Gospodarske_pravo_Ukr_Nesinova2011

Тема 4. Законодавче визначення суб’єктів господарювання

ків, про органи управління і контролю, їх компетенцію, про умови реорганізації та ліквідації суб’єкта господарювання, а також інші відомості, пов’язані з особливостями організаційної форми суб’єкта господарювання, передбачені законодавством. Статут може містити й інші відо-

мості, що не суперечать законодавству.

Положенням визначається господарська компетенція органів державноївлади,органівмісцевогосамоврядуваннячиіншихсуб’єктівувипадках, визначених законом.

Статут (положення) затверджується власником майна (засновником) суб’єкта господарювання чи його представниками, органами або іншими суб’єктами відповідно до закону.

На підставі засновницьких документів проводиться державна реєстрація суб’єктів господарювання, які набувають правосуб’єктності з моменту внесення про них відомостей до Державного реєстру підприємств та організацій України (ЄДРПОУ).

Згідно з ч. 2 ст. 58 ГК України відкриття суб’єктом господарювання філій (відділень), представництв без створення юридичної особи не потребує їх державної реєстрації. Вони діють на підставі Положення про філію(відділення),якезатверджуєтьсявласником(загальнимизборами учасників товариства).

Відомості про відокремлені підрозділи суб’єктів господарювання залучаються до її реєстраційної справи та включаються до Єдиного державного реєстру в порядку, визначеному ЗУ «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців».

4.3. Класифікація суб’єктів господарської діяльності

Ч. 2 ст. 55 ГК України містить загальний перелік суб’єктів господарювання. Ними вважаються:

1)фізичніособи–громадяниУкраїни,іноземцітаособибезгрома- дянства (п. 2 ч. 2 ст. 55 ГК України), які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці.

Означені положення ГК України дозволяють займатися господарською діяльністю як громадянам України, так і іноземним громадянам та особам без громадянства, зареєстрованим відповідно до закону як підприємці. Згідно зі ст. 129 ГК України іноземці та особи без громадянства при здійсненні господарської діяльності в Україні користуються такими самими правами і мають такі самі обов’язки, як і громадяни України, якщо інше не передбачено цим Кодексом, іншими законами. До законів, які обмежують права іноземних громадян та осіб без громадянства, належать, зокрема, положення Земельного кодексу України, які,

51

Розділ 1. Загальні підстави здійснення господарської діяльності

наприклад, забороняють таким особам передавати землі сільськогосподарського призначення у власність (ч. 4. ст. 22 Земельного кодексу України). Водночас Кодекс не забороняє передачу таким особам у власність земельних ділянок несільськогосподарського призначення в ме­ жах населених пунктів, а також земельних ділянок несільськогосподарського призначення за межами населених пунктів, на яких розташовані об’єкти нерухомого майна, що належать їм на праві приватної власності (ч. 2 ст. 81 ЗК України). Особливості правового статусу фізичної особи як суб’єкта господарської діяльності визначені гл. 13 ГК та гл. 5 ЦК України та будуть розглянуті далі.

2) господарські організації – юридичні особи, створені відповідно до ЦК України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до ГК України, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку.

Згідно зі ст. 83 ЦК України юридичні особи можуть створюватися

у формі товариств, установ та в інших формах, встановлених законом. Товариствомвважається організація,створенашляхом об’єднанняосіб

(учасників), які мають право участі у цьому товаристві. Товариство може

бути створено однією особою, якщо інше не встановлено законом. Установою, у свою чергу, є організація, створена однією або кількома

особами (засновниками), які не беруть участі в управлінні нею, шляхом об’єднання (виділення) їхнього майна для досягнення мети, визначеної засновниками, за рахунок цього майна.

Цей поділ має загальний характер і має на меті лише відокремленняюридичнихосіб,якізайматимутьсядіяльністю,метоюякоїєотримання прибутку або досягнення соціального ефекту та засновники яких матимуть право брати участь в їх управлінні (товариства), від юридичних осіб, які виконуватимуть визначені відповідними документами функції за рахунок виділеного їм майна, а засновники не матимуть права брати участь в управлінні ними (установи).

