Сенсорність

- носієм є сіл. населення, яке звикло прагматично розв'язувати існуючі проблеми. Однак ця риса була дуже розмита в рад. період. У полі­тиці часто-густо сенсорність виявляється у вигляді скеп­т. сприйняття нових ідей. Люди більше довіряють тому політикові, який робить акцент на звичних способах розв'язання соц. завдань. Не сприймаються надто рев. ідеї та інновації. Так, нинішнє укр. село скептично сприймає ідею продажу землі як основного елемента зем. реформи, але вже не довіряє колгоспним формам.

- виявляється також у любові до комфорту, несприйнятті конфліктів, терплячості і вмінні ла­вірувати, уникаючи драм. колізій.

4) Екстернальність - її носії шукають причини невдач не в собі, а в інших, їм притаманне бажання звільнитися від відповідальності будь-якими засобами, нетерпимість у міжнац. відносинах, а в критичних ситуаціях — очікування «чого Бог пошле».

Інтернальність - активність, послідовність і відповідальність, толе­рантність у спілкуванні, високий соц. інтелект, задоволення працею і життям у цілому. Соціуми з такою ри­сою шукають причини невдач у собі і усувають негат. наслідки своїх дій самостійно.

3) Сенсорність - схиль­ність соціумів до вже апробованих способів розв'язання політ. проблем. Тут копітка праця над удосконаленням сусп. організації і технології життя замінює творчість.

Інтуїтивність - інтуїтивне сприйняття суб'єктами політ. реальності, прагнення радикально змінити її без достатньо продуманої технології цих змін. Творчий компонент тут сильніший, ніж у культурі з сенс. ознакою, але механізм реалізації значно слабший.

Екстернальність

у криз. ситуаціях часто призводить до пасивного очікування: «Що Бог дасть», «На все Божа воля» — або до панічної метушні, котра супроводжується «рев.», «патріот.» балаканиною про створен­ня комітетів підтримки «трудящих», «державності» і «духовності», «російськомовного населення», антиімперських і антиком. фронтів тощо.

Нетерпимість до своїх опонентів, не вміють цивіліз. за­собами вирішувати конфліктні ситуації. В Україні спо­стерігається висока напруга між політ. організаціями і реліг. групами. Проте екстернальна риса погамовується сенсорною рисою укр. менталітету. Тому в Украї­ні політ. конфлікти не досягають такої гостроти, як на­приклад, у Росії чи в державах Закавказзя і Сер. Азії.

5) Інтенціональність - її носії - сильні, вольові особистостей, здатних до чіткості, порядку, суворого дотримання соц. норм.

Екзекутивність - поміркованість, загадковість, непередбаченість, ліричність, апатичність, наївність, по­треба в сильному союзникові.

Екзекутивність

виражається в архетипах «доброї землі», «вел. матері», «матері-природи». Норми поведінки формуються під впливом ма­терин. цінностей. У політиці виявляється як перевага споглядального способу життя над активним. Соці­уми з такою рисою апатичні, легко піддаються навіюванню, мають потребу в сильному союзникові. Це при­зводить до того, що вигідні позиції на світ. арені займа­ють наші основні конкуренти.

Має постком., пост­рад. характер. На думку О. Рудакевича, " мають значну питому вагу елементи ком. ідеології, рад.-більшов. стереотипи, сформовані у минулому політ. переконання й настрої". Проте така політ. культура на сьогодні не є монопольною, чи тим більше офіційною

Постколоніальна. Це доводить зрусифікований стан, комплекси нац. меншо­вартості, нездатність до адекватної оцінки власних нац. інте­ресів, схильність більше розраховувати на зовн. допомогу, ніж на власні сили. Проте характер суч. соц.-політ. процесів доз­воляє твердити, що політ. культура укр. суспільства стає на­ц. та незалежницькою.

За ставленням до демократії і держави політ. культура України за­лишається авторитарною, етатистською, патерналістською. Але, як наго­лошують провідні укр. дослідники, за умов суве­р. існування відроджуються такі традиц. риси укр. політ. культури, як народоправство, толерантність, ліб. ставлення до держави (не людина і нація для держави, а держава для людини і нації).

Амбіва­лентність: вимагають повноти всіх політ. прав і свобод, але не заперечують проти відновлення елементів авторитаризму; прихильно ставляться до ідеї ринк. економіки, проте вірять, що лише планова сис­тема господарства зможе вивести країну з криз. стану.

За ідеолог. спрямованістю ха­рактерний розкол суспільства на прихильників ком. і соціалі­ст. цінностей, з одного боку, та консерв.-ліб. - з іншо­го.

Дем. транзит (перехід) природно передбачає зіткнення цінностей, які належать до традиції, та тих, що визначають нові елементи -елементи модернізації.

