Gospodarske_pravo_Ukr_Nesinova2011

Тема 1. Поняття, предмет, метод і система господарського права

За ознакою предмета діяльності учасників відповідних правовідносин підприємницьку діяльність можна класифікувати на: виробничу підприємницьку діяльність, тобто діяльність, у процесі якої виробляється певна продукція, та невиробничу підприємницьку діяльність, у межах якої виділяють:

–діяльністьізвиконанняробіт,наданняпослуг(виконанняремонтних робіт, надання інформаційних послуг, здійснення транспортних перевезень);

–діяльність із зайняття торгівлею;

–інша невиробнича діяльність, зокрема діяльність на фінансовому ринку.

Класифікуватипідприємницькудіяльністьможнатакожзаознакою законності її здійснення на легальну та тіньову, а також за іншими ознаками.

1.4. Особливості здійснення підприємницької діяльності

Підприємницька діяльність може здійснюватись як просте підприємництво,тобтопідприємництвобезстворенняюридичноїособи(воно

здійснюється фізичними особами, що набули в установленому порядку статусу суб’єкта підприємницької діяльності), складне підприємництво,

тобто за умови створення юридичної особи. Здійснення підприємницької діяльності згідно з ч. 4 ст. 43 ГК України забороняється органам державної влади та органам місцевого самоврядування.

Підприємницька діяльність, для провадження якої не потрібна згода (дозвіл) держави в особі уповноважених нею органів, провадиться за принципом «дозволено все, що не заборонено законом», тобто вільно, без обмежень. Таку підприємницьку діяльність можна назвати вільною. При цьому, наприклад, державна реєстрація суб’єкта підприємницької діяльності не є дозволом на зайняття підприємницькою діяльністю, оскільки здійснюється за заявочним принципом. У той же час виготовлення печатки суб’єктом підприємницької діяльності потребує дозволу відповідного органу внутрішніх справ, що є своєрідним обмеженням у провадженні підприємницької діяльності).

Тому дозвільною називається така підприємницька діяльність, провадження якої потребує певної згоди державних органів. Дозвільною є також діяльність, що провадиться з обмеженнями, встановленими законодавством, які, у свою чергу, можна поділити на:

– обмеження, пов’язані з організаційно-правовою формою підприємців (наприклад, згідно зі ст. 4 Закону України від 7 лютого 1991 р. № 698-ХІІ «Про підприємництво» проведення ломбардних операцій може здійснюватися повними товариствами);

11

Розділ 1. Загальні підстави здійснення господарської діяльності

–обмеження, пов’язані з формою власності суб’єкта підприємництва (наприклад, діяльність, пов’язана з виготовленням і реалізацією військової зброї та боєприпасів до неї, видобуванням бурштину, охороною окремих особливо важливих об’єктів права державної власності, може здійснюватися тільки державними підприємствами та організаціями);

–обмеження, пов’язані з необхідністю придбання ліцензії. Перелік видів діяльності, що підлягають ліцензуванню, міститься у ст. 9 Закону України від 1 червня 2000 р. № 1775-ІІІ «Про ліцензування певних видів господарської діяльності»;

–обмеження діяльності, пов’язані із необхідністю придбання патенту (види діяльності, що підлягають патентуванню, а також порядок патентування визначається Законом України від 23 березня 1996 р.

№98/96-ВР«Пропатентуваннядеякихвидівпідприємницькоїдіяльнос- ті»).

Крім того, підприємницька діяльність посадових і службових осіб органів державної влади та органів місцевого самоврядування обмежується законом у випадках, передбачених ч. 2 ст. 64 Конституції України.

Підприємництво відповідно до ст. 44 ГК України здійснюється на основі:

–вільного вибору підприємцем видів підприємницької діяльності;

–самостійного формування підприємцем програми діяльності, вибору постачальників і споживачів продукції, що виробляється, залучення матеріально-технічних, фінансових та інших видів ресурсів, використання яких не обмежено законом, встановлення цін на продукцію та послуги відповідно до закону;

–вільного найму підприємцем працівників;

–комерційного розрахунку та власного комерційного ризику;

–вільного розпорядження прибутком, що залишається у підприємця після сплати податків, зборів та інших платежів, передбачених законом;

–самостійного здійснення підприємцем зовнішньоекономічної діяльності, використання підприємцем належної йому частки валютної виручки на свій розсуд.

