- •Передмова
- •Розділ і. Теоретико-методологічні основи типологізації правових систем
- •1.1. Поняття та структура правової системи суспільства
- •1.2. Типологізація сучасних правових систем світу.
- •Розділ іі. Романо-германський тип правової системи
- •2.1. Передумови виникнення континентального права. Рецепція римського права. Етапи розвитку та регіони поширення цього типу правової системи
- •2.2. Звичаєве та канонічне право
- •2.3. Роль юридичної науки, університетів у формуванні романо-германського типу правової системи
- •2.4. Основні риси романо-германського типу правової системи
- •2.5. Правова доктрина. Принципи права. Юридична норма
- •2.6. Співвідношення правової доктрини, принципів права та юридичної норми. Поділ системи права на публічне та приватне право
- •2.7. Особливості правотворчої, правозастосовчої та правотлумачної діяльності згідно з концептуальними засадами позитивізму
- •2.8. Нормативно-правовий акт – основна зовнішня форма континентального права. Роль кодифікації у створенні ефективної системи законодавства. Місце закону в ієрархії нормативно-правових актів
- •2.9. Роль та значення конституційного правосуддя у правових системах континентального права
- •2.10. Особливості романського та германського права
- •2.11. Місце та роль юридичної професії у романо-германських правових системах
- •Розділ ііі. Сучасна правова система України
- •3.1. Основні юридичні ознаки сучасної правової системи України
- •3.2. Ідентифікація правової системи України з романо-германським типом правової системи
- •РозділIv. Англо-американський тип правової системи
- •4.1. Виникнення, розвиток та регіони поширення загального права
- •4.2. Загальні ознаки правової системи англо-американського типу. Особливості правових систем англійського та американського права
- •4.3. Загальне право та право справедливості, їх співвідношення у системі права. Місце та значення норм матеріального та процесуального права в англосаксонських правових системах
- •4.4. Доктрина прецедентного права. Співвідношення судового прецеденту та нормативно-правового акту у системі зовнішніх форм права
- •4.5. Місце та роль юридичної професії у правових системах загального права
- •4.6. Специфіка правотворчої та правозастосовчої діяльності у правових системах загального права
- •Розділ V. Змішаний тип правової системи. Північноєвропейське (скандинавське) та латиноамериканське право.
- •5.1. Виникнення, розвиток та регіони поширення скандинавського права. Рецепція у ньому ознак континентального та загального права
- •5.2. Співвідношення правової доктрини, системи та зовнішніх форм права. Особливості юридичної професії у скандинавських правових системах
- •5.3. Інтеграційні процеси та уніфікація права як тенденції розвитку північноєвропейського права. Його вплив на правові системи Прибалтики
- •5.4. Умови виникнення, формування, розвитку та основні ознаки латиноамериканського права. Рецепція у ньому ознак загального та континентального права
- •5.5. Принципи, система та зовнішні форми (джерела) права. Особливості правотворчої та правозастосовчої діяльності у правових системах Латинської Америки. Тенденції їх регіонального розвитку
- •РозділVi. Релігійно-звичаєвий (традиційний) тип правової системи
- •6.1. Основні риси релігійно-звичаєвого типу. Релігійно-общинний, філософсько-традиційний та звичаєво-общинний підтипи
- •6.1.1. Ознаки релігійно-общинного підтипу правової системи. Загальна характеристика мусульманського та індуського права
- •6.1.2. Загальна характеристика мусульманського права. Виникнення, розвиток, регіони поширення. Роль релігійного світогляду у формуванні права.
- •6.1.3. Система права, зовнішні форми права та особливості юридичної діяльності і професії
- •6.1.4. Загальна характеристика індуського права: доктрина, зовнішні форми права та особливості юридичної діяльності і професії
- •6.2. Загальна характеристика філософсько-традиційного (далекосхідного) підтипу правової системи
- •6.2.1. Загальна характеристика китайського права: система, зовнішні форми права та юридична діяльність і професії
- •6.2.2. Загальна характеристика японського права: система, зовнішні форми права та юридична діяльність
- •6.3. Звичаєво-общинний (африканський) підтип правової системи
- •6.3.1. Умови виникнення, функціонування та регіони поширення. Африканська концепція соціального розвитку
- •6.3.2. Особливості розвитку правових систем Африки. Їх спільні та відмінні ознаки з правовими системами загального та континентального права
- •РозділVii. Міждержавні (міжнародні) правові системи
- •7.1. Поняття міждержавної правової системи
- •7.2. Основні ознаки та особливості правової системи Ради Європи.
