Розвиток сучасної вітчизняної психології управління на основі нової соціально-економічної парадигми, суверенності, незалежності України.

Нова соціально-економічна парадигма в суверенній незалежній Україні зумовила розвиток і вивчення психологію управління. Вітчизняні спеціалісти психології управління почали по новому розглядати як традиційні для своїх досліджень проблеми. Так і ті, що донедавна змушені були обходити стороною, а в нових історичних умовах вони виявились особливо перспективними.

До них передусім належать:

1) етнопсихологічні особливості управління, вплив національних стилів спілкування на ефективність ділової взаємодії, мотивація посадового росту, психологічна реакція системи управління на непередбачені ситуації, психологічні особливості діяльності керівника в умовах динамічних нововведень, психологічні особливості створення іміджу керівника та організації, психолога – акмеологічне консультування кадрів управління;

2) ефективне забезпечення керівників необхідною інформацією на основі використання комп’ютерної мережі;

3) проблеми стратегічного мислення і бачення керівника у майбутньому;

4) психологічні особливості командної роботи та вільного обміну інформацією;

5) проблеми організаційної культури;

6) розвиток професійної кар’єри керівників тощо .

Найактуальніші проблеми , які знайшли відображення у відповідних публікаціях вітчизняних вчених, стосуються теоретико – методологічних розробок психології управління; аналізу соціального управління в перехідний період та реформування системи управління в Україні; дослідження психологічних основ кадрового менеджменту –управління людськими ресурсами тощо.

Важливою особливістю розвитку сучасної психології управління є поширення міжнародних контактів, що сприяє виходу її в міжнародний соціально – психологічний простір, осмисленню багатьох сучасних міжнародних тенденцій , пропаганді досягнень української психології управління.

4. Становлення і розвиток зарубіжної психології управління

Становлення психології управління тісно пов’язане з розвитком теорії управління та психологічної науки. У Західній Європі цей напрям психології найчастіше має назву «психологія праці та організаційна психологія». У США частіше вживають поняття «промислова психологія та організаційна психологія». Структуру психології праці та організаційної психології становлять: психологія праці, психологія персоналу і власне організаційна психологія; промислова психологія та організаційна психологія. Такий поділ зумовлений тим, що найчастіше в теорії менеджменту виокремлюють три складові: управління роботою, управління людьми та управління роботою. До проблем психології праці відносять: проектування робочих завдань а та залучення працівників до діяльності; створення комфортного робочого середовища; психологічні чинники задоволення людини роботою; психологічні проблеми безробіття тощо.

Психологія персоналу предметом свого аналізу вважає проблеми, пов’язані із взаємозв’язками персоналу і організації. Власне організаційна психологія концентрує увагу на проблемах пов’язаних з аналізом колективної поведінки людей.

Попри певні відмінності та особливості психології праці й організаційної психології в європейських країнах та США, вона розвивається з урахуванням загальних закономірностей, тобто як трискладова ( або двоскладова) дисципліна.

У становленні і розвитку зарубіжної психології праці та організаційної психології виокремлюють такі етапи ( Н. Носов ):

1) етап наукової організації праці (1990-1930 р). предметом організації є робоче місце, а базовою психологічною теорією – наукова організація праці;

2) етап людських відносин (1930-1960 р). предметом організації є виробничі підрозділи, а базовою психологічною моделлю – теорія міжособистісних відносин;

3) індивідуально-психологічний етап (1970-1980 р.) предметом організації є цілі виробництва, а базовою психологічною моделлю – теорія особистості;

4) трансперсональний етап (1980-1990 р.) предметом організації є середовище, а базовою психологічною моделлю – теорія розвитку і трансцендентальних реальностей;

5) інформаційний етап ( поч.. 2000 р). предметом організації є принципи функціонування середовища, а базовою психологічною моделлю – теорія базових станів людини.