Ст. 49 ГК України встановлено загальні засади відповідальності суб’єктів підприємництва: підприємці зобов’язані не завдавати шкоди довкіллю, не порушувати права та законні інтереси громадян і їх об’єднань, інших суб’єктів господарювання, установ, організацій, права місцевого самоврядування і держави. За завдані шкоду і збитки підприємець несе майнову та іншу встановлену законом відповідальність.

12

Тема 1. Поняття, предмет, метод і система господарського права

1.5.Господарські відносини та їх правове регулювання. Ознаки та види господарських правовідносин

Ст. 3 ГК України окреслює коло відносин, які за своєю природою можуть вважатися господарськими. До них належать господарськовиробничі, організаційно-господарські та внутрішньогосподарські від-

носини.

Господарсько-виробничими є майнові та інші відносини, що виникаютьміжсуб’єктамигосподарюванняприбезпосередньомуздійсненні господарської діяльності. До них, зокрема, належать договірні відносини між суб’єктами підприємницької діяльності і, відповідно, відносини,

що виникають між ними у разі порушення таких зобов’язань.

Під організаційно-господарськими відносинами розуміються відносини, що складаються між суб’єктами господарювання та суб’єктами організаційно-господарських повноважень у процесі управління господарською діяльністю. Відносини між суб’єктом підприємницької діяльності та органом державної податкової служби з приводу сплати податків, придбання торговельного патенту тощо належать саме до організаційно-господарських. До них також належать відносини між суб’єктом підприємницької діяльності – юридичною особою та його за-

сновниками. Більш докладно ці відносини ми розглянемо далі. Внутрішньогосподарськими,усвоючергу,євідносини,щосклада-

ються між структурними підрозділами суб’єкта господарювання, та відносини суб’єкта господарювання з його структурними підрозділами. Зокрема у процесі затвердження положення про структурний підрозділ (філію, представництво) та виділення йому майна суб’єктом підприємницької діяльності – власником між власником та філією складаються такі відносини.

Господарські правовідносини поділяють на види за різними кри-

теріями.

За галузями економіки і сферами управління, в яких вони виника-

ють, виділяють господарські відносини в промисловості, в агропромисловому комплексі, у сфері економічної конкуренції та антимонопольного регулювання, в галузі транспорту, в капітальному будівництві, у сфері

приватизації державного та комунального майна тощо.

За характером правовідносин розрізняють: відносини з безпосереднього здійснення господарської діяльності; відносини з організації

господарської діяльності.

За взаємним становищем сторін розрізняють: горизонтальні

(учасники правовідносин рівноправні); вертикальні (одним із учасників правовідносин є орган господарського керівництва, в тому числі власник майна іншого учасника).

13

Розділ 1. Загальні підстави здійснення господарської діяльності

У сфері господарювання виникають й інші відносини, які за своїми ознакамивідрізняютьсявідгосподарськихвідносин,аотже,непідпадають під дію ГК.

Згіднозч.1ст.4ГКУкраїнинеєпредметомрегулюванняГосподарського кодексу:

а) майнові та особисті немайнові відносини, що регулюються Цивільним кодексом України;

б) земельні, гірничі, лісові та водні відносини, відносини щодо використання й охорони рослинного і тваринного світу, територій та об’єктів природно-заповідного фонду, атмосферного повітря;

в) трудові відносини; г)фінансовівідносинизаучастісуб’єктівгосподарювання,щовини-

кають у процесі формування та контролю виконання бюджетів усіх рівнів;

д) адміністративні та інші відносини управління за участі суб’єктів господарювання, в яких орган державної влади або місцевого самоврядування не є суб’єктом, наділеним господарською компетенцією, і безпосередньо не здійснює організаційно-господарських повноважень щодо суб’єкта господарювання.

Як бачимо, усі відносини, що за визначенням ГК України належать догосподарських,безпосередньоабоопосередкованопов’язанізіздійсненням господарської діяльності, зокрема підприємницької, їх учасниками.

Згідно зі ст. 2 ГК України учасниками відносин у сфері господарювання є суб’єкти господарювання, в тому числі підприємці, споживачі, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією, а також громадяни, громадські та інші організації, які виступають засновниками суб’єктів господарювання чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності.

Зважаючи на все вищенаведене, слід відрізняти поняття «господарські відносини» від поняття «відносини у сфері господарювання», які співвідносяться як частка й ціле. Адже відносинами у сфері господарювання є і трудові відносини між найманим працівником і роботодавцем – суб’єктом господарювання (підприємцем), і відносини між суб’єктами господарювання і споживачами, і відносини, що складаються з приводу звернення до судів та інших державних органів суб’єкта господарювання (споживача, працівника тощо) за захистом своїх порушених прав.

