Тема 1

ПІДПРИЄМСТВО ЯК СУБ’ЄКТ ГОСПОДАРЮВАННЯ

Усі виробники функціонують у визначених організаційних формах, які дозволяють оптимізувати способи вирішення економічних задач.

Найбільш узагальнюючим поняттям, яке відображає всю різноманітність організаційних форм виробників, є поняття «фірма». Вона виступає як типовий економічний суб’єкт, що забезпечує пропозицію на ринку товарів і послуг і пред’являє попит на ринку факторів виробництва.

В даний час термін «фірма» має подвійне значення.

Увузькому розумінні, фірма — це ім’я, під яким юридично повноправний підприємець (одноособовий чи колективний) веде свої справи.

Уширокому розумінні, фірма — це основна організаційна одиниця економіки ринкового типу, зареєстрована у відповідній правовій формі.

Українах з розвинутою ринковою економікою функціонують мільйони фірм. Історичний досвід господарювання породив безліч їхніх видів, що відображають різні форми і способи залучення

івикористання капіталу.

Фірми підрозділяються:

1.За видом господарської діяльності і характеру здійснюваних операцій на: промислові, торгові, транспортні, інжинірингові, банківські, фінансово-інвестиційні та ін. Одна з найбільш численних і найбільша за обсягами сумарних продажів група — промислові фірми (до них відносяться такі, в яких не менш 50 % продажів складає продукція власного виробництва).

2.За галузевою сферою діяльності на: одногалузеві і диверсифіковані (багатогалузеві). Серед диверсифікованих фірм виділяються фірми з «вертикальною» (концерни) і «горизонтальною» (конгломерати) інтеграцією підрозділів.

3.За територіально-національними масштабами діяльності на: національні і транснаціональні (найчастіше це великі концерни, для яких характерна міжнародна диверсифікована діяльність).

4.За кількісним критерієм на: великі, середні і малий бізнес. Як кількісний критерій найчастіше використовується показник

15

чисельності працюючих, абсолютне значення якого диференційовано по державах.

5. За формою власності на майно: державні і недержавні. Існують і інші ознаки класифікації, вибір яких залежить від

мети дослідження поведінки фірм. Необхідно розуміти, що усі види фірм мають рівне право на існування, застосовують різні стратегії у своїй діяльності, мають окремі переваги і недоліки як організаційні одиниці. Економіка національного господарства розвивається під впливом тих тенденцій, що складаються в процесі функціонування світового ринку.

В Україні відсутнє правове визначення поняття фірма, а в якості основної організаційної ланки національного господарства виступає «підприємство».

Відповідно до Закону України «Про підприємства»: «Підприємство — це самостійний, статутний суб’єкт, що має права юридичної особи і здійснює виробничу, науково-виробничу і комерційну діяльності з метою одержання відповідного прибутку (доходу).

Підприємство має самостійний баланс, розрахунковий і інші рахунки в установах банку, печатка зі своїм найменуванням, а промислове підприємство — товарний знак.

Підприємство не має у своєму складі інших юридичних осіб».

Кожна із наведених ознак підприємства є складною категорією й означає наступне:

1. Основна організаційна ланка національного господарства:

—основна організаційна форма підприємництва;

—на рівні підприємства безпосередньо реалізується зв’язок працівника з засобами виробництва, здійснюється з’єднання речовинного й особистісного факторів виробництва, відбувається саме виробництво, виявляється дійсне положення кожного працівника через його відношення до засобів виробництва і самій праці;

—всі інші ланки економіки — галузі, територіальні і народногосподарські комплекси — являють собою комбінацію підприємств;

—являє собою соціально-економічну систему, що займає визначене місце в суспільному виробництві: воно не тільки робить визначену продукцію, але і привласнює частину зробленого продукту з метою задоволення інтересів власника і працівників підприємства.

16

2. Самостійний господарюючий суб’єкт:

—нікому не підпорядковується;

—самостійно відповідає за кінцевий результат своєї діяль-

ності;

—підприємством керує ринок;

—власник (якщо власник і підприємець не виступають в одній особі) не може втручатися в його діяльності, тому що в противному випадку він повинний узяти на себе відповідальність за результати діяльності;

—власник визначає межі діяльності підприємства через статут;

—як товаровиробник самостійний у виборі напрямків діяль-

ності.

3. Статутний суб’єкт: обов’язкова наявність статуту — документа, на підставі якого існує підприємство й у якому визначені напрямки його діяльності.

4. Юридична особа:

—має своє ім’я;

—має відособлене майно;

—відповідає по боргах тільки активами свого балансу, тобто майном, що закріплене за ним;

—обов’язково веде облік прибутків і збитків.

