74. Лісабонський договір 2009 року та його значення.

Підписаний 19 жовтня 2007 року

Набра чинності 1 грудня 2009 року

- збільшує кількість сфер, в який ЄП буде виконувати законотворчу роботу

- Європейська Рада стала повноправною інституцією ЄС

- створено посаду Президента Європейської Ради (перший президент – Герман ван Ромпей)

- від 2014 року – система подвійної більшості (рішення Ради потребують підтримкм 55% держав – членів, які представляють 65% населення Європи)

- посада керівника СЗППБ

- запровадження посади Високого представника ЄС з закордоних справ і без пекової політики, який є водночас Віце – президентом ЄК (перша – Кетрін Ештон), він призначається Радою

- зафіксоване право держави – члена ЄС вийти зі складу ЄС – за особистим бажанням цієї держави

- ЄС став єдиною юридичною особою !!!!

- передбачалося створення посади Президента ЄС

- скорочення кількості євро комісарів і депутатів ЄП з 785 до 750

75. Римські угоди 1957 року та Великобританія

Шістка країн-засновників (Італія, Німеччина, Франція та країни Бенілюксу) ЄОВС 29 травня 1956 року схвалила доповідь бельгійського державного діяча Поля Генрі Спаака з проблем всеохоплюючого економічного союзу і союзу в галузі мирного використання ядерної енергії. Як наслідок 25 березня 1957 року «шісткою» були підписані Римські угоди , які заснували Європейське Економічне Співтовариство (ЄЕС) та Європейське співтовариство з атомної енергії (Євроатом). Таким чином, на континенті утворилися три Європейські співтовариства. Завданням цих європейських угод було сприяти економічному зростанню, підвищенню життєвого рівня населення як засобу запобігання війни, зміцненню миру і свободи, а також створення « тісного союзу народів Європи».Договір про створення ЄЕС ("загального ринку") регламентував співробітництво в області економіки, науки і техніки. У ньому проголошувалося створення загального ринку країн-учасниць, і намічалися форми зближення, уніфікації економічної політики країн-учасниць. Договір передбачав зниження в три етапи митних бар'єрів між державами-учасниками протягом 12 років (тобто до 1969 р.), а також прийняття єдиного митного тарифу і проведення єдиної торговельної політики у відношенні третіх країн. Учасники "загального ринку" зобов'язалися домагатися усунення перешкод для переміщення між ними робочої сили, капіталів і послуг. Вони домовилися проводити загальну політику в області сільського господарства і транспорту, домагатися зближення економічного законодавства і сприяти стандартизації процедур вироблення і прийняття погоджених рішень у питаннях проведення економічної політики кожної з учасниць . Включення в Римський договір пунктів про узгодження економічних політик і застосуванні єдиних стандартів вироблення рішень передбачало неминучість стандартизації в перспективі як мінімум деяких політичних практик. Це у свою чергу передбачало розвиток тих або інших форм політичної інтеграції. У Західній Європі став затверджуватися новий тип взаємодії, що дозволяв через тривалу практику узгодження суперечливих економічних і політичних інтересів країн-учасниць у перспективі прийти до формування єдиної економічної політики. У розвитку економічної інтеграції в кожної з країн були свої інтереси. Позиція ФРН визначалася тим, що на її частку в 1957 р. приходилося близько 45% виробництва і понад 44% експорту промислової продукції "шістки". Західнонім. правлячі кола розглядали інтеграцію як засіб вирівнювання свого статусу з іншими країнами співтовариства, насамперед Францією. ФРН розраховувала стати його економічним лідером (Франція - на її частку приходилося тільки 25% виробництва і 20% експорту промислової продукції шести країн). Інтереси Італії й інших країн ЄЕС визначалися наявністю в них тісних зв'язків або з ФРН, або з Францією. Італія при цьому розраховувала збільшити збут своєї сільськогосподарської продукції на єдиному європейському ринку. Всі учасники ЄЕС були зацікавлені в проведенні погодженої зовнішньоторговельної політики щодо конкурентів з країн, що не ввійшли в співтовариство.Договір про Євратом регламентував інтеграцію європейських країн у сфері мирного використання ядерної енергії, що розглядалися всіма європейськими країнами в якості найважливішого і самого перспективного інструмента рішення енергетичної проблеми Західної Європи. У такий спосіб передбачалося зняти гостроту хронічної енергетичної кризи, від якої страждали насамперед Франція і малі західноєвропейські держави. При цьому французьке керівництво розраховувало за допомогою співробітництва в рамках Євратому простимулювати свої ядерні розробки військового характеру. Європейські співтовариства були досить вузькими регіональними угрупованнями. У ряді країн "шістки" вважали важливим залучити до участі в ЄЕС Великобританію. Прихильники інтеграції з материковими країнами були й у Лондоні . Але більшість британських політиків вважало , що негайне входження в "шістку" підірве "імперські преференції" - систему пільгових тарифных умов у торгівлі Британії з державами Співдружності, на частку яких приходилося в 1956 р. більш 45% її зовнішньоторгівельного обороту . Британська дипломатія, не відкидаючи ідеї тісного співробітництва з континентальними державами, зволіла виробити власну форму співробітництва з європейськими державами, яка більше відповідала специфіці британських інтересів. Так в1959 р. Британія ініціювала підписання договору про створення Європейської асоціації вільної торгівлі, до якої ввійшли, крім неї, Швеція, Норвегія, Данія, Швейцарія, Австрія і Португалія. З цього часу існуючі і раніше протиріччя між Британією, з одного боку, та Францією і ФРН, з іншого , стали виявлятися у формі суперництва двох угруповань - ЄЕС і ЕАВТ. Великобританія не могла нав'язати країнам "шістки" свою концепцію інтеграції. Але і сама вона не бажала приймати зобов'язання по самообмеженню національного суверенітету, що передбачалися умовами римських договорів 1957 р. Сполучені Штати виступили на ідтримку європейських співтовариств, вважаючи їх засобом консолідації Західної Європи. Політично утворення "сильної Європи" відповідало інтересам США, хоча економічно не зовсім.Крім того, американська адміністрація думала, що співробітництво європейських країн у рамках Євратому буде сприяти формуванню єдиного ядерного потенціалу Західної Європи. Таку перспективу держдепартамент США і президент Д.Ейзенхауер вважали такою, що відповідає американським національним інтересам