Важливу роль в сучасному розвитку психології управління та організаційної психології в Західній Європі та США відіграють професійні об’єднання. Зокрема, йдеться про європейську мережу з організаційної психології та психології праці, яка була створена в 1980 році і об’єднує провідних фахівців європейських університетів та наукових установ.

Не менш важливу роль у координації розвитку психології праці та організаційної психології відіграє Європейська асоціація психології праці та організаційної психології. У США провідними професійними об’єднуваннями, насамперед, є Товариство промислової та організаційної психології, Академія управління.

Отже, психологія праці та організаційна психологія на Заході розвивається вдвох основних напрямах:

1) наукова психологія ( завдання її полягає в проведення наукових досліджень, у встановленні певних закономірностей у діяльності організації);

2) практична психологія ( використання результатів та принципів, розроблених академічним психологом, для вирішенні таких практичних завдань в організації: вивчення думок працівників організації, розроблення програми навчання працівників, розроблення системи відбору кадрів тощо).

Лекція 3. «Психологія особистості в управлінській діяльності»

1. Особистість у психології управління.

Проблема особистості є однією з найважливіших у психології. На сучасному етапі актуалізується вона у сфері управління.

Найпоширенішими у психологічній науці є поняття «людина», «індивід», «індивідуальність», «особистість», глибоке пізнання яких і феноменів, які вони позначають, допомагає керівнику глибше зрозуміти працівника, виявити комплекс умов, необхідних для наукової організації праці та управління.

Людина – родове поняття, що вказує на причетність істоти до вищого ступеня розвитку живої природи – людського роду; специфічна, унікальна єдність біологічного і соціального; система, в якій фізичне і психічне, природне й соціальне становлять нерозривну єдність.

Психологія вивчає у людині психіку, її розвиток, індивідуально-психологічні особливості.

Якщо поняття «людина» містить у собі всі людські якості незалежно від наявності у конкретної людини, то поняття «індивід» характеризує конкретну людину, включає притаманні їй психологічні й біологічні властивості.

Індивід - окрема людина, особа в групі або в суспільстві, окремий представник людської спільноти.

Сутність індивіда означає не тілесна окремість, а сукупність духовно-психологічних рис, які становлять його самобутність.

Індивідуальність – сукупність своєрідних психологічних особливостей і властивостей людини, що характеризує людську неповторність і виявляється у рисах характеру, специфіці інтересів, якостей, здібностей, які відрізняють одну людину від іншої. Індивідуальність є неодмінною і найважливішою ознакою особистості.

Особистість – людина, соціальний індивід, що поєднує в собі риси загально-людського, суспільнозначущого та індивідуальнонеповторного.

Об’єктивною умовою формування особистісних властивостей, якостей, рис характеру людини є система суспільних відносин ( економічних, політичних, моральних) до яких вона належить. Становлення її не можливе поза суспільними відносинами, взаємодією, спілкуванням і діяльністю, активний суб’єкт, яких – особистість.

Психологічна наука послуговується такими загальновизнаними положеннями щодо особистості:

• особистість є продуктом історичного розвитку, тобто виникає на певному етапі еволюції людської істоти;

• особистість є суб’єктом соціальних відносин і свідомої діяльності;

• особистість – це системна якість індивіда, що формується у спільній діяльності й спілкуванні;

• важливою складовою особистості є її етнопсихологічний аспект.

Індивідуальний стиль діяльності – стійка індивідуально-специфічна система психологічних засобів, прийомів, навичок, методів, способів здійснення певної діяльності.

Люди з різними індивідуально-типологічними характеристиками нервової системи, різною структурою здібностей, темпераментом, характером домагаються однакової ефективності різними способами. Індивідуальний стиль діяльності може бути оптимальним або не оптимальним з погляду ефективності роботи.

2. Індивідуально-психологічні, психофізіологічні властивості особистості та їх урахування в системі управління.