Відповідно, коло учасників «відносин у сфері господарювання» ширше за коло учасників господарських відносин.

14

Тема 1. Поняття, предмет, метод і система господарського права

До відносин у сфері господарювання також належать відносини, що складаються під час матеріального забезпечення діяльності суб’єктів – юридичних осіб, які в силу діяльності не можуть отримати статус суб’єкта господарської діяльності. Йдеться, зокрема, про установи (органи влади, органи місцевого самоврядування тощо) та інших юридичних осіб, які ГК України (ст. 3, 175 та ін.) спеціально визначені як «негосподарюючі». Згідно з ч. 3 ст. 3 ГК України діяльність негосподарюючих суб’єктів, спрямована на створення і підтримку необхідних матеріально-технічних умов їх функціонування, що здійснюється за участі або без участі суб’єктів господарювання, є не господарською діяльністю, а господарським забезпеченням діяльності цих суб’єктів.

Господарюючі суб’єкти мають право укладати з громадянами договори щодо використання їх праці. При укладенні трудового договору (контракту, угоди) вони зобов’язані забезпечити належні і безпечні умовипраці,оплатупраціненижчувідвизначеноїзакономтаїїсвоєчаснеодержанняпрацівниками,атакожіншісоціальнігарантії,включаючи соціальнеймедичнестрахуваннятасоціальнезабезпеченнявідповідно до законодавства України (ст. 43, 54 ГК України).

1.6. Методи господарського права

Під методами господарського права слід розуміти сукупність прийомів таспособіввпливунагосподарськіправовідносини.Комплексний характер господарських правовідносин, які поєднують у собі організаційні та майнові відносини, зумовлює складний характер методів

правового регулювання.

У літературі метод рівного підпорядкування усіх суб’єктів господарювання суспільному господарському порядку розглядається як ключовий метод господарського права, здатний інтегрувати усі інші методи. При цьому суспільно-господарський порядок визначається як панівний у суспільстві уклад матеріального виробництва, заснований на положеннях Конституції України, нормах права, моральних принципах, ділових правилах і звичаях, схвалених вищою законодавчою владою у стратегічних економічних рішеннях, що забезпечує гармонізацію приватних і публічних інтересів, створює партнерські і добропорядні взаємовідносини у господарюванні.

Організаційні відносини, які базуються на підпорядкуванні одні-

єї сторони іншій, здебільшого регулюються нормами публічного права,томущодоцихвідносинзастосовуєтьсяметодвладнихприписів.Він

ґрунтується на тому, що суб’єкти господарювання зобов’язані підпорядковувати свою діяльність моделям правовідносин, визначеним законо-

15

Розділ 1. Загальні підстави здійснення господарської діяльності

давством.Цейметодзастосовуєтьсяпідчасрегулюванняпорядкуліцензування, патентування окремих видів підприємницької діяльності, квотування,стандартизаціїтасертифікаціїтощо.Прицьомуорганидержавного управління економікою мають діяти за принципом «дозволено те, що встановлено законом».

Майнові відносини, які базуються на юридичній рівності сторін,

регулюються нормами цивільного права, тому щодо цих відносин застосовуєтьсяметодавтономнихрішень.Згіднознимсуб’єктипідпри-

ємництва, вступаючи у майнові правовідносини, мають право відпо- віднодост.44ГКУкраїнизвласноїініціативиприйматибудь-якірішен- ня, що не суперечать законодавству України, тобто суб’єкти підприємництва діють за принципом «дозволено все, що не заборонено зако-

ном».

У господарському праві застосовується також метод рекомендацій, згідно з яким держава в особі уповноважених органів виконавчої влади регулює діяльність суб’єктів господарювання, пропонуючи зразкові форми договорів (наприклад, договору оренди майна), статутних документів (типовий статут акціонерного товариства тощо).

1.7. Система господарського права

Як навчальну та наукову дисципліну «Господарське право» за змістом основних питань, що становлять предмет вивчення, переважна більшість юристів-науковців умовно поділяє на загальну та особливу частини.

Загальна частина включає загальні положення про господарське право (поняття господарського права, господарські правовідносини, господарське законодавство, суб’єкти господарських правовідносин,

майнову основу господарювання тощо).

