Предмет та методологія курсу / теоретико-методологічні засади дослідження української культури

Поняття «укр. культура» та «культура України» не тотожні.

Укр. культура - сукуп­ність артефактів, створених представниками укр. етносу/нації - це творіння укр. народу (безвідносно їх місця проживання). До ук­р. культури слід віднести і творчість українців, які працюва­ли за межами батьківщини (в 64 країнах).

Разом з тим не можна вважати за українські навіть видатні творіння, що прикраша­ли землю України, якщо вони не пов'язані з нац. традицією. Нічого українського не має, наприклад, збудована вел. тур. зодчим Хаджи Станом мечеть у Євпаторії.

Культура України - сукупність артефактів, створених в межах укр. держави (або на тер., що нині належить укр. дер­жаві — безвідносно суб'єкта культуротворчості). — це культура на тер. України,

Обидва смислових поля поєднуються в понятті «укр. нац. культура», що означає цілісне утворення, стриж­нем якого є особливий менталітет, а зовн. проявом — на­ц. держава.

Сьогодні укр. культура розвивається як культура державна (куль­тура України) й культура діаспори - її представляють українці, що про­живають за межами території України (у Росії, Канаді, США, Авст­ралії, Аргентині, Польщі і т.д.)

Культура укр. народу, як і культура будь-якого народу, фор­мувалася протягом століть, зазнавши впливу різноманітних факторів — від біологічних і етнологічних (тобто пов'язаних з історією формування й розвитку народів) до соц.-політ. закономірностей і навіть іст. подій випадкового характеру. Спробуймо осмислити їх у ком­плексі.

Чинники формування культури: 1) історичні 2) географічні 3) психологічні

Витоки української культури (Початки укр. Культуроґенези)

Одним із найбільш дискусійних питань є точка відліку «українського», з якої доцільно вести родовід укр. культури.

Основні підходи:

• Офіц. іст.-культурол. думка Росії та Польщі сер. XIX-поч. XX ст. (С.Соловйов, В.Сергієвич, В.Ключевський та ін.) вважала недоцільним виокремлення укр. етносу, що, при­родно, спростовує питання про начала українства.

• Рад. історики, культурологи й мовознавці ствер­джували, що укр. народ, нарівні з рос. і білорус., є відгалуженням спільної давньорус. народності, яка існувала до XII-XIV ст. Доба форму­вання 3-х східнослов. народностей (і мов) як окремих систем припадає на XIII ст. Отже, початком ук­р. народності вважаються XII-XIV ст.

• Вперше існування окремого укр. етносу обґрун­товує М. Костомаров, зазначаючи, що укр. народ існував вже у IX ст., а рос. народність формуєть­ся з др. пол. XII ст. (відповідно, Київ. Русь є сторінкою власне укр. історії).

• М. Грушевський веде відлік укр. етносу від IV ст. н. е. На думку вченого, східнослов. племе­на вже у найдавніші часи мали певні відмінності, пот­рапляли до різного етнограф. середовища, у різні географ., еколог. й культ. умови: великорус. народність формувалася переважно на фін. основі, білоруська — в процесі асиміляції балт. племен; ук­р. — у тісному спілкуванні з тюрками. За Грушевським, вже за часів Київ. Русі існував повністю сформований укр. народ, а Київ. Русь за нац. змістом була українською.

• Суч. культуролог. думка шукає коріння укр. етносу в найдавн. часи. Є гіпотези, в яких джерела сягають XX-XV тис. до н. е., а безпосередня спадкоємність «протослов'ян, праслов'ян, дав­ніх слов'ян» із «середньодніпр. русами ран. середньовіччя» - III тис. до н. е.

Після відкриття трип. культури дослідники розділилися на 2 напрямки: «українофіли» наголошували на давності укр. культури, вбачаючи у трипільцях пращурів суч. ук­раїнців; опоненти заперечували будь-яку приналежність трип. культури до української.

Автохтонність. Задамося питанням: чи є народ, культуру якого ми вивчаємо, корінним жителем своєї землі?

Чи живе він на ній із сивої давнини або ж з'явився тут недавно (в іст. вимірі, звичайно)? І що значить "з'явився"?

Прийшов здалеку або сформувався внаслідок злиття інших етносів у нове етнічне утворення?

Якщо ж цей народ не автохтонний, тобто не корінний, споконвічний мешканець своєї землі — звідки він прийшов?

