4. Основні категорії психології управління

Як і кожна наука, психологія управління оперує певними категоріями – фундаментальними поняттями, котрі характеризують найбільш закономірні, суттєві зв’язки і відносини в організованій діяльності людей. Сукупність категорій психології управління класифікують на кілька груп, які відповідають таким сутнісним параметрам:

- відображення природи психіки людини, її відносини в організованій діяльності;

- характеристика психології організацій в управлінні;

- відтворення психологічних особливостей управлінської діяльності;

- характеристика соціально-психологічної, соціокультурної та етнопсихологічної сфер управлінської діяльності;

- зв'язок зі сферою власне управління;

- відтворення психологічних особливостей становлення і розвитку керівника, його управлінської кар’єри.

Менеджер -суб’єкт, що виконує управлінські функції; спеціаліст, який здійснює управлінську діяльність в економічних і виробничих структура; особа, котра організовує конкретну роботу певної кількості працівників, керуючись сучасними методами.

У сучасних умовах менеджером є керівник структурного підрозділу, тобто середньої ланки управління.

Керівник – особа, на яку офіційно покладено функції управління установою ( підприємством) та організації її діяльності.

Керівник несе юридичну відповідальність за функціонування організації, робочої групи, за роботу персоналу перед інстанцією, що його призначила, і має право використовувати певні санкції ( заохочення, покарання тощо) з метою впливу на стосунки в групі та на активність підлеглих.

Тема 2. Психологія управлінської діяльності: Лідерство і керівництво в організації

Психологічні особливості управлінської діяльності. Управління як соціальний феномен. Поняття управління. Об’єкт та суб’єкт управління. Соціально-психологічні феномени в системі управлінських відносин: власне управління, тобто цілеспрямована дія на певний об'єкт, та підпорядкування. Поняття системи управління.

Управління, влада та вплив. Види влади: винагороджуючи, примушуючи, легітимна, експертна, референтна, інформаційна. Джерела влади. Ефективність управління. Основні функції управлінської діяльності: планування, організація, мотивація, контроль, комунікація, прийняття управлінських рішень.

Лідерство і керівництво в організації. Чинники ефективності керівництва: 1) особливості лідера; 2) особливості (працівників) підлеглих; 3) особливості ситуації.

Керівник як суб’єкт управління. Ключові компетенції керівника. Управлінські ролі керівника. Кар'єра керівника. Широкий і вузький сенс кар'єри. Кар'єра як професійне просування, зростання. Кар'єра як посадове просування, досягнення певного соціального статусу.

Стосунки в системі «керівник — підлеглий». Функціональні особливості керівника та підлеглого. Управлінська взаємодія. Соціально-психологічний клімат та згуртованість трудового колективу.

Основна література:

1. Занковский А.Н. Организационная психология. М., 2000.– C. 90-135 (Глава 3).

2. Кабаченко Т. С. Психология управления. М., 200,1. – С. 167-168.

3. Почебут Л.Г., Чикер В.А. Организационная социальная психология: Учебное пособие. СПб.: Речь, 2000. – (Глава IV, V).

4. Урбанович А. А. Психология управления: Учебное пособие.— Мн.: Харвест, 2003. — 640 с.-(Глава 1).

5. Фраймут Й. Страх в работе менеджеров / Пер. С нем. – Х.: Изд-во Гуманитарный центр, 2005. – 416 с.

Додаткова література:

1. Журавлев А.В. Психология управленческого взаимодействия (теоретические и при-кладные проблемы). М.: Издательство «Институт психологии РАН», 2004. С. 114-212.

2. Тидор С.Н. Психология управления от личности – к команде. – Петрозаводск, 1997.

3. Фетискин Н.П., Козлов В.В., Мануйлов Г.М. Социально-психологическая диагностика развития личности и малых групп. – М., Изд-во Института психотерапии, 2002.

4. Шейнов В.П. Как управлять другими. Как управлять собой: Искусство менеджера. – Минск, 1997.

