2 Опора сзпб

«Домаастрихтський» період: ця форма співпраці поширювалась лише на членів ЗЄС.

1982- зустріч Міністрів оборони та ЗП Франції й ФРН.Рішення про створення спільної Комісії з питань безпеки та оборони

1983- Штутгарська декларація. Декларується бажання перетворити Європейське співтовариство на Євр.Союз з компетенцією в «політичних та економічних аспектах безпеки» (офіційно введено в дію ЄЄА)

1984- Римська декларація (в основі пропозиція ФРН та Франції). Утворення 3-х агентств: контроль над озброєнням, безпеки й оборони, співробітництво в сфері вироб-ва озброєнь

Важливо: до Маастрихту фактично НЕМАЄ спільної політики оборони, хоча спільна політика безпеки була присутня.

М.Д. надав право ЄС проводити «спільну ЗП та політику у сфері безпеки, в тому числі політику у сфері спільної оборони». Основні принципи і загальні напрями спільної зовнішньої політики мають визначатись на засіданні Європейської Ради. Рішення щодо зовнішньо політ. питань приймаються одностайно, проте перелік особливих питань для ЄС що потребують «спільних дій» приймаються кваліфікованою більшістю. Визначено місце ЗЄС: «…ЄС вповноважує ЗЄС розробляти та впроваджувати рішення та дії ЄС, що стосуються питань оборони» Головні напрями, в яких застосовуються спільні заходи:

• Процес ОБСЄ

• Розробка, контроль та нерозповсюдження яд. зброї.

• Економічні аспекти безпеки (напр..контроль за експортом озброєнь.)

Групи інструментів СЗПБ:

• Співробітництво між держ.-членами та прийняття декларацій

• Формування спільних позицій

• Узгодження спільних дій (використання збройних сил автономно та в рамках НАТО чи ОБСЄ ).

Попри все, практичне використання СЗПБ є досить обмежене. Тут заважають позиції окремих держав:

ВБ, Данія, Нідерланди: проти поглибленого інституційного будівництва ЄС (Шенген, ЕВС, СЗПБ), відсутність Данії серед країн-членів ЗЄС (Данія, Ірландія,Австрія, Фінляднія, Швеція- спостерігачі.), традиційна орієнтація на США та НАТО на противагу створення франко-нім.осі, включення до ЄС нейтральних держав, як Фінляндія, Австрія та Швеція.

3 Опора Співробітництво у сфері охорони порядку та правосуддя у кримінальних справах

Стосується розбудови «вільного простору без кордонів»:

• Охорона зовнішніх кордонів ЄС

• Міграційна політика

• Надання притулку

• Візовий контроль

• Юридичне спів роб.

• Співроб. органів охорони порядку

• Боротьба проти тероризму, корупції та ін.

Співробітництво опирається на систему обміну інф. – Європолі.

Питання 6. . Система ЄПС. Структура та осн елементи

27 жовтня 1970 року Комітет схвалив доповідь Дівіньона, яка передб ств мех зовнішньо-політ консультацій і постійного обміну інформ з проблем зовнішньої політики. ЕПС обмежувалась лише можливістю проведення спільних заходів.

23 липня 1973 –друга доповідь передбачала що в пит ЗП кожна з кр-уч не буде виробляти свою точку зору без консультацій з партнерами. Однак кр-уч могли не погодитись з консультаціями, а рішення приймались лише одностайно.

13 жовтня 1981 – третя доповідь (Тіндеманса). Кр-чл забовязались проводити консультації перед здійсненням нац зовнішньо політ акцій що стосуються Свівтов-ва. Затверджено процедуру скликання термінових зборів мін зак справ у випадку міжнародних кризових ситуацій. Головуюча в ЄС кр забовязалась скликати протягом 48 годин термінові збори на запит не менш ніж 3 кр-чл.

В ра мках ЄПС намагались узгоджено діяти нац посольства держ –уч у третіх кр, а предс-во РМ забезпеч посольствами кр, яка головувала у Спів-ві.

Держ –чл координували свою діяльність у МО та міжн конференціях.

Поза межами ЄПС залишилась оборонна сфера. Військові засоби належали або окремо кожній державі або Атлант альянсу під кер США.

1986р – ЄЄА. Раніше співробітництво проводилось в рамках ЄР неофіційно, а тепер воно вперше отримало законодавчу базу і мало регулюватись на осн міжурядового договору, який забовязував кр інформувати одна одну про передбачені зовнішньопол акції, і керуватись ними при проведенні своєї національної політики. Кр підтвердили наміри координувати свої політичні та економічні аспекти безпеки. Військ пит не включені в дог.