36. Парижські угоди 1954 року та утворення зєс. Їх значення.

вересня -жовтня в Лондоні відбулася конференція за участю 6 д-в, які підписали Паризький договір, а також США, ВБ та Канада. На конференції було прийнято рішення про припинення окупаційного режиму в Зх.німеччині і відновлення її суверенітету. Відповідні документи (11штук) були підп. На конференції дев’яти країн у Парижі (жовтень 1954). Паризькі угоди уточнювали природу й компетенцію розширеного за рахунок приєднання німеч та Італії брюссельського пакту й санкціонували відродження національної німецької армії.Зах.союз перетворювався в „західноєвропейський союз” (ЗЄС), який мав забезпечити „колективний захист” країн-учасниць шляхом організації співробітництва між ними.Проголошувалася задача сприяння єдності та поступової інтеграції Європи, тобто обговорювалася можливість використання ЗЄС як бази для війс-пол уніфікації Європи.брюсельський договір доповнювався статтею про тісне співробітництво ЗЄС з НАТО.Передбачалося, що Рада ЗЄС функціонуватиме безперервно у складі міністрів закорд справ 7 кр-учасниць, діючи в проміжках між сесіями на рівні послів кр-учасниць, акредитованих в Лондоні, а також заступника міністра закорд справ ВБ.Рада буде приймати рішення одностайно, але в деяких випадках передбачалася можливість прийняття рішень більшістю у дві третини голосів або навіть простою більшістю.створювався новий орган-асамблея, який не існував у зх.союзі.склад її 7 парламентарів, які вже входили до складу консультативної асамблеї ради Європи.вводилися обмеження на чисельність збройних сил кран ЗЄС.ЗЄС не мав власної військової організації. Країни-учасниці передавали в розпорядження нато контингенти своїх збройних сил.ЗЄС суто був консультативною орг-цією.

37. Теоретична школа “первинного поглиблення”. Основні положення. Концепція “міцного ядра”.

Школа первинного поглиблення є однією з трьох напрямків сучасних моделей і концепцій європейської інтеграції (разом з двома іншими: школою первинного розширення та школо первинного поглиблення для розширення). СУТЬ її полягає в тому,що необхідно перешочергово розробити ефективний механізм та інструменти інтеграційного розвитку об'єднаної Європи,які б мали повноваження в прийнятті рішень та контролю за їх виконанням. Це в свою чергу забезпечить сталий розвиток всієї організації. Основною УМОВОЮ функціонування такої моделі є однорідність учасників інтеграційного процесу,які поділяють економічні та політичні цілі інтеграційного процесу. Основними прихильниками такої теорії є функціонуюча бюрократія в інститутах ЄС,які безпосередньо зіткаються зі складнощами процесу розширення. ОСНОВНІ ТЕЗИ: 1) Поки ЄС не дійшов у своєму розвитку до повноцінного політичного союзу  (до найвищої форми інтеграції) розширення неможливе і навіт небажане,оскільки при збільшенні кількості учасників, процеси до політичнлї єдності будуть блокуватися/гальмуіатися. 2) Небажання розширення ЄС - не прояв егоїзму держав-членів,а навпаки, прояв доброї волі. :) (ха-ха,так ми їм і віримо). Обмежена кількість учасників в ЄС в інтересах усіх держав Європи. Поки немає єдності та спільного бачення у країн-членів кінцевого вигляду даного об'єднання- подальше прийняття нових членів - нелогічна дія. Фактично,ті держави,що прагнуть вступити, самі не знають, куди вони хочуть приєднатися (чи федерація,чи міжурядове об'єднання), тому ЄС лише допомагає претендентам на вступ не зробити помилку і вступити в таку структуру,яка їм невідома/незрозуміла/непотрібна. А вже після остаточного визначення між країнами ЄС щодо кінцевого вигляду даної організації - будуть існувати всі умови вступати іншим державам. 3) в контексті попередньої тези, ще при розгляді питання розширення за рахунок країн колишнього соціалістичного табору висувалася теза, що даним державам,що щойно тільки позбулися наднаціонального, тоталітарного контролю СРСР не бажано приєднуватися тоді(2004 рік) і зараз, бо ЄС може скоро перетворитися на федерацію, де знову велика частина суверенітету буде передана вищим,наднаціональним структурам. А дані країни будуть навпаки переслідувати мету нарешті самостійно вирішувати долю своєї держави. 4) Основна суть інтеграції для країн-нечленів - це економічна вигода. якщо ЄС розшириться - це неодмінно потягне за собою великі економвчні негаразди, в які відразу будуть втягнуті нові члени. Тому в інтересах самих же не-членів не вступати, а почекати,поки ЄС досягне такої економічної потуги, за якої він зможе надати не-членам  значно більше економічних переваг,ніж зараз. Тобто,краще почекати, а потім отримуати в якості нечлена значно більше фінансової допомоги, ніж зараз,вступивши в ЄС. Класичним практичним прикладом/ініціативою втілення даної концепції є модель "міцного ядра", що з'явилася в 1994 році. Запропонована В.Шойбле і К.Ламерсом (Німеччина, ХДС/ХСС),суть якої полягає в наступному: - пропозиція реформувати ЄС таким чином,щоб виокремити з усіх членів групу держав (=міцне ядро) , які будуть локомотивом розвитку ЄС і відповідатимуть певним критеріям (рівень інфляції,дефіцит бюджету тощо...) - дане ядро повиннл включати такі країни: ФРН, Франція, БеНіЛюкс - ці країни повинні перейти до наднаціональної федерації з єдиною 1) валютою; 2) армією; 3) зовнішньою політикою - рішення в основних органах повинні прийматися більшістю голосів (тобто,заперечення право вето) - рішенні обов'язкові до виконання усіма державами Варто відмітити,що така пропозиція загрожувала розколу ЄС,оскільки пропонувала чіткий поділ країн на ядрл і не-ядро. Приблизна лінія розколу виглядала так: 1) Пн-Сх Європа на чолі з Німеччиною та її поглядами на подальший розвиток ЄС 2) Пд-Зх Європа на чолі з Францією