Суч. Україні загалом властива прихильність до західноєвроп. політ. цінностей, але помітними є риси ментальності та культури сх. народів, зокрема орієнтація на харизмат. лідерів, етатизм, патерналізм, підпорядкованість церкви державі.

обумовлено своєрід­ним геополіт. положенням наших земель між Сходом і Заходом. На відміну від західноєвроп. культури, яка пронизана духом індивідуалізму, культурі країн Сходу притаманні пріоритетність колективістських, а не особистісних інтересів, неприпустимість політ. плюралізму, персоніфікація вла­ди, тяжіння політ. лідерів до прямих, позаопосередкованих політ. інститутами контактів з масами.

На сьогодні ще не є цілісною, бо відсутні окремі компоненти культури, а багато з існуючих мають ще несформований характер.

Багато політико-культ. елементів не відпові­дають нац. характеру, традиціям укр. нації, тобто політ. культурі властива неорганічність.

На формування названих рис політ. культури в Україні впливали такі чинники:

- Україна має багату на події історію, вельми вражаюче геополіт. розташування, поліетн. склад населення.

- багатовіковий період бездержавності, коли політ. діяльність (за винятком певних періодів нац. відродження) була відсутня;

- розчленування та включення до країн з різними культ. і політ. системами, що призвело до побут., психолог. і політ. відчу­ження між різними частинами народу;

- денаціоналізація провідних верств (міщанства, військо­вих, промисловців, вел. землевласників, адміністраторів, інтелігенції);

- панування ком. режиму, що спричинилося до деформації рис індивідуалізму і прагматизму, формування патерналістських і егалітарно-колективістських цінностей.

- жителі Украї­ни сторіччями орієнтувались на норми общинного колективізму, що втілюють, насамперед, інтереси сім'ї, общини, стану, держави. З ранніх років людина відчувала не просто залежність, але й бе­зумовну підпорядкованість груп. общин. інтересам. Засуджувалася і піддавалась остракізму орієнтація на власні інтере­си. Причому в XX ст. такі традиції посилювались ще і дуже жорстоким тот. контролем держави, що виключали будь-яку активність. Ось чому в більшості регіонів люди з вел. труд­нощами сприймали ідеї ліб. демократії, основані на неприродних для них цінностях: поняття ринку, політ. і ек. свободи, конкуренції, мор. автономії тощо.

Слабо розвинена індивідуальність, низький статус особистих домагань на владу і політ. участь. Позбавлені індивідуально виношених світоглядних опор громад. і політ. уявлення більшості людей в Ук­раїні відбивають виняткову схильність до конформації, ту лег­ковірність і рухливість, що спонукає їх до постійної переоцінки політ. принципів, образів України та ін. понять. Ще не зникло серед більшості підданське спілкування і безперервна лояльність навіть не стільки до держави, скільки до реальної влади (сильному лідеру, таємній агентурі служ­би безпеки, ЗМІ та ін.). І тільки в окремих колах міс. населення, серед підприємців і інтелігенції відбу­лася деяка дем. ціннісна переорієнтація. Мабуть, саме ця вузька частина населення і є тією соц. спільністю, що виявляє соціокульт. підтримку дем. перетво­ренням. Люди ж з панівними загальноколективістськими ознака­ми поведінки зорієнтовані скоріше на механічне, а не на усвідом­лене приєднання до реформ, тяжіючи до участі в політ. житті, позбавлені індивід. відповідальності за свої вчинки. А це неминуче зміцнює показні риси батьків. турботи в діяль­ності держави, стає перепоною розширенню прав і свобод особи­стості.

Риси дух. і практ. активності людей свідчать, що в Ук­раїні домінує політ. культура традиціоналістського патріар­х. типу:

заідеологізованість мислення більшості населення України, що зумовлює нетерпимість до людей інакомислячих, з нетрадиц. світоглядом, загальнокульт. нерозвиненість громад. позицій, низька поінформованість і компетентність в управлінні справами суспільства, держави; прав. нігілізм, тобто огульне заперечення всього, а також інші. Все це не сприяє прискоренню і розширенню процесів демократизації, засвоєнню досвіду дем. роз­витку ін. країн, знижує чутливість людей до мор.-ет. стимулів, тяжіння до перегонів і рап­товості, навіть нерідко до застосування насильства в перетвореннях суспільства.

Але це не означає, що традиціоналістський тип політ. культури вічний і непереборний. В будь-якому суспільстві діють потужні фактори, створюються потреби в інокульт. спілкуванні людей, всеосяжні міжкульт. дух. взаємодії безлічі соц. суб'єктів. Поступово відок­ремленість закостенілих традицій руйнує безперервне взаємоспілкування субкультур, інтеграцію міжкульт. досвіду, ство­рення нових цінностей і орієнтирів. І якщо ті або інші субкультури неспроможні сприймати передові, дем. цінності, то люди, зневірившись в них, не бажають користуватися їх нормами. Від ступеня демократизації влади і підвищення інтенсивності міжкульт. спілкування і залежить руйнування і усунення з політ. життя застарілих норм поведінки і цінностей.

