9. Правові норми:

В Україні спостерігаємо відбиття правових норм сх. око­лиці абсолютного простору рим. права Європи. Магдеб. право як суто європ. норма самоврядування було майже в усіх містах України і скасовано лише Катериною II. Зга­даймо знамениту максиму Г. Сковороди: «Всякому городу нрав и права», та давню традицію виборності Київ. князів, вибор­ність гетьманів і отаманів, традицію свобод, що ще довго обстою­валась Слобідською Україною вже в межах Рос. імперії.

В Росії, як відомо, була абсол. монархія. Такий палкий спі­вець і знавець рос. духовності як В.Г.Бєлінський не полишає жодних сумнів щодо вихідних засад прав. традицій Росії: «Ио­анн III, которого не без основания некоторые историки называют великим, был творцом неподвижной крепости Моск. царст­ва, положив в его основу идею восточного [тобто азійського — І.Ц.] абсолютизма, столь благодетельного для абстрактного един­ства созданной им новой державы...Разрядные книги служат неоспоримым доказательством, что в древней России личность никог­да и ничего не значила».

Специф. ознакою укр. ментальності є її лінгвоцентризм. Зрозуміло, що «художній» стиль мислення найбільше відповідав емоційно-чуттєвий вдачі українця. Саме мова була про­тягом століть носієм культ. ідентичності укр. народу. В культ. просторі українців мова виступала справжнім за­мінником філософії. Світосприйняття українців відбивалось не у філософ. та природознавчих трактатах (як це було в Зах. Європі), а в поезії, нар. епосі, піснетворчості.

Для кожної нац. культури мова уособлює її святощі, її нац. скарб, вона, як важливіша нац. ознака віддзеркалює ступінь розвитку культури народу, нац. свідо­мості. Глибокі думки щодо нац. мови як феномена культу­ри обстоював І. Огієнко у своїй відомій праці « Укр. культу­ра», де він зазначав: «...І поки живе мова — житиме й народ, яко національність. Не стане мови — не стане й національності: вона геть розпорошиться поміж другим народом». А про укр. мову він писав: «А наша мова українська, чарівна наша мова, всім світом вже визнана за одну з найзвучніших, наймелодійніших мов... Зародившись десь на світанку сусп. слов. життя, мова наша витерпіла страшне лихоліття татарщини, пережила утиски Польщі, пережила наскоки Москви і, проте, перегорівши як криця, дійшла до нас чистою, свіжою, музичною, незаплямованою, справді щирослов'янською мовою... ».

10. Освіта укр. культурі завжди була вельми шанованою, бо справді вільною людиною може бути тільки освічена людина.

На Україні з давніх часів існувала досить розвинена система нар. шкіл, шкіл братчиків, монастирських шкіл. Про рівень освіти в Україні яскраво свідчить такий факт: в 1654 р. — році приєднан­ня України до Росії — в Україні було 24 типографії.

Розвиток освіти в Росії дуже відставав порівняно з Україною. Перша публічна школа в Москві була відкрита тільки в 1664 р. випускником Києво-Мог. академії Семеоном Полоцьким. В 1685 р. інший випускник Києво-Мог. академії Стефан Яворський створює оспівану Пушкіним Славяно-греко-лат.академію за зразком Києво-Мог. академії. В Росії у році приєднання України до Росії було тільки 2 типографії.

7. ? Месіанство і пасіонарність (пристрасної покликаності) в Україні не було і немає. Укр. нар. ментальність не сприймає і завжди критично налаштована до подібних речей.

В історії Росії месіанство і пасіонарність є характерними риса­ми. Вже згадуваний В.Г. Бєлінський, як відомо, надихався у своїй творчості цим характерним тяжінням Росії до очолювання посту­пу всього людства: «...назначение нашего отечества, нашей вели­кой Руси, состоит в том, чтобы слить в себе элементы всемирно-ист. развития, доселе исключительно являвшиеся только в Зап. Европе».

Вся історія Росії у XX ст.пройшла під знаком більшовистської переконаності в іст. місії рос. пролетаріату прокласти всьому людству шлях до світлого майбутнього — комунізму. Історія Росії вщерть переповнена пасіонарними особистостями, всілякими самозванцями і іншими претендентами на престол, провидцями та дух. керманича­ми.