Особлива частина розкриває зміст та особливості правового регулювання окремих видів господарських відносин (правове регулювання зовнішньоекономічної діяльності, спеціальні режими господарювання, правове регулювання цін та ціноутворення, правове регулювання господарсько-торговельної діяльності, правове регулювання біржової торгівлі, правове регулювання комерційного посередництва, правове регулювання діяльності транспорту, правове регулювання капітального будівництва, правове регулювання інвестиційної та інноваційної діяльності, правове регулювання банківської діяльності, правове регулювання страхової діяльності, правове регулювання аудиторської діяльності, правове регулювання комерційної концесії тощо).

16

Тема 1. Поняття, предмет, метод і система господарського права

Питання для самостійного вивчення

1.Свобода підприємницької діяльності.

2.Право найму працівників і соціальні гарантії щодо використання їх праці.

3.Загальні гарантії прав підприємців.

4.Державна підтримка підприємництва.

5.Організаційні форми здійснення некомерційної господарської діяльності.

Тести для поточного контролю

1.1. Господарське право – це:

– складний інститут цивільного права;

– поєднання цивільно-правових норм, що діють у сфері господарювання;

– самостійна галузь права.

1.2. До принципів господарської діяльності належить:

– пріоритетний захист державою суб’єктів господарювання державної форми власності;

– захист національного товаровиробника;

– мета – отримання прибутку.

1.3. Не можуть здійснювати некомерційну господарську діяльність:

–органи державної влади, органи місцевого самоврядування;

–казенні підприємства;

–споживчі кооперативи.

1.4.Підприємницька діяльність провадиться за принципом:

– «дозволено все, що не заборонено законом»;

– «дозволено те, що прямо передбачено законом».

1.5.Як співвідносяться поняття «господарські відносини» та «відносини у сфері господарювання»:

–як частка й ціле;

–вони не пов’язані між собою;

–вони тотожні.

17

Розділ 1. Загальні підстави здійснення господарської діяльності

Тема 2. Джерела господарського права

2.1.Система джерел господарського права України. Господарськоправові акти та їх види.

2.2.Конституційне регулювання відносин у сфері господарювання.

2.3.Міжнародно-правове регулювання господарських правовідносин.

2.4.Регулювання відповідних відносин на основі кодифікованих нормативно-правових актів (кодексів), законів та інших актів, що мають силу закону.

2.5.Регулювання господарських відносин підзаконними нормативними актами.

2.6.Роль судової практики для вдосконалення господарського законодавства.

2.1. Система джерел господарського права України. Господарсько-правові акти та їх види

Комплексний характер господарського права обумовлює і комплексний характер його джерел. До системи відносин, що складають предметгосподарськогоправа,разомізцивільно-правовимивідносина- ми входять адміністративно-правові, кримінально-правові, фінансовоправові, земельно-правові та інші відносини, що, у свою чергу, обумовлюєвключеннядоджерелгосподарськогоправавідповіднихнормативнихактів.Так,наприклад,відносиниорендиземельноїділянкидляпровадження господарської діяльності регулюються Земельним кодексом України, Законом України від 6 жовтня 1998 р. № 161-ХІV «Про оренду землі» (в редакції Закону від 05.11.2009 р.), що дозволяє віднести відповідні положення цих актів до джерел господарського права. Гл. 12 Кодексу України про адміністративні правопорушення містить норми щодо правопорушень у галузі підприємницької діяльності, отже, і цей нормативно-правовий акт належить до джерел господарського права.

У системі джерел господарського права виокремлюються нормативні акти, що спеціально регулюють порядок зайняття підприємницькою діяльністю. До таких, зокрема, належать ГК України, Закон України від19вересня1991р.№1576-ХІІ«Прогосподарськітовариства»таінші.

Багато нормативно-правових актів не містять положень, що регулюють відносини в галузі саме господарського права. Наприклад, книга IV ЦК України містить норми спадкового права, що є класичним інститутом цивільного права. Проте спадкування частки засновника (учасника) господарського товариства здійснюється в порядку і за процедурою,

18

Тема 2. Джерела господарського права

що встановлюється, зокрема, означеною книгою ЦК України, що, у свою чергу, дозволяє у цьому разі відносити інститут спадкування до джерел господарського права. Виділення і поділ частки подружжя, що є спільною сумісною власністю, в господарському товаристві здійснюється за правилами,встановленимиЦивільнимкодексомтаСімейнимкодексом України, отже, вони також є джерелами господарського права.

