5. Організація управлінської діяльності

Організація як управлінська функція передбачає підбір кадрів та їх розстановку; виділення рівнів управління ( наприклад, «заступники директора», «керівники лабораторій» та ін); розподіл доручень між співробітниками; визначення завдань і повноважень виконавців, встановлення взаємозв’язків повноважень, які забезпечують обмін повноважень, спілкування і процес прийняття управлінських рішень; організацію дисципліни, відповідальність за доручену справу , впорядкування роботи керівника і його підлеглих; прийняття рішень щодо розвитку організації; створення спеціальних служб та підрозділів тощо.

Серед різноманітних способів координації та регуляції керівником діяльності підлеглих найголовнішими з погляду психології управління є:

• пряме керівництво ( керівник безпосередньо керує роботою підлеглих, що має забезпечити їх спільну, узгоджену з політикою установи діяльність);

• ієрархія ( якщо відділи нездатні прийняти остаточне рішення, то викладають свої аргументи вищому керівнику, якому належить виробити загальне рішення);

• правила і процедури ( забезпечення необхідної погодженості дій учасників організації нормативними засобами);

• стандартизація навичок ( однаковий рівень підготовки працівників має гарантувати виконання однакового завдання переважно на одному й тому самому рівні);

• безпосередній особистий контакт ( цей механізм координації є ефективним як у простих, так і в складних управлінських ситуаціях, особливо там, де задіяний людський чинник).

Лекція 6 Соціально-психологічні особливості управління в соціальній службі.

1. Соціально-психологічні параметри управління.

Соціально-психологічна особливість управління полягає в тому, що поза спілкуванням з учасниками взаємодії неможливе розв’язання управлінських завдань, прийнятті управлінських рішень, професійне зростання керівника та його співробітників.

Соціально-психологічний аспект управлінської діяльності охоплює:

• психологію особистості керівника, підлеглих, їх праці;

• психологічну структуру групи;

• типи, способи і стилі управління;

• взаємини між учасниками взаємодії;

• місце соціально-психологічних чинників в управлінському процесі.

Комунікативна природа управління залежить виявляється в таких аспектах:

• комунікація як функція управління наділена інтегруючою здатністю, що забезпечує реалізацію інших функцій ( організація, мотивація, планування і контроль);

• спілкування є принципово соціальним і діалогічним феноменом, тобто таким, що здійснюється всіма учасниками управлінського процесу і стосується їх спільної діяльності;

• управлінська діяльність здійснюється в конкретному соціально-психологічному просторі, охоплюючи відносини всередині організації та її зовнішні зв’язки;

• у процесі управління реалізується комунікативний потенціал учасників спільної діяльності та спілкування;

У комунікативному аспекті управлінська діяльність керівника як соціальний різновид управління спрямована на забезпечення впорядкованості та узгодженості в діях учасників управлінського процесу, оптимізації всіх форм їхнього спілкування з метою розв’язання значущих завдань. Вона покликана гарантувати їм повагу і розкриття особистісних здібностей.

Соціальна інформація – інформація, що стосується відносин людей, їхніх взаємодій, потреб, інтересів.

Це свідчить, що управлінська діяльність характеризує тісний зв'язок спілкування та інформації.

Неправильна форма управлінського спілкування породжує негативні реакції учасників взаємодії, які вказують на такі ознаки неефективного управління:

• незадоволеність від належності до установи, в якій відбувається процес діяльності;

• незадоволеність від процесу роботи;

• виникнення інтриг та конфліктів;

• накопичення невисловлених образ;

• невизначеність стосунків тощо.

Аналіз комунікативної природи соціального управління дає підстави з’ясувати як його особливості, так і вплив на учасників взаємодії, що зводяться до таких положень:

1. Комунікативний підхід до управління виходить за межі діяльності підходу, за якого спілкування осмислюється як компонент, вид або рівень організації діяльності, зокрема управлінської. За умов комунікативного підходу управлінська діяльність є специфічною формою ділового спілкування.

2. В управлінській діяльності комунікація є однією з функцій управління і одночасно її інтегральною формою , яка забезпечує організацію, мотивацію, планування та контроль.

3. Завдяки спілкуванню керівник 2входить» у сферу ідей. Думок співробітника, в орбіту його активності. Отже, управлінську діяльність здійснюють в умовах спільної активності, взаємодії та діалогу.

