6.3.Фактори, які впливають на собівартість перевезень різними видами транспорту.

• Зниження собівартості продукції визначається правильним співвідношенням темпів росту продуктивності праці і росту заробітної плати. Ріст продуктивності праці повинен випереджати ріст заробітної плати, забезпечуючи тим самим зниження собівартості продукції

• .Економічні фактори найбільш повно охоплюють всі елементи процесу виробництва-засоби виробництва, предмети праці і сама праця. Вони відбивають основні напрямки роботи колективів підприємств по зниженню собівартості:

• Підвищення продуктивності праці

• Впровадження передової технології

• Краще використання устаткування

• Здешевлення заготівлі і краще використання предметів праці

Скорочення адміністративно-управлінських та інших накладних витрат і втрат.

7.Ціноутворення транспортній галузі.

План

1.Економічний зміст і функції ціни.

2.Види цін.

3.Формування ціни підприємства. Методи ціноутворення.

1Економічний зміст і функції ціни

Важливим економічним важелем ринкового господарства є ціна. За її допомогою виражається вартість усіх видів продукції, послуг та ресурсів, вимірюються економічні величини обсягів виробництва, обігу і споживання, основних оборотних фондів, складові валового національного продукту тощо. Ціни слугують інструментом управління в будь - якій економічній системі.

Ціна - це грошовий вираз вартості товару. Ціна - величина не постійна, вона, як правило, збігається із вартістю. Вона може бути вищою від вартості при дефіциті товарів на ринку або нижчою за вартість при їх надлишку, залежить також від купівельної спроможності грошової одиниці.

Суть ціни, її економічна роль розкривається в функціях, які вона виконує:

• вимірювально - інформаційна функція. По-перше за її допомогою здійснюється вираження в грошовій формі вартості натуральних обсягів ресурсів, витрат і результатів, а також різних показників (кількісні показники, доходи, рентабельність, фондовіддача, матеріалоємність, продуктивність праці, ефективність), використаних у господарчій практиці. По-друге, вимірювання і облік суспільної праці.

• Друга функція - - підтримка збалансованості й рівноваги у господарстві. Через ціни здійснюється зв’язок між виробництвом і споживанням, пропозицією і попитом.

• Розподільча функція. Ринкові ціни визначають розподіл вартості суспільного продукту й національного доходу, покриття витрат виробництва, створення нагромаджень у галузях, на підприємствах, у регіонах, а також впливають на формування доходів певних соціальних верств населення.

• Особливого значення в умовах ринкової економіки набуває стимулююча функція ціни.

По-перше, за допомогою ціни заохочуються ті підприємства, які домагаються кращих результатів шляхом збільшення випуску та реалізації продукції. По-друге, через ціни стимулюються підприємства, які знижують витрати виробництва порівняно з діючою ціною, використовують передову техніку і технологію, отримуючи вищий прибуток за рахунок збільшення рівня рентабельності. По-третє, вищою ціною стимулюється виробництво продукції нового асортименту, високої якості, що має підвищений попит у населення;

по-четверте, зниження або підвищення ціни стимулює, або, навпаки, стримує придбання товарів споживачами.

• Певною мірою ціна виконує ще й соціальну функцію, бо від неї залежить обсяг і структура споживання матеріальних благ і послуг, споживчий бюджет населення.

Усі функції цін пов’язані між собою. Одна функція повинна не заперечувати іншу, а сприяти її прояву

2.Види цін.

В чітко налагодженій економіці передбачається взаємодіюча систем цін на різні групи товарів і послуг. Вона включає

оптові ціни, за якими підприємства продають свою продукцію іншим підприємствам і фірмам;

тарифи на перевезення вантажів різними видами транспорту, а також за споживання електроенергії, палива, води, тощо;

закупівельні ціни на сільск/госп-ку продукцію; роздрібні ціни, за якими товари і послуги реалізуються населенню. Кожний вид цін має свою структуру і свої особливості формування.

Більш гнучкими, що відбивають конкретні умови виробництва, є

договірні й вільні ціни. Ціни, які встановлюються на основі офіційних договорів, контрактів між сторонами, що продають і купують певну продукцію, називаються договірними(контрактними). Перехід від централізованого встановлення державних цін до вільних ринкових цін називають ліберизацією цін, оскільки при цьому ціни вивільнюються з-під державного впливу, знаходять вільний вияв.

