17. Основні етапи середземноморської політики єс.

(вибачаюсь за перевищений обсяг, скорочував як міг)

1 етап - Римський договір 1957. Були сформульовані основні цілі і завдання ЄС у Середземноморському регіоні; Закладено основи програми дій на середземноморському напрямку;задано стимул зростанню активності держав-членів ЄС в Середземноморському регіоні. Відповідно до Договору діяльність Співтовариства передбачала «асоціацію із заморськими країнами і територіями з метою збільшення торгівлі та спільного сприяння економічному і соціальному розвитку». На зони суверенних баз Сполученого Королівства Великобританії та Північної Ірландії на Кіпрі, положення договору не поширювалися. 2 етап - Торгові угоди: • 1969 р. - з Марокко і Тунісом • 1970 - з Мальтою • 1972 р. - з Кіпром • 1975 рік - Ізраїлем • 70-і рр.. - Ряд угод про економічне та фінансове співробітництво з Марокко, Алжиром, Тунісом, Єгиптом, Йорданією, Ліваном і Сирією, що передбачали економічне і фінансове співробітництво і заклали основи політики ЄС щодо інтеграції регіону зі спільнотою. 3 етап: розширення ЄС (включення країн пн Середземномор’я) • 28 травня 1979 підписано договір про прийом до ЄС Греції • 12 червня 1985 підписаний аналогічний договір з Іспанією і Португалією Майже все Північне Середземномор'ї увійшло в структуру ЄС Тим самим, майже все Північне Середземномор'ї увійшло в структуру ЄС. Виник новий фактор, що робив все більший вплив на середземноморську політику ЄС, в якому виник блок країн Північного Середземномор'я, що мають істотні інтереси в Середземноморському регіоні. Можна вважати, що відбулася своєрідна реструктурализація середземноморського геополітичного простору, а відносини між його північною і південною частинами набули нової якості.

4 етап: поч.. 90-их рр.. нова середземноморська політика ЄС - Угоди про асоціацію з Туреччиною, Кіпром, Мальтою.На проголошення в ЄС спочатку «нової середземноморської політики», а потім - політики євро-середземноморського співробітництва та партнерства вплинув ряд факторів. По-перше, ЄС перетворюється на могутнє об'єднання західноєвропейських держав - вплив на всі сфери міжнародного життя. Потреби його економічного та політичного розвитку вимагають розширення системи спілок та взаємодії. По-друге, курс на залучення у свою орбіту «третіх» середземноморських країн продиктований необхідністю витримати конкуренцію зі Сполученими Штатами. По-третє в Середземномор'ї до цього часу розвивався ряд дестабілізуючих процесів військово-політичного та соціально-економічного характеру, які представляли загрозу для подальшого становлення ЄС. В рамках цього курсу ЄС підписує угоди про асоціацію з Туреччиною, Кіпром, Мальтою. Виникають переговори про можливість їх вступу до ЄС надалі якості повноправних членів. Відмінною рисою угод цього періоду було те, що вони забезпечували відносно вільний доступ промислової продукції з Південного Середземномор'я на ринок ЄС, але обмежували експорт до Європи сільськогосподарської продукції, яка конкурувала з аналогічною продукцією держав-членів ЄС з Північного Середземномор'я. В якості компенсації країни Південного Середземномор'я отримували певну економічну і фінансову допомогу. Маастрихтський договір 1993 р.: • Передбачав "асоціацію із заморськими країнами і територіями» • Декларація про представництво інтересів заморських країн і територій, сформульовані відповідні обов'язки Європейського інвестиційного банку • сприяв зростанню активності ЄС та на середземноморському напрямку Підтримка курсу «нової середземноморської політики» була надана на зустрічах керівників ЄС в 1994 р. (Корфу і Ессен) і в 1995 р. (Канни).

