Gospodarske_pravo_Ukr_Nesinova2011

Тема 2. Джерела господарського права

вони не відміняються загальним нормативним актом, який набрав чинності пізніше.

До джерел господарського права належать не тільки нормативноправові акти.Господарські відносинирегулюютьсяі наіндивідуальному

(локальному) рівні задопомогою актів їх учасників.До такихдокументів належать статути суб’єктів підприємницької діяльності, засновницькі договори та інші види угод, правила внутрішнього трудового розпо-

рядкутаіншідокументи.Прицьомулокальніактиможутьвключатияк положення чинного законодавства (містити посилання на них), так і обмежуватися правотворчістю відповідних осіб.

2.2.Конституційне регулювання відносин

усфері господарювання

Конституційнерегулюваннявідносинусферігосподарюванняздійснюється на основі єдиного нормативно-правового акта – Конституції України – акта, що має найвищу юридичну силу.

КонституціяУкраїнивстановлюєзагальніпринципиздійсненняпідприємницької діяльності. Так, згідно зі ст. 42 Конституції України кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом. У той же час підприємницька діяльність депутатів, посадових і службових осіб органів державної влади та органів місцевого самоврядування обмежується законом.

Норми Конституції України є нормами прямої дії. Це означає, що конституційніправатасвободипідприємцівєтакими,щодіютьбезпосередньо. Саме вони визначають цілі і зміст законів та інших нормативноправових актів, зміст і спрямованість діяльності органів законодавчої та виконавчої влади, органів місцевого самоврядування і забезпечуються захистом правосуддя. Тому суди при розгляді конкретних справ мають оцінювати зміст будь-якого закону чи іншого нормативно-правового акта з точки зору його відповідності Конституції і в усіх необхідних випадках застосовувати Конституцію як акт прямої дії (див. п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 1 листопада 1996 р. № 9 «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя»).

Ст. 55 Конституції України гарантує право на оскарження до суду дій будь-яких посадових і службових осіб без обмежень. Зважаючи на положення ст. 124 Конституції України про те, що юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, які виникають у державі, суб’єкт підприємницької діяльності має право оскаржувати дії таких осіб як в адміністративному (якщо такий порядок передбачений у відповідних нормативно-правових актах), так і в судовому порядку (див., зокрема,

21

Розділ 1. Загальні підстави здійснення господарської діяльності

Положення про порядок подання та розгляду скарг платників податків органами державної податкової служби, затв. наказом Державної податкової адміністрації України від 11 грудня 1996 р. № 29 (в редакції наказу від 2 березня 2001 р. № 82).

2.3.Міжнародно-правове регулювання господарських правовідносин

Норми, за допомогою яких здійснюється міжнародно-правове регулюваннягосподарськоїдіяльності,містятьсявміжнароднихдоговорах України,згоданаобов’язковістьякихнаданаВерховноюРадоюУкраїни.

При цьому під міжнародним договором України розуміється договір, укладений у письмовій формі з іноземною державою або іншим суб’єктомміжнародногоправа,якийрегулюєтьсяміжнароднимправом, незалежно від того, міститься договір в одному чи декількох пов’язаних між собою документах, і незалежно від його конкретного найменування (договір, угода, конвенція, пакт, протокол тощо).

Чинні міжнародні договори після надання Верховною Радою України згоди в належній формі стають частиною національного законодавстваУкраїни(ст.9КонституціїУкраїни). Такеположенняміститьсяівч.1 ст. 19 Закону України від 29 червня 2004 р. № 1906-ІV «Про міжнародні договори України». Ч. 2 цієї статті також встановлює положення про те, що якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору. Проте це не стосується випадків, коли положення міжнародного договору суперечить Конституції України – за ч. 2 ст. 9 Конституції України укладання міжнародних договорів, які суперечать Конституції України, можливе лише після внесення відповідних змін до Конституції України.

Законодавством також передбачені випадки, коли певні суспільні відносини можуть регулюватися виключно нормами національних (тобто, прийнятими органами влади і управління України) документів і, відповідно, не можуть регулюватися нормами міжнародних договорів. Наприклад, згідно з п. 11.4 ст. 11 Закону України від 3 квітня 1997 р. № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» податок на додану вартість є внутрішнім податком і не може регулюватися нормами міжнародних договорів, крім договорів, ратифікованих Верховною Радою України до набрання чинності цим Законом (тобто, до 1 жовт­ ня 1997 р.).

