25. Сучасний Європейський неофункціоналізм. Відмінності від традиційного функціоналізму.

Відмінності:

1) Починаючи з 70-х років, прихильники неофункціоналізму однією з центральних складових політичної інтеграції розглядають зовнішній фактор. Одним з перших вплив зовнішнього фактора на процес політичної інтеграції відобразив у неофункціоналістській теорії Джозеф Най. В ряді своїх робіт він розвинув концепцію “активних” та “пасивних” зовнішніх факторів, що просувають регіональну інтеграцію.

2) Ф.Шміттер увів у неофункціоналістську систему поняття “екстерналізму”, що об’єднувало як сприятливі, так і негативні зовнішні фактори, які так чи інакше впливають на інтеграційні процеси, а їхнє урахування мало важливе значення для пояснення інтеграційних змін. Особливу увагу Ф.Шміттер приділяв аналізу негативних зовнішніх факторів. На думку Ф.Шміттера, інтеграція може викликати зворотну негативну реакцію з боку держав, що не входять в інтеграційне об’єднання, що, у свою чергу, змусить регіональне угрупування переходити до нових складніших форм співробітництва. В результаті цілком можливе “формування спільної зовнішньої політики, яка до цього не існувала”. Ф.Шміттер, таким чином, вперше спробував застосувати вплив зовнішнього фактора на “перелив” до політичної інтеграції, а також формування спільної зовнішньої політики та політики безпеки. 

3) Відмова від автоматизму процесу “ переливання ”(spillover), особливо в наслідок політики розширення ЄС, що ускладнює суб’єктну структуру інтеграційного процесу, а отже і кількість позицій держав, які необхідно узгоджувати, та питань з приводу яких дані позиції повинні узгоджуватись, що в свою чергу викликано різним рівнем розвитку суб’єктів, які об’єднані єдиним процесом інтеграції

4) Зміна відношення до “ великої політики ”, усвідомлення що процес її спільного формування в процесі інтеграції є більш складним й довгим ніж в сфері “ низької політики ”, що в свою чергу означає більшу тривалість отримання результатів в політиках, що відносяться до даної сфери.

5) Вводиться поняття “криза”, яка тепер розглядається як необхідний етап розвитку європейської інтеграції, як шлях пошуку більш вигідних форм інтеграційного розвитку, більш оптимальних рішень.

6) Розгляд регіональної інтеграції в контексті інтеграції глобальної

26. Формування політики єс щодо країн цсє в 90-х роках.

1989-1990рр. – перший етап відносин ЄС з кр ЦСЄ характеризувався геополітичними інтересами країн ЄС, що виявлялось в бажанні зберегти політичну та економічну рівновагу в регіоні. Переорієнтація економічних та торгових відносин кр ЦСЄ на ринки ЄС супроводжалася вимогами встановлення більш тісних політичних стосунків. Ідея запропонувати статус асоційованого членства стала предметом дискусій наприк 1989. Тетчер пропонувала турецьку модель асоційованого членства як механізм відносин ЄС з ЦСЄ. В 1990 за ініціативою Комісії в її формальному зверненні до ЄР та ЄП майбутня система угод з країнами ЦСЄ отримала назву „Європейських угод”. 6 напрямків співробітництва: політичний діалог, свобода торгівлі, економічне, культурне співробітництво, заснування асоційованих інституцій. Було встановлення статусу часткового членства в ЄС, який би надавав можливість кр ЦСЄ не маючи права голосу, приймати участь в роботі Раді міністрів з питань, що представляли для них інтерес. Цю пропозицію не підтримали ані країни-кандидати, ані країни-члени ЄС. Засідання ЄР 21-22 червня 1993 в Копенгагені – лідери кр ЄС прийняли рішення про приєднання країн ЦСЄ до ЄС як тільки асоційовані країни приймуть обов’язки країн-членів, виконавши всі економічні та політичні вимоги. Копенгагенські критерії вступу: стабільність інститутів демократії, верховенство права; наявність ринкової економіки; можливість витримати конкуренцію та інші складові участі в ЄС; можливість прийняти всі зобов’язання членства, включаючи умов політичного, економічного та валютного союзів. Весно 1994 подані перші офіційні заявки кр ЦСЄ на вступ. Самміт в ЄС Осені 1994 – стратегія вступу з двох частин: зростаюче структурне співробітництво та підготовлена Комісією Біла книга, яка передбачала прогресивну інтеграцію кр ЦСЄ до Єдиного ринку.1997 ЄК розробила „Порядок денний 2000”, які містили рекомендації і впроваджували стратегію „вступу хвилями”, основану на диференційованому підході до кандидатів з врахуванням об’єктивної оцінки їх готовності до вступу. Грудень 1997 – Люксембурзький самміт.