Українське законодавство класифікує підприємства по формах власності. Відповідно до них в Україні можуть діяти підприємства наступних видів:

—індивідуальне підприємство, засноване на власності фізичної особи і винятково його праці;

—сімейне підприємство, засноване на власності і праці членів однієї родини, що проживають спільно;

—приватне підприємство, засноване на власності окремого громадянина України, із правом наймання робочої сили;

—колективні, засновані на власності трудового колективу підприємства, кооперативу, іншого статутного товариства, суспільної або релігійної організації;

—державні комунальні, засновані на власності адміністратив- но-територіальних одиниць;

—державні, засновані на загальнодержавній власності;

—спільні, засновані на базі об’єднання майна різних власників (у числі засновників обов’язково фізичні або юридичні особи України);

—підприємства, засновані на власності юридичних осіб і громадян інших держав.

17

Крім цього, підприємства розрізняються за наступними ознаками:

—галузевою приналежністю;

—типом виробництва (масовий, серійний, індивідуальний);

—характером споживаної сировини (видобувні й обробні);

—економічним призначенням продукції (група «А» ігрупа «Б»);

—часом роботи протягом року (сезонні і цілорічні);

—розміром;

—метою і характером діяльності (комерційні і некомерційні);

—технологічною цілісністю і ступенем підпорядкованості (головні (материнські), дочірні, асоційовані, філії) та ін.

Класифікація підприємств має практичне значення з погляду створення типових структур управління, розробки загальних задач управління, організації, планування та ін.

Усі фірми функціонують у визначених організаційно-право- вих формах, передбачених законодавством країни. Ці форми визначають порядок заснування фірми, відповідальність і правомочності її членів, порядок звітності й оподатковування одержуваного прибутку, структуру органів управління, порядок перетворення або ліквідації фірми.

У країнах з розвинутими ринковими відносинами основними організаційними формами приватного підприємництва є одноособове володіння, товариство.

Одноособове володіння — це ділове підприємство (фізична особа, фірма), власник якого самостійно веде справи у власних інтересах, одержує весь прибуток, несе персональну необмежену відповідальність по всіх його зобов’язаннях, має право наймання

ізвільнення працівників, укладає договори, контракти. Товариство (партнерство) — це ділове підприємство (фір-

ма), організоване декількома особами, що спільно володіють і керують ним, яке припускає об’єднання їхніх капіталів і особисту участь у діяльності. Кожен партнер несе необмежену відповідальність по зобов’язаннях, однак може бути партнерство і з обмеженою відповідальністю, коли поряд з основними учасниками, які цілком відповідають за діяльність фірми, маються партнери, відповідальність яких обмежується сумою їхнього внеску в справу. Найбільш розповсюдженими формами партнерств є повні і командитні. Найбільш розповсюдженими формами товариств є акціонерні (у США вони називаються корпораціями) і з обмеженою відповідальністю.

Здійснення державою підприємницьких функцій також припускає наявність декількох організаційних форм підприємств.

18

При цьому державні підприємства розрізняються за характером і цілями діяльності, способами управління і контролем з боку держави, характером фінансових і майнових відносин з ним і з грошовим ринком, за ступенем господарської самостійності. Основними організаційними формами державних підприємств є:

—бюджетні (відомчі) — не мають ні юридичної, ні господарської самостійності;

—суспільні (публічні) корпорації — це акціонерні товарис-

тва, всі акції яких належать державі;

—змішані акціонерні товариства (приватна публічна кор-

порація) — це акціонерні товариства, частина акцій яких належить державі (найчастіше контрольний пакет, але може бути і менше).

Кожна з названих організаційно-правових форм має як достоїнства, так і недоліки. Тому з погляду виробничого підприємництва вибір організаційно-правової форми ділового підприємства обумовлюється визначеними обставинами:

—масштабом передбачуваної виробничо-господарської діяльності;

—розрахунковою величиною необхідного стартового капіталу;

—наявністю власних коштів і майна;

—необхідністю використання найманої праці;

—наявністю кваліфікованого персоналу, у т.ч. менеджерів;

—рівнем обмеження самостійності з боку засновників;

—можливістю залучення коштів;

—юридичними, нормативними і податковими обмеженнями. Діяльність господарюючих суб’єктів в Україні регламентуєть-

ся великою кількістю законів, основними з яких є Закони України «Про підприємства», «Про власність», «Про підприємництво», «Про господарські товариства», «Про оренду майна державних підприємств і організацій». Відповідно до них головною ознакою фірми як суб’єкта виробничого підприємництва є її приналежність до відповідної формі власності, а саме: приватна, колективна, державна, змішана, власність іноземного суб’єкта підприємництва або фізичної особи. Фірма будь-якої форми власності має відповідну організаційно-правову форму і вид: фірми у виді приватного, державного, орендного або колективного підприємства; виробничий кооператив; фірми, організовані у формі господарських товариств (акціонерні, товариства з обмеженою або з додатковою відповідальністю, повне і командитне товариство).