Сукупність джерел господарського права формує їх систему із чітко визначеною організаційною структурою, взаємозумовленістю і взає- мозалежністюнормативно-правовихактів,упорядкованихзапевноюіє- рархією.

Під нормативно-правовим актом слід розуміти офіційний письмовийдокумент,прийнятийчивиданийуповноваженимнацесуб’єктом у визначеній законом формі та за встановленою законом процедурою, який спрямований на регулювання суспільних відносин, встановлення загальнообов’язкових прав і обов’язків для неозначеного кола суб’єктів та розрахований на тривале, багаторазове застосування (норм права).

Класифікувати нормативно-правові акти можна за різними ознаками.Найбільшпоширеноюєкласифікаціяджерелправазаїхюридичною

силою. За цією ознакою в літературі джерела господарського права поділяються на 4 рівні:

1)конституційне регулювання відносин у сфері господарювання;

2)міжнародно-правове регулювання;

3)регулюваннявідповіднихвідносиннаосновікодифікованихнор­ мативно-правовихактів(кодексів),законівтаіншихактів,щомаютьсилу закону;

4)регулювання господарських відносин підзаконними норматив-

ними актами.

За обсягом правовідносин, що регулюються нормативними актами,атакожзаколомосіб,дляякихтакіактипризначені,джерелагоспо-

дарського права поділяються на:

1)загальні;

2)спеціальні.

Загальнінормативно-правовіактивстановлюютьосновніположен- ня(принципи)правовогорегулюваннятієїчиіншоїсферидіяльності.Наприклад, гл. 5 ЦК України встановлює загальні положення щодо права фізичної особи на здійснення підприємницької діяльності – положення щодо необхідності мати повну цивільну дієздатність, обов’язковості державної реєстрації, можливості застосування до підприємницької діяльності фізичних осіб нормативно-правових актів, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом, та інші положення. Водночас гл. 13 спеціального нормативного

19

Розділ 1. Загальні підстави здійснення господарської діяльності

акта–ГКУкраїни–встановлюєположеннящодоумовздійсненняфізич- ною особою підприємницької діяльності.

Уразі якщо загальний нормативний акт суперечить положенням спеціального нормативного акта рівної юридичної сили, повинні застосовуватисяположенняспеціальногонормативногоакта.Так,наприклад, ст.58ГКУкраїнивстановлюєпорядокдержавноїреєстраціїсуб’єктівпідприємницької діяльності. Відповідні статті Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців» також встановлюють порядок проведення такої реєстрації. Зважаючи на суперечності між положеннями нормативних актів рівної юридичної сили

вчастині порядку проведення державної реєстрації суб’єкта підприємницької діяльності, застосовуються положення нормативного акта, спеціально присвяченого питанням державної реєстрації – Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців».

Для визначення пріоритету між двома нормативними актами рівної юридичної сили також має значення дата набрання ними чинності. Так, наприклад, ст. 5 Закону України від 16 квітня 1991 р. № 959-ХІІ «Про зовнішньоекономічну діяльність» встановлює необхідність реєстрації представництв іноземних суб’єктів господарської діяльності, що здійснюють зовнішньоекономічну діяльність на території України, в Міністерстві економіки та з питань європейської інтеграції України (право останнього на реєстрацію представництв іноземних суб’єктів господарської діяльності підтверджено п. 27 Положення про Міністерство економіки України, затв. Указом Президента України від 23 жовтня 2000 р. №1159/2000).Водночасзгіднозп.22.20ст.22ЗаконуУкраїни«Прооподаткування прибутку підприємств» у зв’язку з введенням обов’язкової реєстрації постійних представництв нерезидентів як платників податку державна реєстрація таких постійних представництв нерезидентів з моменту набрання чинності цим Законом не застосовується, у тому числі в Міністерстві зовнішніх економічних зв’язків і торгівлі України (нині – Міністерство економіки та з питань європейської інтеграції України) або в інших органах державної влади.

Уцьомуразі,незважаючинате,щоЗаконУкраїни«Прозовнішньоекономічну діяльність» є спеціальним актом щодо Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», застосовуватимуться положення саме Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», оскільки останній набрав чинності пізніше.

Отже,уразіякщозагальнийнормативнийактсуперечитьположенням спеціального нормативного акта рівної юридичної сили, то повинні застосовуватися положення спеціального нормативного акта, якщо

20