Ціни, що функціонують у суспільстві , поділяються на окремі види, залежно від того, хто їх установлює. За цією ознакою вони поділяються на державні, кооперативні, комісійної торгівлі, ринкові.

Державні ціни встановлюються на продукцію, яка виробляється державними підприємствами, а також на товари, які закуповуються державними органами всередині та за межами країни.

Ціни кооперативні встановлюються кооперативними підприємствами й організаціями відповідно до кон’єктури ринку.

Ціни комісійної торгівлі застосовуються при продажу продуктів і товарів споживчої кооперації на комісійних засадах.

Закупівельні ціни-це ціни, за якими колгоспи і населення реалізують сільськогосподарську продукцію державним, кооперативним підприємствам і організаціям.

Оптові ціни - це такі ціни, за якими промислова продукція обертається між окремими підприємствами промисловості, або між промисловими підприємствами та підприємствами інших галузей(сіл/госп-во, транспорт, будівництво).

3 січня 1992 р після прийняття закону” Про податок на додану вартість” замість податку з обороту в структуру роздрібної ціни ввійшов податок на добавлену вартість. Він становить частину новоствореної вартості на кожній стадії виробництва й подальшого переходу товару до споживача. Отже, податок на добавлену вартість сплачують усі ланки технологічного ланцюга щоразу після реалізації кожного з них результатів своєї праці.

Згідно з законом “Про акцизний збір”(1992р) у структуру роздрібних цін на окремі види товарів, на які встановлена державна монополія (винно-горілчані вироби, пиво, тютюнові вироби, діаманти, ювелірні вироби, кришталь тощо) включається акциз. Це - непрямий податок, який призначений для того, щоб по-перше, обмежити попит на підакцизні товари, й по-друге, збільшити доходи державного бюджету за рахунок заможних верств населення.

Ціни й тарифи зафіксовані в спеціальних документах “цінниках” які називаються прейскурантами, відповідно отримують назву прейскурантних. Коли товар підлягає майбутньому продажу, на нього послідовно встановлюють розрахункову, прогнозну, проектну ціни. На ряд товарів ціни змінюються залежно від сезону, внаслідок чого їх називають сезонними. Серед економічних реформ. Що здійснюються в Україні, однією з головних є реформа ціноутворення. Для нормального функціонування виробничого і споживчого ринку потрібне інтенсивне впровадження форм ринкового ціноутворення, які б забезпечували рівновагу попиту й пропозиції.

За основу одного із способів проведення реформи ціноутворення взято розподільчий принцип формування нової системи цін. Він передбачає проведення заходів, спрямованих на скорочення планово-збиткових галузей і виробництв, підвищення рентабельності виробництва. Слід домогтися зміни господарської структури у напрямі, який забезпечуватиме передусім збільшення випуску тієї продукції, яку потім можна вигідно реалізувати на зовнішньому ринку, водночас обмежуючи ті сфери виробництва, які зорієнтовані на дорогу імпортну продукцію чи ресурси. Наші підприємства можуть досягти конкурентоспроможності порівняно з фірмами зарубіжних країн лише за умови приведення рівня та співвідношення цін на внутрішньому ринку у відповідність до рівня світових цін на товари, що імпортуються.

Проведення цінової реформи в Україні тісно пов’язане з подоланням сучасного кризового стану її економіки.

На думку українських економістів, головне завдання реформи ціноутворення - ліквідація диспропорції між платоспроможним попитом й пропонуванням товарів й послуг у народному господарстві та вартісними і матеріально-речовими пропорціями, що виникли за останнє десятиріччя. Реформа ціноутворення має радикально замінити державну монополію на конкурентний механізм, який дає змогу гнучко й оперативно реагувати на зміну кон’єктури ринку та дію багатьох ціноутворюючих факторів. У міру демократизації господарського життя й підвищення добробуту населення частка централізовано регульованих цін буде зменшуватися, а договірних і вільного ринку - зростатиме.