Структура особистості охоплює:

1) загальнолюдські властивості ( відчуття, сприйняття, мислення, пам'ять, воля, емоція)

2) соціально-специфічні риси ( соціальні установки, ролі, ціннісні орієнтації)

3) індивідуально-неповторні риси ( темперамент, поєднання ролей, самосвідомість).

Темперамент це поняття охоплює якості, від яких залежить реакція людини на інших людей і соціальні обставини. У більшості класифікацій і теорій темпераменту компонують два компоненти – активність і емоційність. Активність характеризує ступінь енергійності, стрімкості, швидкості, й, навпаки, повільності, інертності, а емоційність – особливості перебігу емоцій, почуттів, настроїв та їх якість. Темперамент – індивідуальні особливості людини, що виявляється в силі, швидкості, напруженості, урівноваженості, перебігу її психічної діяльності, у порівняні більшій чи меншій стійкості її настроїв.

І. Павлов пов’язав типи темпераменту з діяльність центральної нервової системи. Для вивчення індивідуальності застосовують 4 типи темпераменту:

1) сангвінік ( сильний, врівноважений, рухливий тип нервової системи, характеризується високою активністю, енергійністю, жвавістю та багатством виразних рухів, міміки).

2) флегматик ( сильний, урівноважений, інертний тип вищої нервової діяльності, що характеризується спокоєм і рівним настроєм. Він повільний і розважливий, довго розмірковую перед роботою, але послідовний і терплячий).

3) холерик ( сильний, неврівноважений тип нервової системи. Він активний, енергійний, швидкий різкий, рвучкий, нестримний. Схильний до струмків змін настроїв).

4) меланхолік ( слабкий тип вищої нервової діяльності, який характеризують низькій рівень психологічної активності, сповільненості рухів, стриманість мови, швидка стомленість).

Характер – сукупність стійких індивідуальних властивостей особистості, що виявляються в типових способах діяльності та спілкуванні, в типових обставинах і визначаються ставленням до них.

Характер людини виявляється в системі відносин з навколишньою діяльністю у ставленні: до інших людей ( товариськість чи замкнутість, правдивість чи облудність, тактовність чи брутальність тощо); до справи ( відповідальність чи не несумлінність, працьовитість чи лінощі тощо); до власності ( щедрість чи жадібність, ощадливість чи марнотратність, акуратність чи неохайність); до себе ( скромність чи самозакоханість, гордість чи приниженість тощо).

Тип характеру. Поведінка людини завжди містить в собі когнітивний ( пізнавальний, розумовий), афективний (чуттєвий, емоційний), практичний ( перетворювальний, сенсорний), компонентний ( компоненти, з переважанням одного з них, що дає змогу визначити характерологічний тип працівника).

Загальноприйнятої, єдиної класифікації характерів, попри різноманітні спроби, досі виробити не вдалося, а поділ людей на типи значною мірою є умовним. Одним із перших запропонував класифікацію типів характеру німецький психіатр і психолог Ернст Кречмер. Згідно з його концепцією існує три основні типи організації тіла – астенічний, атлетичний, пікнічний. Кожен з них учений поєднав з особливим типом характеру.

Астенічний тип. На вигляд астенік – худорлява людина з вузькими плечима, тонкими руками, слаборозвиненими м’язами. Такому типу будови тіла відповідає ц ти темпераменту – шизотимік, для якого властиві такі риси характеру, як аристократичність, егоїстичність, невміння знаходити спільну мову з іншими людьми, схильність до відлюдькуватості тощо.

Атлетичний тип. У такої людини сильно розвинута грудна клітка і мускулатура, широкі плечі, вона висока чи середня на зріст. Цьому типу будови тіла відповідає тип темпераментну іксотимік, який характеризується стриманістю жестів і міміки, схильністю до незмінної, спокійної ситуації тощо.

Пікнічний тип. Людина з такою будовою тіла схильна до повноти, має коротку шию і середній зріст. Пікнічному типу відповідає тип темпераментну - циклотимік, якому властиві енергійність, комунікабельність, схильність до гумору тощо.