Методологічні засади психології соціального управління

Сучасне наукове знання терміном «методологія» позначає три різних рівні наукового підходу:

1) загальна методологія – загальний філософський підхід, спосіб пізнання, який приймає дослідник. Загальна методологія формулює загальні принципи, які застосовуються у дослідженнях;

2) спеціальна методологія –сукупність методологічних принципів, що використовуються у певній галузі знання;

3) методологія як сукупність конкретних методичних прийомів дослідження.

Загальні принципи психології управління. Всебічне пізнання будь-якого об’єкта, процесу, явища передбачає дослідження їх у розвитку, різноманітних взаємозв’язках із зовнішнім середовищем та іншими системами. Все це вимагає дотримання таких принципів: історизму, об’єктивності, системності, комплексності.

Принцип історизму. Забезпечує вивчення явища з погляду його виникнення, етапів розвитку, сучасного і майбутнього стану. Діалектичний розвиток будь-якого об’єкту, процесу, явища характеризується спрямованістю, послідовністю, збереженням досягнутих результатів тощо.

Принцип розвитку. Цей принцип діалектично пов’язаний з принципом історизму, що в психології означає рух форм психічного відображення від біологічно зумовлених до соціально зумовлених форм, перетворення індивідуально-психологічних особливостей особистості на її властивості.

Принцип об’єктивності. Передбачає об’єктивність наукового дослідження, вивчення об’єктивних закономірностей розвитку явищ управління, вимагає. Щоб методи дослідження і позиція дослідника не впливали на одержані результати. Це означає, що дослідник не має права нічого додавати від себе ні на етапі спостереження за явищем, ні в процесі формулювання висновків.

Принцип системності. Сучасне наукове знання є складним, багатовимірним, глибоким. Цим ознакам відповідають основні напрями системного підходу, завдяки якому психологія управління розвивається і розв’язує свої завдання. Системний підхід передбачає виокремлення певної системоутворюючої властивості, яка об’єднує елементи системи в єдине ціле, в систему зв’язків і відносин із середовищем.

Принцип комплексності. Головна умова комплексу – врахування в кожному складовому явищі всіх його аспектів. Реалізація цього принципу означає необхідність розвитку міждисциплінарних зв’язків психології управління, її взаємодії з іншими науками.

Галузеві принципи психологія управління. До цієї групи належать принципи, обов’язкові власне для психологія управління як науки. Найактуальнішими серед них є принцип розвитку, принцип єдності свідомості й діяльності, принцип гуманізму, принцип активності.

Принцип розвитку (діалектики). У багатьох працях з теорії та методології психології його трактують як психологічний. У психології управління його застосування має особливе значення при прогнозуванні та моделюванні етапів встановлення і розвитку особистості керівника, кадрів управління, шляхів оптимізації управлінської кар’єри, при вивченні стартових умов розвитку керівника та організації.

Принцип єдності свідомості й діяльності. Він ґрунтується на тому, що свідомість і діяльність перебувають у тісному зв’язку, зумовлюють одна одну: діяльність впливає на формування свідомості, психічних зв’язків, процесів, властивостей, а вони регулюють людську діяльність, є умовою її адекватності.

Принцип гуманізму. Як морально-етичний аспект пізнання, він визнає і трактує людину як найвищу цінність, як особистість.

Принцип активності. В основі його –визнання того, що активний взаємозв’язок людини з навколишнім середовищем є необхідною умовою її життєдіяльності.

Активність – типовий для особистості узагальнений ціннісний спосіб відображення, вияву і реалізації її життєвих потреб; властивість особистості, що інтегрує і регулює в динаміці всю її особистісну структуру (потреби, здібності, волю, свідомість)

Ця категорія розкриває саме індивідуально-особистісний рівень і спосіб здійснення діяльності та спілкування. Важливим елементом структури цього феномену є задоволеність, врахування якої відкриває широкі можливості у вивчені причин та особливостей підвищення або зниження активності у людини.

Принцип соціальної спрямованості. Передбачає врахування в процесі управлінської діяльності інтересів суспільства, конкретної галузі, конкретної організації.

Принцип законності. Полягає в дотриманні правових норм у здійсненні управлінської діяльності.

Принцип гласності. Передбачає забезпечення в системі управління участі всіх представників управлінських відносин у компетентному обговоренні проблеми, в прийнятті управлінських рішень на основі широкої поінформованості.