Тарифи - це плата за перевезення. Економічною основою побудови вантажних тарифів, як і оптових цін, є вартість перевезень, яка визначається витратами суспільно необхідної праці. Практично при визначенні середнього рівня тарифів або необхідності їх заміни в основу розрахунку приймають собівартість і фондомісткість перевезень.

Основою для визначення провізних плат по усіх видах перевезень, за виключенням перевезень вантажів у пасажирських поїздах є потонні тарифні схеми, які можуть бути двохставочними і багатоставочними. Двохставочні схеми утримують одну ставку за початково - кінцеві операції і одну за операції руху. Багатоставочні схеми мають одну ставку за початково-кінцеві операції і декілька ставок за операції руху ( в залежності від поясу дальності).

Двохставочні схеми мають визначальні переваги у порівнянні із багатоставочними. Вони відображають зміни витрат в залежності від відстані перевезень, створюють умови для установлення приблизно однакової рентабельності по відстанях, кращого планування транспортних витрат вантажовласниками і доходів фінансовими службами залізниць, механізації і автоматизації розрахунків, широкого впровадження централізованих розрахунків і значного спрощення проектування тарифних схем і розрахунків за перевезення.

Тарифи морського, річкового і автомобільного транспорту.

На морському транспорті тарифи дифференційовані по видах плавання (малий каботаж, великий каботаж, закордонне плавання).

Тарифи на морському транспорті побудовані на двухставочній основі і окремо приведена ставка по стояночній операції, яка береться за 1т. вантажу і по операції руху, що береться за 1 тонно-милю. Усередині кожного басейну ставки за стояночну операцію диференційовані по групах портів і родах вантажів. Плата за операцію рухів у межах басейнів диференційоване по десяти класах вантажів в залежності від їх питомого вантажного обсягу на 1т. вантажу (м³/т). Окрім ставок за стояночну операцію і операцію руху береться єдиний для цих басейнів так наз. вантажний збір, відшкодовуючи спеціальні витрати портів.Тарифи морського транспорту надруковані у Прейскуранті №11-01 (Тарифне керівництво №1-М).

На річковому транспорті тарифи диференційовані по пароплавствах і басейнах, а усередині останніх - по видах перевезень (суховантажні, нафтовантажні, паливом, буксировка лісу в плотах), родах відправок (суднові і збірні партії, маленькі партії, контейнери), видах сполучень (перевезень по магістральних шляхах і малих річках). У діючий системі тарифів річкового транспорту установлено 70 тарифних схем на перевезення суховантажів і 20 тарифних схем на перевезення нафтовантажів у суднах з паливом. Система поясних відстаней на річковому транспорті установлена такою ж, як і на залізничному транспорті.

За буксирування плотів провізна плата установлена на 1м³ і береться не меньше ніж за тарифну норму обсягу плота.

Тарифи річкового транспорту надруковані у Прейскуранті №14-01 (Тарифне керівництво №3Р).

На автомобільному транспорті є загальні тарифи і тарифи, які застосовують при регулярних міжміських централізованих перевезеннях.

Розрахунки провозних плат по загальних тарифах виконуються за 1м вантажу в залежності від рівня використання вантажопідйомності автомобіля. По рівню використання вантажопідйомності автомобіля усі вантажі розбиті на чотири чи п’ять класів. Для вантажів, що перевозяться на особливих умовах у спеціалізованому рухомому складі (лісовози, металовози, автофургони, авторефрежератори, цементовози і т.п.) установлені надбавки до основної провозної плати у розмірі від 15 до 25%. На перевезення масових навалочних вантажів на відстані до 10км введені виключні тарифи. Крім того, на автотранспорті діють почасові тарифи, по яких плата за використання автотранспортом установлена за кожний час роботи в залежності від вантажопідйомності автомобіля (автопоїзда). За пробіг своїм ходом автомобіля до місця роботи чи зворотньо, за перевезення, що не відбулося з вини заказчика або вантажоотримувача, за порожній пробіг автомобіля (автопоїзда) і т.п установлені спеціальні тарифи із покилометрового розрахунку.

Плата за перевезення вантажів у регулярному міжнародному сполученні обереться по спеціальних тарифах, що диференційовані по видах відправок (поїздні, малі), в залежності від відстані перевезень і класу вантажів. Перелік автомобільних шляхів, по яких здійснюються регулярні міжнародні перевезення вантажів, наведені у додатку до тарифів.

