Б) Антропологічний тип

Важливим джерелом вивчення етногенетичних проце­сів є дані антропології.

Відоме положення про те, що «чистих», не змішаних у расовому відношенні народів уза­галі не існує, цілком стосується й українців. Антропол. дослідження показали, що не тільки нема єдиного укр. расового типу (як і, скажімо, рос. або німецького), а й наявні досить значні відмінності у межах відповідних регіонів. За даними В. Д. Дяченка Україна поділяється при­наймні на 5 областей:

центральноукраїнську; валдайську, або деснянську; ільмено-дніпровську; нижньодніпровсько-прутську; карпатську.

Сучасні антропологи виділяють у межах України 4 антрополог. області і відповідно 4 антро­пологічних типи: центральноукраїнський, карпатський, ни­жньодніпровський, валдайський (або деснянський).

У центральноукр. області (Сер. Наддніпрян­щина, Поділля, Слобожанщина) антропол. склад слов. населення відчував вплив давн.

1) ірано-скіф. та сармато-алан. морфолог. субстра­ту, а на півд. Київщині, Черкащині та Полтавщині — певної монголоїдної домішки (передусім половецької).

2) Карпат. обл. (півн. схили Карпат та Закарпат­тя) визначається найбільш європеоїдним комплексом рис морфолог. будови, близьким до сусід­ніх слов. та неслов. груп Центр. Єв­ропи та Балкан. У його формуванні відчувається помітний вплив фракійського субстрату.

3) Те ж саме можна сказати про нижньодніпровсько-прутську область (Буковина, Пів­д. Полтавщина та Дніпропетровщина), долучивши сю­ди ще й іран. субстрат.

4) Валдайська (деснянська) обл. (півн. р-ни Київщини та задеснянські р-ни Чернігівщини) виявляє давні риси морфолог. будови з домішками балтського морфолог. компонента, який присутній і в деяких ін. регіонах: Во­лині, Зах. Поліссі, Прикарпатті.

Ці давні риси сяга­ють неоліт. доби, що може бути ще одним доказом формування ядра сх. слов'янства саме на цій тери­торії.

В) Мова.

а) Походження. Укр. мова бере початок із територ. еле­ментів давньоруської мови. При значній мовній єдності східнослов. народів у процесі їх формування склалися специфічні особливості мови кожного народу. Приблизно з другої половини XII ст. проявляються окремі риси рос., укр. та білор. мов, котрі поступово формувалися. Для української мови цей процес тривав до XVII ст.

У ранній період утворення укр. народності серед населення панували традиції літ. мови Київ. Русі. Поряд із мовою, яка формувалася на основі місц. діалектів, існувала літ. книжна мова, загальна для сх. слов'ян і близька до суч. мови півд. слов'ян.

Пізніше, коли більша частина укр. та білор. земель перебувала у складі Лит. князівства, на давньоруській мовній основі почала формуватися за­г. літ. українсько-білоруська мова. Вона знайшла відображення у багатьох пам'ятках писемності обох народів і відіграла важливу роль у різних сферах їхнього сусп. життя.

У XVI—XVII ст. в Україні склалися дві літ. мови: слов’яно-руська як наслідок взаємодії церковно­слов. і давньоруської літ. мов (вживалася переважно у церк. літературі) і так звана «проста мова», яка базувалася на давньоруській літературній, але увібрала значні впливи живої укр. мови.

У процесі формування укр. народності й нації укр. мова набула специф. загальноукр. рис, зберігаючи разом із тим внутрішнє діалектне члену­вання (середньопридніпрянські, поліські, подільські, закар­патські та інші говірки). Ці говірки умовно об'єднані в три діалектні групи: північну, південно-західну і південно-східну. Суч. укр. літ. мова сформува­лася на основі середньопридніпрянських (полтавсько-київських) говірок на рубежі XVIII—XIX ст. і в процесі свого розвитку увібрала в себе діалектні елементи ін. районів України.

б) Специф. ознакою укр. ментальності є її лінгвоцентризм.

Зрозуміло, що «художній» стиль мислення найбільше відповідав емоційно-чуттєвий вдачі українця. Саме мова була про­тягом століть носієм культ. ідентичності укр. народу. В культ. просторі українців мова виступала справжнім за­мінником філософії. Світосприйняття українців відбивалось не у філософ. та природознавчих трактатах (як це було в Зах. Європі), а в поезії, нар. епосі, піснетворчості.

Для кожної нац. культури мова уособлює її святощі, її нац. скарб, вона, як важливіша нац. ознака віддзеркалює ступінь розвитку культури народу, нац. свідо­мості. Глибокі думки щодо нац. мови як феномена культу­ри обстоював І. Огієнко у своїй відомій праці « Укр. культу­ра», де він зазначав: «...І поки живе мова — житиме й народ, яко національність. Не стане мови — не стане й національності: вона геть розпорошиться поміж другим народом». А про укр. мову він писав: «А наша мова українська, чарівна наша мова, всім світом вже визнана за одну з найзвучніших, наймелодійніших мов... Зародившись десь на світанку сусп. слов. життя, мова наша витерпіла страшне лихоліття татарщини, пережила утиски Польщі, пережила наскоки Москви і, проте, перегорівши як криця, дійшла до нас чистою, свіжою, музичною, незаплямованою, справді щирослов'янською мовою... ».

г) Мовне питання. Укр. мовою у державі вільно володіють понад 40 млн. чоловік, або 78 % усіх жителів.

Чисельність укра­їнців, що вважають рідною мову своєї національності, становить 32,8 млн. чоловік.

Крім того, понад 4 млн. чоловік вважають укр. мову другою після рідної, якою вони вільно володіють.

Д) ОСОБЛИВОСТІ УКРАЇНСЬКОГО МЕНТАЛІТЕТУ

Менталітет. У XIX ст. виникає психолог. напрям у до­слідженні культури. Його засновники М. Лацарус та X. Штейнталь — стверджували, що «всі індивіди одного народу несуть відбиток... особливої природи народу на своєму тілі та душі»¹.

Психічна подоба представників одного народу має на­зву «нар. дух».

Представники школи «Анналів» — Л. Февр і М. Блок — поз­начили цим терміном «дух. формації іст. спільнот».

Менталітет (лат. metis (mentis) — спосіб мислення, склад душі) — це специфіка світосприйняття та світотлумачення, властива конкретному народові.

Як зазначає суч. дослідник Ф. X. Кессиді, «кожна нація — це свого роду індивідуальність, жива цілісність, гол. ознаками якої є особливості психічного складу і типів мислення. Історія кожного народу (за інших рівних умов) є результатом взаємодії змінного соц. середовища і відносно незмінного складу (характеру) дух. світу цього народу».

Світогляд укр. народу містить де­кілька нашарувань: архаїчні (індоєвроп.), давньослов., христ., постхрист. (модернізаційні).

Наслідки для укр. менталітету мала і соц. історія - Україна зазнала безперервної навали різних агресорів (татар., пол., рос., ні­м.) та всіляких спроб акультурації ними українства. Крім цього негативно вплинули постійні міграціЇ - ставали причиною неусталеності, постійного відчуття маргінальності.

Важливим фактором є специфіка міжсуб'єктних відносин, яка проявилася в постійній зраді укр. ватажками власного народу. Формується комплекс меншовартості й почуття зайвості. Таким чином, закладається модель світосприйняття, з якої ви­лучено елемент соц. комунікації заради досягнення спільної мети.