Gospodarske_pravo_Ukr_Nesinova2011

Тема 11. Майнова основа господарювання

жу, запровадження в господарський (комерційний) обіг, застосування, ввезеннячизберіганняіззазначеноюметоюпродукту,щоохороняється відповідно до закону; застосування способу, що охороняється відповіднодозакону,абопропонуванняйогодлязастосуваннявУкраїнізаумов, передбачених Цивільним кодексом України; пропонування для продажу, запровадження в господарський (комерційний) обіг, застосування, ввезення чи зберігання із зазначеною метою продукту, виготовленого безпосередньо способом, що охороняється відповідно до закону.

Суб’єктам господарювання належить право попереднього використання винаходу, корисної моделі чи промислового зразка за умов, передбачених Цивільним кодексом України. Володілець патенту може передавати свої права щодо використання винаходу, корисної моделі чи промислового зразка як вклад у статутний фонд підприємства.

Право інтелектуальної власності на торговельну марку засвідчується свідоцтвом у випадках і порядку, передбачених законом. Використанням торговельної марки у сфері господарювання визнається застосування її на товарах та при наданні послуг, для яких вона зареєстрована,наупаковцітоварів,урекламі,друкованихвиданнях,навивісках,під час показу експонатів на виставках і ярмарках, що проводяться в Україні,упроспектах,рахунках,набланкахтавіншійдокументації,пов’язаній з впровадженням зазначених товарів і послуг у господарський (комерційний) обіг.

Свідоцтво надає право його володільцеві забороняти іншим особам використовувати зареєстровану торговельну марку без його дозволу, за винятком випадків правомірного використання торговельної марки без його дозволу. Суб’єкти права на торговельну марку можуть проставляти попереджувальне маркування, яке вказує на те, що торговельнамарка,яказастосовується,зареєстрованавУкраїні.Суб’єктиправа на торговельну марку, які здійснюють посередницьку діяльність, можуть на підставі договору з виробником товару (послуг) використовувати свою торговельну марку з торговельною маркою виробника, а також замість його торговельної марки. Право інтелектуальної власності наторговельнумаркуможебутипереданояквнесокдостатутногофонду суб’єкта господарювання. У разі банкрутства суб’єкта господарюванняправонаторговельнумаркуоцінюєтьсяразомзіншиммайномцього суб’єкта (ст. 157 ГК України).

Ст. 158, 159, 160 ГК України зазначають, що торговельна марка, право на яку належить кільком особам, – це марка, що відрізняє товари і послуги учасників об’єднання підприємств (торговельна марка об’єднання, спільна торговельна марка) від однорідних товарів і послуг іншихсуб’єктівгосподарювання,абовикористовуєтьсяспільнокількома суб’єктами в інших випадках, передбачених законом.

161

РОЗДіл 2. Особливості формування та використання майна суб’єкта господарювання

Суб’єкт господарювання – юридична особа або громадянин-під­ приємець може мати комерційне найменування. Громадянин-під­ приємець має право заявити як комерційне найменування своє прізвище або ім’я. Відомості про комерційне найменування суб’єкта господарюваннявносятьсязайогоподаннямдореєстрів,порядокведенняяких встановлюється законом. Суб’єкт господарювання, комерційне найменуванняякогобуловключенодореєструраніше,маєпріоритетнеправо захисту перед будь-яким іншим суб’єктом, тотожне комерційне найменування якого включено до реєстру пізніше.

Право на використання географічного зазначення мають лише суб’єкти господарювання, які виробляють товари (надають послуги), щодо яких здійснено державну реєстрацію відповідного географічного зазначення.

Використанням географічного зазначення суб’єктом господарювання вважається: застосування його на товарах, для яких зареєстровано це географічне зазначення, а також на упаковці; застосування в рекламі, проспектах, рахунках, друкованих виданнях, офіційних бланках, вивісках тощо.

Суб’єктигосподарювання,якіздійснюютьпосередницькудіяльність, можуть використовувати свою торговельну марку разом з географічним зазначеннямтоварувиробниканеінакшеякнапідставідоговору.

11.8. Право суб’єктів господарювання щодо комерційної таємниці

Згідно з ч. 1 ст. 36 ГК України відомості, пов’язані з виробництвом, технологією, управлінням, фінансовою та іншою діяльністю суб’єкта господарювання, що не є державною таємницею, розголошення яких може завдати шкоди інтересам суб’єкта господарювання, можуть бути визнані його комерційною таємницею.