4. Керівник і підлеглий за комунікативного підходу до управління постійно перебувають у процесі комунікації з її соціокультурним та етнопсихологічним контекстом ( стійкі характеристики стилю керівництва, управлінська культура організації, позиції, ролі тощо)

5. Соціальне управління є не тільки контактом з людиною або групою людей, а й комплексом прихованих проблем, конфліктів, бар’єрів комунікативного процесу, який утворює смислову тканину і перспективу згоди – незгоди, довіри –недовіри, поваги – неповаги та ін.

Комунікативний потенціал керівника – притаманні керівникові комунікативні можливості, які є внутрішнім резервом особистості, реалізуються як свідомо, так і стихійно.

Комунікативний потенціал керівника базується на психологічні ( зумовлює намагання максимально реалізувати свої індивідуальні властивості та характерологічні особливості у процесі спілкування) та соціальній ( враховує систему суспільних відносин, причинно-наслідкові зв’язки, соціокультурний та етнопсихологічний контексти спілкування) основах. Комунікативний потенціал керівника здатен змінюватись, реалізовуватись в будь-яких виявах ( у самосвідомості, практичних діях тощо). Суттєвою його ознакою є адекватність цілям і завданням управління.

Характеристики комунікативного потенціалу керівника:

• потенційні комунікативні можливості, комунікативні сили керівника, які можуть бути задіяні та використані у управлінні;

• психологічні властивості й можливості особистості керівника, набуті в управлінському спілкуванні й взаємодії з іншими людьми.

• комунікативні можливості професійного розвитку, саморозвитку особистості керівника;

• динамічність комунікативного потенціалу, яка сприяє розвиткові комунікативних та здібностей керівника, що пред’являє особистості підвищені вимоги за використання внутрішніх комунікативних резервів, проведення їх з потенційних в актуальні.

На керівника та його управлінську діяльність соціальне середовище впливає не тільки безпосередньо ( прикладами, поведінкою), а й через засоби масової комунікації, закони, правила, моральні норми, звичаї, систему комунікації організації.

Характеристики та особливості соціально-психологічного простору організації опосередковані або фізичним середовищем ( величина, форма, відносне розташування частин), або системними властивостями організації (цілісність, структурність, автономія, функціональна однорідність частин).

Соціально-психологічний простір організації характеризують такі його властивості ( В. Казміренко):

• ієрархічна і багатозначна структурованість ( соціально-психологічний простір є простором намірів і цілей, відносин і позицій, взаємозв’язків і взаємозалежностей);

• відносна статичність його соціально-психологічних параметрів ( вони задаються ззовні й пов’язані з функціональними та соціотехнічними характеристиками організації);

• суб’єктивне сприймання і різний ступінь суб’єктивної актуальності його величини, форми і місця ( кожна особа організації на основі своїх статусних і рольових позицій є учасником системи взаємодії; насиченість функцій і професійний досвід створюють певний комплекс установок, умов, що опосередковують відмінності у суб’єктивному сприйнятті соціально-психологічного простору);

• різні значення його комфортності як для окремої людини, так і для структурної одиниці, групи тощо.

Для виміру соціально-психологічного простору використовують такі параметри:

1. Цілісність. Вона охоплює міру рефлексивної однорідності, ізотропності (змінюваності), подібності способу життя і спрямованості на збереження організації як форми спільної діяльності і як умови життєдіяльності людей, об’єднаних єдиною структурою організаційних відносин. Властивість цілісності відтворює міру соціально-психологічної рівноваги.

2. Структурність соціально-психологічного простору. ЇЇ характеризують об’єм, інтенсивність, складність взаємодії між елементами та їх композиціями.

3. Автономія підструктур. ЇЇ визначають за рівнем ( просторово-часова характеристика діяльності підрозділу з погляду його місця в системі зв’язків і відносин, взаємозв’язків і взаємозалежностей) і ступенем ( кількість можливих варіантів вільного вибору, якими наділені складові організації в своїй діяльності та виборі засобів і способів досягнення мети).

Взаємодія – процеси впливу об’єктів один на одного, їх взаємна зумовленість, породження одним одного і зв'язок.

В управлінській діяльності керівника взаємодія виявляється у таких видах відносин:

- «керівництво – підкорення». Керівник сам приймає рішення, намагається показати свою професійну перевагу;

- «керівництво – партнерство (співробітництво)». Передбачає наявність загальних ознак спільної діяльності: єдиної цілі й загальної мотивації, розподіл діяльності та функціонально пов’язані складові й розподіл їх між учасниками, об’єднання індивідів та індивідуальних діяльностей тощо.