Проте такі риси, як світоглядна толерантність, традиц. демократизм, високий естетизм, що раніше були при­чиною невдач у боротьбі за державу, в нинішніх умовах у випадку успішної сусп. модернізації можуть прислу­житися на шляху відродження України у цивілізованому світ. контексті.

Необхідно звернути увагу на те, що укр. ментальність зав­жди зазнавала руйнувань — позбавлення можливостей незал. життя негативно позначилось на дотриманні таких якостей, як гідність, честь, совістливість, прагнення до волі тощо, вимагало конформізму, приниження, слухняності, відмови від самостійності і т. ін. Однак, незважаючи на всі випробування, що зазнав укр. народ, він як народ, нація зберігся, отже, залишилась живою його душа, ті якісні основи, що її наповнюють. Проте змушені жити в умовах, які перешкоджали розкрити себе, свої сили й можливості, українці змогли реалізувати свій дух. потенціал.

Доказом цього є багата, а разом з тим і складна історія укр. худ. культури. Вона зазнала важких випробувань, пережива­ла часи руйнування і відродження. Українська художня культура жила в умовах асимілювання, її досягнення часто знецінювались чи присвоювались іншими культурами, вважалися цінностями ін. культур. Прагнення укр. народу до збереження нац. самобутності сприяло активному опору процесам розчинення укр. худ. життя в інших художніх системах, запере­чення його значущості. Українці зосереджували себе на розвитку, збереженні витоків і цінностей своєї худ. культури.

Україна з її стражденним народом та його багатою худ. культурою для багатьох постає загадкою, бо з наук. точки зору важко пояснити, як, завдяки чому через століття потрясінь, без­честя, знищення змогла пронести дух. естет. суть, зберегти й утвердити в пам'яті поколінь кращі худ. зразки, зробити їх основою худ. життя усіх часів.

Процеси «виживання» українства, ізоляції, асиміляції викли­кали реакцію концентрації духовності в худ. явищах, встановлення святого ставлення до традицій, самобутніх коренів ху­д..життя. Особливості ментальності укр. народу, його життя, прир. умови, в яких він жив, визначали гол. якості його худ.культури. До них належать такі:

— висока духовність, що пронизує всі художні явища. Духовність українців поєднувала в собі духовні начала язичества та духов­ну основу християнства. Найповніше вона була втілена в худ. системі Київ. Русі, коли духовність виступала гол. життєвим орієнтиром. Зосередженість на оспіву­ванні радощів і смутку людей, їх мужності і простоти, любові до світу, мор. чеснот, готовності постраждати за праве діло і т. п., тобто спрямованість на дух. досконалість ви­знається властивою рисою для укр. життя всіх часів, відрізняє його зміст і напрям. При цьому митці відмовляють­ся від залучення до худ. процесу всього того, що над­мірно потворне, що є люд. вадою, відштовхує сповнене жорстокістю тощо. Вони акцентують увагу на пізнанні життя через кохання, на житті з любов'ю, утверджують благородство і високу мораль;

— дотримання в худ. діяльності етичних ідеалів. Подібно до того, як у давньогр. понятті калокагатії поєднювались уявлення про добро і красу, в укр. худ. культурі явища краси існували лише в проявах добра, любо­ві, справедливості. Будь-який вид худ. творчості, все мистецтво і за змістом, і за формою пронизані високою морал­лю, підпорядковані їй;

— порівняно довготривале збереження в худ. житті усного типу культури. Завдяки цьому укр. худ. система найбільш повно виявила себе в нар. піснях і танцях та обрядах, у нар. музиці та живопису і т. п. Крім того, усний тип культури характеризує анонімний суб'єкт. Він пов'язаний з тим, що у створенні худ. цінностей бере участь вел. кількість людей. Усний тип культури базуєть­ся на залученні в процес створення худ. цінностей прак­тично кожної людини, реалізує себе в нар. творчості;

— зосередженість худ. процесів у системі нар. життя. Власне, у сфері народної творчості найповніше й найяскравіше зосередився худ. пафос нації, тут закріплені її гол. худ. досягнення. Професійна гілка мистецтва, що виникла за часів Київ. Русі, довгий час розвивалася в руслі нар. мистецтва, дотримуючись його форм і відповідаючи його вимогам. Лише на межі XVII та XVIII ст. остаточно відбулося виокремлення профес. та нар. мистецтва, хоча українських художників-професіоналів відрізняли потяг до нар. витоків, зосередженість на нар. ідеалах. Прагнення краси, прекрасного охоплювало всі сфери життя українців, з'являлося в усіх видах життєдіяльності. Історія свідчить про те, що майже всі життєві ситуації укр. народ намагав­ся наповнити красою, її вищий прояв він вбачав у природі, вважав своїм ідеалом прир. красу. Побут. устрій теж підпорядко­вувався ідеалам природної краси.