Легальне визначення комерційної таємниці міститься у ст. 505 Цивільного кодексу України: інформація, що є секретною в тому розумінні, що вона в цілому чи в певній формі та сукупності її складових є невідомоютанеєлегкодоступноюдляосіб,якізвичайномаютьсправузвидом інформації, до якого вона належить, у зв’язку з цим має комерційнуцінністьтабулапредметомадекватнихіснуючимобставинамзаходів щодозбереженняїїсекретності,вжитихособою,яказаконноконтро­лює цю інформацію.

Поняттякомерційноїтаємниціслідрозглядатиівизначатиузв’язку з більш загальною категорією інформації і менш загальною, похідною від неї категорією конфіденційної інформації.

162

Тема 11. Майнова основа господарювання

За критерієм правового режиму комерційну таємницю слід віднести до конфіденційної інформації, яка, у свою чергу, за критерієм режиму доступу є видом інформації з обмеженим доступом. Таким чином, комерційна таємниця – це вид конфіденційної інформації і різновид інформації з обмеженим доступом.

Комерційній таємниці повністю властиві всі ознаки інформації як самостійного виду об’єктів прав суб’єктів господарювання, і разом з тим – специфічні ознаки, що відрізняють її від інших видів і різновидів інформації. Виходячи з легального визначення комерційної таємниці в ст. 505 ЦК України, відповідно до українського законодавства (як і законодавства багатьох країн), комерційній таємниці властиві такі ознаки.

По-перше, інформація має дійсну або потенційну комерційну цінність унаслідок її невідомості третім особам.

По-друге, до інформації, що складає комерційну таємницю, немає вільного доступу на законній підставі. Згідно зі ст. 505 ГК України абсолютна таємність інформації не потрібна. Інформацію слід вважати секретною, поки вона не стає загальновідомою або легкодоступною особам, які належать до тих кіл, які звичайно пов’язані з подібною інформацією.

По-третє, прийняття власником інформації заходів щодо охорони її секретності.Донихможутьбутивіднесенірізноманітнізаходитехнічного, організаційного та юридичного характеру, спрямовані на те, щоб захистити інформацію від несанкціонованого доступу третіх осіб. При визначенні того, чи були прийняті належні, адекватні заходи для збереження комерційної таємниці, слід враховувати ті зусилля і грошові кош­ ти, що були витрачені її законним володільцем для розробки секретної інформації, цінність цієї інформації для нього та його конкурентів, сферу дії тих заходів, що були прийняті законним володільцем для збереження цієї інформації в таємниці, а також простоту або складність одержання цієї інформації законним чином іншими особами. Комерційна таємниця і банківська таємниця розрізняються за двома основними критеріями:зарівнемвизначеннявідомостей,щоскладаютьтаємницю,таправовим оформленням такого визначення.

Склад відомостей, що складають комерційну таємницю, визначається самостійно суб’єктом господарювання (за винятком тих, які відповідно до законодавства не можуть складати комерційну таємницю), у той час як коло відомостей, що складають банківську таємницю, визначений Законом. Відповідно, обсяг і коло відомостей, що складають комерційну таємницю, різний у різних суб’єктів господарювання, на відміну від відомостей, що складають банківську таємницю, який є однаковим для всіх банків. Для оформлення правового режиму комерційної таємниці необхідне закріплення його на рівні локальних актів, у той

163

РОЗДіл 2. Особливості формування та використання майна суб’єкта господарювання

час як банківська таємниця не вимагає спеціального оформлення на локальному рівні. Суб’єкт господарювання самостійно визначає коло осіб, які мають право доступу до комерційної таємниці. Що ж стосується банківської таємниці, то коло осіб, які мають право її одержувати, встановлюється законом і не може бути розширене або звужене банком. Разом з тим банківська таємниця не виключає існування комерційної таємниці самого банку як самостійного суб’єкта господарських відносин, що, однак, не може бути включена до банківської таємниці. Категорія «комерційнатаємниця»єоднимзважливихпонятьгосподарськогоправа,тому щоїїволодільцямиєсуб’єктигосподарюванняівонанеобхіднадляздійснення господарської діяльності. Комерційна таємниця суб’єктів господарювання знаходиться в господарському обігу та є об’єктом відносин, що підлягають правовому регулюванню. Комерційна таємниця як юридично значущий вид інформації є об’єктом суспільних відносин щодо її використання і захисту, що через врегулювання правом набувають характеру правовідносин. Виділення комерційної таємниці як самостійногооб’єктаправсуб’єктівгосподарюванняобумовленоякїїкомерційною значущістю, цінністю та участю в обігу, так і необхідністю її захисту.

