1.8. Додатки

У додатки вносять допоміжні матеріали, необхідні для повноти сприйняття основного тексту роботи. Тут варто розмістити описи громіздких методик, таблиці, що підсумовують і систематизують експериментальні дані, малюнки, статистичні розрахунки, хронологічні таблиці, протоколи і акти випробувань, впровадження, розрахунки економічного ефекту, різного типу словники, методичні розробки урочних (позаурочних) форм фізичного виховання тощо.

Зв’язок між текстом роботи і додатками здійснюється шляхом посилань, наприклад: Результати експериментального дослідження представлені (узагальнені) у таблиці (див. Додаток А).

При великій кількості матеріалу який виноситься у додатки його оформляють із збереженням нумерації сторінок. Додатки не враховуються в загальну кількість сторінок даної роботи. Розміщуються додатки після списку літератури з окремого аркуша у порядку посилань на них у тексті роботи. Кожен додаток розпочинається з нової сторінки. Посередині рядка вгорі сторінки пишеться «Додаток» і вказується велика літера, що його позначає, наприклад: Додаток А. Нумеруються додатки за допомогою великих букв українського алфавіту, наприклад, “Додаток А”, “Додаток Б”. Виняток складають літери: Г, Є, І, Ї, Й, О, Ч, Ь. Кожен додаток має свій заголовок і починається з нової сторінки.

Якщо додатків багато то їх друкують окремою брошурою. При цьому на титульному аркуші, який повністю відбиває титульний аркуш основного тексту, після назви роботи великими літерами друкують слово додатки.

2. Вимоги до оформлення наукової роботи

Будь-яку наукову роботу рекомендується виконувати спочатку в чорновому варіанті. Це дозволяє вносити в текст необхідні зміни і доповнення. Чернетку варто писати на окремих (бажано стандартних) листках з одного боку чітким і розбірливим почерком; поля і зворотній бік аркуша можуть бути використані для зауважень чи доповнень науковим керівником.

Існує два основних способи написання чорнового варіанту роботи:

• кожний розділ доопрацьовувати повністю, намагаючись досягти завершеності, формулюючи висновки і здійснюючи логічний перехід від одного розділу до іншого;

• до остаточного оформлення роботи приступають лише тоді, коли зібрано практично весь матеріал, зроблено всі необхідні виписки, окреслено основні контури всіх розділів і передбачено результати.

При виборі способу написання належить враховувати індивідуальні особливості, науковий досвід дослідника, специфіку виконуваної роботи, наявність і повноту матеріалів, термін виконання.

Текст реферату, курсової, дипломної, магістерської роботи, кандидатської дисертації має бути написаний (дипломної, магістерської роботи і дисертації – надрукований) або набраний на комп’ютері з одного боку стандартних аркушів білого паперу (формат А-4 – 210×297 мм), які зшиваються спеціальними папками або палітурками.

Відстань між рядками тексту повинна дорівнювати двом інтервалам друкарської машинки (1,5 на комп’ютері), тобто 6-7 мм. Ліве поле сторінки становить 30 мм, нижнє і верхнє – 20 мм, праве – 10 мм. За цих умов кожна сторінка матиме приблизно 1800 знаків (30 рядків по 60 знаків у рядку), рахуючи недруковані знаки – розділові знаки та пропуски між словами.

Текст роботи слід уважно вичитати. Усі виправлення у роботі варто робити тим же кольором, яким написано (надруковано) роботу; неправильне акуратно закреслюють, а над рядком зверху пишуть правильне. Допускається заклеювання того чи іншого фрагменту тексту смужкою паперу, на якій написано (надруковано) правильний варіант, зафарбовування коректором з подальшим написанням зверху. На одній сторінці не повинно бути більше п’яти виправлень.

Не допускаються текстові вставки, доповнення на полях, звороті аркуша, окремих аркушах. Підрядкові (підтекстові) виноски слід робити на тій сторінці, якої вони стосуються. Щільність рядків тексту в посиланнях має бути більшою, ніж в основному тексті (1 інтервал).

