- •1. Основні теорії та концепції європейської інтеграції після п світової війни.
- •1.Федералізм
- •2. Функціоналізм(д. Мітерані)
- •3. Неофункціоналізм
- •Єдиний Європейський Акт та проблема політичного співробітництва в єс.
- •План Фуше та його характеристика.
- •Історичні аспеки ідеї «Об’єднаної Європи»
- •Питання 5 (Маастрихтський договір та спільна зовнішня політика та політика безпеки (сзппб).
- •Основні положення м. Д., основні інституційні зміни в м.Д.
- •1 Опора (Європейське Співтовариство)
- •2 Опора сзпб
- •3 Опора Співробітництво у сфері охорони порядку та правосуддя у кримінальних справах
- •7. Пан’європейський рух та його значення
- •Питання 12 Еволюція повноважень Європарламенту після Маастрихту до сьогодення.
- •13. Європейський федералістський рух після п світової війни.
- •14. Амстердамський договір та сзппб.
- •15. Значення утворення Європейської Ради.
- •17. Основні етапи середземноморської політики єс.
- •18. Питання представництва в єк та голосування в єр, представлені в проекті Конституції єс.
- •19. Еволюція класичного європейського федералізму.
- •20. Динаміка зближення єс з країнами Балтії.
- •21. Повноваження Європейської комісії. Проблема представництва на сучасному етапі.
- •22. Інтегральний федералізм, секторальний федералізм. Концепція “карткової Європи”. Порівняльний аналіз.
- •3. Європа a la carte (“Меню” стратегій розвитку європейських країн; концепція змінної геометрії” євроінтеграції)
- •Сучасний Європейський неофункціоналізм. Відмінності від традиційного функціоналізму.
- •6) Розгляд регіональної інтеграції в контексті інтеграції глобальної
- •26. Формування політики єс щодо країн цсє в 90-х роках.
- •27. Єдиний Європейський Акт та питання інтеграційного співробітництва в єс.
- •28. Неофункціоналізм е.Хааса. Основні положення та недоліки.
- •29.Сучасний стан відносин сша та Західної Європи. Коротка характеристика.
- •30. Штудгардська декларація про єс 1983 року.
- •31. Основні принципи неофункціоналізму: прагматичний детермінізм.
- •32 (Маастрихтські угоди та внесення інституціональних змін до єс)
- •Основні положення м. Д., основні інституційні зміни в м.Д.
- •1 Опора (Європейське Співтовариство)
- •33. Трансформація зєс та воєнно – політичне співробітництво в єс.
- •34. Рішення самміту в Ніцці 2000 р. Та його значення
- •35. Амстердамський саміт 1997 р. Та його значення
- •Посилив захист прав і свобод людини
- •Розширив сферу соціальної політики єс
- •Розвинув інститут європейського громадянства
- •Розширив сферу прийняття рішень у Раді кваліфікованою більшістю
- •Посилив відкритість у процесі прийняття рішень у Євросоюзі, запровадив поняття гласності.
- •36. Парижські угоди 1954 року та утворення зєс. Їх значення.
- •37. Теоретична школа “первинного поглиблення”. Основні положення. Концепція “міцного ядра”.
- •38. Самміт єс в Ніцці 2000р. Та зміни в механізмі прийняття рішень.
- •39. Гаазький саміт та його значення.
- •40.Школа “поглиблення задля розширення”. Концепція “Європи концентричних кіл”.
- •Позиція країн єс щодо основних положень Конституції єс.
- •Спільна сільськогосподарська програма єс. Формування, етапи розвитку та перспективи еволюції.
- •Теорії “первинного розширення”. Міжурядовий або “реалістичний” підхід. (а.Малвард, р.Дарендорф, х.Валлас, с.Хоффман).
- •44.Проблеми воєнно-політичного співробітництва сша та єс на сучасному етапі.
- •45. Переговори щодо утворення Європейського оборонного співтовариства та Європейського політичного співтовариства 1952 рік.
- •47.Позиція сша та єс по югославській проблемі в 90-і роки.
- •48. Програма tacis та її значення Програма технічної допомоги країнам снд (Програма тасіс)
- •49. Концепція «солідарного простору» а.Маршал.
- •50. Єс та врегулювання близькосхідної кризи в 90 – ті роки.
- •51. Програма phare та її значення
- •53.Еволюція євроатлантичних відносин в 90-х роках.
- •59) Геополітичне значення Середземноморського регіону для єс
- •60. План ж.Делора щодо формування Європ. Економічного простору 1989 р.
- •61. «Декларація про єс» Штутгарт
- •62. Конференція в Барселоні (26-28 листопада 1995 р.)
- •63. Стратегія «сусідства» та її вплив на відносини України з новими членами єс.
- •64. Проект а. Спінеллі.
- •Політика єс в західно-балканському регіоні.
- •66. План Шумана 1950 р та утворення єовс
- •Євроантлантична політика країн Балтії (порівняльний аналіз)
- •Копенгагенські критерії вступу в єс (характеристика)
- •69. Позиція єс в Іракському конфлікті
- •70. Хельсінський самміт єс 1999 року та країни Балтії.
- •71. Програма «Agenda 2000» та система «партнерство в приєднанні»
- •72. Політика єс в Південно – східній Азії.
- •73. Програма «Партнерство заради миру» та воєнно – політичне співробітництво країн Балтії.
- •74. Лісабонський договір 2009 року та його значення.
- •75. Римські угоди 1957 року та Великобританія
- •76. Проблема близькосхідного врегулювання сьогодні та політика єс.