З урахуванням специфічних ознак комерційної таємниці можна дати таке її визначення: комерційна таємниця – це будь-яка комерційно цінна конфіденційна інформація, що охороняється суб’єктом господарювання і доступ до якої обмежений з метою захисту прав та законних інтересів її володаря від неправомірного доступу до неї, розголошення або використання.

Оскількикомерційнатаємниця,щоохороняєтьсязаконом,неможе існувати поза суб’єктами господарювання, а відносини, що складаються між суб’єктами у зв’язку з комерційною таємницею, нерозривно пов’язані зі сферою господарювання (підприємництва), сукупність правових норм, що регулюють ці відносини, слід вважати інститутом господарськогоправа.Інституткомерційноїтаємницісуб’єктівгосподарювання – це сукупність правових норм, які регулюють відносини, що виникають у процесі реалізації права суб’єкта господарювання на комерційну таємницю, у тому числі віднесення інформації до комерційної таємниці, визначення режиму її конфіденційності, порядку одержання, зберігання, використання комерційної таємниці іншими особами.

Регулювання комерційної таємниці має відбуватися на підставі сполучення нормативно-правового регулювання, здійснюваного державою,ілокального(недержавного)регулювання,здійснюваногосамими суб’єктами господарювання. Практично відносини щодо регулювання та охорони комерційної таємниці як один з видів відносин суб’єкта господарювання регулюються загальними нормативно-правовими актами та локальними актами суб’єкта господарювання.

164

Тема 11. Майнова основа господарювання

Законодавче закріплення усіх видів інформації, що входить до складу комерційної таємниці суб’єкта господарювання, є неможливим через різноманіття відомостей, здатних бути цінними для суб’єкта.

Правова кваліфікація інформації як комерційної таємниці не є незмінною та абсолютною, вона може змінюватися залежно від часу, зміни виду діяльності та інших обставин.

Одним з перспективних шляхів удосконалення регулювання і захисту комерційної таємниці суб’єктів господарювання є активізація впровадження у сферу господарювання етичних кодексів (кодексів поведінки), прийнятих суб’єктами господарювання та їх об’єднаннями, що передбачають, зокрема, зобов’язання працівників щодо збереження комерційної таємниці.

Право суб’єкта господарювання на комерційну таємницю – це правонаіндивідуалізаціюспособуїївикористання,щовключаєправоназахист від стороннього втручання в її використання, у тому числі неправомірний доступ до неї.

Це суб’єктивне право суб’єкта господарювання, що включає три елементи:

1)можливість самого суб’єкта господарювання діяти певним чином – визначати склад інформації, що складає комерційну таємницю, режим її конфіденційності, вживати заходів щодо збереження її таємності, розпоряджатися нею тощо;

2)можливість вимагати, щоб зобов’язані особи діяли відповідно до чинного законодавства і не порушували його право;

3)можливість звертатися за захистом до управомочених державних органів у разі порушення права на комерційну таємницю, зокрема шляхом неправомірного збирання, розголошення і використання комерційної таємниці.

Суб’єкт господарювання – володілець комерційної таємниці має такі правомочності:

1)установлювати, змінювати і скасовувати режим комерційної таємниці відповідно до закону;

2)використовувати комерційну таємницю в господарській діяльності (у тому числі у виробництві товарів, робіт або послуг), передавати іншим особам на підставі договорів, а також включати зазначену інформацію в господарський обіг іншими способами;

3)на судовий захист у встановленому порядку від діянь (дій або бездіяльності), що порушують установлений відповідно до законодавстварежимкомерційноїтаємниціабостворюютьзагрозупорушеннятакого режиму.

Правовий режим комерційної таємниці, встановлюваний у законодавстві, повинен забезпечувати сполучення приватних інтересів

165

РОЗДіл 2. Особливості формування та використання майна суб’єкта господарювання

суб’єктів господарювання і публічних інтересів, що викликає необхідність використання як приватноправового, так і публічноправового регулювання в цій сфері.

Суб’єктом права на комерційну таємницю (володільцем комерційної таємниці) є юридична особа – суб’єкт господарювання або фізична особа – суб’єкт підприємницької діяльності.

Оскількиправосуб’єктагосподарюваннянакомерційнутаємницю, як і будь-яке інше право, має певні межі, не повинне допускатися зловживання цим правом. Право суб’єкта господарювання на комерційну таємницюнеможебутивикористанедляприховуванняправопорушень і завдання збитку державним і суспільним інтересам, а також правам і законним інтересам інших суб’єктів господарювання.

Право суб’єкта господарювання на комерційну таємницю закріплюється в таких локальних актах: установчих документах (статуті або засновницькому договорі), Правилах внутрішнього трудового розпорядку, колективному договорі, Положенні про комерційну таємницю суб’єкта господарювання і правилах її зберігання, Положенні про дозвільну систему доступу до комерційної таємниці тощо.