Ці поняття фактично не є організаційно-правовими формами, а збірними поняттями, що включають в себе конкретні організаційноправовіформи,передбаченіякЦКУкраїни(господарськітовариства,виробничі кооперативи тощо), так і ГК України (підприємства різних видів, їх об’єднання тощо) та іншими законодавчими актами України (порядок створення,діяльності,реорганізаціїталіквідаціїокремихорганізаційних форм юридичних осіб буде розглянуто далі).

Зважаючи на це, положення п. 1 ч. 2 ст. 55 ГК України, що передбачає існування юридичних осіб, створених «відповідно до ЦК України», фактичноєдекларативниміпідкреслюєтермінологічнірозбіжностіувизначенні двома актами рівної юридичної сили організаційно-правових

52

Тема 4. Законодавче визначення суб’єктів господарювання

форм юридичних осіб. Нових організаційно-правових форм, яких немає у ГК України, ЦК України не містить і містити не повинен, адже за змістомположеньч.2ст.9ЦКтаст.1ГКУкраїнигосподарськівідносини,що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності, регулюються спеціальними актами, зокрема ГК України.

ЦК України поділяє усі товариства на підприємницькі та непідприємницькі, що відповідає зазначеним положенням ГК України щодо існування суб’єктів підприємницької діяльності та суб’єктів господарської некомерційної діяльності. Але вже ст. 84 ЦК України встановлює положення, відповідно до якого товариства, які здійснюють підприємницьку діяльність з метою одержання прибутку та наступного його розподілу між учасниками (підприємницькі товариства), можуть бути створені лише як господарські товариства (повне товариство, командитне товариство, товариство з обмеженою або додатковою відповідальністю, акціонерне товариство) або виробничі кооперативи. Це положення суперечить­ положенням ГК України (зокрема, гл. 7, 8, 11, які дозволяють з метою провадження підприємницької діяльності створювати підприємстварізнихвидів,тагл.12,якадозволяєоб’єднаннямпідприємств провадитигосподарську,втомучисліпідприємницьку,діяльністьтаін.). Оскільки положення акта загального (ЦК України) суперечать положенням акта спеціального (ГК України), застосуванню підлягають відповідні положення ГК України.

Згіднозіст.85ЦКУкраїнинепідприємницькимитовариствамиєтовариства,які немаютьнаметіодержанняприбуткудляйого наступного розподілу між учасниками. Особливості правового статусу окремих видів непідприємницьких товариств встановлюються законом. Ці загальні положення ЦК України в цілому відповідають ГК України, а тому підлягають застосуванню без жодних застережень. Відповідають ГК України(ч.3ст.53)іположенняст.86ЦКУкраїни,згіднозякиминепідприємницькі товариства (споживчі кооперативи, об’єднання громадян тощо) та установи можуть разом зі своєю основною діяльністю здійснювати підприємницьку діяльність, якщо інше не встановлено законом і якщо ця діяльність відповідає меті, для якої вони були створені, та сприяє її досягненню.

П. 1 ч. 2 ст. 55 ГК України передбачає право «інших юридичних осіб», зареєстрованих в установленому законом порядку, бути суб’єктами господарської діяльності. До таких осіб можна віднести, зокрема, юридичних осіб, правовий статус, порядок організації та здійснення господарської діяльності яких визначається, окрім ГК України, спеціальним законодавством. Наприклад, особливості створення та діяльності кредитних спілок визначаються ст. 130 ГК України, а також Законом України від 20 грудня 2001 р. № 2908-ІІІ «Про кредитні спілки»;

53

Розділ 1. Загальні підстави здійснення господарської діяльності

підприємств об’єднань громадян, релігійних організацій – ст. 112 ГК, а також законами України від 23 квітня 1991 р. № 987-ХІІ «Про свободу совісті та релігійні організації» та від 16 червня 1992 р. № 2460-ХІІ «Про об’єднання громадян»; благодійних та інших неприбуткових організацій – ст. 131 ГК України та Законом України від 16 вересня 1997 р. № 531/97-ВР «Про благодійництво та благодійні організації»; кооперативів – Законом України від 10 липня 2003 р. № 1087-ІV «Про кооперацію» та ін.