Нумерація сторінок розпочинається з титульної сторінки і зберігається до останньої сторінки роботи. На титульній сторінці номер не вказується, а, починаючи з другої, проставляється цифра «2» у правому верхньому куті аркуша без крапки.

Кожна вагома структурна частина роботи (вступ, розділи), висновки, список використаних джерел, додатки) розпочинається з нової сторінки.

Заголовки частин виділяються більшим шрифтом або друкуються в розбивку. Підкреслення, оформлення іншими кольорами, а також перенос не допускається.

Відстань між назвою розділу і подальшим текстом, а також між назвами розділу і підрозділу (параграфа, пункту) повинна дорівнювати трьом інтервалам. Всередині заголовка текстовий інтервал зберігається. Після заголовка, розміщеного посередині рядка, крапка не ставиться. Крапкою відділяється лише заголовок, написаний в рядок з текстом; крапка ставиться і в середині заголовка, якщо він складається з двох речень.

Текст іноземною мовою може бути надрукований або вписаний від руки. Формули, умовні знаки мають бути вписані в текст чорним кольором, чітко, розбірливо. Розміри знаків для формул: великі літери та цифри – 7-8 мм, малі літери – 4 мм, показники та індекси – не менше 2 мм.

Ілюстрації і таблиці подаються в роботі одразу ж після тексту, де вони згадані вперше, або на наступній сторінці. Окремі сторінки, на яких вони розміщені, включаються до загальної нумерації сторінок.

Формули, таблиці, ілюстрації (фотографії, креслення, схеми, графіки, карти тощо) нумеруються послідовно у межах розділу.

Формули, рівняння нумеруються в дужках без слова «формула», «рівняння», наприклад: (1.1) – перша формула першого розділу. Посилання виконуються таким чином: у формулі (1.1) ..; із рівняння (1.1) випливає ...; [див. формулу (1.1)]. Номер формули наводиться біля правого поля сторінки навпроти останнього її рядка; рівняння і формули для наочності виділяють з тексту вільними рядками.

Таблиці та ілюстрації нумерують послідовно у межах розділу. Номер має складатися з номера розділу і порядкового номера ілюстрації (таблиці), між якими ставиться крапка, наприклад: «Таблиця 1.1» – перша таблиця першого розділу. При переносі частини таблиці на іншу сторінку вказують: «Продовження таблиці 1.1». Заголовок таблиці розміщують посередині аркуша, пишуть з великої літери без крапок на кінці.

Основними видами ілюстративного матеріалу в наукових роботах є креслення, технічний рисунок, схема, фотографія, діаграма, графік. Ілюстрації позначають словом «Рис.» і нумерують послідовно в межах кожного розділу, за виключенням ілюстра­цій, поданих у додатках. Номер ілюстрації складається з номера розділу і порядкового номера ілюстрації, між якими ставиться крапка (наприклад 1.1; 1.2; 1.1.1; 1.1.2; 1.2.1; 1.2.2; 1.2.3 і т.д.) (див. Додаток З).

Креслення виконується у відповідності до правил та вимог стандартів. На відміну від робочого креслення, за яким виготовляється деталь або агрегат, креслення у науковій роботі значно спрощене, позбавлене зайвого, водночас є таким, що передає характер конструкції, її будову та механізм дії.

Фотографія – використовується тоді, коли необхідно з документальною точністю відтворити предмет або явище з усіма його індивідуальними особливостями. У деяких галузях науки (географія, ботаніка, зоологія) фото виконує функцію наукового документа: зображення ландшафту, виду рослини або тварини, розташування об’єктів спостереження тощо.

Для того щоб передати основну ідею якогось пристрою, предмета, споруди або процесу та показати взаємозв’язок їх основних елементів малюють схему. На схемах усіх різновидів слід дотримуватися товщини ліній зображення основних та допоміжних, видимих та невидимих деталей, товщини ліній зв’язку.