У регулюванні відносин щодо встановлення та охорони комерційної таємниці повинен дотримуватися певний баланс приватних інтересів суб’єкта господарювання і публічних інтересів. Тому для найбільш ефективної реалізації права на комерційну таємницю, при визначенні переліку відомостей, що складають цю таємницю, суб’єкту господарюванняслідвраховуватиякзаконодавчіобмеження,таківласніінтереси.

До відомостей, що не можуть складати комерційну таємницю, відносять: відомості, зазначені в постанові Кабінету Міністрів України від 09.08.1993 р. № 611; відомості, які відповідно до чинного законодавства підлягають обнародуванню, загальнодоступність яких гарантується Конституцією і законами України і не може бути обмежена; відомості, що складають державну таємницю; відомості, захищені правом інтелектуальної, у тому числі промислової, власності. Включення вищевказаних відомостей до комерційної таємниці суб’єкта господарювання є неправомірним.

За винятком зазначених обмежень визначення переліку відомостей,щоскладаютькомерційнутаємницю,слідрозглядатиякоднузправомочностей права суб’єкта господарювання на комерційну таємницю, яке здійснюється ним на свій розсуд та у своєму інтересі. Це право не можебутинеправомірнообмеженешляхомзаконодавчоговстановлення переліку і змісту відомостей, що складають комерційну таємницю.

Для завершення формування інституту комерційної таємниці як інституту господарського законодавства та удосконалення законодавства в цій сфері необхідне прийняття спеціального Закону, що регулюватиме

166

Тема 11. Майнова основа господарювання

визначення, використання, поширення, зберігання та захист комерційної таємниці суб’єктів господарювання.

Питання для самостійного вивчення

1.Перелік відомостей, що не становлять комерційної таємниці.

2.Цінні папери: поняття та види.

3.Обмеження у використанні прав інтелектуальної власності.

4.Інформація з обмеженим доступом.

Тести для поточного контролю

11.1.Володіння корпоративними правами:

– не вважається підприємництвом;

– здійснюється центральними органами виконавчої влади;

– виникає з моменту оформлення заяви про вступ до товариства.

11.2.Знайдіть хибне твердження. Суб’єкт господарювання, здійснюючи господарську діяльність, зобов’язаний:

–використовувати природні ресурси відповідно до цільового призначення, визначеного при їх наданні (придбанні) для використання у господарській діяльності;

–ефективно і економно використовувати природні ресурси на основі застосування новітніх технологій у виробничій діяльності;

–здійснювати заходи щодо своєчасного відтворення і запобігання псуванню природних ресурсів;

–своєчасно вносити відповідну плату за використання природних ресурсів;

–здійснювати господарську діяльність, порушуючи права інших власниківтакористувачівприроднихресурсів,якщовонизаважаютьреалізації планів суб’єкта господарювання.

11.3. Володілець патенту свої права щодо використання винаходу, корисної моделі чи промислового зразка:

– може передавати як внесок у статутний фонд підприємства;

– не може передавати як внесок у статутний фонд підприємства.

11.4. Право інтелектуальної власності на торговельну марку засвідчується:

– свідоцтвом;

– патентом;

– ліцензією.

167

РОЗДіл 2. Особливості формування та використання майна суб’єкта господарювання

11.5. Суб’єкти права на торговельну марку, які здійснюють посередницьку діяльність, можуть на підставі договору з виробником товару (послуг):

– використовувати свою торговельну марку з торговельною маркою виробника, а також замість його торговельної марки;

– використовувати свою торговельну марку з торговельною маркою виробника;

– використовувати свою торговельну марку замість торговельної марки виробника.

11.6. Право інтелектуальної власності на винахід, корисну модель, промисловий зразок, сорти рослин, породи тварин засвідчується:

– свідоцтвом;

– патентом;

– ліцензією.

11.7.Уразібанкрутствасуб’єктагосподарюванняправонаторговельну марку:

–оцінюється разом з іншим майном цього суб’єкта;

–не оцінюється, оскільки є об’єктом права інтелектуальної влас-

ності;

–залишається власністю учасника, що передав його як внесок до статутного фонду суб’єкта господарювання.

11.8.Поняття «комерційна таємниця» та «конфіденційна інформація» співвідносяться як:

–похідною від поняття «конфіденційна інформація» є категорія «комерційна таємниця»;

–ці поняття тотожні;

–ці поняття не пов’язані між собою.

168

Тема 12. Звітність суб’єктів господарювання

Тема 12. Звітність суб’єктів господарювання

12.1.Загальна характеристика звітності підприємства.