Хто жив тут до нього, куди поділися його поперед­ники? Чи ввійшли їхні культ. надбання в його культуру, і в якому вигляді?

І, нарешті, яка культура стала глибинною основою його культури у вигляді найдавніших нашарувань, що стали фундаментом процесу її становлення? Це найперші й найпростіші питання, що виникають уже при поверхневому погляді на істо­рію будь-якої нац. культури.

Відколи можна говорити про укр. народ і що це таке?

Народи, що мешкали на теренах нинішн. України 3-4 тис. років тому, можуть називатися українцями? А етноси, що жили в цих краях певний час, а потім пішли або зникли — хіба вони зникли без сліду? Сліди залишаються - якщо не на поверхні, то в гли­бині: як археол. пам'ятки, у глибині мови й нац. психології як результат контактів між різними культ. традиціями.

Чи є сенс запитувати, хто з цих народів перший, корінний житель? Культура кожного народу вступала в контакти з культурою сусідів; переможці зміщувалися з переможеними, іноді засвоювали їхню мову й культ. досягнення — адже переможці нерідко стояли в культ. відношенні нижче переможених. Культ. контакти здійснювалися бе­зупинно протягом усієї історії людства.

Цей процес можна образно по­рівняти з приготуванням чудодійного відвару. Уявімо собі гігантський котел, наповнений чистою водою. Котел — простір, вода — прир. середовище. І ось сюди, у гігант. котлован середовища, іст. долі кидають народи подібно до того, як люд. рука кидає в окріп трави, квіти, плоди. Кидає через різні проміжки часу, різними "порція­ми , іноді по декілька щіпок різного зілля водночас. І ось нарешті отриманий напій — у нашому прикладі він утілює поняття "нац. культура".

Хіба можна припускатися, що якості цього відвару зумовлені якостями першого чи останнього інгредієнту, кинутого в окріп?

Ми можемо говорити лише про його властивості, про збережені в ньо­му якості всіх складових елементів, про самий процес готування — тоб­то про історію появи, точніше, формування культури. Необхі­дно пам'ятати, що в цьому відварі збереглися сили й тих трав, чиї стеб­ла залишилися на дні, і тих ягід, що розчинилися безвісти, передавши свою силу відвару...

Так можна представити й передісторію форму­вання культури укр. народу. Безліч етн. процесів, взаємодій, переселень бачили землі, що сьогодні є тер. України. Наприк­лад, півн. Причорномор'я — це земля, яку з точки зору істориків можна назвати багатотисячолітнім коридором між азіатським народовивергаючим вулканом і західноєвроп. атлан­т. кутом, де затихали хвилі вел. етн. пересувань. Усі, хто проходив, хто жив тут, залишали по собі сліди.

Наприклад, в Одес. області, на березі Дністров. ли­ману, є село Роксолани. Це назва кочового чи напівкоч. племені, що жило в Півн. Причорномор'ї за доби пізн. античності, в епо­ху вел. переселення народів. Давним-давно зникли з обличчя землі ці сучасники гунів, але слід їх залишився в географ. назві. А навпро­ти укр. села Роксолани, на протилежному березі лиману, розкинулося місто, що нині має назву "Білгород-Дністровський". Протягом кількох століть він звався "Акерман" — "біле місто", дане йому турка­ми, що захопили ці землі й збудували там фортецю. Але цьому поселен­ню вже тоді було багато століть, і всі народи, що пройшли через ці землі, залишили свій слід. (а сама назва Дністер походить від "Істер" - "швидка ріка"; слово це фракійського походження, а Фракія—земля на Балканах часів розквіту ант. культури; фракійцем був знамени­тий Спартак). Алани вважають­ся предками суч. осетин, одного з народів Кавказу — ось яке спле­тення шляхів і доль народів побачили ми в одному й до того ж дуже короткому тексті культури - географ. назві...

Ще в період форму­вання праетносу до його складу ввійшли доіндоєвроп., індоєвроп., праслав., україно-балканські, іран., алтайські, ант., герман., віз., захід­ноєвр. складники. Щоправда, зрештою не всі ці чинники вплинули на етнос однаковою мірою. Якщо шість перших були фактично базовими, то чотири останні визна­чили не стільки «низову» базову основу, скільки сприяли ви­діленню «культ. епох», коли саме ці куль­т. впливи, стали домінуючими.

Цілком закономірно, що з самого початку укр. культура набувала «поліфонічного» внутр. змісту.