Класифікація людських характерів А. Личко, К. Леонгарда виокремлює типи людей, що мають так звану акцентуацію характеру – надмірну виразність окремих рис та їх поєднань, які є крайніми варіантами норми, межують із психопатіями.

А. Личко виокремлює такі основні типи акцентуації характеру та їх ознаки:

• циклоїдний – чергування фаз гарного та поганого настрою з різним періодом;

• гіпертивний – постійно піднятий настрій, підвищена психічна активність із бажанням діяльність із тенденцією не доводити справу до кінця;

• лабільний – різка зміна настрою залежно від ситуації;

• астеноневротичний – швидка стомлюваність, дратівливість, схильність до депресії та іпохондрії.

• сенситивний – підвищена вразливість, боязкість, загострене почуття власної неповноцінності;

• психастенічний – висока тривожність, нерішучість, схильність до самоаналізу;

• шизоїдний - замкнутість, емоційна холодність, брак інтуїції в процесі спілкування, труднощах установлені емоційних контактів;

• епілептоїдний – схильність до злобно-тужливого настрою з агресією, що проявляється у вигляді приступів люті і гніву, конфліктність, скрупульозна педантичність;

• істероїдний – виражена тенденція до витіснення неприємних для суб’єкта фактів і подій, до облудності, фантазування і вдавання, які використовують з метою привернути до себе увагу;

• хиткий, нестійкий – схильність легко піддаватися впливу оточення, постійний пошук нових вражень компаній, уміння легко встановлювати контакти, як правило поверхово;

• конформний – надмірна підпорядкованість і залежність від думки інших, брак критичності і ініціативності, схильність до консерватизму.

Здібності – індивідуально-психологічні особливості особистості, що є передумовою успішно виконання нею певною діяльності, формування здібностей відбувається на основі задатків – вроджених анатомо-фізіологічній особливості нервової системи мозку. Здібності за основними видами діяльності бувають загальними і спеціальними. До загальних здібностей належать психічні здібності людини ( увага, спостережливість, запам’ятовування, творча уява, розважливість та ін.). До спеціальних здібностей – психологічні особливості індивіда, що забезпечують йому успіх у певному виді діяльності: образотворчі здібності, математичні та ін.

Поняття «здібності» є багатоаспектним і багатоплановим. Воно охоплює:

• властивості людської душі, тобто сукупність психічних процесів і станів;

• високий рівень розвитку загальних і спеціальних знань, умінь і навичок, який забезпечує успіх особистості в різних видах діяльності;

• властивості та якості індивіда, які є суб’єктивними передумовами успішної діяльності.

Здібності можуть існувати лише в постійному розвитку.

Ставлення людини до навколишнього світу, інших людей, до самого себе психічним способом виявляється через емоції.

Емоції – психічні відображення у формі безпосереднього переживання життєвого змісту явищ і ситуацій. Вони є суб’єктивною формою вираження потреб, передують діяльності для задоволення потреб, спонукають і спрямовують її. Завдяки емоціям людям легше порозумітися, об’єктивніше оцінити стан співрозмовника і ситуації, спільну діяльність і спілкування. Вродженими є не всі емоції, немало їх люди набувають у процесі навчання і виховання.

До основних емоційних станів людини, крім власних емоцій належать почуття та афекти.

Почуття – психічний стан і процес, який відображає емоційний аспект духовного світу людини, її суб’єктивне переживання, емоційне ставлення до навколишньої діяльності. Почуття виконують сигнальну функцію, оскільки містять інформацію про оточення людини, є важливим регулятором її поведінки.

Афект – сильний і відносно короткочасний емоційний стан, пов'язаний з різкою зміною важливих для суб’єктів життєвих обставин. Такими станами є лють, жах, відчай, екстаз, екзальтація, страх.