22

Тема 2. Джерела господарського права

2.4. Регулювання відповідних відносин на основі кодифікованих нормативно-правових актів

(кодексів), законів та інших актів, що мають силу закону

Основним джерелом права у правовій державі виступають закони.Самевони,яквищаформапроявудержавноїволінароду,єосновою для усіх інших правових актів.

Законом вважається державний нормативно-правовий акт вищої юридичної сили, що регулює найбільш важливі суспільні відносини шляхом визначення юридичного статусу і встановлення загальнообов’язкових правил поведінки суб’єктів цих відносин та юридичної відповідальності за їх порушення. Законами відповідно до п. 8 ч. 1 ст. 92 Конституції України визначаються, зокрема, правові засади й гарантії підприємництва.

Базовимнормативнимактомусферігосподарювання,щомаєсилу закону, є Господарський кодекс України. Саме цей нормативний акт визначає основні засади господарювання в Україні, містить загальні положення щодо господарських зобов’язань, відповідальності за порушення у сфері господарювання, особливості правового регулювання в окремих галузях господарювання тощо, тобто регулює господарські відносини, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб’єктами господарювання, а також між цими суб’єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання.

Кодекс містить і положення щодо суб’єктів господарювання – фізичних та юридичних осіб, організаційно-правові форми останніх, правила їх створення, реєстрації, реорганізації і ліквідації, організаційний механізм здійснення ними господарської (в тому числі підприємницької) діяльності. Хоча ГК України нормативна база щодо організаційноправових форм суб’єктів господарської діяльності не вичерпується. До неї належить один із основних законів у сфері господарювання – Закон України «Про господарські товариства», а також закони України від 14 лютого 1992 р. № 2114-ХІІ «Про колективне сільськогосподарське підприємство», від 19 червня 2003 р. № 973-ІV «Про фермерське господарство»; відносини кооперації додатково врегульовані законами України від10квітня1992р.№2265-ХІІ«Про споживчукооперацію»,від17липня 1997 р. № 469/97-ВР «Про сільськогосподарську кооперацію», від 10 липня 2003 р. № 1087-ІV «Про кооперацію».

Специфічну групу складають закони, що регулюють порядок легалі­ зації (легітимації) суб’єктів господарської діяльності. До них, насамперед, належить Закон України від 15 травня 2003 р. № 755-ІV «Про дер- жавнуреєстраціююридичнихосібтафізичнихосіб–підприємців»–спе- ціальнийнормативнийакт,щорегулюєвідносини,яківиникаютьусфері

23

Розділ 1. Загальні підстави здійснення господарської діяльності

державноїреєстраціїюридичнихосіб,атакожфізичнихосіб–підприєм- ців.Окрімцьогодокумента,цимпитаннямприсвяченоокреміположення законів України від 19 грудня 1995 р. № 481/95-ВР «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів», від 23 березня 1996 р. №98/96-ВР«Пропатентуваннядеякихвидівпідприємницькоїдіяльнос- ті», від 1 червня 2000 р. № 1775-ІІІ «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» та інші.

Крім того, Конституцією України визначено, що виключно законами України встановлюються система оподаткування (див. Закон України від25червня1991р.№1251-XII«Просистемуоподаткування»(вредак- ції Закону від 18 лютого 1997 р.); податки і збори (див., зокрема, Закон України від 28 грудня 1994 р. № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції Закону від 22 травня 1997 р.), Закон України «Про податок на додану вартість») та інші найважливіші економічні відносини, що безпосередньо стосуються порядку зайняття підприємниць- коюдіяльністю,втомучислізасадицивільно-правовоївідповідальності; діяння, які є злочинами, адміністративними або дисциплінарними правопорушеннями, та відповідальність за них (п. 22 ч. 1 ст. 92 Конституції України).