6 етап: початок барселонського процесу. Євро-середземноморська конференція листопад 1995 • 15-держав членів ЄС та 12 середземноморського басейну (крім Лівії) Прийняті: • Декларація • Робоча програма оперативного та практичного характеру • Рішення про створення ЗВТ до 2010 року Декларація фіксувала новий, більш високий рівень відносин між ними, ніж раніше. Відтепер вони стали іменуватися «євро-середземноморським партнерством», яке засновувалися через «зміцнення політичного діалогу на регулярній основі, розвиток економічного та фінансового співробітництва і більший акцент на соціальний, культурний вимір». Декларація стала одночасно робочою програмою для реалізації вражаючих грандіозних проектів, головним з яких є створення в Середземномор'ї до 2010 р. зони вільної торгівлі.

Барселонська декларація 1995 Розділи: Політика і безпека;Економіка та фінанси;Соціальні та гуманітарні проблеми;Євро-середземноморська конференція Метою було сприяти регіональному співробітництву в Середземноморському регіоні, створенню режиму вільної торгівлі, економічним реформам, зростанню інвестицій, подоланню актуальних місцевих проблем — таких як бідність та нелегальна міграція. Учасниками Барселонського процесу спочатку були Алжир, Єгипет, Ізраїль, Йорданія, Ліван, Ма­рокко, Палестинські території, Сирія, Туніс і Туреччина. У 2007 році до них приєдналася Мавританія. Лівія мала статус спостерігача.

Конф. на Мальті 1997 • Не приїхали: міністр закордонних справ ВБ, Туреччини, Португалії, Австрії • Розбіжності між ЄС та арабськими країнами: регіональна безпека (Близький Схід) та економіка (конкретні питання співробітництва) • + Сесія в Палермо 1998 рік: пріоритетні напрями співпраці Не вдалося прийняти Спільної декларації.При обговоренні військово-політичних проблем арабські держави різко критикували Ізраїль. У сфері економіки арабські країни висловили у різкій формі невдоволення тим, як розвивається євро-середземноморське співробітництво. Лише після закінчення конференції старші посадові особи зуміли виробити так звані спільні «conclusions» за підсумками конференції. За основу прийнята ідея про продовження співпраці між ЄС та «третіми» середземноморськими країнами.

Конференція в Штутгарті 1999, Конференція в Марселі 2000 Євро-середземноморський саміт - листопад 2005: Пріоритети розвитку співробітництва на п'ять років: економічний розвиток, створення ЗВТ до 2010 року новий підхід до міграції, боротьба з нелегальною імміграцією. Комісія виділила конкретні пропозиції щодо розвитку співробітництва в трьох ключових сферах: освіта, стале економічне зростання і права людини і демократія

7 етап: якісно новий напрям даного вектору політики

липень 2008 - в Парижі відбувся перший саміт нової міжнародної організації — Союзу заради Середземномор’я (Union for Mediterranean). У саміті взяли участь 27 країн Європейського Союзу, 5 європейських країн, що межують з Середземним морем (Албанія, БосніяГерцеговіна, Монако, Чорногорія та Хорватія) та 11 країн Півдня Середземномор’я (Алжир, Єгипет, Ізраїль, Ліван, Марокко, Сирія, Туніс, Туреччина, Палестинська адміністрація, Йорданія та Мавританія).Перетворення Барселонського процесу на Союз для Середземномор’я. Інституційне рішення передбачає, що в організації діятимуть два співголови строком на два роки: один від ЄС і один від інших середземноморських країн. Буде сформовано також секретаріат з двадцяти співробітників. Саміти проводитимуться один раз на два роки. При цьому додаткового фінансування проекту з бюджету ЄС на період до 2013 року не передбачається — усі заходи здійснюватимуться в рамках вже затвердженого кошторису Євросоюзу на нинішню семирічну перспективу. Втім сторони, як зазначено в підсумковій декларації саміту, сподіваються на приватні інвестиції, внески інших країн та міжнародних фінансових інституцій.