Пасажирські тарифи. На залізницях застосовуються єдині тарифи на проїзд пасажирів, перевезення багажу і вантажобагажу на усіх відкритих для загального використання лініях широкої і вузької колії, що включені у постійну експлуатацію.

Поняття “пасажирські тарифи” включає плати за проїзд пасажирів, перевезення багажу і інші збори, а також правила розрахунку цих плат і зборів. Розміри плат за проїзд пасажирів, перевезення багажу і вантажобагажу і інші послуги, що надаються пасажирам, поміщені в Правилах перевезень пасажирів і багажу на залізницях (тарифне керівництво №5).

3.Формування ціни підприємства. Методи ціноутворення.

На практиці в сучасній економіці розвинутих країн використовуються різні методи формування цін. Функція ціноутворення належить самим господарчим суб’єктам, виробникам (фірмам, державним підприємствам, акціонерним компаніям тощо) або посередницьким структурам (торговельним компаніям, маркетинговим суб’єктам тощо). Найпоширенішим і досить простим є метод, за яким ринкова ціна визначається двома кількісними величинами: витратами виробництва (собівартістю) та середньою величиною прибутку. Така ціна являє собою ціну виробництва. Ціна виробництва є сумою витрат виробництва та середнього прибутку на авансовий капітал. ЦВ=ВВ(С)+СП

а) Розрахунок ціни за методом «середні витрати плюс прибуток» є найпростішим і широко застосовуваним. Згідно з ним ціна ( Ц ) визначається за формулою Ц = СВ + П

Де СВ –середні витрати ( собівартість ) ,

П –величина прибутку в ціні, яка встановлюється самим підприємством або обмежується державою, як граничний рівень рентабельності продукції.

б ) Розрахунок ціни на підставі цільового прибутку вважється різновидом методики визначення ціни на засаді середніх витрат. Особливість його полягає в тому, що ціну поставлено в жорстку залежність від загального розміру прибутку, який підприємство передбачає одержати від продажу певної кількості продукції.

За умови прямолінійної динаміки залежних величин ціна встановлюється з використанням формули

( Спост + П заг )

Ц = С зм + N

Де Сзм – змінні витратина одиницю продукції; С пост. – постійні витрати на дану продукцію за певний період; Пзаг – загальна сума прибутку; яку можна одержати від продажу продукції за той самий період; N - обсяг продукції в натуральному вимірі.

В) Встановлення ціни на засаді суб»активної цінності товару здійснюється з урахуванням потенційного ( реально виявленого ) попиту.

Г ) Метод ціноутворення « за рівнем поточних цін» , за рівнем конкуренції полягає в тому, що ціну розглядають та встановлюють як функцію цін на аналогічну продукцію у конкурентів. Залежно від особливостей продукції й типу ринку цей метод ціноутворення має різні модифікації ( установлення ціни на рівні поточної ринкової ціни або трохи нижче за неї; установлення ціни на конкретний виріб з урахуванням цін на аналогічну продукцію та співвідношення параметрів цих виробів).

Д) Метод установлення єдиної ціни із включенням у неї витрат на доставку означає відповідні дії підприємства для включення в ціну фіксованої суми транспортних витрат незалежно від віддаленост іпокупця.

Е ) Метод установлення зональних цін зональних цін полягає в тім , що підприємство викремлює кілька зон, у межах яких встановлюються єдині ціни залежно від рівня транспортних витрат.

Вибір методу ціноутворення та встановлення відповідно до нього певного рівня ціни є початковим етапом розробки цінової стратегії і тактики підприємства..

Т е м а 8

Фінансові результати діяльності

План

1.Валові доходи, їх склад.

2.Формування доходів підприємства.

3.Прибуток, його види.

4.Розподіл прибутку підприємства.

5 Напрямки використання прибутку .

6.Рентабельність, її види та методи розрахунку.

1.Валові доходи, їх склад.

Дохід є основним джерелом покриття здійснених підриємством витрат та формування прибутку. Це один з найголовніших показників, що впливає на фінансовий стан підприємства. Підприємство отримує доходи як від звичайної діяльності, так і в результаті надзвичайних подій.

