Основні етапи української культуроґенези

Періодизація української культуроґенези

Учені вважають, що тер. України були залюдненою майже мільйон років тому. При­чому найпершою освоєною територією були землі Закарпаття. Основними заняттями прадавньої людини були полювання та збиральництво.

Рання українська культура

Можна назвати такі етнокультурні етапи в дохрист. культурі України:

1. Дотрипільська доба (до V тис. до н. е.).

2. Трипільська доба (V-III тис. до н. е.).

3. Післятрипільська доба (II тис. до н. е.).

4. Скіфо-сарматська доба (VII ст. до н. е. — III ст. н. е.).

5. Слов'янська доба (І тис. н. е.).

6. Доба Русі-України (від VII ст. н. е.).

Найбільший вплив на становлення культу­ри України за дохристиянської доби мали такі неслов. культури:

1) трипільська, що започаткувала традиції землеробства;

Трипільська культура була одним із джерел слов'янської, зокрема української, культури. Свою назву ця культура отри­мала від села Трипілля на Київщині (місце перших археоло­гічних знахідок цієї культури). її хронологічні рамки — IV— ПІ тис. до н.е., географічні — Правобережна Україна, землі Польщі, Молдови, Румунії.

2) кочова, скіфо-сарматська, що залишила багатий мистець­кий спадок;

Скіфо-сарматський період, датований VII ст. до н. е. — /// ст. н. е., характеризується поширенням кочових племен на величезній території від Алтаю до Середземного моря. Різні скіфські племена (царські скіфи, скіфи-орачі тощо) суттєво відрізнялися за своєю культурою. Значний вплив на пізнішу культуру місцевих племен справило скіфське мистецтво у так званому «звіриному стилі».

3) антична (через мережу чорноморських колоній на пів­острові Крим), що прилучила місцеву культуру до світового культурного простору.

З VI ст. до н. е. розпочалася грец. колонізація При­чорномор'я. Міста-колонії Тіра, Ольвія, Херсонес, Феодосія, Пантікапей, Танаїс, Фанагорія були носіями ант. тра­дицій, а згодом — популяризації християнства в Київ. Русі. Вони відігравали значну роль в активізації торг. зв'язків слов'янських племен із західноєвроп. світом. На думку деяких дослідників, ант. впливи є досить відчут­ними в укр. етнографії.

У сер. VII cm. слов'яни почали вивільнятися з-під вла­ди завойовників, внаслідок чого утворюються племінні союзи полян, сіверян, древлян, дулібів, угличів, тиверців. Серед цих племен Нестор-літописець провідного значення надає поля­нам і древлянам з центром у Києві. Основна властивість східнослов. культури — язичн. світогляд: ієрархізований пантеон божеств (Перун, Велес, Даждьбог, Стрибог, Сварог, Хоре, Симаргл, Мокоша), культ природи, культ роду.

Витоки укр. пракультури становлять неповторний комплекс багатьох расово-етнічних, мовних, прир. та геополіт. чинників. Суттєвий вплив на матер. і дух. культуру дохрист. доби завдали скіфи, трип. культура та культура ант. Греції і Риму.

готи (що збуду­вали тут, за свідченням древніх авторів, велетенську імперію із столи­цею на Дніпрі — Данапрштадтом — і на своїх човнах плавали аж до Чорн. моря, а суходолом дісталися до Італії, де 493 р. заснували на уламках Зах. Рим. імперії Остгот. королівство

Потім у степ. частині України майже тисячу років домінували народи тюркського походження. Особливо важливу роль у культ. передісторії України випало зіграти хозарам і булгарам. Деякі великі вчені пов'язують з хозарами заснування Києва, а в преамбулі Консти­туції Пилипа Орлика 1714 р. пропагується думка про походження укр. козацтва від хозар.

Починаючи прибл. з V ст. н.е. можна говорити про початок формування протоукр. етносу, тобто слов. племен

Культура Київ. Русі. Етн. консолідація східнослов. племен у ІХ-Х cm. завершується формуванням ранньофеод. держави Київ. Русь. Гол. чинником цього процесу стало запровадження християнства князем Володимиром Великим 988 р. Уже наприкінці X cm. Київ. Русь займала вецеличезну територію — від Кар­пат до Волги, від Балтики до берегів Чорн. моря. Найвищо­го розквіту культура Київ. Русі досягла за часів Ярослава Мудрого {XI ст.).