3) Крім того, юридичними особами, що можуть здійснювати господарську діяльність, а відтак – бути суб’єктами господарської діяльнос- ті,єоб’єднанняпідприємств.Правовийстатустаорганізаційно-правові форми об’єднань підприємств передбачені гл. 12 ГК України та іншими актами законодавства, зокрема законами України від 21 листопада 1995 р. № 437/ 95-ВР «Про промислово-фінансові групи в Україні», від 14вересня1999р.№1039-XIV«Проугодипророзподілпродукції»таін.

Згідно зі ст. 118 ГК України об’єднанням підприємств є господарськаорганізація,утворенаускладідвохабобільшепідприємствзметою координації їх виробничої, наукової та іншої діяльності для вирішення спільних економічних та соціальних завдань. Вони утворюються підприємствами на добровільних засадах або за рішенням органів, які мають право утворювати об’єднання підприємств. В об’єднання підприємств можуть входити підприємства, утворені за законодавством інших держав, а підприємства України можуть входити в об’єднання підприємств, утворені на території інших держав.

Об’єднанняпідприємствєюридичноюособою,щоутворюютьсяна невизначений строк або як тимчасові об’єднання.

Підприємства–учасники об’єднання підприємств зберігають статус юридичної особи незалежно від організаційно-правової форми об’єднання, і на них поширюються положення цього Кодексу та інших законів щодо регулювання діяльності підприємств.

Правовий статус підприємства – учасника об’єднання підприємств регламентований у ст. 121 ГК України.

Підприємство – учасник господарського об’єднання має право:

–добровільно вийти з об’єднання на умовах і в порядку, визначених установчим договором про його утворення чи статутом господарського об’єднання;

–бутичленоміншихоб’єднаньпідприємств,якщозаконом,заснов­ ницькимдоговоромчистатутомгосподарськогооб’єднанняневстановлено інше;

–одержувати від господарського об’єднання в установленому порядку інформацію, пов’язану з інтересами підприємства;

–одержувати частину прибутку від діяльності господарського

об’єднання відповідно до його статуту. Підприємство може мати також

54

Тема 4. Законодавче визначення суб’єктів господарювання

інші права, передбачені засновницьким договором чи статутом господарського об’єднання відповідно до законодавства.

Рішення про утворення об’єднання підприємств (установчий договір) та статут об’єднання погоджуються з Антимонопольним комітетом України в порядку, встановленому законодавством.

Залежно від порядку заснування об’єднання підприємств можуть утворюватися як господарські об’єднання або як державні чи комунальні господарські об’єднання.

Господарське об’єднання – об’єднання підприємств, утворене за ініціативою підприємств, незалежно від їх виду, які на добровільних засадахоб’єдналисвоюгосподарськудіяльність.Господарськіоб’єднання діютьнаосновіустановчогодоговорута/абостатуту,якийзатверджуєть-

ся їх засновниками.

Організаційно-правовіформигосподарськихоб’єднаньзазначеніу ст. 120 ГК України. До них належать:

–асоціація – договірне об’єднання, створене з метою постійної координації господарської діяльності підприємств, що об’єдналися, шляхом централізації однієї або кількох виробничих та управлінських функцій,розвиткуспеціалізаціїікоопераціївиробництва,організаціїспільних виробництв на основі об’єднання учасниками фінансових та матеріальнихресурсівдлязадоволенняпереважногосподарськихпотребучасниківасоціації.Устатутіасоціаціїповиннобутизазначено,щовонаєгосподарською асоціацією. Асоціація не має права втручатися у господарську діяльність підприємств – учасників асоціації. За рішенням учасників асоціація може бути уповноважена представляти їх інтереси у відносинах з органами влади, іншими підприємствами та організаціями.

–корпорація – договірне об’єднання, створене на основі поєд-

нання виробничих, наукових і комерційних інтересів підприємств, що об’єдналися, з делегуванням ними окремих повноважень централізованого регулювання діяльності кожного з учасників органам управління корпорації.

–концерн – статутне об’єднання підприємств, а також інших організацій на основі їх фінансової залежності від одного або групи учасників об’єднання з централізацією функцій науково-технічного і виробничого розвитку, інвестиційної, фінансової, зовнішньоекономічної та іншої діяльності. Учасники концерну наділяють його частиною своїх повноважень, у тому числі правом представляти їх інтереси у відносинах з органами влади, іншими підприємствами та організаціями. Учасники концерну не можуть бути одночасно учасниками іншого концерну.