Серед кодифікованих нормативних актів (кодексів) найважливіша, після ГК України, роль у сфері правового регулювання господарської діяльностіналежитьЦивільномукодексуУкраїни.Регулюючиособистінемайнові та майнові відносини (цивільні відносини) відповідних учасників, він встановлює загальні положення щодо фізичних осіб, в тому числітих,щомаютьстатуссуб’єктівпідприємницькоїдіяльності,щодоюридичних осіб та їх організаційно-правових форм, щодо угод (правочинів) та інституту представництва, норми зобов’язального права та щодо недоговірних зобов’язань. Окрема книга IV ЦК України присвячена питаннямінтелектуальноївласності,чітковстановлюютьсяправилапрозахист ділової репутації суб’єкта підприємницької діяльності та інші питання.

Порівняно з ГК України, який є спеціальним нормативним актом у сферігосподарськоїдіяльності,ЦКУкраїниєосновоположнимактомзагального значення. Останнє є вельми важливим, оскільки за загальним принципом теорії права, який буде нами в подальшому застосовуватися,уразіколізіїміжположеннямизагальноготаспеціальногонормативних актів перевага віддаватиметься нормам акта спеціального – у нашому разі нормам ГК України.

Інші кодекси також мають велике значення в урегулюванні відносинміжсуб’єктамигосподарськоїдіяльностіабозаїхучастю.Так,напідставі Господарського процесуального кодексу України вирішуються господарські спори між підприємствами, установами, організаціями, інши-

24

Тема 2. Джерела господарського права

ми юридичними особами (в тому числі іноземними) і громадянами, які набули статусу суб’єкта підприємницької діяльності. Податковий кодекс України ухвалений Верховною Радою 02.12.2010 р., регулює питання оподаткування юридичних та фізичних осіб, в т. ч. підприємців, а також визначає повноваження органів Державної податкової служби України щодо прийняття звітності від суб’єктів підприємницької діяльності, проведення перевірок їх діяльності тощо. Митний кодекс України встановлює порядок переміщення через митний кордон України товарів та інших предметів, що поставляються за підприємницькими договорами, сплати мита та митних зборів, а також процедуру митного контролю; Повітряний кодекс України, Кодекс торговельного мореплавства України, Водний кодекс України визначають специфіку провадження господарської діяльності на відповідних видах транспорту тощо.

Особливим видом нормативних актів, що мають силу закону, є декретиКабінетуМіністрівУкраїни.ЗгідноізЗакономУкраїнивід18листопада 1992 р. № 2796-ХІІ «Про тимчасове делегування Кабінету Міністрів України повноважень видавати декрети у сфері законодавчого регулювання» (в редакції Закону від 19 грудня 1992 р.) Верховна Рада України делегувала Кабінету Міністрів України тимчасово, строком до 21 травня 1993 р., повноваження видавати декрети в сфері законодавчого регулювання з питань щодо відносин власності, підприємницької діяльності, соціального і культурного розвитку, державної митної, науковотехнічної політики, кредитно-фінансової системи, оподаткування, державної політики оплати праці і ціноутворення.

КабінетМіністрівдляреалізаціїделегованихповноваженьмігухвалювати декрети, які мали силу закону. Декрети могли зупиняти дію конкретних законодавчих актів або вносити до них зміни і доповнення. Багатозцихдекретівізвідповіднимизмінамиідоповненнямидіютьідосі, тобто входять до складу чинного законодавства України (див., наприклад, декрети Кабінету Міністрів України від 15 грудня 1992 р. № 8-92 «Про управління майном, що є у загальнодержавній власності», від 26 грудня 1992 р. № 15-92 «Про приватизацію земельних ділянок», від 21 січня 1993 р. № 7-93 «Про державне мито» та ін.).

2.5. Регулювання господарських відносин підзаконними нормативними актами

Систему підзаконних нормативних актів очолюють укази Президента України – нормативні акти, що видаються на основі Конституції

і законів України.

25

Розділ 1. Загальні підстави здійснення господарської діяльності

З метою ефективного використання можливостей підприємництва для розвитку національної економіки, прискорення економічних реформ, вирішення соціальних проблем та забезпечення реалізації конституційного права громадян на підприємницьку діяльність ПрезидентомУкраїнибулоприйняторядуказів,щобезпосередньовстановлюють положенняусферіпровадженнягосподарськоїдіяльності.Дотакихуказів, зокрема, належать укази Президента України від 3 лютого 1998 р. № 79/98 «Про усунення обмежень, що стримують розвиток підприємницькоїдіяльності»,від12травня1998р.№456/98«Продержавнупідтримку малого підприємництва», від 23 липня 1998 р. № 817/98 «Про деякі заходи з дерегулювання підприємницької діяльності», від 15 липня 2000 р. № 906/2000 «Про заходи щодо забезпечення підтримки та дальшого розвитку підприємницької діяльності» та ін.