З прийняттям християнства культура Київ. Русі під­нялася на вищий щабель, по-перше, підвищивши статус краї­ни, по-друге — долучившися до культури розвинених країн. Особливо зміцнилися зв'язки з Візантією, яка подальші кілька століть багато в чому визначала розвиток країни.

Важливим кроком у розвитку культури Київ. Русі ста­ло поширення грамотності: з'явилася писемність (запозичена з Болгарії слов. абетка), було відкрито школи, надрукувано перші книги тощо. Церква відіграла значну роль у підви­щенні рівня культури, розвитку літератури, мистецтва, літопи­сання та архітектури.

Культурі Київської Русі притаманний специфічний фено­мен — двовір'я: після прийняття християнства язичницький світогляд не зник, а був інтегрований у християнство. Так, були збережені головні свята й основні божества, які отримали статус святих і, відповідно, нові імена.

Найзначніші досягнення культури Київ. Русі:

• становлення державності, розвиток юр. і полі­т. інституцій (зводи законів «Правда Ярослава», «Руська правда»);

• розвиток літописання та літератури («Повість времінних літ» Нестора, «Слово про закон і благодать» Іларіона Київського, «Слово о полку Ігоревім» невідомого ав­тора);

• розвиток образотв. мистецтва, зокрема іконопису (найбільший шедевр — ікона «Владимирська Богоматір» написана наприкінці XI — на поч. XII ст.), а також мозаїки, фрески, книжкові мініатюри;

• розвиток архітектури (Софійський собор, Золоті во­рота, Десятинна церква, Успенський собор, Києво-Пе­черська лавра);

• розвиток ужиткового мистецтва (одяг, прикраси);

• розвиток музичного мистецтва.

Отже, культура України-Русі ІХ-ХШ cm. успадкувала куль­турні здобутки протослов'янських племен і держав, увібрала в себе східні, античні, європейські впливи, її культура стала видатним явищем середньовічної європейської культури.

Після смерті Ярослава Мудрого розпочалися відцентрові процеси, що завершилися остаточним розпадом Київської Русі у XII ст. З цього моменту єдиний розвиток давньоруської куль­тури був перерваний, князівства розпочали культурний рух за власними траєкторіями. Найбільшої могутності набули Галиць-ко-Волинське, Володимиро-Суздальське, Новгородське князів­ства. У середині XIII cm. поступальний розвиток давньоруської культури був перерваний монголо-татарською навалою.

2. Запровадження християнства в Київ. Русі мало важливе політ., дух. і соц.-ек. значення.

Під впливом віз. культури у слов'ян стала оформлюватися власна худ. школа, що увібрала в собі традиції дохрист., язичеського мистецтва і культури, творчо опрацювавши віз. зразки, доповнивши та трансформувавши їх у дусі власної худ. системи.

Укр. культура XIV-XVIII ст. У зазначений період укр. культура перебувала у складному становищі, оскільки українські землі були розподілені між Поль­щею, Литвою, Угорщиною (Закарпаття), Туреччиною (частина Буковини), Рос. імперією (схід­ні землі). На тер. України також здійснювалися часті спустошливі татар. вторгнення. Проте саме в означений період відбувається піднесення укр. культури, пов'язане з консолідацією укр. народу в боротьбі за свій подаль­ший етн. розвиток.

Дух. домінанта цієї доби — розвиток освіти, поява брат­ських шкіл. Братства — це релігійно-нац. товариства, створені при церк. парафіях членами ремісничих та це­хових організацій. З кінця XVI cm. братства розгорнули куль­турно-освітню діяльність, відкриваючи школи, бібліотеки та друкарні.

Першою навч. установою, що поєднувала давньо­руські та західноєвроп. традиції освіти, стала Острозька вища школа (1576 р.). У XVII ст. центром розвитку наук. знань на Україні став Києво-Могалян. колегіум, ство­рений Київ. митрополитом Петром Могилою 1632 року (1701 р. — перетворений на Академію).

Визначна культур­на постать цього періоду — видатний укр. філософ Г. С. Сковорода.

