. The Civil Law Tradition Introduction to the Legal System of Western Europe and Latin America. Standford, 1969.

Mitton D. Treen basis civil procedure. - New-York, 1979.

Pedamon M. Le droit allemand. P., 1985.

Sacco R. Modeles francaises et modeles allemandes dans le droit civil italien // Rev. intern, droit compare. 1976. No 2.

Schaffer H. Sources of Law in the Republic of Austria // The Sources of Law: A Comparative Emprical Study: National Systems of Law. Budapest, 1982.

Schlosser H. Grundzuge der neuren Privatrechts geschichte (4 th ed., 1982).

Tunc A. Les grands systemes de droit contemporain. P., 1980.

Watson A. Aspects of Reception of Law // Amer. J. Comparat. Law. 1996. Vol. 3.

Watson A. The Law Making in the Civil Law. Cambridge, 1981.

Тут вы можете оставить комментарий к выбранному абзацу или сообщить об ошибке.

Оставленные комментарии видны всем.

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]