12.2.Затвердження звітів вищим органом управління господарського товариства.

12.3.Власна звітність, консолідована та загальна. Звітність холдингової компанії.

12.4.Звітний період: поняття та види.

12.5.Проведення інвентаризації: умови та порядок. Підстави проведення обов’язкової інвентаризації.

12.1.Загальна характеристика звітності підприємства

Як встановлено ч. 8 ст. 19 ГК України, усі суб’єкти господарюваннязобов’язаніздійснюватипервинний(оперативний)табухгалтерський облік результатів своєї роботи, складати статистичну інформацію, а також надавати відповідно до вимог закону фінансову звітність та статистичну інформацію щодо своєї господарської діяльності, інші дані, визначені законом. Забороняється вимагати від суб’єктів господарювання надання статистичної інформації та інших даних, не передбачених законом або з порушенням порядку, встановленого законом.

Відповідно до ст. 1 Закону України від 16 липня 1999р. «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» бухгалтерський облік – це процес виявлення, вимірювання, реєстрації, накопичення, узагальнення, зберігання та передачі інформації про діяльність підприємства зовнішнім та внутрішнім користувачам для прийняття рішень.

Бухгалтерський облік є обов’язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності,щовикористовуютьгрошовийвимірник,ґрунтуютьсянаданихбухгалтерського обліку (ч. 2 ст. 3 Закону).

Метоюведеннябухгалтерськогооблікуіскладанняфінансовоїзвітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства (ч. 1 ст. 3 Закону).

Бухгалтерський облік та фінансова звітність ґрунтуються на певних принципах, під якими розуміють правила, якими належить керуватися при виявленні, оцінці і реєстрації господарських операцій і при відображенні їх результатів у фінансовій звітності.

Основними принципами бухгалтерського обліку та фінансової звітності є: обачність – застосування в бухгалтерському обліку методів оцін-

169

РОЗДіл 2. Особливості формування та використання майна суб’єкта господарювання

ки, які повинні запобігати заниженню оцінки зобов’язань та витрат і завищенню оцінки активів і доходів підприємства; повне висвітлення – фінансова звітність повинна містити всю інформацію про фактичні та потенційнінаслідкигосподарськихопераційтаподій,здатнихвплинутина рішення, що приймаються на її основі; автономність – кожне підприємство розглядається як юридична особа, відокремлена від її власників, у зв’язкузчимособистемайнотазобов’язаннявласниківнеповиннівідображатися у фінансовій звітності підприємства; послідовність – постійне (із року в рік) застосування підприємством обраної облікової політики.

Зміна облікової політики можлива лише у випадках, передбачених національними положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку, і повинна бути обґрунтована та розкрита у фінансовій звітності; безперервність – оцінка активів та зобов’язань підприємства здійснюється виходячи з припущення, що його діяльність буде тривати далі; нараху- ваннятавідповідністьдоходівівитрат–длявизначенняфінансовогоре- зультату звітного періоду необхідно порівняти доходи звітного періоду з витратами, що були здійснені для отримання цих доходів. При цьому доходи і витрати відображаються в бухгалтерському обліку та фінансовій звітності в момент їх виникнення, незалежно від дати надходження або сплати грошових коштів; превалювання сутності над формою – операціїобліковуютьсявідповіднодоїхсутності,анелишевиходячизюридичної форми; історична (фактична) собівартість – пріоритетною є оцінка активів підприємства, виходячи з витрат на їх виробництво та придбання; єдиний грошовий вимірник – вимірювання та узагальнення всіх господарських операцій підприємства у його фінансовій звітності здійснюється в єдиній грошовій одиниці; періодичність – можливість розподілу діяльності підприємства на певні періоди часу з метою складання фінансової звітності.

Бухгалтерський облік на підприємстві ведеться безперервно з дня реєстрації підприємства до його ліквідації. Питання організації бухгалтерського обліку на підприємстві належать до компетенції його власника (власників) або уповноваженого органу (посадової особи) відповіднодозаконодавстватаустановчихдокументів.Відповідальністьзаорганізацію бухгалтерського обліку та забезпечення фіксування фактів здійсненнявсіхгосподарськихопераційупервиннихдокументах,збереження оброблених документів, регістрів і звітності протягом встановленого терміну, але не меншетрьох років, несевласник (власники) або уповноважений орган (посадова особа), який здійснює керівництво підприємством відповідно до законодавства та установчих документів.

Для забезпечення ведення бухгалтерського обліку підприємство самостійно обирає форми його організації: введення до штату підприємства посади бухгалтера або створення бухгалтерської служби на чолі

170