Указами Президента України також встановлюється компетенція окремих державних органів, у тому числі і таких, що здійснюють захист прав суб’єктів господарської діяльності (див. Положення про Державний комітет України з питань регуляторної політики та підприємництва, затв. Указом Президента України від 25 травня 2000 р. № 721/2000).

Особливийблокскладаютьтакзвані«економічні»указиПрезидента України, прийняті відповідно до п. 4 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України. За положеннями цього пункту Президент України протягом 3 років після набуття чинності Конституцією України мав право видавати схвалені Кабінетом Міністрів України і скріплені підписом Прем’єр-міністра України укази з економічних питань, не врегульованих законами, з одночасним поданням відповідного законопроекту до Верховної Ради України.

ТакийуказПрезидентаУкраїнивступавудію,якщопротягом30календарних днів з дня подання законопроекту (за винятком днів міжсесійного періоду) Верховна Рада України не приймала закон або не відхиляла поданий законопроект більшістю від її конституційного складу, і діяв до набрання чинності законом, прийнятим Верховною Радою України з цих питань. До таких указів належить, зокрема, Указ Президента України від 3 липня 1998 р. № 727/98 «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва» (в редакції

Указу від 28 червня 1999 р. № 746/99) та ін.

Нормативні акти Кабінету Міністрів України (постанови та розпорядження) займають наступну сходинку в ієрархії підзаконних нормативних актів. Це означає, що їх положення повинні відповідати положенням Конституції, міжнародних договорів України, законів і актів Президента України. Зазвичай нормативні акти Кабінету Міністрів України конкретизують, уточнюють положення вищенаведених актів, якщо про це є відповідне застереження в документах вищої юридичної сили.

26

Тема 2. Джерела господарського права

Так, наприклад, згідно з ч. 5 ст. 10 Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» для окремих видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню, до заяви про видачу ліцензії також додаються документи, вичерпний перелік яких встановлюється Кабінетом Міністрів України. На виконання цієї вимоги Закону 4 липня 2001 р. Кабінет Міністрів України постановою № 756 затвердив Перелік документів, які додаються до заяви про видачу ліцензії для окремого виду господарської діяльності.

Кабінетом Міністрів України у сфері підприємницької діяльності приймаються і документи концептуального характеру. Наприклад, постановою Кабінету Міністрів України від 3 квітня 1996 р. № 404 було затверджено Концепцію державної політики розвитку малого підприємництва, яка має на меті спрямування дій центральних, регіональних і місцевих органів державної виконавчої влади на створення режиму найбільшого сприяння розвиткові малого підприємництва; постановою Кабінету Міністрів України від 12 квітня 2002 р. № 536 – Державну про- грамупідтримкимолодіжногопідприємництвана2002–2005роки,мета якої – створення сприятливих умов для розвитку підприємництва серед

молоді, реалізації її підприємницького потенціалу.

Нормативні акти органів виконавчої влади – постанови, накази і розпорядження органів виконавчої влади, їх посадових осіб – приймаютьсянаосновіінавиконанняКонституціїУкраїни,законівУкраїни,указів Президента України та нормативних актів Кабінету Міністрів України, а отже, повинні відповідати їм. Вони мають велике значення як галузеві нормативні акти. Так, з метою використання єдиної методики обліку платників податків і зборів (обов’язкових платежів) в органах державної податкової служби наказом Державної податкової адміністрації України від 19 лютого 1998 р. № 80 було затверджено Інструкцію про порядокоблікуплатниківподатків;дляпосиленнямитногоконтролюза здійсненням зовнішньоекономічної діяльності суб’єктів господарювання наказом Державного митного комітету України від 31 травня 1996 р.

№237 було затверджено Порядок ведення обліку суб’єктів зовнішньо­ економічної діяльності в митних органах та ін.