Під звичайною діяльністю розуміють будь-яку діяльність підприємства, а також операції, що її забезпечують або виникають внаслідок здійснення такої діяльності. Прикладами звичайної діяльності є виробництво та реалізація продукції, розрахунки з постачальниками, покупцями та замовниками, працівниками, податковими органами, банківськими установами тощо. До звичайноїдіяльності також відносять такі операції, як переоцінка вартості майна підприємства, списання знецінених запасів матеріальних цінностей, економічні санкції за порушення договірних зобов”язань або податкового законодавства та інші.

До надзвичайної діяльності підприємства відносять операції,які не відбуваються часто або регулярно і відрізняютьсявід звичайних операцій, наприклад пожежі, стихійні лиха, техногенні аварії тощо.

Звичайну діяльність підприємства поділяють на операційну та іншу ( у тому числі фінансову та інвестиційну).

2. Формування доходів підприємства

Фомування доходу від кожного з видів діяльності має свої особливості.

Склад доходів підприємства від звичайної діяльності

Доходи від операційної діяльності

Доходи від іншої діяльності

Дохід (виручка) від Основної діяльності

Інші операційні доходи

Доходи від участі в капіталі

Інші фінансові доходи

Інші доходи

Дохід підприємства від операційної діяльності складається з доходу від його основної діяльності та інших операційних доходів.

Основна діяльність підприємства пов”язана з виробництвом та збутом продукції ( надання послуг, виконання робіт) і має забезпечувати отримання доходів, достатніх для відшкодування витрат виробництва й обігу та отримання певного прибутку.

У свівтовій практиці для визначення доходу підприємства від реалізації продукції застосовують касовий метод та метод нарахувань.

При касовому методі доходом або виручкою підприємства за певний період вважається сума грошових коштів, що надійшла від покупців протягом цього періоду в його касу або на розрахунковий рахунок за продукцію, що була відвантажена покупцям ( або послуги).

За методом нарахувань доходом або виручкою підприємства за певний період визнається вартість продукції, відвантаженої покупцям протягом цього періоду, незалежно від того,оплачена вона ними у цьому періоді, чи ні.

В Україні визначення підприємств здійснюється за методом нарахувань.

Розмір самого доходу або виручки підприємства від реалізації продукції за однакових умов залежить від кількості, асортименту та якості реалізованої продукції , розрахункової дисціплини та рівня реалізаційних цін.

Реалізаційні ціни можуть бути фіксованими, регульованими та вільними.

Фіксовані ціни встановлюються в адміністративному порядку на державному рівні. Такі ціни застосовуються до товарів та послуг першої необхідності, а також енергетичних ресурсів ( газу, електроенергії тощо).

Регульовані ціни встановлюються державою шляхом регулювання рівня рентабельності ( прибутковасті) товарів першої необхідності ( хлібобулочні вироби, продукти дитячого харчування тощо). Основними формами регулювання цін є такі:

1. встановлення граничних рівнів цін і тарифів;

2. затвердження граничних рівнів рентабельності;

3. встановлення граничних рівнів торговельних надбавок та постачальницько-збутових націнок при реалізації товарів, робіт, послуг.

У решті випадків застосовуються вільні ціни, тобто ціни, які складаються на ринку під впливом попиту та пропозиції або за домовленістю постачальників та споживачів ( у цьому разі їх називають договірними).

Базою для встановлення вільної ціни на продукцію слугує її собівартість та прибуток, який підприємство може отримати з урахуванням рівня існуючих ринкових цін на аналогічну продукцію. Собівартість виготовлення продукції та прибуток, що припадає на одиницю продукції, формують її ціну виробництва:

Цв= Сп + П

Де Цв – ціна виробництва продукції, грн;

Сп - повна собівартість одиниці продукції, грн;

П - прибуток, що припадає на одиницю продукції, грн.

Під час реалізації продукції, згідно з чинним в Україні законодавством

До складу реалізаційної ціни необхідно включити непрямі податки:

Акцизний збір та податок на додану вартість.

Реалізаційні ціни поділяються на оптові та розничні.

61