- •7.3. Основні ознаки та особливості правової системи Європейського Союзу
Розділ іі. Романо-германський тип правової системи
2.1. Передумови виникнення континентального права. Рецепція римського права. Етапи розвитку та регіони поширення цього типу правової системи
Цей тип правової системи (його ще називають нормативно-актним типом, континентальним правом) є, мабуть, найбільш давнім і найрозповлюдженішим. Це пов’язано не тільки з історичними аспектами його формування та розвитку, але й наявністю чітких юридичних ознак.
До цього типу правової системи, як правило, відносять правові системи, що виникли, на Європейському континенті на основі канонічного та звичаєвого права і рецепції римського права.
Французький вчений-компаративіст Рене Давід підкреслював, що романо-германський тип (РГ тип) не був продуктом діяльності феодальної державної влади, а виключно результатом культури, незалежним від політики.1
Саідов А.Х. вважає, що це може бути вірним лише до першої стадії РГ типу (тобто до виникнення буржуазних відносин).2
На думку шведського вченого-правознавця Е.Аннерса, перш за все, необхідно з’ясовувати історичні передумовивиникнення цього типу.3
Слід відзначити, що з розпадом наприкінці V ст. Західної Римської імперії на її колишній території утворилися германські держави, які в правовому та культурному плані характеризувалися змішаним римсько-германським стилем. У ході завоювання римських територій германці в багатьох відношеннях перебували на рівні розвитку родового суспільства, водночас переймаючи особливості, традиції більш високої римської культури. Вони досить швидко перейняли римське право, використовуючи класичні правові норми останнього.
З закінченням епохи великого переселення народів (VIII ст.) почала інтенсивно розвиватись на континенті торгівля і судноплавство, що, врешті-решт, призвело до економічного зростання і появи так званого міського права.
У цей же час спостерігається і вдосконалення юридичної техніки, наприклад, форми захисту майнового права. Однак головним у цьому праві можна вважати те, що з розвитком суспільних відносин з’явилися нові верстви населення, стани (рицарі, міщани, ремісники, духовенство), чиє світорозуміння вже не вкладалося в рамки усталених звичаїв, звичаєвого права. Ці стани вели пошук форм закріплення і захисту своїх майнових та інших інтересів від свавілля феодалів.
Крім того, великий вплив на розвиток світорозуміння та, як наслідок, правового світогляду зробила церква, яка починаючи з VI ст. вводить нову методику викладання різних дисциплін у школах, зокрема – викладання юридичних дисциплін. Це стало основою для створення університетів.
Перші університети (зрозуміло, їх це не можна було вважати освітніми закладами в сучасному розумінні) виникли в ХІІ ст. (м.Болонья, Італія).
Університети стали розсадниками знань (приміром, вивчали правові погляди давньогрецьких мислителів).
(Рецепція). У період ХІ-ХІІ ст. на півночі Італії (м.Піза) були знайдені рукописиДитестів(або Пандектів) – із корпоративного збірника 533 року – складової частини кодифікації римського права (Юстиніана) 527-560рр. Тексти Дитестів (Пандектів) потрапили в Болонью й досліджувались т.зв. схоластичними методами. На одному з Дигестів було виявлено замітки (пояснення) т.зв.глосаторів- осіб, які тлумачили і коментували римське право (від слова “глос” – замітка на полі тексту римських Кодексів). Схоластичні методи дослідження пояснювались виключно високим авторитетом об’єкта дослідження, повагою до античних творів та римської юридичної системи, що не мала аналогів у світі. Деякі з праць глосаторів і до сьогодні залишаються за своїм рівнем кращими, ніж самі Дитести.