–консорціум–тимчасовестатутнеоб’єднанняпідприємствдлядо-

сягнення його учасниками певної спільної господарської мети (реалізації цільових програм, науково-технічних, будівельних проектів тощо).

55

Розділ 1. Загальні підстави здійснення господарської діяльності

Консорціум використовує кошти, якими його наділяють учасники, централізовані ресурси, виділені на фінансування відповідної програми, а також кошти, що надходять з інших джерел, в порядку, визначеному його статутом. У разі досягнення мети його створення консорціум припиняє свою діяльність.

Державне (комунальне) господарське об’єднання – об’єднання підприємств, утворене державними (комунальними) підприємствами за рішенням Кабінету Міністрів України або, у визначених законом випадках, рішенням міністерств (інших органів, до сфери управління яких входять підприємства, що утворюють об’єднання), або рішенням компетентних органів місцевого самоврядування. Державне (комунальне) господарське об’єднання діє на основі рішення про його утворення та статуту, який затверджується органом, що прийняв рішення про утворення об’єднання.

Відповідно до ч. 6 ст. 120 ГК України державні і комунальні господарськіоб’єднанняутворюютьсяпереважноуформікорпораціїабоконцерну, незалежно від найменування об’єднання (комбінат, трест тощо).

Підприємство,якевходитьдоскладудержавногоабокомунального господарського об’єднання, не має права без згоди об’єднання виходити з його складу, а також об’єднувати на добровільних засадах свою діяльність з іншими суб’єктами господарювання та приймати рішення про припинення своєї діяльності.

4.4. Правовий статус юридичних осіб та їх відокремлених підрозділів

Поняття юридичної особи міститься у ст. 80 ЦК України, ч. 1 якої під юридичною особою розуміє організацію, створену і зареєстровану в установленому законом порядку. Вона наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем у суді.

Правовийстатусюридичноїособихарактеризуєтьсяспецифікою,

що відрізняє юридичну особу від інших суб’єктів господарської діяльності.

По-перше, юридичною особою є організація, тобто колективне утворення, що характеризується наявністю організаційної єдності. Організаційна єдність дістає вияв насамперед у визначеній установчими цілями юридичної особи внутрішній структурі, ієрархії, підлеглості органів управління, що складають цю структуру, а також чіткій регламентації відносин між усіма її складовими.

По-друге,яквжезазначалосьвище,юридичнаособамаєвідокрем- лене майно, базою для формування якого є майно, що передається за-

56

Тема 4. Законодавче визначення суб’єктів господарювання

сновником під час її створення. Відповідно, юридична особа несе самостійну майнову відповідальність за своїми зобов’язаннями, крім випадків, встановлених законом та установчими документами юридичної особи.

По-третє,длянабуттястатусуюридичноїособиорганізаціяповин­ на пройти процедуру державної реєстрації, що випливає з визначення юридичної особи та підтверджено ч. 4 ст. 87 ЦК України. Саме після державної реєстрації організація набуває права виступати в цивільному обороті (укладати угоди та ін.) та інші права, а отже – цивільну правота дієздатність.

ГК України у ст. 3 передбачає можливість провадження в Україні господарської комерційної діяльності (підприємництва) (гл. 4) і господарської некомерційної діяльності (гл. 5). Відповідно до цього поділу ГК України,характеризуючисуб’єктівгосподарювання,виділяєзагальніположення щодо організаційно-правових форм юридичних осіб–підпри- ємців(ст.45)таюридичнихосіб–суб’єктівнекомерційноїгосподарської діяльності (ст. 53).

Стосовно юридичних осіб – суб’єктів підприємницької діяльності ст. 45 ГК України визначає, що підприємництво в Україні здійснюється в будь-яких організаційних формах, передбачених законом, на вибір підприємця. В цьому разі, як бачимо, вибір підприємця щодо конкретної організаційно-правової форми юридичної особи – суб’єкта підприємництва обмежений існуванням відповідного положення щодо неї у законі. Іншими словами, засновник вправі обрати будь-яку організаційноправову форму для майбутньої юридичної особи з тих, що передбачені законом.