Страх – короткочасна чи стійка емоція, породжена в людині дійсною чи уявною небезпекою.

Виокремлюють такі види страху: страх бідності, критики, хвороби, любовного розчарування, старості і смерті.

Оскільки страх є станом людської свідомості, його можна контролювати і спрямовувати. Виховання стійкості до страху пов'язаний з виробленням умінь володіти собою за його відчуття.

Якими емоції не були, вони завжди невіддільні від особистості, оскільки пов’язані з її потребами, відтворюють стан, процес і результат їх задоволення.

Вдосконалення вищих емоцій і почуттів передбачає особистісний розвиток людини

Воля – здатність людини, що виявляється у самодетермінації, саморегуляції діяльності та різних психічних процесів.

Воля виявляється в таких властивостях особистості, як сила волі, енергійність, витримка. Це первинні вольові якості, що визначають поведінку людини. Вольову особистість вирізняють рішучість, сміливість, упевненість у собі, віра у справу.

Віра – особливий стан психіки людини, що полягає в повному і беззастережному прийнятті будь-яких повідомлень, текстів, явищ, подій чи власних уявлень і висновків, які надалі можуть виступати основою людського «Я», визначати вчинки судження, норми поведінки і відносини. Віра виражає внутрішні переконання людини в істинності ідей, правильності плану тому і є одним з енергетичних джерел волі.

Основними психологічними функціями волі є:

1. вибір мотивів і цілей;

2. регуляція спонукування до дій за недостатньої чи надлишкової їх мотивації;

3. організація психічних процесів у систему, адекватно виконуваній людиною діяльності;

4. мобілізація психічних і фізичних можливостей у ситуації подолання перешкод при досягненні поставлених цілей.

Мотив – стійка особистісна властивість, яка охоплює потреби, є спонукальною причиною дій і вчинків.

До структури мотиву, на думку психологів належать такі психологічні компоненти:

• блок, що визначається потребами;

• блок «внутрішнього фільтру» ( моральний контроль, оцінювання зовнішньої ситуації, своїх можливостей, інтереси, нахили, рівень домагань);

• цільовий блок ( образ предмета, що може задовольнити потребу; ціль; процес задоволення потреб).

За своїм мотиваційним значенням особливо важливою є потреба

Потреба – стан індивіда, пов'язаний з відчуттям необхідності в чомусь важливому для існуванні розвитку людини.

Серед основних потреб особистості виокремлюють:

• біологічні ( потреби в їжі, повітрі тощо);

• матеріальні ( потреба в одязі, житлі тощо);

• соціальні ( потреба в предметно-суспільній діяльності, в усвідомлення свого місця в суспільстві);

• духовні ( потреба в інформації – пізнавальній, моральній та ін.)

• Всебічне пізнання причин поведінки людини пов’язане з аналізом її потреб, мотивів, які спричинилися до її конкретних вчинків, поведінки загалом. У таких випадках ідеться про мотивацію.

Мотивація – сукупність причин психологічного характеру ( система, мотив), які зумовлюють поведінку і вчинки людини, їх початок, спрямованість та активність.

Соціальні установки

Соціальна установка – суб’єктивна орієнтація індивідів як представників групи на певні цінності.

У психології управління установку використовують під час вивчення:

1) ставлення особистості як члена групи ( організації, установи тощо);

2) стійкості й погодженості соціальної поведінки індивіда під час прийняття управлінського рішення, прогнозування можливих форм поведінки персоналу за певних обставин тощо.

В управлінській діяльності важливі такі функції управління:

• визначення стійкості, послідовності, цілеспрямованості діяльності;

• забезпечення стабільної діяльності в ситуації, схильній до змін;

• звільнення суб’єкта від необхідності приймати рішення і мимовільно контролювати діяльність у стандартних ситуаціях;

• визначення інертності діяльності, забезпечення важкості пристосування суб’єкта до нових ситуацій.