9. Релігія:

Існує принципова відмінність між реліг. традицією Києва і Москви в межах самого православ'я. Первісний євангелізм Київ. християнства був зорієнтований на ту традицію в ран­. християнстві, яка пов'язана з діяльністю апостола Павла й стверджувала єдність і рівність у Христі всіх людей. Ця версія християнства за часів Київ. Русі закладала передумови ідеї «вільної особистості», інтерес до внутр. світу людини, його душі, особистісного пошуку Бога, страждання і співчуття. Новий Заповіт був джерелом першооснови вільної особистості, що укорінювалася в ментальності народу.

Чи не звідси витоки екзистенційної лінії в дух. культурі України, що знайшла пізніше яс­кравий розвиток в філософії у Кнєво-Могилянській Академії і особливо у творчості Г. Сковороди. За оцінкою російського дослідника Г. Федотова, «київське християнство було одним з най­кращих способів реалізації Христової науки в цілому християнсь­кому світі. Воно не знайшло ніякого продовження в московському християнстві, яке було зовсім іншим»2.

Формування великоруської народності проходило під знаком культивування політичного візантизму. Тоталітаризм і сакральний характер державної влади, яка підпорядкувала собі церкву, виклю­чали можливість свободи людини. Те, що не могло вкорінитися в Київській Русі, оскільки вона не мала царя, який би претендував на владу над церквою, укорінилося в Московії. В Московському царстві східна візантійська теократія органічно сполучилася із східним державним деспотизмом на зразок Золотої Орди, забезпечуючи розвиток державотворчого процесу в напрямку наслідуван­ня традиціям східної деспотії.

Наведене порівняння найбільш характерних рис української і російської культури не полишає сумнів щодо їх принципової відмінності і їх належності до протилежних таласократичного і телу-рократичного типів культури.

З метою перевірки справедливості викладеного нижче пропо­нується невеликий текст з наступним завданням визначити:

• В традиціях якої культури був написаний цей текст? • Коли він написаний (з точністю до півстоліття)? • Хто його автор?

Мова піде про марксистську модель держави, яка в тексті нази­вається «энгельсовскнм нар. государством». Текст російсько­мовний:

«Жизнь в энгельсовском нар. государстве была бы пра­вильной, ровной, как хорошо заведенные часы. Однако есть в этом понимании некоторые вещи, которые пробуждают серьезные со­мнения. Прежде всего всемогущее государство легло бы страшной тяже­стью на каждого отдельного человека. Собств. воля и собств. мысль каждого человека должны были бы исчезнуть, заме­реть, а то вдруг государство признает их враждебными, непотреб­ными. Воспитание, имея в виду воспитание не свободных людей, а благопристойных членов государства, сделалось бы мертвящей дух. муштрой, казенщиной.

Люди вырастали и жили бы в такой зависимости, под таким присмотром государства, о каком теперь в наиабсолютнейших по­лицейских государствах нет и речи. Народное государство стало бы огромнейшей народной тюрьмой.

А кто же был бы ее сторожем? Кто держал бы в руках руль та­кого государства? Этого социал-демократы не говорят открыто, во всяком случае эти люди имели бы в своих руках такую огром­ную власть над жизнью и судьбой миллионов своих товарищей, ка­кую никогда не имели самые большие деспоты, и старая беда — не­равенство, изгнанное в дверь, вернулось бы через окно: не было бы эксплуатации работников капиталистами, но было бы всевластие управляющих — все равно, прирожденных или выбранных — над миллионами членов нар. государства. А имея в руках такую неограниченную власть хотя бы на короткое время, как легко мог­ли бы управляющие захватить ее навсегда! И как легко при таких порядках подорвать среди людей корень всякого прогресса и раз­вития и, доведя весь люд до полной степени всеобщего застоя, ос­тановить его на этой ступени на долгие века, подавляя всякие такие силы в обществе, что толкают вперед... будят неудовлетворенность тем, что есть и ищут чего-то нового. Нет, социал-дем. «нар. государство», если бы можно было когда-то построить его, не создало бы рая на земле, а было бы в лучшем случае вели­ким препятствием для действительного прогресса». Отже: Хто автор цих слів? Коли їх написав? В традиціях якої культури написаний цей текст?

Ми бачимо, що в цьому тексті критика маркс. концепції держави проводиться з позицій цінностей таласократичної культури. Це — перш за все цінність окремішної людини і стурбованість її долею. Окреміший людині загрожує держава марксистського типу, яка «страшной тяжестью легла бы на каждого отдельного че­ловека»; «собственная мысль, собственная воля каждого человека должны были бы исчезнуть и замереть»; «воспитание в этом госу­дарстве не было бы воспитанием свободных людей»; «люди вырас­тали бы под невиданным присмотром и невиданной зависимостью от государства» і т.д., і т.п.