Праці глосаторів мали не тільки науково-пізнавальне, але й історико-педагогічне значення. Глосатори навчали студентів науковим методам, які використовувались при тлумаченні Дитестів.
Ця система з часом поширилась на більшість західноєвропейських університетів.
Слід відзначити, що юридична освіта хоча й базувалась на теоретичній основі, але мала велике практичне значення, оскільки використовувалась в управлінській діяльності, політиці, дипломатії, трохи менше – в правосудді.
Також необхідно взяти до уваги, що норми, які містилися в Дитестах, втратили свою актуальність і не застосовувались; проте в той же час у школах глосаторів почали формуватись нові правові норми, що були відсутні в Дитестах.
У більш пізній період з’явилися школи постглосаторів(консиліаторів – радників, консультантів), твори яких являли собою сплав правових норм Дитестів і діючого законодавства. Тобто, постглосатори переопрацювали римське право і пристосували його до нових умов. Серед консиліаторів існувалирізні підходи(методи) щодо вивчення римського права.
Основна ідея італійських консиліаторівполягала в тому, щоб кожна окрема правова норма обговорювалась заради її вивчення, без прив’язки до якоїсь конкретної ситуації чи системи відносин (т.зв. екзегетичний метод або герменевтика). У той же часфранцузькі консиліаторипопали під вплив ідей гуманістів і створювали нові методи – намагалися історично осмислити сутність римського права, його побудову, понятійний фонд (історичний метод). Вклад школи французьких консиліаторів мав успіхи у сфері наукової методології права, їх можна вважати першими істориками права.
Також слід відзначити, що за допомогою церкви та університетів у країнах Західної континентальної Європи великого значення набула латинська мова, яка стала загальною релігійною, науковою, юридичною, політичною мовою. Використання латині як загальної юридичної мови пояснюється двома факторами:
використання юриспруденцією письмового та живого слова як робочого, формального інструменту;
юриспруденція, на відміну від інших наук, має притаманну їй самостійну мову (тобто є і наукою, і юридичною технікою).
Створення самого РГ типу правової системи пов’язане з епохою Відродження (ХІІ-ХІІІ ст.ст.), яка охоплювала всі сфери суспільного життя, в т.ч. юридичну. Суспільство усвідомило, що тільки право може забезпечити порядок, безпеку, умови для подальшого розвитку суспільства.
РГ тип базувався на спільності європейської культури; головна роль у цьому, як уже відзначалося, належала університетам.
Загалом, виникнення і становлення РГ типу правової системи умовно датується ХІІ століттям, проте можна виділити 3 періоди розвитку цього типу.
1 період– ХІІ ст. – період становлення.
Характеризується такими елементами, як наявність звичаєвого та канонічного права, а також рецепцією (пристосуванням до нових умов, відновленням дії) римського права.
2 період– з ХІІІ по ХVІІІ ст. – період Відродження.
Університети є засобом розповсюдженням ідей права (справедливості), моралі.
Право трактувалось як модель соціальної організації, тому повинно було базуватись на гуманістичних засадах.
Основна ідея цього періоду – підготовка суддів та інших юристів-практиків, які б вирішували життєві справи на підставі права, справедливо. У ХVІІ-ХVІІІ ст.ст. вплив на розвиток цього РГ типу мала теорія природничого права.
3 період– кінець ХVІІІ ст., початок ХІХ ст. – до сьогодні.
Характеризується розвитком національного права, національного законодавства, кодифікацією, визнанням нормативно-правового акта основним джерелом права, наявністю в законах найвищої юридичної сили. Це сприяє відмиранню феодальних правових інститутів і появою буржуазних.
Теорія природничого права уступає місце теорії позитивізму, розвиток якого сприяє створенню національних кодексів.
Історично склалося так, що РГ тип правової системи має два підтипи – романський і германський.
Регіонами поширення романського підтипу є Італія, Франція, Іспанія, Португалія, Бельгія, Нідерланди, Люксембург, Греція, Ліхтенштейн.
Регіонами поширення германського підтипу є ФРН, Австрія, Швейцарія.
До цього типу можна віднести правові системи Східно-Європейських країн – Польщі, Болгарії, Словаччини, Росії, України.