Основні культурні здобутки укр. культури XIV-XVIII ст.:

• Запорізьке козацтво як автентичний український фено­мен;

• поширення Магдебурзького права на українських зем­лях;

• перша в Європі Конституція (Конституція Пилипа Ор­лика);

• дуалізм (двоїстість) — саме тут зароджується протисто­яння «пропольського» Заходу та «проросійського» Схо­ду України;

• розвиток у контексті західноєвропейських ренесансних (а згодом — і новочасних) тенденцій (антропоцентризму, гуманізму, освітянства);

• розвиток мережі освітніх закладів;

• розвиток друкарської справи;

• розвиток усної народної творчості, декоративно-ужитко­вого мистецтва;

• поява автентичного українського лялькового театру — вертепу (XVII ст.);

• розвиток архітектури (замки, фортеці, церкви, монас­тирі), панівний стиль — українське, або козацьке бароко {XVII-XVIII ст.).

Отже, у XVI-XVІII ст. культура України досягла значних успіхів, вбираючи кращі європ. взірці та поєднуючи їх з нац. традиціями.

Однією з характерних рис укр. культури поч. XVI ст. стає Відродження. Ознаками його були:

яскраво виражений антропоцентризм ренесансного мислення; поширення ідей гуманізму; розвиток мережі освітніх закладів, друкарської справи, усної народної творчості, архітектури, образотв. мистецтва; скульптури і архітектури.

Наступний період — третій — це час, позначений формуванням укр. народ­ності.

Формування укр. народності проходило на тер. Київ., Переясл., Чернігово-Сіверського, Волин. і Галиць­кого князівств.

Центром цього процесу стало Сер. Подніпров'я. Укр. на­родність починає виступати як окрема етнічна спільність зі своєю мовою, територією, особливостями ек. життя і своєрідною культурою. Назва «Україна», яка спер­шу вживалася тільки у Півд. Русі, набула також етнічного значення і поширилася на всі землі, де формувалася укр. народність. До сер. XVIІ ст. тривав процес формування основнихрис укр. народності, складалася її територія, мова, ек. спільність, психічний склад.

Укр. культура др. пол. XVII-XVIII ст. досягає порівняно високого рівня. Серед її характерних рис — формування нац. самосвідомості укр. народу; розвиток освіти; розвиток стилів бароко та класицизму в архітектурі.

Укр. нац.-культ. відродження. Кін. XVIII ст. — поч. XX ст. в історії укр. культури отри­мав назву «українське нац.-культ. відродження». Цей процес розпочався на схід­ноукр. землях (як протидія посиленій імперській політиці Росії), його носієм стало село, де краще зберегли­ся автентичні традиції та укр. мова. Гол. інтенція — культурно-просвітн. діяльність дворянства та польсько-укр. шляхетства, нац.-культ. рух нар. мас. Поштовхом до укр. відродження стала Фр. революція, що проголосила «права на­родів».

Ключовою фігурою на цьому етапі став Т. Г. Шевчен­ко (І814-186І).Інші видатні постаті цієї доби: митці П. Гулак-Артемовський, Г. Квітка-Основ'яненко, А. Метлинський, І. П. Котляревський, Марко Вовчок; вчені О. Потебня, В. Антонович, І, Пулюй.

Важливими подіями даного періоду стало відкриття Хар­ків. (1805 р.) та Київ. (1834 р.) університетів, що стали важливими осередками культ. розвитку.

Основні етапи укр. нац.-культ. від­родження:

1) академічний, або шляхетський, — етап збирання куль­турної спадщини (кінець XVIII — 40-ві роки XIX ст.);

2) українофільський, або культурницький (народницький) етап (1840-1880 pp.);

3) політичний, або модерністський (1880-1914 pp.). Першою політичною таємною організацією в Україні було

Кирило-Мефодіївське братство, до складу якого входили Т. Шевченко, М, Костомаров, В. Білозерський, М. Гулак, П. Куліш та інші. Основна форма діяльності — філософ. й політ. дискусії, вироблення програми, пошук знань і формування завдань щодо визволення слов'ян і створення союзу незалежних слов. держав.

Укр. нац.-культ. відродження — це процес становлення й розвитку громадянсько-політ. і культ. життя України кін. XVIII- поч. XX ст. Кінцевою метою нац. відродження є створення сам. держави.

У культурі, що склалася на зламі XIX - XX ст., порівняно швидко відбуваються зміни, які значною мірою свідчать про зростання дух. потреб, особливо міського населення. Символізм та модерн, що склалися в цей час, внесли істотні корективи у ставленні до специфічних проблем худ. творчості.