Схоже, проте не тотожне положення містить ГК України і щодо суб’єктів некомерційної господарської діяльності, зазначаючи в ст. 53, зокрема, що така діяльність може здійснюватися суб’єктами господарювання в організаційних формах, які визначаються власником або відповідним органом управління чи органом місцевого самоврядування з урахуванням вимог, передбачених цим Кодексом та іншими законами. Більш гнучка категорія «урахування вимог», порівняно з імперативною категорією «передбачений законом», дає засновникам ширший простір для вибору з числа існуючих, передбачених законодавством(абодоствореннянових,щенепередбаченихправовимиактами) організаційно-правовихформюридичнихосіб–суб’єктівнекомерційної господарської діяльності. Особливості їх статусу розглядаються у ст. 131 ГК України та в інших законах. Подібний поділ юридичних осіб залежно від характеру та цілей їх діяльності є і у ЦК України.

Правовийстатусвідокремленихпідрозділівюридичнихосіб(філій,

представництв, інших відокремлених підрозділів господарських органі-

57

Розділ 1. Загальні підстави здійснення господарської діяльності

зацій (структурних одиниць), утворених ними для здійснення господар-

ської діяльності, визначений ст. 132 ГК України, а також ст. 95 ЦК України. Остання визначає філію як відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза її місцезнаходженням та здійснює всі або частинуїїфункцій;представництвом,усвоючергу,євідокремленийпідрозділ юридичної особи, що розташований поза її місцезнаходженням та здійснює представництво і захист інтересів юридичної особи. Згідно зі ст. 132 ГК України відокремлені підрозділи (структурні одиниці) господарських організацій здійснюють свою діяльність від імені цих господарських організацій без статусу юридичної особи. Вони наділяються частиною майна господарських організацій, здійснюючи щодо цього майна право оперативного використання чи інше речове право, передбачене законом, можуть мати рахунок (рахунки) в установах банку. За змістом ч. 3 ст. 132 ГК та ч. 3 ст. 95 ЦК України структурні підрозділи діють на підставі затвердженого юридичною особою, що їх створила, положення, а керівник структурного підрозділу – на підставі виданої нею довіреності.

Філії, представництва та інші структурні підрозділи юридичних осібзасвоєюправовоюприродоюнеєсуб’єктамигосподарськоїдіяль-

ності. З визначень підприємництва (ст. 42) та некомерційного господарювання (ст. 52), що їх містить ГК України, випливає, що жодна з ознак цих правових категорій не може бути застосована до структурного підрозділу юридичної особи. Діяльність структурного підрозділу не є самостійною та ініціативною, оскільки здійснюється від імені юридичної особи та на визначених нею напрямах; ознака діяльності на власний ризик,щохарактернадляпідприємництва,такожнезастосовуєтьсядовід­ окремлених підрозділів, оскільки усі ризики як майнового, так і немайнового характеру покладаються на юридичну особу, що «наділяє» підрозділ майном.

Те ж саме можна зазначити і щодо ознак «мети досягнення економічних і соціальних результатів» та «одержання прибутку», оскільки це все є притаманним не відокремленому підрозділу, а юридичній особі. Тому діяльність філії, представництва та інших підрозділів в юридичному значенні нагадує діяльність найманого працівника, який виконує дорученуйомуроботу,протенеєсамостійнимсуб’єктомгосподарювання. З огляду на це структурний підрозділ юридичних осіб не можна розглядати як суб’єкт господарювання (підприємництва).

4.5. Характеристика правового статусу громадянина-підприємця

Найпростішою формою здійснення підприємницької діяльності є форма приватного підприємництва фізичними особами, тобто без ство-

58

Тема 4. Законодавче визначення суб’єктів господарювання

рення підприємств чи інших юридичних осіб. Ринкова економіка надає можливості людині, яка має бажання, знання, кошти або майно і на яку не поширюються законодавчі заборони, розпочати справу і втілити у життя своє уявлення про ефективну, прибуткову діяльність та, як наслідок, досягти матеріального добробуту.

