3. Традиції і новаторство методики літератури

Тільки творче освоєння і критичне осмислення давніх традицій у світі нових ідей і концепцій веде до справжнього новаторства. Адже справжнє новаторство е закономірним розвитком того досвіду, який виробляють» віками. І, навпаки, неувага до традицій, незнання або скептичне ставленні до минулого, некритичне його осмислення завжди приводили до суб'єктивізму, до методичних помилок або псевдоноваторства.

Українська методика літератури - якісно нове явище і вищий етап розвитку світової методичної думки. Для справжнього новаторства в науці потрібне глибоке знання життя, розуміння його провідних тенденцій і головних напрямків суспільного розвитку. Тільки таким способом можна уникнути методичного прожекторства і псевдоноваторства, носії якого доходили часом до заперечення випробуваних життям традицій минулого (наприклад, заперечення уроку як основної форми навчально-виховного процесу у школі повного відкидання традиційних методів навчання тощо).

Водночас сучасна методика літератури, виходячи із нових завдань поставлених перед школою, досліджує актуальні проблеми викладання літератури в школі, які розглядаються на міцному ґрунті усталених традицій української школи.

Розвиваючи важливий принцип єдності навчання і виховання, науковці працюють над дослідженням комплексного підходу до проблеми національного виховання. Виходячи із традиційного питання про розвиток самостійного логічного мислення учнів у процесі викладання літератури, методисти останнім часом звертаються до проблемності у системі літературної освіти і розвитку в зв'язку з цим творчого мислення школярів. Поряд із дальшим удосконаленням уроку як основної форми навчально-виховного процесу в сучасній школі, досліджуються шляхи активізації творчої діяльності учнів, їх пізнавальної самостійності і активності у процесі вивчення літератури в школі через такі форми занять, як семінар, конференція, факультатив. Все більше утверджується в практичному житті школи кабінетна система навчання. Перед науковцями постали проблеми розробки ефективних форм самостійної роботи учнів на уроках літератури в умовах кабінетної системи навчання, зокрема комплексного використання технічних та інших засобів навчання на уроках, запровадження міжпредметних зв'язків, розвитку усного і писемного мовлення, виразного читання у процесі викладання літератури в школі.

Усі ці нові риси природно поєднуються з передовими традиціями методики літератури як науки і сприяють її дальшому поступальному розвитку, утвердженню справжнього новаторства.

Аналіз численних праць Г. Токмань з методики засвідчує, що, розробивши екзистенціально-діалогічну концепцію викладання української літератури в старшій школі, дослідниця проводить стратегічну лінію філософізації шкільного літературознавства, наближаючи вивчення художніх творів у середніх загальноосвітніх закладах різного типу до сучасних надбань у галузях літературознавства, філософії, психології, політології та інших наук. Вибудовуючи екзистенціально-діалогічну парадигму шкільного курсу літератури, учений-методист розробила принципи проблемності, діалогізму, екзистенційного розвитку особистості юного читача. Переконливо доведено доцільність використання елементів різноманітних методів літературознавчого дослідження: духовно-історичного, психоаналітичного, міфологічного, архетипного, текстуального, структурального, деконструктивного, феміністичного, ґендерного та ін.

У працях Г. Токмань наголошується на креативній спрямованості вчителя-словесника, який має широке поле для творчості і шляхів підвищення ефективності своєї роботи: обирає один із численних типів уроків, які виробили науковці й колеги-практики, або творить власний оригінальний (нестандартний) – у будь-якому разі суттю вчительського структурування уроку залишається його творчість, бо ж модель виявляє особливості неповторного твору мистецтва слова, неповторну особистість педагога, неповторний учнівський колектив, який складається з індивідуальностей.

Будучи за своєю сутністю і діяльністю педагогом-новатором, проф. Г. Токмань водночас застерігає колег: діти – найменш захищена частина нації, яку слід оберігати від зайвих експериментів, тому інновації слід уводити поступово, обдумано, не перекреслюючи випробуваних століттями методів навчання, а знаходячи своє місце в традиційній системі. Те саме застереження вона робить щодо вибудовування діалогу методики з літературознавством, обстоюючи орієнтування вчителя не на новітні епатажні відкриття, а на академічну науку про літературу. Отже, особливо актуально звучить сьогодні попередження вченого: методи літературознавчого дослідження на уроках літератури – не самоціль, вони не механічно переносяться в школу, а діалогічно засвоюються з позицій педагогічного відбору

Першим дослідженням проблеми порівняльного аналізу в Україні є дисертація А. Градовського на тему: „Вивчення української літератури у взаємозв’язках із зарубіжною”. Автор розглядає взаємозв’язане вивчення української і зарубіжної літератур на прикладі великих епічних творів.