Твори укр. худ. системи (і традиц., і профе­с. мистецтва) насичені поетичністю та ліричністю. Поетичність у худ. творчості обумовлена поетикою взаємовідносин україн­ців з природою, відносин у сім'ї, взаємин між чоловіком та жінкою. В худ. творах завжди підкреслювали мор. чистоту, душев­не благородство людини, зосереджували увагу на щирості. Ліричність як одна з ознак укр. худ. культури пов'язана з потре­бою українців відтворити будь-які події, будь-які явища у формі суб'єкт. переживань, надати їм інтимнішого забарвлення. їх наявність робить твори мистецтва близькими та зрозумілими всім людям, забезпечує панування в них душевних, почуттєво-родинних основ, стверджує співпереживання й співчуття.

Не можна не зауважити, що твори укр. худ. куль­тури сповнені трагізму, світлого смутку та героїзму, що виходять з самого життя укр. народу. Волелюбство в умовах постій­ного гноблення, надія при майже повній безвихідності відрізняли українців, надавали навіть найдраматичнішим ситуаціям оптиміс­т. характеру. Тому стан смутку наповнювався світлом віри, надії, любові. Смуток і віра, героїзм і надія — начала, що визна­чають худ. життя України.

Окреслені якості укр. худ. культури не вичерпують її багатогранність та глибину, хоча й дають уявлення про її самобутність, неповторність. Ці якості виявляються в усіх компонентах худ. процесу, але більш всього пов'язані з нар.твор­чістю. Про це свідчать різні види мистецтва.

Худ. прагнення народу, їх суттєвість і спрямованість втіле­ні в такому невід'ємному компоненті нац. культури, як свята та обряди. Особливістю укр. свят та обрядів є їх на­повненість піснями, танцями, підпорядкованість найскладнішим драмат. законам, пронизаність театралізованими діями. Укр. обрядовість і святковість мають яскраво виражену худ. спрямованість, базуються на вишуканих худ. образах, передбачають органічне включення людей в худ. діяльність, котра забезпечує їх створення, тобто вимагає участі народу в таїнстві творіння свята чи обряду. Інакше кажучи, укр. свята та об­ряди усували можливість їх пасивного використання, планували активний процес їх створення кожною людиною.

Особливо варто наголосити на становищі художника в Україні. Тут його здавна шанували, до його думок прислухалися, на його погляди орієнтувалися. Святими для укр. народу стали Т. Шевченко та Г. Сковорода, портрети яких нерідко висіли на покутті сіл. хати разом з образами, прикрашались рушниками, вшановувались поряд з іконами. Проте долі митців не були легкими — вони начебто повторювали, віддзеркалювали долю свого народу. І бідність, і невизнаність, і звинувачення у вторинності — все це супроводжувало фактично кожного митця на його шляху. Жорстка централізація худ. процесів з боку держав, що підпорядкову­вали собі Україну, звужувала поле діяльності майстрів, обмежува­ла можливості реалізації творчих потенцій. Імена багатьох худож­ників забувалися, їх відкриття часто не визнавались або примен­шувались. Укр. художник, таким чином, частіше всього залишався невідомим як для світової худ. культури, так і для свого народу.

Попри все, ми можемо говорити про феномен укр. куль­тури, який проявився в тому, що вона розвивалася в руслі світ. культ. процесу. Укр. худ. культура спромо­глася бути відкритою, сприймати, пристосовувати, перетворювати й українізовувати різноманітні впливи, які відчув укр.на­род протягом своєї історії. Поряд з цим на терені України був створений такий культ. потенціал, що вона постачала таланти ін. культурам, її «дух. соками» живилися чужі панівні держави. Імпульси активного розвитку і розквіту чергувались з періодами гальмування, а то й руйнування. Так, доба княжої України дала чудову літературу й таку ж архітектуру; коз. доба прикметна неповторним у своїй красі коз. бароко; в той час, коли Східна Україна переживала драму Валуївського і Ємського указів, галицька Україна стала до певної міри центром відроджен­ня укр. культури; на поч. XX ст., коли Зах. Україна в умовах пол. затиску не могла розгорнути культ. потен­ції, на східно-укр. землях знайшлося чимало діячів, які в умовах тоталітарного режиму піднесли культ. рух на вищий щабель, навіть заплатили за це своїм життям.

Отже, культ.життя на укр. землях не переривалось ніде і ніколи, створювало специф. худ. систему, віддзеркалювало сутність укр. ментальності, виявилось здатним про­явити свої індивід. особливості у тісному зв'язку з європ. та загальнолюд. культурою.