Першим засобом графічного зображення загальної залежності між величинами є діаграма. Залежно від форми розрізняють діаграми площинні, лінійні та об’ємні (див. Додаток З). Для побудови лінійних діаграм використовують координатне поле. На вісь абсцис відкладають час або інші незалежні ознаки; на вісь ординат – показники на той чи інший момент (період часу) або розміри результативної незалежної ознаки. Верхівки ординат поєднуються відрізками, що утворюють ламану лінію.

На стовпчикових (стрічкових) діаграмах дані подаються у вигляді однакової ширини прямокутників, розташованих горизонтально чи вертикально.

Секторна діаграма – це коло, розділене на сектори; розмір кожного сектора пропорційний величині об’єкта або явища, відтворюваного ним.

Графіки – умовні зображення величин та їх співвідношень за допомогою геометричних фігур, крапок, ліній. Графік подібний до лінійної діаграми. Вісь абсцис та вісь ординат викреслюються суцільними лініями. Числові позначки масштабу шкал розміщуються поза графіком (лівіше від осі ординат, нижче від осі абсцис). Утворювана крива може складатись з окремих крапок, відрізків. Написи біля кривих або крапок, робляться лише тоді, коли їх мало і вони короткі. Багатослівні написи замінюються цифрами, які розшифровуються у тексті під графіком.

Таблиця – науковий документ, який містить перелік систематизованих цифрових даних або якихось інших відомостей, розташованих у певному порядку, за графами. Таблиця є наочною формою подачі матеріалу; вона суттєво полегшує сприйняття тексту, сприяє його аналізу.

За змістом таблиці бувають аналітичними та неаналітичними. В аналітичних таблицях представлені результати обробки й аналізу цифрових показників. Зазвичай, після таких таблиць робиться узагальнення типу: «...таблиця дозволяє зробити висновок, що...»; «з таблиці витікає, що..»; «із таблиці видно, що...» тощо.

Неаналітичні таблиці містять, як правило, неопрацьовані статистичні дані, які використовуються лише для інформації або констатації.

Основними елементами таблиці є: порядковий номер, тематичний заголовок, боковик (заголовків, рядків), головка (заголовків граф та підзаголовків граф), горизонтальні рядки та вертикальні графи.

Основні правила оформлення таблиці:

• таблицю розміщують після першого згадування про неї в тексті таким чином, щоб її можна було читати без повороту переплетеного боку роботи або з поворо­том за годинниковою стрілкою, після заголовка таблиці, заголовків і підзаголовків граф та рядків, після останньої цифри номера таблиці крапка не ставиться (1.1);

• основні заголовки граф всередині таблиці пишуться з великої літери;

• заголовки рядків завжди пишуться з великої літери у називному відмінку, без крапки;

• підзаголовки у таблиці пишуться з малої літери, якщо вони складають одне речення з заголовком, і з великої літери, якщо вони є самостійними;

• висота рядків повинна бути не меншою 8 мм;

• якщо потрібно перенести таблицю на другу сторінку, над нею зазначається «Продовження таблиці (номер)» і повторюється головка таблиці. Заголовок таблиці не повторюється, якщо головка дуже громіздка. При цьому, на початку таблиці нумеруються графи і на другу сторінку переносять рядок номерів граф;

• цифрові дані в таблиці розміщуються у певному порядку (десятки під десятками, сотні під сотнями, тисячі під тисячами);

• якщо текст, який повторюється в графі таблиці, складається з одного слова, його можна замінювати лапками; якщо ж з двох або більше слів, то при першо­му повторенні його замінюють словами «Те саме», а далі лапками.

• за відсутності даних у графах таблиці ставиться тире;

• якщо у таблиці багато граф, то її ділять на частини і розміщують одну частину під другою в межах тієї ж сторінки.

Зразок побудови таблиці:

Таблиця (номер)