ВідповіднодовимогУказуПрезидентаУкраїнивід3жовтня1992р.

№493/92 «Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади» та Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств, інших органів виконавчої влади, органів господарського управління та контролю, що зачіпаютьправа,свободийзаконніінтересигромадянабомаютьміжвідомчий характер, затв. постановою Кабінету Міністрів України від 28 грудня 1992 р. № 731, нормативно-правові акти, які видаються міністерствами, іншими органами виконавчої влади, органами господарського управ-

27

Розділ 1. Загальні підстави здійснення господарської діяльності

ління та контролю і які зачіпають права, свободи й законні інтереси громадянабомаютьміжвідомчийхарактер,підлягаютьдержавнійреєстра- ції.Означенінормативно-правові актинабуваютьчинностічерез10днів після їх реєстрації, якщо в них не встановлено пізнішого строку надання їм чинності. Державну реєстрацію здійснюють Міністерство юстиції України та його органи на місцях. Хоча відповідно до п. 3 роз’яснення Президії Вищого арбітражного суду України від 26 січня 2000 р. № 02- 5/35 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов’язаних з визнанням недійсними актів державних чи інших органів» реєстрація не є незаперечним доказом відповідності цього акта чинному законодавству України.

На практиці виникає питання про юридичну силу листів (листівроз’яснень та ін.), що видаються державними органами. Відповідно до

листа Міністерства юстиції України від 12 вересня 2000 р. № 20-9-3873 «Про об’єкт обкладання єдиним податком» листи органів виконавчої владинепідлягаютьдержавнійреєстрації і неє нормативно-правовими актами, вони мають лише роз’яснювальний та інформативний характер і не повинні містити нових правових норм. Якщо лист містить нові правові норми, що зачіпають права, свободи й законні інтереси громадян або мають міжвідомчий характер, то вони є нечинними і підлягають відкликанню з місць та скасуванню. Проте існує й інша точка зору з цього приводу. Вона обґрунтовується запровадженням в українське законодавство терміна «регуляторний акт» (див. ст. 2 Указу Президента Українивід22січня2000р.№89/2000«Прозапровадженняєдиноїдержавної регуляторної політики у сфері підприємництва»), яким є, зокрема,директивнийлист,щовстановлюєабороз’яснюєправиладіяльності суб’єктів підприємництва (див. Методичні рекомендації щодо підготовки обґрунтування проектів регуляторних актів, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 6 травня 2000 р. № 767). Таким чином, листи державних органів, що підпадають під наведене визначення директивних, стають нормативно-правовими актами і є обов’язковими до виконання.Водночас листиорганів виконавчої влади,щоневстановлюють чи роз’яснюють правила діяльності підприємців, не є нормативноправовими, а виконання їх приписів залежить від волі суб’єкта, що за-

стосовує відповідне положення.

Згідно зі ст. 143 Конституції України органи місцевого самоврядування, зокрема, управляють майном, що є в комунальній власності, встановлюють місцеві податки і збори відповідно до закону, утворю­ ють,реорганізовуютьталіквідуютькомунальніпідприємства,організації і установи, а також здійснюють контроль за їх діяльністю та вирішують інші питання місцевого значення, віднесені законом до їх компетенції. За змістом ст. 59 Закону України від 21 травня 1997 р. № 280/97-

28

Тема 2. Джерела господарського права

ВР «Про місцеве самоврядування в Україні» в межах своїх повноважень вони приймають підзаконні нормативні та інші акти у фор-

мі рішень (див., наприклад, рішення Київської міської ради від 5 липня 2001 р. № 366/1342 «Про Методику розрахунку і порядок використання орендної плати за користування майном територіальної громади м. Києва»). Що стосується місцевих органів виконавчої влади (місцевих державних адміністрацій), відповідно до ст. 6 Закону України від 9 квіт-

ня1999р.№586-ХIV«Промісцевідержавніадміністрації»головамісце- вої державної адміністрації в межах своїх повноважень видає розпоря-

дження (див., наприклад, розпорядження Київської міської державної адміністрації від 12 січня 2004 р. № 18 «Про заходи щодо впорядкуван-

няторгівліалкогольниминапоямивмістіКиєві»),акерівникиуправлінь, відділів та інших структурних підрозділів – накази (див., наприклад, Ін-

струкцію надання харчування та комунально-побутових послуг за рахунок коштів, виділених в рамках виконання комплексної програми «Турбота», затверджену наказом Головного управління соціального захисту населенняКиївськоїміськоїдержавноїадміністраціївід1червня2000р. № 80).