Щодо фізичних осіб – підприємців слід враховувати норми діючого законодавства України, яким врегульовано питання здійснення підприємницької діяльності. Спеціального нормативного акта, який встановлював би правовий статус громадянина-підприємця, на сьогодні не існує. Відповідні положення щодо права фізичної особи на зайняття підприємницькою діяльністю містяться у гл. 13 ГК України, гл. 5 ЦК України та у відповідних галузевих документах, що регулюють відповідний вид діяльності. 19 жовтня 2000 р. Верховна Рада України прийняла Закон № 2063-ІІІ «Про державну підтримку малого підприємництва», ст. 1 якоговіднеслафізичнихосіб–приватнихпідприємцівдосуб’єктівмало- го підприємництва.

Закон пов’язує виникнення статусу підприємця не з фактичним заняттям підприємництвом, а з державною реєстрацією як суб’єкта підприємництва.

Так, відповідно до ст. 42 Конституції України кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом. Ч. 1 ст. 50 Цивільного кодексу України передбачено, що право на здійснення підприємницької діяльності, яку не заборонено законом, має фізична особа з повною цивільною дієздатністю.

Обмеження права фізичної особи на здійснення підприємницької діяльності встановлюються Конституцією України та законом.

Згідно з ч. 1 ст. 128 Господарського кодексу України громадянин визнається суб’єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до ст. 58 цього Кодексу.

Право на заняття підприємницькою діяльністю на території Українинезалежитьвідгромадянства,фінансового абомайновогостанугромадянина.

Займатися підприємницькою діяльністю на території України мають право громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства. Іноземці і особи без громадянства при здійсненні господарської діяльності в Україні користуються такими ж правами і мають такі ж обов’язки, як і громадяни України.

Громадянин-підприємець відповідає всім майном, що належить йому на праві приватної власності за своїми зобов’язаннями у сфері підприємництва (за винятком майна, на яке відповідно до закону не може

59

Розділ 1. Загальні підстави здійснення господарської діяльності

бути звернено стягнення, перелік якого встановлюється Цивільним про-

цесуальним кодексом України).

Громадянин може здійснювати підприємницьку діяльність:

–безпосередньо як підприємець або через приватне підприємство, що ним створюється;

–із залученням або без залучення найманої праці;

–самостійно або спільно з іншими особами.

Однієюзформспільногоздійсненнягромадяниномпідприємницької діяльності з іншимисуб’єктамиєдоговір проспільнудіяльність. Згідно з ч. 1 ст. 1130 ГК України за цим договором сторони зобов’язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить закону. Спільна діяльність може здійснюватися на основі об’єднання внесків учасників (просте товариство) або без об’єднання внесків учасників.

Підприємницька діяльність здійснюється громадяниномпідприємцем від свого імені, на свій риск. Він є рівноправним учасником господарського обороту, має право наймати і звільняти працівників, розпоряджатися на свій розсуд прибутком, що залишається після сплати податків тощо.

Слід зазначити, що закони України встановлюють ряд обмежень на здійснення підприємницької діяльності народними депутатами України, посадовими і службовими особами органів державної влади та органів місцевого самоврядування, посадовими особами органів прокуратури, суду, органів державної безпеки, внутрішніх справ, органівдержавноївладитауправління,якіконтролюютьдіяльністьпідприємств, нотаріусів.

Крім того, фізичні особи за вчинені правопорушення можуть бути позбавлені права на підприємництво за вироком суду.

Фізичні особи – підприємці не вправі здійснювати страхову діяльність (ст. 2 Закону України «Про страхування»), банківську діяльність (ст. 6 Закону України «Про банки і банківську діяльність»), діяльність у сфері організації телебачення і радіомовлення (ст. 1 Закону України «Про телебачення і радіомовлення»), космічну діяльність (ст. 1 Закону України «Про космічну діяльність») тощо.

Таким чином, виходячи з наведеного, статус фізичної особи – підприємця – це юридичний статус, який засвідчує право особи на заняття підприємницькою діяльністю, тобто самостійною, ініціативною, систематичною, на власний ризик господарською діяльністю, що здійснюється суб’єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

При цьому юридичний статус «фізична особа – підприємець» сам по собі не впливає і ніяким чином не обмежує будь-які правомочності особи, які випливають з її цивільної правота дієздатності.

60