- •77. Значення та наслідки розширення єс для України.
- •78. Пан’європейський рух та його значення
- •79. Римський саміт 2004 року та договір про введення Конституції для Європи.
- •80. Європейський Конвент 2001 року та результати його роботи.
- •81. Вступ Іспанії та Португалії до єс та запровадження принципу двох швидкостей.
- •82. Особливості розширення єс в 70 ті роки.
- •83. Значення розширення єс в 80 –ті роки.
- •84. Вступ Австрії, Швеції та Фінляндії та їх значення для єс,
- •85. Принципи розширення хвилями країн цсє
- •86. Принцип регати та причини його застосування щодо країн цсє.
- •87. Особливості вступу Греції до єс.
- •88. Перспективи вступу країн західних Балкан до єс.
- •89. Євроінтеграційна політика України: слабкі та сильні сторони.
Сучасний Європейський неофункціоналізм. Відмінності від традиційного функціоналізму.
Відмінності:
1) Починаючи з 70-х років, прихильники неофункціоналізму однією з центральних складових політичної інтеграції розглядають зовнішній фактор. Одним з перших вплив зовнішнього фактора на процес політичної інтеграції відобразив у неофункціоналістській теорії Джозеф Най. В ряді своїх робіт він розвинув концепцію “активних” та “пасивних” зовнішніх факторів, що просувають регіональну інтеграцію.
2) Ф.Шміттер увів у неофункціоналістську систему поняття “екстерналізму”, що об’єднувало як сприятливі, так і негативні зовнішні фактори, які так чи інакше впливають на інтеграційні процеси, а їхнє урахування мало важливе значення для пояснення інтеграційних змін. Особливу увагу Ф.Шміттер приділяв аналізу негативних зовнішніх факторів. На думку Ф.Шміттера, інтеграція може викликати зворотну негативну реакцію з боку держав, що не входять в інтеграційне об’єднання, що, у свою чергу, змусить регіональне угрупування переходити до нових складніших форм співробітництва. В результаті цілком можливе “формування спільної зовнішньої політики, яка до цього не існувала”. Ф.Шміттер, таким чином, вперше спробував застосувати вплив зовнішнього фактора на “перелив” до політичної інтеграції, а також формування спільної зовнішньої політики та політики безпеки.
3) Відмова від автоматизму процесу “ переливання ”(spillover), особливо в наслідок політики розширення ЄС, що ускладнює суб’єктну структуру інтеграційного процесу, а отже і кількість позицій держав, які необхідно узгоджувати, та питань з приводу яких дані позиції повинні узгоджуватись, що в свою чергу викликано різним рівнем розвитку суб’єктів, які об’єднані єдиним процесом інтеграції
4) Зміна відношення до “ великої політики ”, усвідомлення що процес її спільного формування в процесі інтеграції є більш складним й довгим ніж в сфері “ низької політики ”, що в свою чергу означає більшу тривалість отримання результатів в політиках, що відносяться до даної сфери.
5) Вводиться поняття “криза”, яка тепер розглядається як необхідний етап розвитку європейської інтеграції, як шлях пошуку більш вигідних форм інтеграційного розвитку, більш оптимальних рішень.
6) Розгляд регіональної інтеграції в контексті інтеграції глобальної
26. Формування політики єс щодо країн цсє в 90-х роках.
1989-1990рр. – перший етап відносин ЄС з кр ЦСЄ характеризувався геополітичними інтересами країн ЄС, що виявлялось в бажанні зберегти політичну та економічну рівновагу в регіоні. Переорієнтація економічних та торгових відносин кр ЦСЄ на ринки ЄС супроводжалася вимогами встановлення більш тісних політичних стосунків. Ідея запропонувати статус асоційованого членства стала предметом дискусій наприк 1989. Тетчер пропонувала турецьку модель асоційованого членства як механізм відносин ЄС з ЦСЄ. В 1990 за ініціативою Комісії в її формальному зверненні до ЄР та ЄП майбутня система угод з країнами ЦСЄ отримала назву „Європейських угод”. 6 напрямків співробітництва: політичний діалог, свобода торгівлі, економічне, культурне співробітництво, заснування асоційованих інституцій. Було встановлення статусу часткового членства в ЄС, який би надавав можливість кр ЦСЄ не маючи права голосу, приймати участь в роботі Раді міністрів з питань, що представляли для них інтерес. Цю пропозицію не підтримали ані країни-кандидати, ані країни-члени ЄС. Засідання ЄР 21-22 червня 1993 в Копенгагені – лідери кр ЄС прийняли рішення про приєднання країн ЦСЄ до ЄС як тільки асоційовані країни приймуть обов’язки країн-членів, виконавши всі економічні та політичні вимоги. Копенгагенські критерії вступу: стабільність інститутів демократії, верховенство права; наявність ринкової економіки; можливість витримати конкуренцію та інші складові участі в ЄС; можливість прийняти всі зобов’язання членства, включаючи умов політичного, економічного та валютного союзів. Весно 1994 подані перші офіційні заявки кр ЦСЄ на вступ. Самміт в ЄС Осені 1994 – стратегія вступу з двох частин: зростаюче структурне співробітництво та підготовлена Комісією Біла книга, яка передбачала прогресивну інтеграцію кр ЦСЄ до Єдиного ринку.1997 ЄК розробила „Порядок денний 2000”, які містили рекомендації і впроваджували стратегію „вступу хвилями”, основану на диференційованому підході до кандидатів з врахуванням об’єктивної оцінки їх готовності до вступу. Грудень 1997 – Люксембурзький самміт.