Приватне підприємство — це юридична особа, заснована на власності громадянина з правом використання найманої праці.

19

Державне підприємство — це юридична особа, засновником якого виступає держава.

Орендне підприємство — це юридична особа, що створюється на основі угоди між державним органом (Фондом державного майна) і організацією орендарів, що формується за рішенням трудового колективу.

Колективне підприємство — це господарюючий суб’єкт ринкових відносин, у якого все або частина його майна належить колективу в цілому і кожному залежно від його трудового внеску.

Виробничий кооператив — це організаційно-правова форма здійснення виробничої діяльності не менш ніж трьома громадянами, що об’єднали свої трудові, майнові і фінансові ресурси, паї з метою одержання прибутку. Обов’язкова умова при цьому — особиста участь громадян у виробничій діяльності кооперативу.

Господарські товариства — це структури, створені на основі угоди юридичних осіб і громадян шляхом об’єднання їхнього майна і підприємницької діяльності з метою одержання прибутку.

Акціонерне товариство має статутний фонд, розподілений на певне число акцій рівної номінальної вартості, і несе відповідальність по зобов’язаннях тільки майном товариства.

Відкрите акціонерне товариство — товариство, акції якого поширюються шляхом відкритої підписки і купівлі-продажу на біржах.

Закрите акціонерне товариство — товариство, акції якого поширюються між засновниками.

Товариство з обмеженою відповідальністю має статутний фонд, розподілений на частки, розмір яких визначається установчим документом. Учасники несуть відповідальність тільки в межах внесків. Товариства з обмеженою відповідальністю зберігають всі ознаки закритого акціонерного товариства, вартість придбаних акцій виступає величиною внеску учасника до статутного фонду.

Інші види підприємницьких структур у виді підприємств в Україні підпадає під категорію «партнерства».

Товариство з додатковою відповідальністю має статутний фонд, учасники несуть відповідальність у межах внесків, а при недостатності цих сум — додатково приналежним майном в однаковому для всіх учасників кратному розмірі до внеску кожного учасника.

У повному товаристві учасники займаються спільною підприємницькою діяльністю і несуть солідарну відповідальність по зобов’язаннях товариства всім майном.

20

Командитне товариство передбачає, що поруч з одним або більше учасників, що відповідають усім майном, присутні один або більше учасників, відповідальність яких обмежується грошовим внеском у майно.

Сьогодні об’єднання стають організаційно-економічними формами підприємництва, основним принципом об’єднання підприємницької діяльності є добровільність, а створення подібних структур здійснюється з урахуванням антимонопольного законодавства України.

Основні форми об’єднань в Україні передбачені Законом «Про підприємства». До них відносяться господарські асоціації, корпорації, консорціуми, концерни.

Господарська асоціація — договірне об’єднання, створене з метою постійної координації господарської діяльності економічно самостійних підприємств, організацій, які одночасно можуть входити в інші об’єднання. До складу асоціацій, як правило, входять односпеціалізовані підприємства й організації, розташовані на визначеній території.

Корпорації — договірне об’єднання, створене на основі об’єднання виробничих, наукових і комерційних інтересів з делегуванням окремих повноважень централізованого регулювання діяльності кожного з учасників.

Консорціуми — тимчасові статутні об’єднання промислового і банківського капіталу для досягнення загальної мети. Як тільки цільова задача вирішена, консорціум припиняє свою діяльність і його члени можуть вступати в інші об’єднання. Як правило, консорціуми створюються для проведення великих фінансових операцій, а виникають найчастіше в нових галузях або на стику різних галузей і передбачає проведення спільних наукових досліджень. Учасники консорціуму зберігають право юридичної особи.

Концерни — статутні об’єднання підприємств промисловості, транспорту, торгівлі, банків, наукових організацій тощо на підставі повної фінансової залежності від одного або групи підприємців. Підприємства, які входять до концерну, до інших концернів входити не можуть. Як правило, концерн — це багатогалузеве акціонерне товариство, що контролює підприємства через системи участі. Концерн може створюватися на підставі двох різних критеріїв: диверсифікованості; об’єднання підприємств і організацій, які пов’язані загальним технологічним циклом. Створення концерну має на меті протистояти в конкурентній боротьбі й одержувати максимальні доходи шляхом використання загальних фінансових зв’язків, патентно-ліцензійних угод.

21