Ці нормативно-правові акти є обов’язковими для виконання органами місцевого самоврядування, всіма розташованими на відповідній території підприємствами, організаціями і установами, громадськими об’єднаннями, а також посадовими особами і громадянами.

2.6. Роль судової практики для вдосконалення господарського законодавства

Нормативніактиправотворчостівідрізняютьсявідактівроз’яснення

чи тлумачення правових норм. Це повною мірою стосується і актів судових органів, що мають подібний характер.

Згіднозп.2ч.2ст.47ЗаконуУкраїнивід7лютого2002р.№3018-ІІІ

«Про судоустрій України» Верховний Суд України як найвищий судовий орган у системі судів загальної юрисдикції, узагальнюючи судову практику та аналізуючи судову статистику, дає судам роз’яснення з питань застосування законодавства (див., наприклад, постанову Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 р. № 12 «Про практику розгляду судами клопотань про визнання й виконання рішень іноземних судів та арбітражів і про скасування рішень, постановлених у порядку міжнародного комерційного арбітражу на території України»).

Подібні повноваження передбачені і п. З ч. 1 ст. 39 цього Закону щодо вищих спеціалізованих судів (на сьогодні існує тільки Вищий гос-

29

Розділ 1. Загальні підстави здійснення господарської діяльності

подарський суд України), які дають «спеціалізованим судам нижчого рівня рекомендаційні роз’яснення з питань застосування законодавства щодо вирішення справ відповідної судової юрисдикції» (див., наприклад, роз’яснення Президії Вищого господарського суду України від 31 травня 2002 р. № 04-5/608 «Про деякі питання практики розгляду справ заучастюіноземнихпідприємствіорганізацій»).Ціактинеєджерелами новихсамостійнихнормправаімаютьнаметіоднаковерозуміннязаконодавства всіма судами.

Специфічнемісцевієрархіїактівсудовоївладиналежитьрішенням КонституційногоСудуУкраїни.Відповіднодост.13ЗаконуУкраїнивід16 жовтня 1996 р. № 422/96-ВР «Про Конституційний Суд України» Конституційний Суд України приймає рішення та дає висновки у справах щодо:

–конституційності законів та інших правових актів Верховної Ради України,актівПрезидентаУкраїни,актівКабінетуМіністрівУкраїни,правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим;

–відповідності Конституції України чинних міжнародних договорів України або тих міжнародних договорів, що вносяться до Верховної Ради України для надання згоди на їх обов’язковість;

–додержання конституційної процедури розслідування і розгляду справипроусуненняПрезидентаУкраїнизпоставпорядкуімпічментув межах, визначених ст. 111 та 151 Конституції України;

–офіційного тлумачення Конституції та законів України. Специфіка актів, що приймаються Конституційним Судом України, полягає, зокрема, у тому, що, не будучи органом, уповноваженим створювати норми права, він може змінювати або скасовувати їх, визнаючи відповідний правовий акт неконституційним повністю або в окремій його частині (див., наприклад, Рішення Конституційного Суду України від 6 грудня 2001 р. № 17-рп/2001 у справі за конституційним поданням народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) ч. 1 ст. 5, ч. 3 ст. 6, ст. 32 Закону України «Про угоди про розподіл продукції» (справа про угоди про розподіл продукції), який, зокрема, було визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення ст. 32 Закону України від 14 вересня 1999 р.

№1039-ХІV «Про угоди про розподіл продукції» в частині встановленняобов’язковоївідмовидержавивідсудовогоімунітету,імунітетущодо попереднього забезпечення позову та виконання судового рішення в угодахпророзподіл продукції,щоукладаютьсязаучастюіноземногоінвестора).

Крім того, специфіка полягає у наявності у Конституційного Суду України права офіційного тлумачення Конституції та законів України, а відтак – у загальній обов’язковості застосування відповідних тлумачень (див., наприклад, Рішення Конституційного Суду України від 30 травня

30