Автором цього тексту є I. Франко, і написаний ним цей текст у 1903 році.

За I. Франком придушення індивід. державою означа­ло би пригнічення джерел розвитку і прогресу суспільства і немину­че призвело би до, як він каже в наведеному уривку, «невиданного застоя». Отже ця критика марксистської концепції держави безумовно проводиться І. Франком з позицій ціннісно орієнтованої культури, з позицій визнання цінності окремішної людини як первісної. Все це Франко написав ще у 1903 році! Саме тоді, коли була створена партія більшовиків у Росії. Але російським комуністам знадобилося ще 82 роки нечуваного соц. експери­менту, щоб у 1985 році на квітневому Пленумі ЦК КПРС вустами Генерального секретаря ЦК КПРС М.С. Горбачова нарешті назва­ти кінцевий результат комуністичного експерименту саме «за­стоєм», що І. Франко зумів розгледіти на самому початку цього шляху і тут же використав саме це слово для характеристики його неминучого кінцевого результату.

Отже, читач має змогу самостійно прийти до наступного виснов­ку: оскільки Франко є безперечно одним з найбільш яскравих представників аутентичної укр.. культури, то цей текст, що був на­писаний І. Франком, настільки ж безперечно свідчить про те, що культура, в традиціях якої це було написано, є таласократичною.

Щоб не було сумнівів, наведемо ще один вислів Франка з кри­тичного розбору ним іст. матеріалізму. Головна вада іст. матеріалізму, згідно І. Франку, є придушення індивідуаль­ного на користь партії, класу, масам — в решті решт тієї ж держави. Він же вказував і на таке: «Коли ж ідеал — життя індивідуального треба прийняти голо­вним рушієм у сфері матеріальної продукції, тим що надихає людей до відкрить, пошукань, надсильної праці, служби, спілок і т.д., то не менше, а ще більше значення має цей ідеал у сфері суспільного і політичного життя». Франко відкидає марксистський ідеал у сфері суспільного і політичного життя і натомість проголошує первинність такої суто таласократичної цінності як «життя індивідуального».

У даному ракурсі можна проаналізувати іст. долю ук­р. народу як послідовне розгортання його ментальної специфіки.

Так, індивідуалізм українців заважав консолідації спільноти, горизонт. єдності, що — помножене на неагресивність — вилилося у тривалу відсутність державності. Працьо­витість та культ землі сприяли становленню укр. культу­ри як землеробської. Сьогодні українці мають переваги на закор­д. ринку праці завдяки працелюбності й сумлінності тощо.

Негативи:

2) Треба боротись з «нац. самоїдством», з нац. нігілізмом. Про корені цього писав О. Довженко: «Єдина країна в світі, де не викладалась би в університетах історія цієї країни, де історія вважалась забороненою, ворожою і контрреволюційною - це Україна. Іншої такої країни на Земній кулі нема».

Ду­ховно бідні люди ніколи не зроблять Україну багатою та щасливою.

Завдяки успіхам в розвитку культури, спорту Україна може швид­ше всього підняти свій позит. імідж, заявити про себе на міжна­р. арені. Це важливо, адже на культ. карті світу вона і досі переважно залишається загадковою незнайомкою.

3) Наша культура — культура народу, що протягом тривалих періодів історії не мав власної держави й до того ж був поділений різними європ. державами (Литвою, Польщею, Росією, Австро-Угорщиною, Румунією). Історично так склалося, що протягом тривалого часу укр. культура перебува­ла у тіні інших культур. Саме ця обставина створила певний стереотип сприйняття її як вторинної і провінційної. Тим часом, самобутня культура укр. народу є не лише повноправним і унікальним елементом світ. культури, а й важливим чинником світ. культ.-іст. процесу. Отже, усвідомлення феномена укр. культури означає сприйняття її як цілісної системи у процесі іст. розвитку та у взаємозв’язку з культурами ін. народів.

Однією з прикметних ознак укр. нац. самосвідо­мості є любов укр. народу до своєї пісні, його традиційна повага до книги, до письменства, його апробоване лихоліттями за­хоплення своїм театром.

Риси: аналіз психолог. властивостей соціумів, які ви­являються у політ. сфері. Мож­на виділити такі пари властивостей:

екстраверсія — інтро­версія, раціональність — ірраціональність, сенсорність — інтуїтивність, екстернальність — інтернальність, інтенціональність — екзекутивність.