Принцип співвідношення єдиноначальності та колегіальності. Відтворює взаємодію двох форм вияву повноважень:

а) єдиноначальність, яка полягає у персональній відповідальності керівника за прийняті управлінські рішення;

б) колегіальність, що є формою колективної підготовки проектів рішення.

Ефективним чинником, що сприяє колегіальній, і єдиноначальній управлінській діяльності, є контроль за обговоренням, прийняттям і реалізацією рішень, прийнятих як колегіально, так і одноосібно.

Принцип співвідношення повноважень та відповідальності. Передбачає такий розподіл повноважень і відповідальності, який забезпечив би найефективнішу дію системи, коли рішення приймають один раз, а не переадресовують від однієї інстанції до іншої.

Принцип зворотного зв’язку. Виявляється в тому, що процес управління ефективний за умови, що керівник постійно отримуватиме інформацію про ефект дії певної підсистеми, про досягнення чи недосягнення мети.

Принцип ієрархії. Головною вимогою його є розгляд будь-якої системи як частини більшої системи. У психології, зокрема психології управління, всі психічні феномени слід розглядати як щаблі ієрархії, де нижчі структури підпорядковані вищим, а вищі, включаючи в себе нижчі й спираючись на них, не зводяться до їх суми. Принцип ієрархії сприяє з’ясуванню якісної своєрідності конкретного явища в системі управління, акцентує на його багаторівневій структурі.

1. Особистість у психології управління.

Проблема особистості є однією з найважливіших у психології. На сучасному етапі актуалізується вона у сфері управління.

Найпоширенішими у психологічній науці є поняття «людина», «індивід», «індивідуальність», «особистість», глибоке пізнання яких і феноменів, які вони позначають, допомагає керівнику глибше зрозуміти працівника, виявити комплекс умов, необхідних для наукової організації праці та управління.

Людина – родове поняття, що вказує на причетність істоти до вищого ступеня розвитку живої природи – людського роду; специфічна, унікальна єдність біологічного і соціального; система, в якій фізичне і психічне, природне й соціальне становлять нерозривну єдність.

Психологія вивчає у людині психіку, її розвиток, індивідуально-психологічні особливості.

Якщо поняття «людина» містить у собі всі людські якості незалежно від наявності у конкретної людини, то поняття «індивід» характеризує конкретну людину, включає притаманні їй психологічні й біологічні властивості.

Індивід - окрема людина, особа в групі або в суспільстві, окремий представник людської спільноти.

Сутність індивіда означає не тілесна окремість, а сукупність духовно-психологічних рис, які становлять його самобутність.

Індивідуальність – сукупність своєрідних психологічних особливостей і властивостей людини, що характеризує людську неповторність і виявляється у рисах характеру, специфіці інтересів, якостей, здібностей, які відрізняють одну людину від іншої. Індивідуальність є неодмінною і найважливішою ознакою особистості.

Особистість – людина, соціальний індивід, що поєднує в собі риси загально-людського, суспільнозначущого та індивідуальнонеповторного.

Об’єктивною умовою формування особистісних властивостей, якостей, рис характеру людини є система суспільних відносин ( економічних, політичних, моральних) до яких вона належить. Становлення її не можливе поза суспільними відносинами, взаємодією, спілкуванням і діяльністю, активний суб’єкт, яких – особистість.

Психологічна наука послуговується такими загальновизнаними положеннями щодо особистості:

- особистість є продуктом історичного розвитку, тобто виникає на певному етапі еволюції людської істоти;

- особистість є суб’єктом соціальних відносин і свідомої діяльності;

- особистість – це системна якість індивіда, що формується у спільній діяльності й спілкуванні;

- важливою складовою особистості є її етнопсихологічний аспект.

Індивідуальний стиль діяльності – стійка індивідуально-специфічна система психологічних засобів, прийомів, навичок, методів, способів здійснення певної діяльності.

Люди з різними індивідуально-типологічними характеристиками нервової системи, різною структурою здібностей, темпераментом, характером домагаються однакової ефективності різними способами. Індивідуальний стиль діяльності може бути оптимальним або не оптимальним з погляду ефективності роботи.